Переможний похід Путіна в світ, здається, завершено остаточно. І виграв цей бій навіть не Захід, а тихоня Китай, весь цей час спокійно спостерігав за істериками європейців.
Китай і США підписали договір про військову співпрацю.
США отримали перший з 8-и замовлених у Китаю танкерів-гігантів для транспортування зрідженого газу в Європу.
І великий держрадник Китаю вимагає широкомасштабного переселення китайців на орендовані землі в Забайкаллі - з внесенням в російське законодавство відповідних змін (нового закону про позбавлення в певних випадках наших громадян прав на нерухомість на орендованих іноземними державами територіях їм здалося мало) - для зручності цього процесу. Привід, природно, слушний - мовляв, в Росії немає необхідних для розвитку китайських проектів кваліфікованих фахівців, а на орендованих Китаєм землях спостерігається нестача населення (робочої сили).
Пазл, нарешті, зійшовся. У російських відносинах з Китаєм все гранично ясно. Це "мирна" експансія - і цю війну, підписавши з ним безліч вкрай специфічних договорів, ми вже програли: шляху назад у РФ немає - наша економіка просто не витримає на даному етапі таких неустойок, а крім цього присутні ще й нюанси, пов'язані з поставками дуже важливого для російського нафтопрому китайського обладнання.
На відміну від азіатів, досвіду ведення прихованих економічних воєн у нас немає. У нас немає навіть розуміння того, як воно виглядає. Наш коник - тупе відверте або ледь завуальоване насильство і шантаж - як, наприклад, з газом в Європі - мовляв, замерзнуть вони без нас - і помруть. На інші (більш елегантні) форми експансії свого впливу Росія не здатна. Плюс відсутність розуміння капітаном корабля, які вирішили, що за рахунок ігрищ з Китаєм вийде хоча б тимчасово залатати наші економічні діри (і плювати на наслідки у вигляді "випаленої землі" через 49 років), що з'явилися через його - і його подільників - непрофесіоналізму, жадібності, чванства і амбіцій (Крим, Донбас, ЮКОС, стабфонд та ін.), того, що Китай нам не друг - і переслідує мети отримання власних - виняткових через ситуацію в Росії і навколо неї політичної та економічної ситуацій - вигод. А якщо розуміння по стратегії Китаю у Кремля все ж є, то результат дій уряду не змінюється - змінюється лише підгрунтя людяності в контексті того, що відбувається: непрофесіоналізм і недалекоглядність - на цинізм і підлість. І не більше того.
А ось з газовими танкерами дещо прояснимо, бо не все і не для всіх очевидно. Норвезька Gasco вже більше півроку продає в Європі газу на 30% більше, ніж "Газпром". А тепер компанія Ineos Olefins & Polymers Europe [один з найбільших європейських виробників нафтохімічної продукції] і її партнер - компанія Evergas - поставками етану зі Штатів протягом, максимум, двох-трьох років виб'ють нас з європейського газового ринку. І найбільший розвивається газовий ринок (Індія-Пакистан-Іран) вже грамотно обложений (відгороджений від нас) Китаєм - наприклад, регіональний газопровід вже не російсько-китайський, як нами планувалося, а пакистано-китайський. І Китай нас не має наміру туди пускати, для чого у нього вже є як мінімум два сильних важеля економічного впливу. Укупі це відвертий перерозподіл світового газового ринку, який триватиме - щонайбільше - до 2020-го року, і далі, по його закінченні, ринок знайде стабільну форму на наступні 20-30 років. Для Росії це загрожує катастрофою, тому як наша частка видобутку і продажу газу - 32% від світової (по нафті тільки 13,5% (до речі, 34% нашого експорту), тому на світовому нафтовому ринку ми - цілком рядовий гравець, до того ж залежний заміною застарілих бурових все від того ж Китаю, з яким ми злили верховенство в нашому нафтосервісних секторі, про що кричали наші регіональні видання, але мовчали центральні ЗМІ). Нам просто буде або нікуди дівати свій газ - чи доведеться продавати його Китаю задарма - для його ігор на зовнішніх ринках (для внутрішнього ринку у нього є власний - і Китай в залежність від нашого газу не поставиш).
А тепер найцікавіше. В Україні, як раз здебільшого в Донбасі, величезна кількість неопрацьованого сланцевого газу - контракт на розробку якого з Royal Dutch Shell і Chevron на 50 років було підписано на початку 2013 року. Київ сподівався таким чином звільнитися від енергетичної залежності від Росії - і прорубати собі газове вікно в Європу. Зараз концерн подумує про вихід зі спільного проекту з українською держкомпанією через війну в Донбасі, а Chevron вже відмовився від розробок через військові форс-мажорних ризиків. Так що ми "гибридно" воюємо в Україні не за ефемерне політичне вплив, а за газ - тобто, за газову залежність від нас Україна і Європи. Просто і цинічно. "Люди гинуть за метал." ©
Але тепер - навіть якщо Росія і виграє бій за Україну, то вона вже програла бій за Європу і Індо-Східно-Азіатський регіон. Попутно програвши економічний бій з Китаєм за землю і промисловий розвиток, дипломатичний - за відносини, практично, з усім світом, і фінансовий - за можливості глобального міжнародного держкредитування, на якому російські держкомпанії щільно сиділи з часів перебудови.
І все це при тому, що Росія сама створила всі остаточні умови для власного економічного розвалу одним махом (особливо, якщо врахувати неконвертованість рубля) - всього лише гаслом: "Крим наш!" - і загроза НАТО, про яку нам розповідається, як про прийменник для "кримнашізма" [судячи з зірвався в 2013-му виключно через жадібність російських перевізників договором з НАТО про транзит через Ульяновськ] Кремль всього за півроку до Майдану і подальших подій з анексією і війною взагалі ніяк не хвилювала. І саме бридке - то, що Росія зацікавлена в продовженні війни в Донбасі, оскільки її затягування змусить Royal Dutch Shell вийти з договору - і тоді РФ зможе зберегти хоча б український газовий ринок. (А яка могла бути зацікавленість США в цій війні, якщо врахувати, що Chеvron - дуже велика американська компанія, що належить Рокфеллера, а ще до останньої інавгурації В.В.Путіна в 2011-му представники американської Exxon-Mobil в його присутності підписали з Роснефтью Угода з видобутку нафти на шельфі Чорного і Карського морів, уклавши таким чином стратегічний альянс Роснефти з американської Exxon-Mobil?)
Плата за це очевидна: тисячі людських життів - і десятки тисяч нещасних родичів убитих в двох країнах - при тому, що і тих, та інших уряди використовують втемну. Але в цій історії є ще дещо не менш мерзенне. Левова частка в міжнародних спекуляціях російським газом і нафтою доводиться на пана Тімчєнко - тепер уже громадянина Фінляндії, а не так вже й давно - члена славного кооперативу "Озєро". Розумієте, хто і чому - заради власних фінансових інтересів - відправив російських пацанів вмирати і вбивати в Донбас???
