Журналіста Павла Шеремета вбили в центрі Києва 2 роки тому. Попри те, що президент Петро Порошенко називав розслідування вбивства «справою честі», наразі ані виконавців, ані замовників слідство не назвало.
Про мовчання слідства про і те, як пережила редакція втрату, напередодні роковин загибелі Павла Громадське поговорило з його колегою — головною редакторкою видання «Українська правда» Севгіль Мусаєвою.
З кожним роком мовчання слідства стає дедалі красномовнішим. Як ти для себе пояснюєш відсутність будь-якого прогресу?
Мені навіть фразу «з кожним роком» трохи неприємно чути, адже були дуже великі сподівання, що це вбивство швидко розслідуватимуть. Зважаючи на те, що правоохоронці, голови держави, генеральний прокурор дуже багато обіцяли. Напевно, перші декілька місяців ми відчували інтерес слідства, вони допитали важливих свідків. Але щомісяця ця тенденція, на жаль, знижувалася. Я зрозуміла, що слідство зайшло в глухий кут, і всі допити, на які ми приходили з Оленою (Олена Притула — керівниця видання «Українська правда» — ред.) або журналістами «Української правди», фактично повторюються. Нам ставлять однотипні запитання, можливо, знаходять якісь неефективні зачіпки тощо.
Це свідчить, що за вісімнадцять років, відколи вбили засновника «Української правди» Георгія Гонгадзе, мало що змінилося в Україні
Для мене шоком та здивуванням стала мить, коли вийшов фільм наших колег — Дмитра Гнапа та Анни Бабінець, коли все суспільство зрозуміло, наскільки неефективне та багате на помилки розслідування. Мені також здається дуже цікавою ситуація, коли ці помилки визнали. Наприклад, міністр внутрішніх справ Арсен Аваков, генпрокурор Юрій Луценко. Але жодних висновків не зробили. Нікого не звільнили, не оголосили імен слідчих, які припустилися помилок, нікого не покарали. Тому виникає питання: чи це дійсно така недбалість через непрофесійність?
Головна редакторка видання «Українська правда» Севгіль Мусаєва під час інтерв'ю Громадському, редакція УП, Київ, 18 липня 2018 року Фото: Громадське
Про що це свідчить? З одного боку, це непрофесійність, халатність, проте з другого — може бути певною позицією — замовчуванням.
Це свідчить, що за вісімнадцять років, відколи вбили засновника «Української правди» Георгія Гонгадзе, мало що змінилося в Україні. Насправді ми сподівалися, що коли така ситуація сталася вдруге, суспільство повинно зробити висновки, й приділити дуже велику увагу. Але я зрозуміла, що потім сталися інші резонансні вбивства, й увага слідства розпорошувалася на ці справи.
Та хочу зазначити дуже важливу річ, яка багато говорить про реформу поліції. Навіть речники МВС та Нацполіції нині займають позицію, мовляв, ми справді зробили помилки, адже на той час реформа лише впроваджувалася. Вони хочуть повісити всю відповідальність на попередню керівницю поліції Хатію Деканоїдзе.
На це прозоро натякав речник МВС Артем Шевченко, коли ми востаннє бачилися на конференції ЄС щодо розслідувань резонансних справ або злочинів проти журналістів. Він пояснював, що за рік після того, як зайшло в глухий кут, слідство вирішило засекретити всі матеріали справи. До того часу ми могли знаходити якісь зачіпки й розуміти, що відбувається у справі. Тепер не маємо такої можливості взагалі.
Та коли, наприклад, під час прес-конференції СБУ щодо інсценування вбивства Аркадія Бабченка, прозвучало питання про вбивство Павла, відповідь була, мовляв, це не тема цієї прес-конференції
Керівниця «Української правди» писала генпрокурору, щоб справу перекваліфікувати в теракт. Була зустріч і, наскільки мені відомо, підключили слідчих СБУ. На жаль, нині на всі наші запити та питання відповідь приблизно така: прогресу немає. Убивство Шеремета, за словами Артема Шевченка, входить до 5% нерозкритих справ, в яких немає жодного прогресу.
Тобто слідство вважає, що воно вже нічого не може вдіяти?
Вони пояснюють, що, на жаль, у правоохоронців немає співпраці з правоохоронними органами Росії через конфлікт. Тому не можуть отримати важливу інформацію про перебування там Павла, його контакти — в нього мешкала там родина. Важливо й те, що за місяць до вбивства Павло був у Москві, мав зустрічі. І, наскільки я розумію, слідство хотіло отримати якусь інформацію про його телефонні дзвінки, але РФ не відповідає українським правоохоронцям.
Та коли, наприклад, під час прес-конференції СБУ щодо інсценування вбивства Аркадія Бабченка, прозвучало питання про вбивство Павла, відповідь була, мовляв, це не тема цієї прес-конференції. На мій погляд, це є цинічним та неприпустимим у ситуації, коли глава держави називає це «справою честі».
Редакція інтернет-видання «Українська правда», в якій працював Павло Шеремет, Київ, 18 липня 2018 року Фото: Громадське
Фотографії з Павлом на стінах редакції «Українська правда», Київ, 18 липня 2018 року Фото: Громадське
У контексті справи Бабченка, як це взагалі виглядало для для України, української журналістики й органів безпеки?
Для української журналістики це виглядало жахливо саме через те, що тут є декілька резонансних справ убивств журналістів, які не розслідуються. Жахливо це також тому, що деякі чиновники почали на цій темі спекулювати. Адже, звичайно, в західних ЗМІ та правозахисних організацій з'явилися питання щодо цієї спецоперації. Чому це зробили саме в такий спосіб, для чого було потрібно інсценування після такої кількості вбивств в Україні?
Люди почали спекулювати, мовляв, а якби це допомогло б урятувати Павла Шеремета, ви погодилися б на проведення спецоперації? Це було дуже неприємно для всіх журналістів УП. Оскільки, на жаль, СБУ не змогла захистити нашого колегу.
Вони сказали, що допитали цього колишнього співробітника — пана Устименка, але оприлюднювати інформацію, що саме він там робив, і за яких обставин там опинився, вони не хочуть і не будуть
У вас не з'явилась якась окрема одна версія?
Ні. Вона змінюється, ми обговорюємо це питання, але, на жаль, однієї версії немає. Ситуація дуже складна. Ми не просто втратили колегу. Ти розумієш, що десь досі ходять ці люди, і не несуть зовсім ніякої відповідальності. Ти не можеш зрозуміти, чому це сталося, хто це зробив, якою була причина.
Головна редакторка видання «Українська правда» Севгіль Мусаєва під час інтерв'ю Громадському, редакція УП, Київ, 18 липня 2018 року Фото: Громадське
Під час розслідування наших колег зі Слідство.Інфо, вони виявили, що в ніч перед убивством біля будинку Павла була машина, в якій перебував чи то колишній, чи то чинний працівник СБУ. Натомість в СБУ заявляють, що він не чинний співробітник. Як це змінило розуміння цієї справи? Нещодавно ви опублікували інтерв'ю з Дрю Салліваном з OCCRP, яке також долучилося до розслідування. Салліван сказав — для нього це знак, що до злочину може бути причетна українська влада. Як ти дивишся на таку оцінку подій?
Після виходу розслідування запитань стало ще більше. Найцікавіше, після резонансу від цього матеріалу в нас була зустріч з Дмитром Гнапом, журналістом програми «Схеми» від «Радіо Свобода» Михайлом Ткачем і керівниками правоохоронних органів. Вони сказали, що допитали цього колишнього співробітника — пана Устименка, але оприлюднювати інформацію, що саме він там робив, і за яких обставин там опинився, вони не хочуть і не будуть. Він виконував завдання, не пов'язане з Павлом, але вони не будуть це оприлюднювати.
Як узагалі ці два роки живе редакція далі й рухається вперед, адже це не перша така втрата?
Це складне запитання. Кажуть, що час лікує. Але, можливо, не в цій ситуації. Усі колеги, які знали Павла, досі у складній ситуації, адже це їх не оминуло, вона так само гостра й сьогодні.
Я це казала й торік на акції, яка була на місці злочину: якщо не при цьому генпрокурорі чи міністрі МВС, чи президенті України, але я все ж вірю, що справу розкриють
Ти розумієш, що з часом ще менше ймовірності, що слідство може щось знайти. У мене досі залишаються питання без відповідей. Приміром, чому не оприлюднені фотороботи людей, яких можна було ідентифікувати за тим опублікованим відео? Хто злив відео в день похорон, на якому видно людей, які закладали вибухівку? Службове розслідування дійсно було, дійсно був великий резонанс і скандал. Але жодних результатів немає. Це відео неодноразово публікувалися, але слідство відмовляється публікувати фоторобот.
Головна редакторка видання «Українська правда» Севгіль Мусаєва під час інтерв'ю Громадському, редакція УП, Київ, 18 липня 2018 року Фото: Громадське
Як це пояснюють?
Мені особисто міністр внутрішніх справ Арсен Аваков неодноразово казав, якщо опублікують фотороботи, це означатиме, що слідство зайшло в глухий кут. Але воно там уже давно. Голова СБУ Василь Грицак на цій неформальній зустрічі також розповідав, що вони не можуть наражати на небезпеку тих, хто може бути схожими на людей з фоторобота.
Попри цю втрату і позицію, ви все ж мусите співпрацювати із силовими органами. Аваков публікує на вашому сайті план деокупації Донбасу, продовжує давати інтерв'ю, писати колонки тощо. Як ви щоразу для себе вирішуєте цю комунікацію та чи є це предметом дискусії?
Ми не можемо припинити співпрацю, адже це буде непрофесійно передусім щодо наших читачів. Тут треба ставити питання, що є журналістикою. Ми маємо розповідати, чим займаються правоохоронні органи й ставити їм питання. Ми це робимо в штатному режимі, як і раніше. Не думаю, що правильним буде влаштовувати якісь бойкоти. Звичайно, в нас є своя особиста думка з приводу цього, але роботу ми намагаємося робити професійно. Ми розуміємо, що без спікерів з правоохоронних органів ми цього не зможемо зробити якісно.
Як ти далі бачиш завдання для себе, журналістів УП, журналістської спільноти, громадянського суспільства? Що далі з цим робити?
Тримати це постійно під контролем й намагатися порушувати ці питання постійно. Ми це робимо в письмовому вигляді, й на всіх прес-конференціях, публічних заходах, де є представники правоохоронних органів. Звісно, тримати й міжнародну спільноту в курсі. Я це казала й торік на акції, яка була на місці злочину: якщо не при цьому генпрокурорі чи міністрі МВС, чи президенті України, але я все ж вірю, що справу розкриють. Цього передусім чекають близькі Павла — мати й діти.
Що тобі дає надію на те, що ця справу розкриють?
У мене є внутрішня впевненість, яку мені важко пояснити. Коли існує такий величезний знак запитання в суспільстві й попит на встановлення істини, то це зроблять.
Головна редакторка видання «Українська правда» Севгіль Мусаєва (праворуч) та головна редакторка Громадського Ангеліна Карякіна під час інтерв'ю Севгіль Громадському, редакція УП, Київ, 18 липня 2018 року Фото: Громадське
Справа Шеремета стоїть на місці. Що цей факт дає з точки зору свободи слова й відчуття реалізації своїх професійних завдань?
Коли минулого року сюди приїжджали представники Комітету захисту журналістів, які представляли великий звіт щодо справи вбивства Павла, вони розповіли про атмосферу страху серед українських журналістів. Мені здається, він з'явився після вбивства Павла, адже це було дуже показово, в центрі міста. Це вчинили проти людини, яка критикувала все, що відбувається, але не проводила, наприклад, резонансні антикорупційні розслідування. У багатьох журналістів-розслідувачів з'явився страх й відчуття незахищеності.
Коли розповідаєш іноземним журналістам історії про те, що відбувається в Україні, про Павла, вони кажуть, що, напевно, в Україні небезпечно працювати журналістом. Безкарність породжує злочин. Тому сьогоднішня ситуація не виключає того, що справа може повторитися.
Яким би «Українській правді» хотілося, щоб Павло запам'ятався і чим він запам'ятався?
Торік, коли була річниця смерті, мама Павла в Мінську дарувала всім його фотографії. Одна з них висить у нас в офісі. Таким ми його й хотіли запам'ятати: веселим, усміхненим, душею компанії. Кажуть, людей можна замінити, проте впевнена, що для нашої редакції в серці кожного Павло Шеремет займав особливе місце. Він живе в нашій пам'яті.
