«Сократ» виходить на сцену – історія псевдо-боївки УПА
субота 29 липня, 201711:00
Історія цього страшного місця на території Демидівського району Рівненської області й до нині викликає багато запитань, суперечок та чуток. Місцеві жителі розповідають, що у трьох засипаних землею криницях поховані тіла близько сотні людей, які загинули в основному, у 1945 році. Радянська пропаганда довгий час стверджувала, що демидівчан катували й нищили бандити-бандерівці. Пройшов час і заговорили рідні загиблих та документи самих катів. Факти свідчать, що за злочинами псевдобандерівців стоять радянські спецслужби. Ігор Марчук, історик, завідувач відділу Рівненського краєзнавчого музею у своїй статті, спеціально для Гал-Інфо, дещо відкриває завісу і проливає світло на трагедію повстанців Демидівщини
Спецгрупа «Демидівка»
Місцевий люд та журналісти пов’язують ці страти з таким собі Сафатом Панасюком, який діяв у складі місцевої боївки СБ. Насправді, Сафат на той час був лише одним з виконавців під орудою офіцерів НКГБ. Інші зрадники залишилися в тіні. Але про все по порядку.
Радянські карально-репресивні органи робили значні зусилля, щоб підпільники Рівненщини склали зброю і здалися. У хід йшли найбрудніші методи боротьби з українським національно-визвольним рухом. Як свідчать документи НКВД та НКГБ – з території Демидівського району розпочалася весною 1945 року найбільша провокація проти ОУН та УПА на Волині. Пізніше цей досвід був перенесений на інші області Західної України. Доповідні по «Справі «Схід» (російською мовою «Дєло «Восток») зберегли деталі діяльності так званого «легендованого окружного проводу ОУН». Вдалося встановити й справжні імена частини перекинчиків, які відробляли свої тридцять срібняків.
Найбільш активними агентами були Олександр Друзюк-«Максим», «Микола», Юстин Омельчук-«Сократ», Іван Половинко-«Крилатий», Андрій Остап'юк-«Ворон», Микола Пекарський-«Стріл», Володимир Зборовський-«Саша» та інші. Саме вони керували ліквідацією місцевих кадрів ОУН та УПА у 1945 та 1946 рр. Перекинчики отримали завдання від Управління НКГБ Рівненської області виявляти діючу мережу підпілля ОУН та загони УПА. Не розшифровуватись перед повстанцями і не повідомляти, що ними керують офіцери НКГБ, а використовувати їх «в темну», тобто під виглядом опозиції до діючої мережі ОУН, терору СБ і тд. По можливості, частину готувати до вербування, або змусити здатися, а найбільш стійких знищувати усіма можливими засобами під виглядом боївок СБ.
Юстин Омельчук “Журба”
У результаті роботи агентів до співпраці з радянськими карально-репресивними органами на території Демидівського та суміжних з ним районів Рівненської області влітку 1945 року залучено 42 підпільники, більша частина з яких була завербована. Найбільшим успіхом чекісти вважали схилення до співпраці Юстина Омельчука, члена ОУН(м), який займав високі посади у підпіллі і користувався псевдонімами «Журба» та «Горицвіт». Ще у червні 1944 р. Юстин надіслав заяви у Ровенський обком та президію Верховної Ради СРСР з проханням помилувати його як активного українського націоналіста. У січні 1945 р. була затримана його дружина, яка теж переховувалась. Після відповідної розмови з нею, вона була звільнена з завданням організувати таємну зустріч з «Журбою». Але дружина не виконала поставлене завдання. Тоді співробітники радянських карально-репресивних органів вирішили використати зв’язки вже наявних агентів «Максима», «Миколи» та «Крилатого», які були земляками Ю. Омельчука. Зрадники зуміли зустрітися з Юстином і з’ясували, що той готовий здатися.
Пропозицію агентів зустрітися зі співробітниками НКГБ «Журба» сприйняв добре, ще й сказав «Чому ви мені про це не казали раніше». 2 серпня 1945 р. вранці у лісі біля хутора Дублянщина Демидівського району відбулась перша зустріч чекістів з «Журбою». Розмова тривала 5 годин. Ю. Омельчук стверджував, що у силу своїх демократичних та інтернаціональних переконань вирішив очолити боротьбу з ОУН та УПА, терором СБ. Навіть написав листівку, де розвінчував командирів ОУН та УПА як зрадників і тд.
Фрагмент провокаційної листівки написаної Юстином Омельчуком
Офіцери НКГБ у ході розмови встановили, що «Журба розумний, достатньо розвинутий та орієнтується у ситуації, що склалася». У кінці зустрічі «Журба» з задоволенням прийняв пропозицію про співпрацю з органами НКГБ та обрав собі псевдонім «Сократ». Вербовку провів заступник начальника 2-го відділу УНКДБ Рівненської області майор Багно за присутності капітана Ворони та капітана Тріфонова. Через кілька днів «Сократа» таємно привезли у Рівне, де він зустрівся з начальником УНКДБ полковником Цвєтухіним. Саме на Ю. Омельчука було покладено керівництво легендованим окружним, а пізніше обласним проводом «Схід».
Начальник Демидівського РВ НКГБ капітан Тріфонов
На кінець 1945 року легендований окружний провід нараховував 96 учасників, з них 7 керівників. Агенти знищили повстанців «Шугая», «Влучного», «Чорноморця», «Меткого» та багатьох інших, полювали на повстанських командирів, зокрема Д. Казвана-«Черника». Залякували місцеве населення, сіяли паніку та розбрат.
Дмитро Казван “Черник”
Навіть командир винищувального батальйону від Демидівського райвідділу МВД М. Бурцев намагався, в окремих випадках, викрити «подвиги» спецгруп і стверджував, що місцеве населення їх так і називало «банди Тріфонова». На момент виборів до Верховної Ради СРСР 10 лютого 1946 року він перебував у с. Ільпибоки: «В цей час у Демидівському районі брутально діяла велика кількість бійців спецгрупи РВ МГБ, яким керував нач. РВ МГБ Тріфонов. До мене щоденно населення подавало скарги різного характеру, вночі спецгрупи… брали самовільно всюди коней у місцевих мешканців, ганяли їх у Козинський район, де грабували населення – обуренню селян не було меж…»
На момент виборів 1946 року чекісти сконцентрували всю агентуру, в основному, на Демидівщині. Понад 30 бойовиків на чолі А. Остап’юком було вирішено легалізувати. Їм організовано «вихід» з показовим каяттям в райцентр м. Демидівка.
За інформацією журналіста М. Руцького– одного зимового дня місцевого фотографа-аматора Павла Пекарського покликали у Демидівський райвідділ НКГБ з метою сфотографувати знаменну подію. Він дізнався, що ціла група повстанців зі зброєю прийшла здаватися у Демидівку. Понад тридцять учасників спецгрупи у повному озброєнні на восьми санях приїхали раненько у райцентр. На околиці спішились і колоною рушили з червоним прапором та портретами Лєніна і Сталіна на зустріч зі своїми господарями – офіцерами НКГБ. Зайшли на подвір’я райвідділу, обмінялись промовами і сфотографувались на пам'ять. Через десятки років це фото, негатив якого переховував П. Пекарський, стане одним з доказів кривавих злочинів псевдоповстанців на Рівненщині. Чекісти хитрували. Вихід демаскованих агентів прикрив ту групу, яка продовжила свою підлу справу і далі. Зокрема, того ж Ю. Омельчука-«Сократа» тихцем забрали у Рівне і навіть пропонували вищому керівництву використати як агента закордоном, зокрема у Німеччині. У 60-их роках ХХ століття він напише книжечку «Змова», де й далі поливатиме брудом керівництво ОУН та УПА і мовчатиме про свою активну участь у наповнені криниць тілами знищених справжніх повстанців у Сафатовій долині.
Обкладинка книжки Ю. Омельчука «Змова»
Воякам УПА вдалося розкрити та знищити частину агентів, яких подекуди називали «озонівці». Ця назва з’явилася не випадково, оскільки один з агентів – «Крилатий», раніше діяв під псевдонімом «Озон» як командир сотні УПА.
Командир УПА І. Литвинчук-«Дубовий», оцінюючи дії агентури НКВД-НКГБ в рядах українських повстаців, писав: «Група Озона, що діяла на Дубенщині, зістала унешкідливлена в сто процентів. «Озонівці» представляли для нас в основному ту загрозу, що, діючи проти нас в підпільний спосіб, могли нам нанести втрат в людях. В короткому часі їх дії перед народом удалось організації дискредитувати. Наміри їх представити свою диверсійну роботу під маркою ОУН скрізь крахували… це бувші учасники повстанчого руху, яких МВД вдалось в сто відсотків перевербувати та перевиховати… МГБ, бачучи неуспіх в діях проти нас «своїх ОУН-івців», остаточно включили ті залишки, що організації не вдалося зліквідувати, в регулярні районні частини ВВ МВД як спецгрупи».
Ігор Марчук, історик, завідувач відділу Рівненського краєзнавчого музею
