Twitter

Показ дописів із міткою слідство. Показати всі дописи
Показ дописів із міткою слідство. Показати всі дописи

четвер, 30 листопада 2017 р.

У Нікополі під час судового засідання батько жертви жбурнув гранату, а потім підірвав себе - Google Документи

У Нікополі під час судового засідання батько жертви жбурнув гранату, а потім підірвав себе - Google Документи:

У Нікополі під час судового засідання батько жертви жбурнув гранату, а потім підірвав себе. Відео з місця події. 18+

У Нікополі під час судового засідання батько жертви жбурнув гранату, а потім підірвав себе. Відео з місця події. 18+

На місці вибуху гранати
На місці вибуху гранати
Сьогодні вранці у м. Нікополь Дніпропетровській області сталося надзвичайна пригода. Під час судового засідання батько потерпілого жбурнув гранату прямо в залі суду.Після цього, другою гранатою, він підірвав себе.В результаті - один загиблий і шестеро тяжкопоранених.Пізніше подробиці розповів речник Нацполіції Ярослав Тракало. За його словами, подія сталася в Нікопольському міськрайонному суді. "Об 11:20 під час слухання справи про убивство, чоловік витягнув, за попередніми даними, дві гранати і підірвав їх", - повідомив Тракало."У цій справі троє підозрюваних, зараз над ними відбувається суд", - уточнив він. За словами Тракала, чоловік загинув на місці. Станом на 13:10 по медичну допомогу звернулися 10 осіб. Спершу повідомлялося про 7 постраждалих.
Серед постраждалих - троє підсудних, вони шпиталізовані. Також серед постраждалих два конвоїри, співробітник суду-секретар і одна цивільна особа.

Вибух у Нікопольському суді - Новини ТБ - 20 відео плейлист
Йдеться про справу про розстріл чоловіка в Нікополі, який стався у 2016 році. Тракало уточнив, що гранати підірвав батько людини, про вбивство якої відбувалося слухання. Це сталося після того, як суд вчергове переніс засідання. "І коли на підозрюваних надягли кайданки, він кинув гранати", - уточнив речник Нацполіції.

Обережно! Особам зі слабкою психікою дивитися не рекомендується.

На місці вибуху гранатиНа місці вибуху гранати
На місці вибуху гранати
На місці вибуху гранати

На місці вибуху гранати
На місці вибуху гранати

У Нікополі під час судового засідання батько звинувачуваного жбурнув гранату, а потім підірвав себе
Як відомо, 10 лютого 2016 року в Нікополі невідомі розстріляли автомобіль "Geely" білого кольору, в результаті чого загинули двоє пасажирів. Один з них був сином чоловіка, який підірвав гранати у суді.
Никополь. В помощь следствию. Видео двойного убийства по ул. Казанцева


Нікопільський підривник | Никопольський бомбер
iReader

UPD:


Дружина одного з синів Руслана Тапаева, який застосував дві гранати в будівлі суду, Анна Шевченко вважає, що на відчайдушний крок свекра підштовхнуло те, що винні в смерті його сина могли вийти на свободу.

Як передає Цензор.НЕТ,про це вона повідомила"КПвУкраїні".


Невістка 51-річного Руслана Тапаева, який 30 листопада кинув в будівлі Нікопольського міськсуду дві гранати, зараз живе в Нікополі. Всі інші переїхали в Запоріжжі після того, як в лютому 2016 року було вбито одного з братів великої родини - Різван Тапа.




Крім нього, у Ганни на руках четверо дітей, чоловік - Султан Тапа відбуває термін за те, що збив на смерть двох


дівчат."батько взагалі після того, що сталося загубився, йому вже нічого не потрібно було, - розповідає невістка. - У вбивстві звинуватили трьох, але насправді там було сім чоловік і найголовніший, організатор, проходив у справі як свідок. За моїми відомостями, він втік з України. Руслан турбувався, що і цих трьох випустять, тим більше що 3 грудня закінчувався черговий термін утримання їх під вартою. Він не міг цього допустити. Знаєте, він просто жив цими судами і вірою в те, що вбивць покарають ".




Анна вважає, що на відчайдушний крок свекор зважився саме через те, що боявся: вбивці Ризваном не отримають належного покарання і ось-ось вийдуть на свободу. і те, що засідання 30 листопада по суті так і не відбулося, зломило його. При цьому жінка впевнена, що його вчинок ніяк НЕ пов'язаний з тим, що він хотів уберегти Султана, якого один з підсудних нібито погрожував дістати на "з не


«."Це ніяк не пов'язано з Султаном, він отримав свій термін - 6 років, відбуває покарання, - каже Анна. - Його вчинок був ненавмисним, а ось Ризваном вбили зумисне. Вся ця трійця досить відома в кримінальних колах Нікополя, з ними пов'язують і торгівлю наркотиками, і зброєю. Але я прошу не пов'язувати вчинок Руслана з Султаном, ніхто нікому не погрожував, це все чутки ".




Для всієї сім'ї Тапаевих смерть Руслана - велика трагедія. Сім'я осиротіла - батька немає, один брат убитий, другий в тюрмі. Анна каже, що свекор був дуже доброю людиною, все життя пропрацював зоотехніком, допомагав усім своїм дітям, обожнював онуків. Поховають Руслана Тапаева на мусульманському кладовищі під Дніпром, там же, де покоїться його убитий син Різван.




iReader



четвер, 2 листопада 2017 р.

Аміна Окуєва | Відео архів | Архів інтер'ю | Цитати з інших виданньМайдан

Залишити коментар

Війна на сході України змусила багатьох взяти зброю в руки. На нашому боці воюють громадяни різних країн. Військова справа освоїли і жінки, які цінують в людях бажання діяти. Найяскравіший приклад - Аміна Окуева, дружина командира Міжнародного миротворчого батальйону імені Джохара Дудаєва Адама Осмаєва, раніше звинуваченого в замаху на Володимира Путіна. Про те, чим керуються дудаївці що їдуть воювати на стороні України, чи є для них АТО свого роду полігоном для відпрацювання навичок дій в новому форматі війни, чи готові бійці легалізуватися і залишитися в нашій країні по завершенню конфлікту, а також про багато іншого Аміна Окуева , яка також є прес-офіцером батальйону ім. Дудаєва, розповіла в інтерв'ю «Аналітичної служби новин» (АСН).

Аміна Окуєва 
- Аміна, сьогодні серйозно обговорюється можливість створення іноземного легіону. Відповідний законопроект вже прийнятий у першому читанні і готується до винесення в сесійну залу для прийняття в цілому. Що кажуть на фронті про ініціативу дозволити іноземцям служити в Збройних силах України?

- Ми дуже зраділи закону про можливості іноземних громадян служити в ЗСУ.
Головне, щоб тих, хто щиро і безкорисливо хоче допомогти на фронті, змогли легалізувати. Надали право в гідних умовах нести військову службу, а не партизанити, переживаючи за своє становище завтра.



- Чому і коли ваші приїхали? Скільки людей було спочатку? З якими труднощами зіткнулися?
- Ідея створити добровольчий батальйон з метою допомоги Україні в умовах російської агресії, з методами і засобами якої наш народ дуже добре знайомий на практиці, виникла майже відразу після анексії Криму. Ініціатором цього був наш комбат - генерал ЗС ЧРІ Іса Мунаєв, героїчно загинув під Дебальцеве.
На жаль, його подвиг в ім'я миру досі ніяк не зазначено владою України. Зате народ України пам'ятає і шанує його пам'ять. Люди присвоїли йому звання Народний герой України.
Коли зі мною зв'язалися представники організації «Вільний Кавказ», яку на той момент очолював Іса Мунаєв, і запропонували допомогти в створенні такого батальйону, цю ідею я сприйняла позитивно, і, підключивши свої зв'язки, напрацьовані під час Майдану, стала допомагати втілити її в життя . Зокрема, озвучила цю тему в одному з телевізійних ток-шоу.
В ході нашої роботи влади України звернули увагу на цю ідею і, сприйнявши її позитивно, дали добро на приїзд Іси Мунаева і його бійців в Україні.
Таким чином, вже в липні-серпні 2014 року сформований підрозділ почав діяти в Україні. За час його існування проведено велику кількість зухвалих і ефективних операцій. Ми працювали з багатьма підрозділами ЗСУ, тому нас добре знають і цінують практично у всіх секторах.
Однак офіційної легалізації батальйону за життя Іси домогтися нам не вдалося, хоча ми постійно робили спроби цього на різних рівнях і в різних відомствах. Притому, що все, аж до вищого генералітету, дуже поважали Ісу і цінували його починання. Мабуть, те, що немає прийнятного механізму легалізації, перешкоджало в цьому. Але з прийняттям законопроекту про службу іноземців в армії України, у нас з'явилася надія, що ми зможемо на офіційних засадах допомагати Україні в відображенні російської агресії.
Загибель нашого командира - Іси Мунаева в лютому цього року в ході запобігання котла під Дебальцеве стала для нас непоправною втратою. Навряд чи зараз залишилися командири такого рівня підготовки, з таким досвідом і такою силою духу. Але ми витримали цей удар і сповнені рішучості продовжувати справу нашого славного генерала, і будемо залишатися тут до тих пір, поки Україна потребує нашої допомоги.

Красуня-воїн


КИМ БУЛА АМИНА ОКУЕВА: 7 ФАКТІВ З БІОГРАФІЇ убитої

  1. Увечері 30 жовтня, неподалік від села Глеваха в Київській області на залізничному переїзді диверсанти обстріляли автомобіль, в якому їхали відома громадянська активістка Аміна Окуева і її чоловік Адам Осмаєв. Дівчина загинула на місці від смертельного поранення , а Осмаєв залишився живий, але отримав поранення в ногу.
Редакція NewsOne зібрала 7 важливих фактів з її життя, про які знають далеко не всі.

Чеченка або українка
У Мережі поширене інформації про те, що Аміна чеченка, але ця інформація далека від істини. Насправді вона українка, і народилася в Одесі.
Іслам і прізвище
У 2000-му році Наталя Никифорова змінила ім'я на Анастасія, після чого вийшла заміж за військового Мустафінова Ісу і стала Анастасією Мустафіновой (а трохи пізніше Аміною), попередньо прийнявши іслам. Після того як вона вийшла заміж вдруге - змінила прізвище на Окуеву. Слід зазначити, що після заміжжя вона виїхала в Росію, проте не надовго, незабаром після цього вона повернулася в Україну і здобула медичну освіту в Одеському університеті імені Мечникова, після закінчення якого працювала лікарем-інтерном в одній з міських лікарень. Після того як вона вийшла заміж втретє - прізвище вже міняти не стала.
Майданна Революціонерка і захисниця Донбасу
У розпал революції гідності в 2014 році Аміна був активним волонтером-медиком на Майдані, а після ескалації конфлікту на Донбасі разом з чоловіком вступила в ряди батальйону «Київ-2». Саме в його рядах вона воювала в підрозділі «Батальйон імені Джохара Дудаєва», який в основному складався з чеченців-добровольців. Чому медик і воювала? Та тому, що, за її словами, медицини там було мало, а ось бойових дій з лишком. Вона особисто брала участь в обороні Дебальцеве, а також виконувала бойові завдання в Луганській області.
На Майдані  довелось стати медиком
Аміна під час революції на Майдані
Родинні зв'язки і скандал з крадіжкою картини
Вітчим Аміни був шанованою людиною і займав пост директора Одеського музею Східного і Західного мистецтва. В першу чергу він відомий тим, що під час його керівництва в 2008 році вкрали знамениту картину Караваджо «Поцілунок Іуди» - найцінніший експонат музею, який оцінюють в 100 млн доларів. Після ретельного розслідування його провину так і не вдалося довести, але пляма на репутації залишилася величезна. Її мати Ірина довгий час працювала в Південно-українському медіа-холдингу, і в скандалах помічена не була
Намагалася стати нардепом і працювала з Мосійчуком
Аміна брала участь в парламентських виборах 2014 рік, балотувалася в одномандатному виборчому окрузі номер 136 у Суворовському районі в Одесі. Однак до складу Ради VIII скликання їй потрапити не вдалося - набрала лише 3,72%. Нардеп Ігор Мосійчук, на якого нещодавно було скоєно замах , що  Окуева  в момент вбивства прямувала на зустріч до нього. Більш того, як виявилося, вона працювала його помічником. "Вчора ми списувалися - домовлялися з нею про зустріч. Аміна до мене не доїхала", - написав він.
Аміна Окуева на весіллі Ігоря Мосійчука
Перше «французьке» замах
У червні 2017 року на вулиці Кирилівській в Києві на Окуеву і її чоловіка напав чоловік, який прикинувся журналістом французького видання Le Monde. Перебуваючи в одній машині з ними, нападник кілька разів вистрілив в Осмаєва (він отримав досить серйозні поранення і його життя висіло на волосині). Аміна, в свою чергу, відкрила вогонь по кілеру, і їй вдалося потрапити в нього чотири рази. По гарячих слідах кілера затримала поліція. Пізніше в МВС заявили, що затриманий Артур Денісулатов (Курмакаев) може бути пов'язаний зі скандальним главою Чечні Рамзаном Кадировим.
"Штовхаючи кілера ногою, я почала стріляти, потім ПМ заклинило. Я кинулася на нього і почала видавлювати очі", - Аміна Окуева
доленосне повідомлення
За іронією долі за два дні до обстрілу їхнього автомобіля Каз Кузарі виклав в Facebook фото Окуевой і Осмаєва з іронічною підписом «Ми готові до зустрічі з черговими кілерами».

Редакція NewsOne висловлює співчуття рідним і близьким Аміни Окуевой і бажає якнайшвидшого одужання її пораненому чоловіку, Адаму Осмаєву.
Слідкуйте за всіма подробицями резонансної справи в нашій онлайн-трансляції. Якщо у вас є корисна інформація про справу або убитої пишіть нам в коментарі або надсилайте подробиці на  d.samolyuk@newsone.ua .

Дмитро Самолюк
- Сьогодні ще не всі легалізувалися. Відповідно у них немає зарплати. За що люди живуть? В яких умовах? Одяг, найнеобхідніше як набувають?
- В черговий раз хотілося б висловити подяку українцям, які допомагають бійцям АТО, і волонтерам, через яких ця допомога доходить до нас. Продуктами харчування та обмундируванням нас, як і інших добровольців, забезпечують волонтери.
Що стосується побутових умов, то ми буваємо на різних базах, побутові умови на яких різні. Але, як правило, у нас є нормальна дах над головою (за винятком виходів, які довше декількох діб рідко тривають); є електрика; часто - водопровід. А іноді буває, випадають взагалі відмінні умови: з гарячою водою і нормальної ліжком.
Одним словом, в порівнянні з Криївкою - лісовим куренем, наметом або бліндажем, до яких багатьом з нас не звикати, тут просто відмінні умови.
- А як Ви в цих умовах виживаєте?
- Я вже близько року на війні. До того ж ця війна - не перша, на якій мені довелося побувати, причому умови там були набагато важче.
Якщо чесно, з побутової точки зору тут взагалі легко. Зазвичай є дах над головою, а часто - навіть світло і вода. А які ще умови потрібні бійцю?
- Чи є ще жінки в батальйоні?
- Бойцов жіночої статі в Міжнародному миротворчому батальйоні ім. Джохара Дудаєва, крім мене, немає.
- Як до того, що Ви в АТО, відносяться чоловіки?
- Ставляться все нормально.
Я взагалі не думаю, що варто така увага приділяти поділу за статевою ознакою. Адже жінки - не інваліди якісь, щоб так їх опікати!
А якщо кожен раз підкреслювати свою особливість, виділяти себе як-то, ухилятися від роботи, нити від навантажень, то нема чого дивуватися тому, що почнуть дискримінувати у всіх сферах.
- Щоб чітко розуміти загальну картину - важливо знати окремі випадки. Скажіть, хто з ваших в яку підтримку потребує?
- Розповім історію мого чоловіка - Адама Осмаєва (командир батальйону імені Джохара Дудаєва, - авт). По-перше, тому що вона мені добре відома. А по-друге, тому що вона дійсно яскрава і вимагає індивідуального підходу з боку влади.
Адам - ​​фігурант гучної справи «про замах на Путіна», яке приписали йому колишні проросійські влади України. Він провів два з половиною роки в одеській в'язниці, і його мало не видали на розтерзання до Росії.
На щастя, незабаром після перемоги Майдану справедливість була відновлена, і Адама випустили на свободу, залишивши йому формально лише незначні статті (щоб було ясно, за що сидів).
Адам в перший же день після звільнення відправився на схід України і приєднався до Міжнародного миротворчому батальйону ім. Джохара Дудаєва. Командир батальйону - Іса Мунаєв, героїчно загинув у лютому цього року, дуже цінував Адама, брав його майже на всі виходи, навчав і залишив своїм заступником.
На жаль, з легалізацією в Україні у Адама не все так гладко. Немає ніяких передумов не тільки на отримання громадянства України, але навіть посвідку на проживання тут, як з'ясувалося, проблема.
Ми навіть офіційно зареєстрували наш з ним шлюб в РАГСі, сподіваючись на те, що це послужить причиною для отримання посвідки на проживання, але тут занадто багато бюрократичних формальностей. Адже в РФ з Адама не тільки не зняли інкриміновані йому раніше в Україні кримінальні статті, але ще і додали додаткові, розсердившись на його допомогу Україні.
Так що, на жаль, необхідну довідку з посольства Росії про те, що претензій до Адаму немає, ми надати ніяк не можемо. Тому єдиною реальною можливістю отримати йому українське громадянство, є добра воля Президента.
Але ми не сумуємо і продовжуємо працювати на благо України. Слава Богу, практично всі люди, з якими доводиться стикатися на фронтах, відносяться до Адаму з повагою і розумінням.
- Виходить, громадянам РФ потрібні додаткові гарантії? Які?
- Головна гарантія, яка потрібна, і для якої, по-першу чергу, потрібна легалізація, - це впевненість бійців в тому, що завтра їх, припустимо, не оголосять поза законом і не спробують видати Росії. Це було б для них рівносильно болісної загибелі.
Але ясна річ, що владі країни важливо знати, що на фронті серед озброєних людей немає різних нестатутних видів діяльності: мародерства, перевищення повноважень комбатантів і т.д. А легалізувавши іноземних добровольців, їх буде набагато простіше контролювати за допомогою адекватного командування на місцях.
- Ви говорите про допомогу адекватного командування на місцях. З цим проблема?
- Знаєте, ця війна народила багато відважних і грамотних командирів серед українських кадрових військових, яким до цього не доводилося воювати. З деякими з них і я, і наші бійці з числа іноземних громадян мають честь бути знайомими, і навіть разом працювати.
Так що, думаю, що всі ми без праці спрацювалися б і на офіційній основі. Звичайно, дуже важливий і той аспект, щоб спрацювала за цей рік бойові підрозділи не були розкидані по різних військових частин, а залишалися разом - злагодженими групами, а також мали можливість бути з тією частиною, з командуванням якої у них за цей час було налагоджено взаєморозуміння і склалися хороші відносини.
Це важливий і тонкий питання, і якщо підійти до його вирішення зважено і обдумано, то ефективність взаємодії, продуктивність і контроль над цими підрозділами можна налагодити належним чином.
- Як воїни спілкуються з сім'ями? У РФ блокуються дзвінки, листи? Чи отримують написані рукою листи і малюнки дітей?
- Зараз у нас немає бійців, чиї близькі залишалися б у РФ. Це було б для них занадто небезпечно.
З близькими, які знаходяться, як правило, в різних європейських країнах, бійці спілкуються за допомогою скайпу, вайбера і т.д.
- Хто містить їх сім'ї?
- У нас є бійці, чиї сім'ї, зокрема багатодітні, проживають в країнах, де соціального забезпечення для біженців практично немає. Природно, що батьки сімейств, які були годувальниками, переживають за своїх близьких.
На щастя, є добрі люди, як правило, українці, які, розуміючи таку потребу, періодично допомагають готівковими коштами, що дає можливість цим бійцям хоча б періодично перевести якісь кошти своїм сім'ям, щоб ті могли звести кінці з кінцями.
Дуже шкода, що чеченська діаспора - ні європейська, ні українська - якої довелося б тут дуже туго, якби ми не виступили в очах українського суспільства противагою беспредельщика-кадировцям, не поспішають допомагати нам.
Боягузтво і легкодухість у чеченців завжди вважалися одними з найбільш осуджуваних в чоловікові якостей
Очевидно, що вони бояться помсти кадировцев за будь-які контакти з нами, але, на наш погляд, це не є виправданням для них, особливо, з огляду на всілякі анонімні способи допомогти. Боягузтво і легкодухість у чеченців завжди вважалися одними з найбільш осуджуваних в чоловікові якостей.
- Багато бійців планують отримати громадянство України і залишитися тут?
- Більшість з тих іноземних бійців, яких я знаю, хотіли б отримати українське громадянство. У всякому разі, всі ті, у кого на сьогодні воно російське.
Є, звичайно, і громадяни європейських країн, Грузії, Туреччини тощо, які вже приїхали допомогти і планують приїхати. Звичайно, вони вважали за краще б не втрачати громадянства своїх країн. У багатьох там сім'ї, налагоджена життя. Вони просто хочуть допомогти Україні у важкий момент, а потім повернутися до колишньої мирного життя.
З початком закінчимо війну, виженемо окупантів, а потім вже кожен для себе вирішить, - залишатися допомагати наводити порядок і будувати мирне життя в Україні або поїхати
З початком закінчимо війну, виженемо окупантів, а потім вже кожен для себе вирішить, - залишатися допомагати наводити порядок і будувати мирне життя в Україні або поїхати.
Багато що в цьому питанні залежить, звичайно, від офіційної позиції влади України. Якщо Україна буде зацікавлена ​​в тому, щоб щирі люди, готові віддати своє життя тут в боротьбі проти несправедливості, залишилися допомагати українському народові, то, думаю, багато хто захоче залишитися.
- Однією з проблем називають легалізацію псевдодобровольцев. Чи згодні?
- Це дуже важливе питання. Теоретично, зрозуміло, що засланими козачками цілком можуть бути і громадяни України. Такі люди - п'ята колона - бувають у всіх конфліктах і повністю уникнути їх шкідливих дій неможливо.
Такі диверсанти можуть бути впроваджені в будь-батальйони і займатися різними видами підривної діяльності. Починаючи від дискредитації українських силовиків елементами нестатутного поведінки, наприклад, займаючись мародерством, провокуючи конфлікти всередині колективу або з мирним населенням; і закінчуючи повідомленням ворогові інформації внутрішнього користування, що може спричинити за собою загибель особового складу і різні інші негативні наслідки.
Але ситуація з іноземними добровольцями принципово відрізняється тим, що багато хто з них одним своїм існуванням вже становлять небезпеку для нашого спільного ворога - Росії.
Все, наприклад, знають, як чеченські добровольці, які воюють за Україну, дратують Кадирова, та й його господаря - Путіна теж. Адже їх план по дискредитації чеченського народу за допомогою чеченскоговорящіх головорізів, які присилаються ними до лав ополченців, дуже сильно постраждав саме через нас.
- Умисне очорнення?
- Цілком логічно, що наші вороги витрачають чималі зусилля і кошти на планування нашої дискредитації або фізичного усунення. Тому нам потрібно бути особливо обережними, щоб не допустити в свої ряди диверсантів, які можуть нашкодити нашій справі як інформаційно, так і фізично.
З технічної точки зору, забезпечення безпеки можливо при налагодженні адекватної роботи контррозвідки в кожній частині, куди будуть прийматися на службу іноземні громадяни. Використання таких технічних засобів, як поліграф (детектор брехні), на мій погляд, теж слід активно застосовувати. Тим більше, що в українських силових відомств є і людські, і технічні ресурси, які можуть цілком адекватно забезпечити цей процес.
- Знову ж таки, часто можна почути, що Україна є полігоном для відпрацювання навичок у новій формі війни. Що скажете?
- На війні постійно чогось вчишся - це факт. Це нормально, інакше не виживеш.
Але головний мотив тих, хто приїхав в Україну, щоб допомогти на фронті, - це боротьба з несправедливістю, якої від РФ бачили в надлишку ті народи, представники яких зараз в основній масі знаходяться тут на фронтах добровольцями: чеченці, грузини. Головне їхнє бажання, причина, по якій вони тут, - це припинення несправедливості, яку перманентно здійснює Росія зате стосовно одного, то по відношенню до іншого народу.
До того ж іноземні бійці, що борються тут, щиро люблять і поважають Україну і її народ.
Зараз всі гідні, справедливі і вільні люди незалежно від національності, громадянства та віросповідання, хочуть хто як може допомогти Україні. І серед них чимало тих, хто вміє і прагне надати цю допомогу зі зброєю в руках.
- Звідки у них зброя?
- Наявне на балансі нашого батальйону зброя - трофейна.
Планується поставити його на баланс батальйону, до складу якого ми увійдемо своїм підрозділом. Ми якраз працюємо зараз в цьому напрямку.
- Як люди зараз приєднуються до батальйону?
- Існує кістяк батальйону. Це ті люди, які спочатку приїхали з Исой Мунаевим сюди або приєдналися в перший час. Умовно, це і є офіцерський склад батальйону - управління. Ми завжди раді бачити в наших рядах чесних і мужніх людей, якої б національності вони не були. Тому розглядаємо заявки на вступ, більшість з яких на сьогодні від українців, багато чув про наш батальйон і його доброї репутації на фронтах.
Звичайно, перед тим, як прийняти нового бійця в батальйон, ми довго спілкуємося з ним, проводимо співбесіди, звертаючи увагу на мотивацію; також важливим фактором є навички людини. Перевага віддається кадровим військовим і мають бойовий досвід людям.
Головними ж якостями, необхідним для того, щоб бути прийнятим в наш батальйон, є щире бажання боротися з несправедливістю і злом, потреба відстоювати істину, відсутність корисливих інтересів і розуміння необхідності підкорятися військовій дисципліні.
- Скільки тепер людей? Чому продовжують їхати в Україну іноземці? Чому хочуть залишитися тут на ПМЖ?
- Кількість бійців не розголошується. Одне можу сказати: ми навмисно зараз стримуємо бажаючих приїхати до нас. Нас завалюють листами і дзвінками як знайомі, так і незнайомі люди. Деякі навіть ображаються, що просимо їх почекати з приїздом.
Але, щоб запросити людей і відповідати потім за них, у нас повинна бути впевненість в тому, що їм тут буде забезпечена певна юридична і хоча б мінімальна соціальний захист. Одним словом, ми чекаємо легалізації.
Що стосується ПМЖ, то я не думаю, що багато хто хоче залишитися. Швидше за все ті, у кого родини залишилися в країнах Західної Європи, захочуть повернутися туди.
Якщо ж, по милості Всевишнього, у нас на батьківщині - на Кавказі відбудуться якісь позитивні зміни, і тиранія там впаде, то все ми з радістю повернемося туди: адже як би не було добре на чужині, будинки - найкраще.
http://asn.in.ua/ru/news/interview/amina-okueva-chechenskie-dobrovolcy-besjat-kadyrov.html

Залишити коментар

Війна на сході України змусила багатьох взяти зброю в руки. На нашому боці воюють громадяни різних країн. Військова справа освоїли і жінки, які цінують в людях бажання діяти. Найяскравіший приклад - Аміна Окуева, дружина командира Міжнародного миротворчого батальйону імені Джохара Дудаєва Адама Осмаєва, раніше звинуваченого в замаху на Володимира Путіна. Про те, чим керуються дудаевци, що їдуть воювати на стороні України, чи є для них АТО свого роду полігоном для відпрацювання навичок дій в новому форматі війни, чи готові бійці легалізуватися і залишитися в нашій країні по завершенню конфлікту, а також про багато іншого Аміна Окуева , яка також є прес-офіцером батальйону ім. Дудаєва, розповіла в інтерв'ю «Аналітичної служби новин» (АСН).
- Аміна, сьогодні серйозно обговорюється можливість створення іноземного легіону. Відповідний законопроект вже прийнятий у першому читанні і готується до винесення в сесійну залу для прийняття в цілому. Що кажуть на фронті про ініціативу дозволити іноземцям служити в Збройних силах України?
- Ми дуже зраділи закону про можливості іноземних громадян служити в ЗСУ.
Головне, щоб тих, хто щиро і безкорисливо хоче допомогти на фронті, змогли легалізувати. Надали право в гідних умовах нести військову службу, а не партизанити, переживаючи за своє становище завтра.
- Чому і коли ваші приїхали? Скільки людей було спочатку? З якими труднощами зіткнулися?
— Идея создать добровольческий батальон с целью помощи Украине в условиях российской агрессии, с методами и средствами которой наш народ очень хорошо знаком на практике, возникла почти сразу после аннексии Крыма. Инициатором этого был наш комбат — генерал ВС ЧРИ Иса Мунаев, героически погибший под Дебальцево. (далі рос. гов.)
К сожалению, его подвиг во имя мира до сих пор никак не отмечен властями Украины. Зато народ Украины помнит и чтит его память. Люди присвоили ему звание Народный герой Украины.
Когда со мной связались представители организации «Свободный Кавказ», которую на тот момент возглавлял Иса Мунаев, и предложили помочь в создании такого батальона, эту идею я восприняла позитивно, и, подключив свои связи, наработанные во время Майдана, стала помогать воплотить ее в жизнь. В частности, озвучила эту тему в одном из телевизионных ток-шоу.
В ходе нашей работы власти Украины обратили внимание на эту идею и, восприняв её позитивно, дали добро на приезд Исы Мунаева и его бойцов в Украину.
Таким образом, уже в июле-августе 2014 года батальон начал действовать в Украине. За время его существования проведено большое количество дерзких и эффективных операций. Мы работали со многими подразделениями ВСУ, поэтому нас хорошо знают и ценят практически во всех секторах.
Однако официальной легализации батальона при жизни Исы добиться нам не удалось, хотя мы постоянно предпринимали попытки этого на различных уровнях и в разных ведомствах. Притом, что все, вплоть до высшего генералитета, очень уважали Ису и ценили его начинание. Видимо, то, что нет приемлемого механизма легализации, препятствовало в этом. Но с принятием законопроекта о службе иностранцев в армии Украины, у нас появилась надежда, что мы сможем на официальных началах помогать Украине в отражении российской агрессии.
Гибель нашего командира — Исы Мунаева в феврале этого года в ходе предотвращения котла под Дебальцево стала для нас невосполнимой потерей. Вряд ли сейчас остались командиры такого уровня подготовки, с таким опытом и такой силой духа. Но мы выдержали этот удар и полны решимости продолжать дело нашего славного генерала, и будем оставаться здесь до тех пор, пока Украина нуждается в нашей помощи.
— Сегодня еще не все легализовались. Соответственно у них нет зарплаты. За что люди живут? В каких условиях? Одежду, самое необходимое как приобретают?
— В очередной раз хотелось бы выразить благодарность украинцам, которые помогают бойцам АТО, и волонтёрам, через которых эта помощь доходит до нас. Продуктами питания и обмундированием нас, как и других добровольцев, снабжают волонтёры.
Что касается бытовых условий, то мы бываем на разных базах, бытовые условия на которых различны. Но, как правило, у нас есть нормальная крыша над головой (за исключением выходов, которые дольше нескольких суток редко длятся); есть электричество; часто — водопровод. А иногда бывает, выпадают вообще отличные условия: с горячей водой и нормальной койкой.
Одним словом, по сравнению с крыивкой — лесным шалашом, палаткой или блиндажом, к которым многим из нас не привыкать, здесь просто отличные условия.
— А как Вы в этих условиях выживаете?
— Я уже около года на войне. К тому же эта война — не первая, на которой мне довелось побывать, причем условия там были намного труднее.
Если честно, с бытовой точки зрения здесь вообще легко. Обычно есть крыша над головой, а часто — даже свет и вода. А какие еще условия нужны бойцу?
— Есть ли еще женщины в батальоне?
— Бойцов женского пола в Международном миротворческом батальоне им. Джохара Дудаева, помимо меня, нет.
— Как к тому, что Вы в АТО, относятся мужчины?
— Относятся все нормально.
Я вообще не думаю, что стоит такое внимание уделять разделению по половым признакам. Ведь женщины — не инвалиды какие-нибудь, чтобы так их опекать!
А если каждый раз подчеркивать свою особенность, выделять себя как-то, отлынивать от работы, ныть от нагрузок, то нечего удивляться тому, что начнут дискриминировать во всех сферах.
— Чтобы четко понимать общую картину — важно знать отдельные случаи. Скажите, кто из ваших в какой поддержке нуждается?
— Расскажу историю моего супруга — Адама Осмаева (командир батальона имени Джохара Дудаева, — авт). Во-первых, потому что она мне хорошо известна. А во-вторых, потому что она действительно яркая и требует индивидуального подхода со стороны властей.
Адам — фигурант нашумевшего дела «о покушении на Путина», которое приписали ему бывшие пророссийские власти Украины. Он провел два с половиной года в одесской тюрьме, и его чуть было не выдали на растерзание в Россию.
К счастью, вскоре после победы Майдана справедливость была восстановлена, и Адама выпустили на свободу, оставив ему формально лишь незначительные статьи (чтобы было ясно, за что сидел).
Адам в первый же день после освобождения отправился на восток Украины и примкнул к Международному миротворческому батальону им. Джохара Дудаева. Командир батальона — Иса Мунаев, героически погибший в феврале этого года, очень ценил Адама, брал его почти на все выходы, обучал и оставил своим заместителем.
К сожалению, с легализацией в Украине у Адама не все так гладко. Нет никаких предпосылок не только на получение гражданства Украины, но даже вид на жительство здесь, как выяснилось, проблема.
Мы даже официально зарегистрировали наш с ним брак в ЗАГСе, надеясь на то, что это послужит причиной для получения вида на жительства, но здесь слишком много бюрократических формальностей. Ведь в РФ с Адама не только не сняли инкриминируемые ему ранее в Украине уголовные статьи, но еще и добавили дополнительные, разозлившись на его помощь Украине.
Так что, увы, требуемую справку из посольства России о том, что претензий к Адаму нет, мы предоставить никак не можем. Поэтому единственной реальной возможностью получить ему украинское гражданство, является добрая воля Президента.
Но мы не унываем и продолжаем работать на благо Украины. Слава Богу, практически все люди, с которыми приходится сталкиваться на фронтах, относятся к Адаму с уважением и пониманием.
— Получается, гражданам РФ нужны дополнительные гарантии? Какие?
— Главная гарантия, которая нужна, и для которой, в-первую очередь, нужна легализация, — это уверенность бойцов в том, что завтра их, допустим, не объявят вне закона и не попытаются выдать России. Это было бы для них равносильно мучительной гибели.
Но понятное дело, что властям страны важно знать, что на фронте среди вооруженных людей нет различных неуставных видов деятельности: мародерства, превышения полномочий комбатантов и т.д. А легализовав иностранных добровольцев, их будет намного проще контролировать при помощи адекватного командования на местах.
— Вы говорите о помощи адекватного командования на местах. С этим проблема?
— Знаете, эта война родила много отважных и грамотных командиров среди украинских кадровых военных, которым до этого не приходилось воевать. С некоторыми из них и я, и наши бойцы из числа иностранных граждан имеют честь быть знакомыми, и даже вместе работать.
Так что, думаю, что все мы без труда сработались бы и на официальной основе. Конечно, очень важен и тот аспект, чтобы сработавшиеся за этот год боевые подразделения не были разбросаны по разным военным частям, а оставались вместе — слаженными группами, а также имели возможность быть с той частью, с командованием которой у них за это время было налажено взаимопонимание и сложились хорошие отношения.
Это важный и тонкий вопрос, и если подойти к его решению взвешено и обдумано, то эффективность взаимодействия, продуктивность и контроль над этими подразделениями можно наладить надлежащим образом.
— Как воины общаются с семьями? В РФ блокируются звонки, письма? Получают ли написанные рукой письма и рисунки детей?
— Сейчас у нас нет бойцов, чьи близкие оставались бы в РФ. Это было бы для них слишком опасно.
С близкими, которые находятся, как правило, в разных европейских странах, бойцы общаются при помощи скайпа, вайбера и т.д.
— Кто содержит их семьи?
— У нас есть бойцы, чьи семьи, в частности многодетные, проживают в странах, где социального обеспечения для беженцев практически нет. Естественно, что отцы семейств, которые являлись кормильцами, переживают за своих близких.
К счастью, есть добрые люди, как правило, украинцы, которые, понимая такую потребность, периодически помогают наличными средствами, что дает возможность этим бойцам хотя бы периодически перевести какие-то средства своим семьям, чтобы те могли свести концы с концами.
Очень жаль, что чеченская диаспора — ни европейская, ни украинская — которой пришлось бы здесь очень туго, если бы мы не выступили в глазах украинского общества противовесом беспредельщикам-кадыровцам, не торопятся помогать нам.
Трусость и малодушие у чеченцев всегда считались одними из наиболее порицаемых в мужчине качеств
Очевидно, что они боятся мести кадыровцев за какие-либо контакты с нами, но, на наш взгляд, это не является оправданием для них, особенно, учитывая всевозможные анонимные способы помочь. Трусость и малодушие у чеченцев всегда считались одними из наиболее порицаемых в мужчине качеств.
— Многие бойцы планируют получить гражданство Украины и остаться тут?
— Большинство из тех иностранных бойцов, которых я знаю, хотели бы получить украинское гражданство. Во всяком случае, все те, у кого на сегодня оно российское.
Есть, конечно, и граждане европейских стран, Грузии, Турции и т.д., которые уже приехали помочь и планируют приехать. Конечно, они предпочли бы не терять гражданства своих стран. У многих там семьи, налажена жизнь. Они просто хотят помочь Украине в трудный момент, а затем вернуться к прежней мирной жизни.
Сначале закончим войну, выгоним оккупантов, а затем уже каждый для себя решит, — оставаться помогать наводить порядок и строить мирную жизнь в Украине или уехать
Сначале закончим войну, выгоним оккупантов, а затем уже каждый для себя решит, — оставаться помогать наводить порядок и строить мирную жизнь в Украине или уехать.
Многое в этом вопросе зависит, конечно, от официальной позиции властей Украины. Если Украина будет заинтересована в том, чтобы искренние люди, готовые отдать свою жизнь здесь в борьбе против несправедливости, остались помогать украинскому народу, то, думаю, многие захотят остаться.
— Одной из проблем называют легализацию псевдодобровольцев. Согласны?
— Это очень важный вопрос. Теоретически, понятно, что засланными казачками вполне могут быть и граждане Украины. Такие люди — пятая колонна — бывают во всех конфликтах и полностью избежать их вредоносных действий невозможно.
Такие диверсанты могут быть внедрены в любые батальоны и заниматься различными видами подрывной деятельности. Начиная от дискредитации украинских силовиков элементами неуставного поведения, например, занимаясь мародерством, провоцируя конфликты внутри коллектива или с мирным населением; и заканчивая сообщением врагу информации внутреннего пользования, что может повлечь за собой гибель личного состава и различные другие негативные последствия.
Но ситуация с иностранными добровольцами принципиально отличается тем, что многие из них одним своим существованием уже представляют опасность для нашего общего врага — России.
Все, например, знают, как чеченские добровольцы, воюющие за Украину, бесят Кадырова, да и его хозяина — Путина тоже. Ведь их план по дискредитации чеченского народа с помощью чеченскоговорящих головорезов, присылаемых ими в ряды ополченцев, очень сильно пострадал именно из-за нас.
— Умышленное очернение?
— Вполне логично, что наши враги тратят немалые усилия и средства на планирование нашей дискредитации или физического устранения. Поэтому нам нужно быть особенно осторожными, дабы не допустить в свои ряды диверсантов, которые могут навредить нашему делу как информационно, так и физически.
С технической точки зрения, обеспечение безопасности возможно при налаживании адекватной работы контрразведки в каждой части, куда будут приниматься на службу иностранные граждане. Использование таких технических средств, как полиграф (детектор лжи), на мой взгляд, тоже следует активно применять. Тем более, что у украинских силовых ведомств есть и человеческие, и технические ресурсы, которые могут вполне адекватно обеспечить этот процесс.
— Опять же, часто можно услышать, что Украина является полигоном для отрабатывания навыков в новой форме войны. Что скажете?
— На войне постоянно чему-то учишься — это факт. Это нормально, иначе не выживешь.
Но главный мотив тех, кто приехал в Украину, чтобы помочь на фронте, — это борьба с несправедливостью, которой от РФ видели в избытке те народы, представители которых сейчас в основной массе находятся здесь на фронтах добровольцами: чеченцы, грузины. Главное их желание, причина, по которой они здесь, — это пресечение несправедливости, которую перманентно совершает Россия то в отношении одного, то в отношении другого народа.
К тому же иностранные бойцы, сражающиеся здесь, искренне любят и уважают Украину и ее народ.
Сейчас все достойные, справедливые и свободные люди независимо от национальности, гражданства и вероисповедания, хотят кто как может помочь Украине. И среди них немало тех, кто умеет и стремится оказать эту помощь с оружием в руках.
— Откуда у них оружие?
— Имеющееся на балансе нашего батальона оружие — трофейное.
Планируется поставить его на баланс батальона, в состав которого мы войдем своим подразделением. Мы как раз работаем сейчас в этом направлении.
— Как люди сейчас присоединяются к батальону?
— Существует костяк батальона. Это те люди, которые изначально приехали с Исой Мунаевым сюда или присоединились в первое время. Условно, это и есть офицерский состав батальона — управление. Мы всегда рады видеть в наших рядах честных и мужественных людей, какой бы национальности они ни были. Поэтому рассматриваем заявки на вступление, большинство из которых на сегодня от украинцев, наслышанных о нашем батальоне и его хорошей репутации на фронтах.
Конечно, перед тем, как принять нового бойца в батальон, мы долго общаемся с ним, проводим собеседования, обращая внимание на мотивацию; также немаловажным фактором являются навыки человека. Предпочтение отдается кадровым военным и имеющим боевой опыт людям.
Главными же качествами, необходимым для того, чтобы быть принятым в наш батальон, является искреннее желание бороться с несправедливостью и злом, потребность отстаивать истину, отсутствие корыстных интересов и понимание необходимости подчиняться воинской дисциплине.
— Сколько теперь людей? Почему продолжают ехать в Украину иностранцы? Почему хотят остаться тут на ПМЖ?
— Количество бойцов не разглашается. Одно могу сказать: мы намеренно сейчас сдерживаем желающих приехать к нам. Нас заваливают письмами и звонками как знакомые, так и незнакомые люди. Некоторые даже обижаются, что просим их повременить с приездом.
Но, чтобы пригласить людей и отвечать потом за них, у нас должна быть уверенность в том, что им здесь будет обеспечена определённая юридическая и хотя бы минимальная социальная защита. Одним словом, мы ждем легализации.
Что касается ПМЖ, то я не думаю, что многие хотят остаться. Скорее всего те, у кого семьи остались в странах Западной Европы, захотят вернуться туда.
Если же, по милости Всевышнего, у нас на родине — на Кавказе произойдут какие-то позитивные изменения, и тирания там падет, то все мы с радостью вернемся туда: ведь как бы ни было хорошо на чужбине, дома — лучше всего.
http://asn.in.ua/ru/news/interview/amina-okueva-chechenskie-dobrovolcy-besjat-kadyrov.html
https://photos.app.goo.gl/xzXviRedp664BKMT2