Twitter

Показ дописів із міткою гібридна. Показати всі дописи
Показ дописів із міткою гібридна. Показати всі дописи

пʼятниця, 13 грудня 2019 р.

Російська гібридна війна: 50 відтінків зелені :: Зелені отримали чудові результати на останніх виборах до Європейського парламенту, отримавши четверту найбільше фракцію. | Це безумовно свідчить про усвідомлення європейцями важливості екологічних проблем та бажання їх вирішувати.

הבא להורגך השכם להורגו (а-ба леоргеха, ашкем леорго), «Пришедшего убить тебя, опереди и убей его»

Російська гібридна війна: 50 відтінків зелені

Зелені отримали чудові результати на останніх виборах до Європейського парламенту, отримавши четверту найбільше фракцію. Вони фінішували третіми у Франції та другими у Німеччині, а також отримали значний успіх у Фінляндії, Португалії, Ірландії та Великій Британії.
Це безумовно свідчить про усвідомлення європейцями важливості екологічних проблем та бажання їх вирішувати. Здавалось би, в цьому немає нічого поганого. Проте директор Російської ради з міжнародних відносин Алєксандр Кортунов вже називає Європейських зелених майбутніми стратегічними партнерами Росії, а це означає, що Росія може мати вплив як на інтерпретацію екологічних проблем Європи, так і на шляхи їхнього вирішення. Головним завданням Кремля в цій сфері є збереження залежності Європи від російського природного газу та протидія альтернативним енергетичним проектам.
Росія має давній успішний досвід використання політичних партій інших країн для досягнення власних цілей. Вважається, що в період СРСР така співпраця відбувалась винятково на ідеологічних засадах і, у зв’язку з цим, здебільшого концентрувалась на лівих партіях та рухах. Насправді навіть в роки Холодної війни радянські спецслужби майстерно маніпулювали громадською думкою на Заході, використовуючи так званих “корисних ідіотів”, осіб та організації, що гадки не мали про те, що брали участь в російських спеціальних операціях впливу.
Після 1991 року Росія зберегла цей підхід, і навіть суттєво розширила політичний спектр своїх партнерів. Експерти погоджуються, що сьогодні серед гібридних союзників РФ, окрім лівих, є також ультраправі, популісти, антиглобалісти, фінансові еліти та зелені. Про це детально в своїх роботах пишуть зокрема Пітер Померанцев та Ендрю Уілсон.
Включення зелених до переліку гібридних союзників Кремля не є випадковим. В 2014 році тодішній Генеральний секретар НАТО Андерс Фог Расмуссен з посиланням на джерела розвідки заявив про те, що Росія здійснювала фінансування екологічних організацій, що блокували фрекінг в Болгарії, Литві та Румунії. В 2018 році колишній командувач військ НАТО в Європі генерал Філіп Брідлав засвідчив Парламентському комітету Збройних Сил США, що йому достеменно відомо про те, що за кампанією проти фрекінгу та трубопроводів(альтернативних російським) в Європі стоять російські спецслужби. Відповідно до доповіді директора Національної розвідки США Росія проводила аналогічні операції впливу в США, використовуючи RT та соціальні медіа. Головною метою цих операцій прямо названа протидія проектам, що можуть становити конкуренцію Газпрому.
Останнє зростання популярності зелених в Європі також відбулося внаслідок минулорічних екологічних протестів, які також отримали критичну оцінку з-боку низки європейських високопосадовців. Канцлер Німеччини Ангела Меркель на Мюнхенській безпековій конференції згадала високу мобілізацію молоді в цих протестах в контексті обговорення методів російської гібридної війни. Міністр екології Бельгії Йоке Шаувліге також заявила про те, що бельгійським спецслужбам відомо про маніпулювання учасниками протестів і що справжні організатори мають іншу політичну мету, аніж “солідарність з нашим кліматом”. Ця заява викликала обурення учасників протестів і змусила Шаувліге подати у відставку. Попри це звинувачення Росії в причетності до організації протестів після цього не припинились. Український міністр закордонних справ Павло Клімкін, перебуваючи в лютому 2019 року на зустрічі міністрів закордонних справ ЄС в Брюселі, заявив, що Росія “однозначно” причетна до організації кліматичних протестів в Європі з метою збільшити в Європі споживання російського газу. Клімкін прямо заявив про те, що з цією метою російські спецслужби створюють фейкові громадські організації, підкуповують журналістів, купують медіа та втручаються в європейські вибори.
Безперечно, ці заяви можуть сприйматись по-різному, проте складно заперечити, що в активностях європейських зелених присутня певна проросійська вибірковість. До прикладу, активісти блокують побудову Транс-Адріатичного газогону, що має постачати газ з Азербайджану до Європи в обхід Росії. Формальний привід – вирубка 42 дерев в Пуглійському регіоні Італії. В той самий час Північний потік-2, що має постачати російський газ до Німеччини в обхід країн Центральної Європи, залишається поза увагою екологів. Попри те, що його прокладення становить загрозу екологічної катастрофи для всього Балтійського моря.
Така вибірковість притаманна не лише молодим радикалам, що готові битись за краще довкілля з поліцією, але й їхнім солідним колегам з Європарламенту, що синхронно з відверто проросійськими силами голосують проти проєктів, що могли б зменшити залежність Європи від російського газу.
На щастя, багато європейських політиків визнають, що російська енергетична політика становить загрозу безпеці ЄС. На жаль, дуже мало з них розуміють наскільки серйозну загрозу. В Україні до російської агресії також планували видобувати сланцевий газ, великі поклади якого знаходяться на Донбасі. В 2013 році одним з лідерів антифрекінгових протестів був нікому тоді не відомий Денис Пушилін. Той самий Денис Пушилін, який очолює сьогодні маріонетковий режим, встановлений російськими військами на Донбасі. Той самий режим, який нещодавно заборонив будь-який видобуток сланцевого газу на своїй території.
Фракція зелених в Європарламенті складається з Європейської зеленої партії та Європейської вільної партії. Остання представляє інтереси національних меншин, які борються за власний суверенітет, аж до відділення від існуючих країн. Каталонців, басків, шотландців, фламандців, тірольців, балтійських росіян. Враховуючи те, що частина з цих партій є відверто сепаратистськими, приклад з Пушиліним тут є абсолютно доречним, а перетворення проросійських зелених активістів на російських маленьких зелених чоловічків може бути дуже стрімким.


вівторок, 2 жовтня 2018 р.

Олег Мічман у Твіттері: «Медведчук не лише кум Путіна, він тепер став його адвокатом в Україні (огляд преси) https://t.co/U48mXKZGUw»

Олег Мічман у Твіттері: «Медведчук не лише кум Путіна, він тепер став його адвокатом в Україні (огляд преси) https://t.co/U48mXKZGUw»

Медведчук не лише кум Путіна, він тепер став його адвокатом в Україні (огляд преси)

«Український тиждень» у статті «Адвокат Путіна» розповідає про роль Віктора Медведчука в українській політиці. Медведчук може дозволити собі не мати міністерського портфеля або депутатського крісла та не з’являтися щовечора на телеекранах. Однак його вплив на політичні процеси в Україні доволі суттєвий. А ім’я демонізоване, зазначає тижневик. Якщо порівняти українську політику з коміксами, то всі персонажі прагнуть стати супергероями для виборця. А Медведчук комфортно почувається в ролі антигероя. Видання наголошує, що не слід його вважати просто «кумом Путіна». Медведчук передусім юрист, а тепер і адвокат. Ім’я його нинішнього клієнта – Володимир Путін. Якщо дивитися на історію їхніх стосунків саме з цієї перспективи, то все стає на свої місця. Довіра між адвокатом і клієнтом є обов’язковою, дружба – зовсім ні. На його плечах захист усіх інтересів клієнта в Україні – від майнових до політичних. За це Медведчук отримав і виключні права: він єдиний, хто має дозвіл на прямі перельоти між Києвом і Москвою. Він може не приховувати, що переоформив власність у Криму після окупації, і не боятися наслідків перешкоджання роботі журналістів з боку своєї охорони. Він може дозволити собі спокійно казати все, що забажає. У цьому його особиста вигода, а зовсім не в планах стати колись президентом України. Фактично в нинішній ролі Медведчук має все, чого можна бажати: його визнано фахівцем своєї справи, і ця справа забезпечує очевидні вигоди.
Що ближче до виборів, то більше зростає тривога з приводу можливих підсумків майбутньої кампанії, пише «Український тиждень». Від результатів цього разу залежить як ніколи багато. Чи триватиме курс на євроінтеграцію? Як зміниться ситуація на Донбасі? Чи буде досягнуто мирних домовленостей із Росією і на яких умовах це відбудеться? Не знаючи конфігурації майбутньої влади, відповісти на ці запитання неможливо, зазначає видання. Різні політичні сили пропонують різні варіанти вирішення цих проблем. Одні закликають далі стояти на смерть і не приставати на умови агресора. Інші, навпаки, фактично пропонують капітуляцію. Мільйони людей в Україні вірять у необхідність укласти «мир за будь-яку ціну», чим користаються проросійські політики. За чотири роки в суспільстві закономірно накопичилася втома від війни, і це створює сприятливе середовище для реваншу проросійських сил, попереджає тижневик. Сьогодні проросійські політики, не зустрічаючи опору влади, поступово відвойовують утрачені позиції. Дедалі впевненіше почуваються вони в медіа-просторі. Останні кілька років у рейтингах найбагатших українців проросійські політики швидко рухаються вгору. Здавалося б, гіркий досвід мав навчити, що нічим хорошим для України зліт таких політиків зазвичай не закінчується. Але держава, а точніше ті, хто її очолює, сьогодні не намагається ніяк перешкодити цій дедалі більшій загрозі й спокійно спостерігає за реваншем антиукраїнських сил. Сьогодні їхній реванш, який зовсім недавно здавався неможливим, знову став реальною загрозою. І почасти він уже відбувся. Але запобігти його повномасштабній реалізації ще не пізно, зазначає тижневик у статті «Граблі на горизонті».
Юлія Тимошенко гучно оголосила чергову революційну утопію і відправилася в хрестовий похід за крісло президента, констатує тижневик «Новое время». За прогнозами експертів видання, найімовірніше бос «Батьківщини» переможе в першому турі, але їй не вистачить підтримки для того, щоб минути тур другий. І тут Тимошенко доведеться туго: її антирейтинг складає солідні 41,6%. Експерти видання переконані, що «Новий курс» несе для Тимошенко більше ризиків, ніж вигод. Адже розмірковуючи про переваги парламентської форми правління, вона ризикує розгубити накопичений роками електорат. А той чекає її президентства як ключа до низьких комунальних тарифів, високих зарплат і стабільного курсу гривні. Середній же клас не стане її підтримувати лише після одного форуму. Якщо Тимошенко останні 3-4 роки розповідала про тарифи на комуналку, девальвацію і землю (як головний актив України), то відразу перетворитися у філософа з глобальним поглядом на світ дуже складно, зауважують експерти. Стаття називається «Народження химери».
Петро Порошенко нині виходить на фінішну пряму. До кінця його першої каденції залишається рівно рік. І від того, як він його проведе, залежатиме чимало, наголошує «Український тиждень». Найперше те, чи погодяться українці обрати його ще на один термін. Тільки двом із чотирьох очільників незалежної України пощастило колись відбути в кріслі глави держави свою законну п’ятирічку. Ці два щасливчики – Леонід Кучма і Віктор Ющенко. Кожен із них міг би поділитися з Порошенком якимись своїми секретами, що варто робити в цей рік і, головне, чого не варто. Про те, що робили українські президенти в останній рік свого перебування на посаді, йдеться в статті «Уроки попередників». Тижневик переконує, що Петро Порошенко найкращий з українських президентів за чверть століття. І хоча цього явно недостатньо, щоб всім подобатись, але як мінімум може вистачити, щоб пробитися в другий тур. Єдина біда – навіть не основний заклятий конкурент Юлія Тимошенко, а відчай українців і їхня тотальна зневіра у всіх без винятку потенційних кандидатах, включно з Петром Порошенком. Від того, в який спосіб він вирішить її лікувати, і залежатиме, чи пощастить йому стати президентом знову, зазначає тижневик.
Війна в Україні засвідчила, що найефективніша зброя у XXI століття – це не танки й не «Джевеліни», це люди, констатує дописувач «Дзеркала тижня» журналіст Юрій Бутусов. Він згадує, що у 2014 році в десятків тисяч людей спалахнула мотивація захищати країну, і вони стали армією, здатною зупинити російську агресію. Нині напруга боїв знизилася, фронт став стабільним, але війна триває. І найбільший рядок втрат сьогодні – це звільнення. Автор зазначає, що чергова хвиля звільнень вимиє з армії кілька тисяч мотивованих воїнів, які пройшли свої університети війни. Потрібні комплексні рішення, аби тих, хто приходить, було більше, ніж тих, хто залишає лави. Сьогодні укомплектованість бригад ЗСУ на фронті становить менше від 50%. Під кінець ротації підрозділу на передовий нерідко можна побачити роту із 40 чоловік або батальйон, у якому 200 бійців тримають фронт завдовжки 10-11 кілометрів. Журналіст вважає, що зберігати та збільшувати в армії стрижень – досвідчених обстріляних воїнів – одне зі стратегічних завдань держави. І вирішення цього завдання може бути тільки комплексним. Це не може бути рішенням одного генерала, міністра, одного відомства – це одна із ключових цілей державної політики, яка має бути пріоритетом для всього керівництва країни. На війні переможе якість. Якість людей важливіша за кількість будь-якого заліза, паперу й чорнил, наголошує автор статті.
Корупція в більшості держав є не хворобою, а скелетом державного організму. Припиніть корупцію – і всі життєві процеси в суспільстві намертво зупиняться, переконує дописувач тижневика «Новое время». Корупція є мастилом, завдяки якій життя триває. І так воно є в 85% країн світу. В таких умовах боротися з корупцією – це ловити і садити окремих корупціонерів, на місці яких негайно виникають інші. Якщо суди і правоохоронні органи політично залежні, то боротьба з корупцією перетворюється в показові посадки тих, хто чимось не догодив, або ж у боротьбу кланів між собою. Незалежні антикорупційні органи здатні надати цьому процесу збалансованість і швидкість: садимо швидко і незважаючи на партійно-кланову приналежність. Однак корупція нікуди не дінеться: навіть якщо одні порозумнішають і вирішать, що їм вже досить, в ніші, що звільнилися прийдуть нові, не такі розумні і більш самовпевнені. До того ж значна частина корупції носить політичний характер, тобто потоки і схеми створені не тільки для особистого збагачення, а й для підтримки політичного процесу, а він безперервний. Щоб закрити всі корупційні системи, треба прибрати державу з усіх сфер, де її занадто багато. Спростити регулювання бізнесу, скасувати всілякі дозволи, ліцензії і квоти, за які треба давати хабарі. Спростити і перевести повністю в інтернет всі адміністративні послуги, від реєстрації до отримання довідок, спростити і перевести в інтернет нарахування податків і будь-яку звітність. Про інші необхідні кроки для зменшення корупції, йдеться в статті «Як перемогти корупцію».
Про те, чим загрожує Україні припинення співпраці з Міжнародним валютним фондом, аналізує «Український тиждень». Видання нагадує, що уже понад рік Україна не отримувала траншів від МВФ. Час спливає, потреба держави в грошах зростає, а з наближенням виборів українські політики втрачають чи то здатність, чи то бажання виконувати жорсткі й незмінні вимоги основного кредитора країни. Такий розвиток подій змушує одних пророкувати невідворотну кризу, дефолт і «долар по 50», а інших поширювати байки про ненаситного монстра, який втручається у внутрішні справи України, що перебуває під його «зовнішнім управлінням». Тижневик наголошує, що продовження співпраці з МВФ – єдиний залізний інструмент уникнути ще однієї кризи у 2018-2019 роках. Тільки гроші МВФ та інших міжнародних донорів гарантують безпечне рефінансування зовнішніх боргів України протягом цього й наступного років. Решта варіантів – компроміси, часто доволі віртуальні, які, звісно, пом’якшать ситуацію, якщо зіграють, але точно не допоможуть уникнути кризи. Стаття називається «Сценарій майбутньої кризи».

апостол 12,
апостол журнал,
апостол корабль,
апостол украина,
журнал 12,
корабль 12,
корабль крым,
корабль сколько,
купить корабль 12,
передача украине кораблей,