Маємо для вас пораду. Якщо можете не створювати партію – не створюйте партію.
Створюйте її лише тоді, коли для вас остаточно стане очевидним, що:
  • ви маєте певні переконання, з яких випливають певні політики;
  • втілити ці політики за допомогою вже наявних партій, сил і механізмів за вашого життя неможливо.
Ми маємо такі переконання. Ми цінуємо вільний ринок, вільний вибір людини, ми виступаємо за обмеження втручання держави в економіку, побут, мораль і культуру, а також за оптимізацію цього втручання там, де його раціонально буде зберегти. Ми хочемо зменшення тиску на бізнес і право на ефективний самозахист – як на вулиці, так і в суді.
На наше переконання, українці нічим не гірші за інші нації. Тому, коли ми чуємо, що українське суспільство «не готове» до чогось, що вже давно діє в усьому цивілізованому світі, включно з нашими найближчими сусідами (наприклад, до ринку землі), ми знаємо, що нас ошукують.
Втім, ми також розуміємо, що Україна перебуває в стані гібридної війни – і не через власну провину, а через те, що має нещастя бути сусідкою агресивної неоімперії. Тому ми розуміємо необхідність обмежувати громадянські свободи у певних галузях – неможливо будувати вільне суспільство в окупованій країні. Але кожне таке обмеження слід чітко та недвозначно аргументувати.
Маючи досвід роботи в медіа та політичному консультуванні, автори цієї програми достатньо розібралися в ситуації, щоб зрозуміти: ми не зможемо реалізувати цей порядок денний без власної політичної сили. А якщо не зробити цього – це, вважаємо, буде небезпечно щодо країни та неввічливо щодо наших онуків.
Тож робитимемо.
Ця програма виражає наші стратегічні бачення. Це vision, а не roadmap – стратегічне бачення, а не мапа, путівник. Конкретні шляхи реалізації її положень ми розпишемо у профільних підпрограмах.
Упродовж кількох поколінь українців не просто не вчили економіці. Українців вчили антиекономіці, що значно страшніше. У результаті цього навчання в українців, від найменшої до найбільшої людини (чи, як би сказали наші історичні сусіди, до “гройс мана”), розуміння базових економічних категорій викривлено до стану збочення. Зокрема, в їхньому розумінні держава – це якийсь чарівник, який має величезні власні кошти, але з жадібності не ділиться ними з «простими людьми», хоч це і є його прямий обов’язок. Тому й прості люди з ним ділитися не мають.
Ми оголошуємо перегляд цієї красивої, але далекої від реальності схеми:
  • Не існує державних грошей – є гроші платників податків.
  • Держава не має опікуватися добробутом кожного громадянина. Натомість вона повинна не заважати йому самому опікуватися власним добробутом. Її завдання – зробити податки та збори такими, що прозоро та легко адмініструються. Завдання громадян – платити ці податки та збори.
  • Політикум має сприяти розвитку фінансової грамотності населення, а не використовувати його неграмотність для посилення власних електоральних позицій.
На жаль, останнє – поширена практика. Завдяки їй держава зберігає контроль над низкою формально збиткових та реально корумпованих держпідприємств, а Україна залишається однією з кількох в світі держав, де немає ринку землі сільськогосподарського призначення. Наше завдання – виправити це.
Ми – країна, що зазнала нападу більш потужного у військовому та економічному сенсі сусіда. Цей напад не був спровокованим. Ми стали жертвою лише тому, що сусід дуже хотів їстоньки, а ми не мали змоги переконати його, що сама спроба нападу буде коштувати йому занадто дорого.
Ба більше, цей сусід не збирається нікуди подітися з наших кордонів, і те чи інше поглинання нашої країни є та буде однією з його стратегічних цілей. Це не «страшилка» і не міф – це наше сьогодення, і заперечувати це було б просто безвідповідально.
Це означає, що ми маємо бути готовими відповісти на його атаку в будь-який момент свого життя. Для цього нам необов’язково бути більш сильними, злими, безжальними чи божевільними – достатньо бути настільки потужними, розумними та хитрими, щоб агресія проти нас у будь-який момент була занадто дорогим задоволенням. Ситуація, втім, ускладнюється тим, що частина нашої території вже окупована агресором.
Оскільки наш супротивник має значно більші військові та взагалі стратегічні ресурси, наш єдиний вихід – розпорядитися наявними в нас потужностями значно більш ефективно. Це не дуже важко, якщо зважити на феноменально низьку ефективність супротивника. У цьому разі нам достатньо посісти друге місце на конкурсі нездар.
Стратегічна мета нашої партії – деокупація усіх територій і повернення фактичного контролю над усім кордоном України. Ми не вважаємо, що можемо поступитися частиною українського суверенітету, – не тільки тому, що ми не маємо права відмовлятися від людей і територій, а й тому, що суверенітет, як цноту, неможливо віддати «частково». Наївно вважати, що якщо віддати акулі палець, вона насититься, зголоситься на компроміс і попливе гризти когось, кого не шкода.
Ми є ліберальною партією. Але ми переконані, що неможливо будувати вільне суспільство на окупованих територіях. Тож необхідність виживання країни як суб’єкта міжнародної політики та збереження суверенітету для нас є пріоритетом, задля якого ми готові піти на ти чи інші обмеження людських свобод. Але лише в необхідних масштабах і лише за чіткого та недвозначного обґрунтування кожного такого обмеження.
Головна проблема структур, що відповідають за національну безпеку України загалом і Збройних сил зокрема, – вкрай низька якість використання людського потенціалу. Простіше кажучи, лютий “совок” у головах, механізмах та інституціях. На відміну від нестачі техніки чи набоїв, це не лікується простим вливанням коштів: мова йде про необхідність створити якісну, а не кількісну перевагу над супротивником.
Для викорінення цього нам потрібні:
  • Впровадження електронної документації.
  • Реформа військової та безпекової освіти. Війна дала Україні достатню кількість добре підготовлених кадрів та спеціалістів, але лише одиниці з них мають якийсь стосунок до військової освіти. Замість цього військова освіта часто віддана на поталу паркетним офіцерам радянського зразка, які лише зрідка мають достатню мотивацію і ще рідше – достатній професійний рівень. Залучення досвідчених ветеранів до навчання солдат і офіцерів та оновлення навчально-методичних матеріалів має стати одним із пріоритетів під час реформування ЗСУ та інших силових органів.
  • Залучення іноземних спеціалістів до військової освіти та перепідготовки кадрів.
«Демократична Сокира» вважає, що в умовах великої чисельної переваги супротивника збереження призову та можливості мобілізації є необхідним для виживання держави злом. Невелику армію, укомплектовану виключно контрактниками, може собі дозволити лише держава, що вже є членом потужного військового блоку, або держава, навколо якої немає сильних супротивників. Велику, укомплектовану тільки контрактниками, – лише держава з могутньою економікою.
Але ми впевнені, що призов і збори резервістів мають пройти максимальну оптимізацію. Вони повинні надавати тим, хто їх пройде, серйозну військову кваліфікацію, а також враховувати та розвивати навички та професійні компетенції мирного життя.
Ми живемо у посттоталітарній країні. Себто в такій, у якій громадяни вже здогадуються, що держава не має лізти до них в труси, але ще не впевнені щодо її права лізти до трусів інших. Задля моралі, традицій та суспільного блага.
Ми стверджуємо просту та страшну річ: мораль і традиції не мають бути об’єктом державного регулювання. Це не означає, що ми від них відмовляємося. Це означає, що різницю між «пристойним» та «непристойним» будуть визначати не чиновники, а самі люди в межах власного життя. Держава має втручатися лише там, де розмахування руками однією особою сягає носа іншої.
Що це означає на практиці?
Це означає, що ми виступаємо за свободу повнолітніх і повносправних людей чинити над власним тілом будь-які операції (а також розпоряджатися здійснювати будь-які операції зі своїм тілом після смерті), вживати будь-які речовини, носити будь-який зручний для них одяг у побуті, висловлювати власні думки, продавати та купувати за добровільною згодою сторін будь-які послуги (включно із сексуальними), сповідувати будь-яку релігійну чи світську ідеологію, вступати в будь-які стосунки з іншими повнолітніми та повносправними людьми та формувати будь-які сімейні союзи. Чи не робити всього цього. Окремо ми виступаємо за гарантування права людини на самозахист, а також за право на зберігання та носіння зареєстрованої зброї, холодної та вогнепальної (окрім автоматичних зразків).
Ми розуміємо, що інколи здоровий глузд диктує необхідність обмеження вищезгаданих свобод – але лише в особливих ситуаціях, що мають стосунок до виконання особою професійних обов’язків, забезпечення безпеки життя інших, національної безпеки та міжнародних зобов’язань України.
Як праволіберальна партія ми підтримуємо рівність усіх перед законом та рівність можливостей. Проте ми не підтримуємо спроби звести здобутки людей до однакового результату. Ваші успіхи й досягнення в усіх сферах суспільного життя мають залежати лише від ваших зусиль і особистих якостей та не мають бути прив’язаними до статі, гендеру, віку, етнічного походження, стану здоров’я чи сексуальних уподобань. Ми проти дискримінації та штучних бар’єрів, чи то ви жінка в політиці, гей у війську чи людина з інвалідністю, яка хоче відкрити власний бізнес. Однак ми не підтримуємо створення переваг і тепличних умов з боку держави для окремих частин суспільства.
Окремо стоять обов’язки громадян і державних органів перед тваринами та довкіллям, що мають бути дотримані в державі, яка претендує на статус цивілізованої.
Ми вважаємо спекуляції окремих можновладців щодо «неготовності» українців до розширення їхніх прав у кращому разі дурістю, у гіршому – зневагою до свого народу. Ті, хто стверджує, що українці не готові до носіння короткоствольної зброї, стверджує, що українці цивілізаційно відсталіші за молдаван, болгар, естонців і словаків. Ті, хто стверджує, що українці не готові до рекреаційного вжитку конопель, стверджує, що вони зазнають видових змін під час перельоту до Амстердама чи Ванкуверу. Ті, хто стверджує, що ми – особливо моральна нація, чиїм віковічним традиціям загрожують європейські ліберальні свободи, ніколи не порівнював демографічні статистики України та країн Європи. А дехто з них просто повторює наративи пропаганди країни-агресора.
Наші законодавчі ініціативи передбачатимуть:
  • легалізацію медичного та рекреаційного вжитку канабіноїдів;
  • ухвалення закону про зброю та боєприпаси, що чітко регулюватиме ринок цивільної зброї в Україні;
  • легалізацію надання секс-послуг;
  • зміни до Сімейного кодексу, що запровадять окремий тип цивільних партнерств: вони не залежатимуть від статі чи гендеру особистостей, які вступлять до нього;
  • скасування дискримінаційних норм у законодавстві, що обмежують самореалізацію людини, посилаючись на її стать, гендерну ідентичність, сексуальну орієнтацію чи сімейний статус;
  • підтримку інклюзивності на рівні державних послуг та міської інфраструктури;
  • окремий комплексний закон щодо дотримання прав тварин на основі європейського досвіду. Зокрема, він має передбачати реєстрацію домашніх тварин, санкції за недбале ставлення до них та їхніх потреб, санкції за шкоду, нанесену тваринами людям чи іншим тваринам, заборону використання тварин у розважальній діяльності, що спричиняє їм дискомфорт, тощо.
Наша мета – перевести в електронну та дистанційну форму ведення усієї документації та надання усіх послуг, де це можливо фактично. Наш приклад – уряд Естонії, якому це вдалося. Ми переконані, що це підвищить рівень державного управління, пришвидшивши та спростивши усі його процедури, значно зменшить корупційні ризики та дозволить значно скоротити як чиновницький апарат, так і витрати на нього.
Ми виступаємо за розроблення загальнодержавної стратегії впровадження електронного урядування, взявши за основу досвід країн Балтії.
Зі свого боку, партія «Демократична Сокира» обіцяє показати приклад, перевівши в електронний режим координацію основних партійних активностей.
Ми виходимо з того, що освіта – не сфера соціальних видатків, а інвестиція в людський капітал.
Україні в спадок від СРСР дісталось сприйняття освіти як сфери, яка реалізовує обов’язок держави перед громадянином. Це принципово неправильно, тому що людина перекладає відповідальність за особистий розвиток на когось ззовні, а держава неефективно використовує ресурси. Завдання ліберальної партії – переглянути освітні видатки і направити їх туди, де вони принесуть максимум користі платникам податків. А також створити можливості тим, хто докладає до цього значних зусиль, якісно навчатись чи платити за якісну освіту.
Популярною є теза про те, що навчання має готувати до життя, що ідеальне міністерство мрії от-от до цього прийде і діти зі школи будуть одразу готові до дорослого життя відповідального громадянина. От лише в школі людина проводить близько ⅙ частини життя і ще половину цього в університеті. Здебільшого в якості підлеглої особи у феодальних відносинах. Без жодного стимулювання ініціативності.
Завдання притомного міністерства освіти – поступово впроваджувати практики спілкування на рівних, роботи на результат, субсидіарності (вирішення проблеми на найнижчому, місцевому рівні) і відповідальності. Щоб діти в старших класах свідомо обирали чи потрібна їм ще школа, чи вони вже знайшли своє місце в житті.
Завдання загальної системи освіти – дати необхідні для життя навички і можливість проявити себе й отримати доступ до якіснішої освіти. Держава не зобов’язана тягнути на своїй шиї 70% студентства, які потім працюють не за отриманою спеціальністю, і годувати ректорське лобі. Але повинна дати максимальній кількості дітей можливість отримати якісну базову освіту і визначитись із подальшим розвитком.
Головна якість, яку необхідно виховати в дітях, – відповідальність за своє життя. Єдиний спосіб зробити це – створити в освітніх закладах відповідну атмосферу, де будь-яка адекватна ініціатива винагороджуватиметься.
Міністерство як сервіс – це загальне правило для всіх державних інституцій. Робота держави має стати непомітною, а взаємодія з нею – максимально простою. Держава повинна неухильно дотримуватись принципу субсидіарності та не втручатись у процеси не свого рівня. Максимум інформації та взаємодії офлайн, прозорі, налагоджені процеси зроблять контакт з освітньою сферою максимально ефективним
Загальні запропоновані кроки:
  • “гроші за дитиною” здорової людини, на всіх рівнях, від садочка і до вищої освіти: гроші ходять за конкретною дитиною, в тому числі в приватні заклади, а не туди, куди хоче міністерство;
  • відкриття всієї публічної інформації щодо освіти у форматі відкритих даних;
  • прибираємо сексизм та гендерні стереотипи зі шкільної освіти.
Дошкільна освіта:
  • спрощуємо процедуру ліцензування, по максимуму усуваємо державу від процедури;
  • змінюємо нормативку, аби зробити можливим передачу садочків в управління батьківським асоціаціям, мотивуємо місцеву владу до переходу на цю модель.
Середня освіта:
  • добиваємось остаточної передачі функцій управлінь освіти на місця, розпускаємо обласні та районні управління освіти;
  • дотискаємо процес створення опорних шкіл;
  • боремось за адекватний державний стандарт;
  • спрощення процедури ліцензування приватних шкіл.
Вища освіта:
  • боротьба за суттєве скорочення держзамовлення;
  • підготовка бази для подальшого аудиту і приватизації ВНЗ;
  • заміна виборів ректорів на конкурси з максимально широким доступом для учасників.
Освіта протягом життя:
  • запуск соціальної програми, що популяризує саморозвиток.
Щодо мовного питання наша позиція є простою.
  1. Державною мовою – себто мовою, обов’язковою для використання в усіх державних органах і структурах, – має бути українська. Усі заклади сфери обслуговування, що працюють в Україні, мають надавати послуги цією мовою за вимогою клієнта.
  2. Є, втім, мова міжнародного спілкування, поширенню володіння якою на території Україна українська держава має сприяти просто тому, що це значно підвищує відкритість для світу та загальну конкурентоспроможність населення. Це англійська мова.
  3. В Україні є мови малих автохтонних народів, які потребують окремого захисту в рамках Європейської хартії мов меншин.
  4. Усі інші мови в Україні можуть вільно використовуватися та розвиватися в приватній – себто недержавній – сфері. Мови національних меншин можуть вивчатися у державних школах у місцях компактного проживання меншин як додаткові.
Ми переконані, що найкращий спосіб підтримувати мову – створювати контент цією мовою. Тому найкраще, що може зробити держава тут, – це спростити створення такого контенту шляхом як дерегуляції, так і (в окремих випадках) податкових пільг і цільового фінансування.
Ми переконані в тому, що антикорупція – це не фетиш, не високе мистецтво та не «окремий фронт». Антикорупція – це звичайна гігієна коштів платників податків.
У свою чергу, ефективна антикорупційна боротьба – це не коли спеціалізовані антикорупційні спецпризначенці тягнуть чиновника у спеціалізований антикорупційний автозак, щоб спеціалізована антикорупційна прокуратура та спеціалізований антикорупційний суд присудили йому довічне ув’язнення у спеціалізованій антикорупційній каталажці. Це, звісно, красивий спектакль і гарний привід для отримання грантів спеціалізованими антикорупційними активістами – але лише тими, хто більш зацікавлений у боротьбі, а не в результаті.
Справжня ж боротьба з корупцією нагадує боротьбу з тарганами. Ви можете щоночі жорстоко та показово вбивати з десяток тарганів, але поки у вас на кухні сморід та недоїдки, вони все одно розмножуватимуться швидше, ніж ви їх вбиватимете. Бо вони мають екологічну нішу. Вихід – знищити саму цю нішу: почати мити посуд, частіше прибирати та нарешті винести сміття.
Так само корупціонери з’являються там, де у чиновника є можливість зловживання широкими контрольними повноваженнями. Тому ключовими заходами боротьби з корупцією мають стати кроки з позбавлення чиновників таких повноважень в усіх сферах, де це тільки можливо. А поки чиновник може за власним самодурством зробити неможливим життя бізнесмена – корупцію не подолати жодними репресивними методами: зрештою, цей чиновник просто «відстьобуватиме» тим, хто мав би його контролювати, що призведе лише до збільшення корупції загалом.
Україна – формально соціальна держава, яка не може собі дозволити бути такою.
У свідомості багатьох українців з радянських часів викарбувалося патерналістське сприйняття держави як «татуся», який має опікуватися не тільки правами та законними інтересами, а й фінансовим добробутом кожного громадянина. Мало хто сприймає «державні гроші» як те, чим вони є насправді – коштами платників податків. Отже, мало хто вимальовує правильний причинно-наслідковий зв’язок між невиплаченими податками та недостатнім державним фінансуванням інфраструктури чи соціальної сфери.
Ми переконані, що виною тому – загравання політиків із людьми, залежними від бюджетних виплат, як із «дисциплінованим електоратом». Замість того, щоб вчити людей тому, як насправді функціонує держава, політики підтримували патерналістський міф. Замість того, щоб вчити людей покладатися на себе там, де це роблять усі люди у вільному світі, політики кидали їм подачки. Ми свідомі того, що більша частина наших політичних конкурентів буде так робити й надалі та завдяки цьому матиме над нами певні електоральні переваги. Ми не будемо так робити.
Наша стратегія – чесне пояснення економічних реалій. Так, ми стверджуємо: солідарна пенсійна система в Україні не працює не тому, що чиновники погано стараються чи багато крадуть (хоча й це вносить свою лепту), а тому, що коли її вводили, на одного пенсіонера було чотири працюючих особи, а зараз пенсіонерів вже більше, ніж працюючих. Тож підвищення пенсійного віку, яким би болючим це не було, – фактична необхідність будь-якого відповідального уряду, що не залежить від його ідеологічних побажань.
Втім, ми розуміємо, що низка соціальних програм є критичними для виживання людей. Ми не виступаємо за повний вихід держави з соціальної сфери. Але країна має жити згідно з власним бюджетом, а не робити соціальні виплати за рахунок «друку» нових грошей.
На нашу думку, основною проблемою соціальної політики України є вкрай непрозорий розподіл і без того невеликих коштів.
Першочерговими завданнями тут ми вважаємо:
  • Створення єдиного електронного реєстру отримувачів соціальних виплат і пільг.
  • Після завершення цього процесу максимальну кількість пільг має бути монетизовано, а ті, що не грають значної соціальної ролі, – скасовано відповідно до чинного законодавства.
  • Зрештою, необхідний повний перегляд усіх категорій пільговиків. Ситуація, коли «документальних ветеранів» Другої світової через довжелезну кількість прирівняних до них осіб більше, ніж досі живих людей відповідного віку, є неприпустимою.
У політиці інклюзивності та адаптації простору до людей з інвалідністю партія закликає шукати механізми, які забезпечать дотримання прав людини, водночас не ляжуть тягарем на плечі бізнесу та не створять додаткові корупційні ринки. Як приклад, ми пропонуємо знизити обсяг ЄСВ, які сплачують роботодавці за кожного працівника чи працівницю з інвалідністю.
Жодні ідеологічні моменти не мають закривати від нас очевидне: сучасний світ поділений на ефективні та неефективні країни та союзи. Ефективні країни процвітають і досягають своїх цілей. Неефективні махають іржавою зброєю та кажуть: «Зате ми моральніші, маємо величних предків та пристойно вдягаємося!»
Наш обов’язок перед собою та нащадками – долучити Україну до клубу ефективних держав, який часто – хоч і не завжди коректно – називають західним світом. Попри великі ідеологічні розбіжності «на місцях», ці країни єднають як фактичні альянси – зокрема, ЄС та НАТО, – так і спільні принципи вільної людини та вільного ринку. Ми свідомі того, що і в цих державах є низка проблем, але це проблеми ефективних, проблеми багатих, проблеми тих, хто вже вирішив ті проблеми, які зараз стоять перед нами, ще багато поколінь тому та перейшов на вищі рівні.
Ми віримо в те, що «шлях на Захід» має для України не тільки утилітарну, а й ідеологічну користь. Ми напрочуд неефективні у своїх звичках – від ритуальної побілки бордюрів до толерантного ставлення до «кумівства» та дрібного криміналу. Це не змінити без знайомства з іншими, більш ефективними культурами.
Тому наша мета – максимальна євроатлантична інтеграція України, як юридична, так і фактична. Максимальне скасування обмежень на переміщення українців до країн Європи та Північної Америки, формування усталених інфраструктурних зв’язків – від «вільного неба» до скасування мобільного роумінгу з країнами ЄС. Максимальне військово-технічна та безпекова співпраця як із НАТО, так і з окремими його членами, а також із нейтральними європейськими країнами (зокрема, Швецією).
Водночас Україна зацікавлена в максимальному послабленні міжнародних позицій країни-агресора аж доти, допоки не буде поновлено контроль України над усіма її законними кордонами. Для цього Україна має використовувати усі доступні міжнародні майданчики, політичні, економічні та безпекові важелі – як у Європі, так і за її межами.
При цьому ми переконані, що Україна має ігнорувати усі інтеграційні процеси із блоками, де провідна політична роль належить державі-агресору. Це має бути закріплено законодавчо. Держава має сприяти також виходу зі спільних економічних проектів і зменшенню фактичного товарообігу з державою-агресором там, де є можливості диверсифікації. За результатами докладного економічного та безпекового аналізу слід також розглянути питання можливого введення візового режиму із країною-агресором.
У період з 2014 року в Україні розпочався культурний ренесанс: українське мистецтво, кіно, музика в критичній своїй масі відірвалися від радянської спадщини та пострадянської невизначеності. Завдання держави тут – меншою мірою підтримати, більшою мірою не заважати.
ЦЯ ЧАСТИНА ПРОГРАМИ ЗНАХОДИТЬСЯ НА ЕКСПЕРТНОМУ ОПРАЦЮВАННІ
ЦЯ ЧАСТИНА ПРОГРАМИ ЗНАХОДИТЬСЯ НА ЕКСПЕРТНОМУ ОПРАЦЮВАННІ