25 квітня Україна припинила поставки електроенергії в ОРЛО.
Досі з початку війни у 2014 році Україна постачала туди струм, хоча рівень платежів спочатку становив 20-40%, а потім знизився майже до нуля.
Технічна схема працювала так: Луганська ТЕС, що належить компанії ДТЕК, виробляла електроенергію, видавала її в мережі місцевого обленерго "Луганське енергетичне об'єднання" (ЛЕО), яке транспортувало її до кінцевих споживачів.
Фінансова схема була інша. Луганська ТЕС продавала електроенергію ДП "Енергоринок", та — ЛЕО, а ЛЕО — споживачам, які повинні були платити. Оскільки вони майже не платили, то у ЛЕО формувався борг перед ДП.
Однак ДП "Енергоринок" все одно платило Луганській ТЕС, бо за законодавством ДП платить пропорційно всім виробникам електроенергії. У квітні 2017 року борг неконтрольованих територій становив 11 млрд грн, з них ОРЛО — 5,2 млн грн.
Ще у лютому-березні 2016 року в НКРЕКП пройшли наради з цього питання, на яких була розроблена концепція законопроекту. Вона передбачала, що 11 млрд грн боргів буде покрито коштом держбюджету, 6,4 млрд грн покриють держбанки, ще 10 млрд грн — усі споживачі через спеціальні надбавки до тарифів.
Коли стали відомі ці плани, деякі споживачі в ОРДЛО почали поводити себе дещо дивно. Зокрема, підприємства ДТЕК, які "зареєстровані на території України та діють за українським законодавством", перестали платити за електрику ЛЕО.
Зуївська ТЕС, яка належить ДТЕК і розташована в Донецькій області, надіслала ЛЕО лист, щоб та забезпечила транспортування електроенергії від неї до вугільних об'єднань "Ровенькиантрацит", "Свердловантрацит", обидва належать ДТЕК, а також "Краснодонвугіллю". Лист — повний абсурд, бо ЛЕО не має мереж у Донецькій області, щоб звідти транспортувати струм, і всі це розуміли.
Поки у споживачів не було інших договорів, вони були зобов'язані платити за електроенергію компанії ЛЕО, але відмовилися навіть давати їй інформацію щодо точних обсягів спожитого струму.
DOCUMENT
PAGES
