Другий за час президентства Володимира Зеленського масштабний обмін, узгоджений між Києвом і Москвою (втім, в Москві вважають за краще вважати, що це обмін між Києвом і «народними республіками») призвів - як і перше звільнення українських заручників - до суперечливих наслідків. І ці протиріччя не випадкові, вони ретельно режисуються Кремлем і спрямовані на дестабілізацію ситуації в Україні.

З одного боку, було б дивно дорікати Володимира Зеленського за природне бажання звільнити своїх співгромадян, які перебувають у в'язницях «ДНР» і «ЛНР», нерідко без суду і слідства і з надуманих причин. Та й суд на окупованій території справжнім правосуддям не назвеш.

Серед звільнених - українські військові, яких взяли в полон під час боїв на Донбасі, журналісти, яких посадили просто за те, що вони передавали інформацію, активісти.

З іншого боку - в Кремлі вже не вперше використовують ситуацію для того, щоб включити в обмінні списки тих, хто не має, власне, ніякого відношення до самої процедури обміну. Так було під час першого обміну Зеленського, коли в Києві прагнули звільняти українських громадян, а в Москві ... теж українських. Велика частина переданих Росії мала не російське, а українське громадянство.

 А головною фігурою того обміну був Володимир Цемах, важливий свідок у справі про знищення малайзійського пасажирського літака. І справа була не тільки в тому, що звільнення Цемаху виключило можливість його участі в міжнародному трибуналі, який готується в Гаазі. 

А ще і в тому, що звільнення людини, затриманого в ході успішної, але дуже важкої операції українських спецслужб на окупованій території Донбасу тільки збільшила прірву між владою та патріотичної частиною суспільства. І заодно погіршила відносини України і Нідерландів: в Гаазі звільнення Цемаху було сприйнято як фактичне небажання України сприяти об'єктивному розслідуванню катастрофи.

Щось подібне сталося і зараз, коли в списках по обміну, що стосуються Донбасу, з'явилися прізвища людей, які не мають ніякого відношення до війни на сході України - «беркутівців», які брали участь у знищенні «небесної сотні» на Майдані 2013-2014 років і терористів, які організували вибух в річницю Майдану в Харкові - тоді теж загинули люди.

Видачі «беркутівців» в Кремлі вимагають вже давно. І, ймовірно, зовсім не тому, що в Москві вони когось цікавлять персонально. Саме звільнення людей, яких звинувачують у вбивствах - це те ж саме поглиблення прірви, яку в Москві продовжують наполегливо рити. Прірви між українською владою і суспільством.

У Москві змогли зрозуміти, в яку пастку можна заманити Зеленського - і успішно заманюють. Українському президенту необхідні успіхи в питанні припинення війни на Донбасі. 

Але оскільки сам конфлікт не припиняється, звільнення людей сьогодні - єдина реальна можливість продемонструвати хоч якийсь прогрес, причому зрозумілий кожній людині. Заради цього прогресу український президент пішов і на звільнення колишніх співробітників «Беркута», і на ігнорування позиції родичів убитих в Києві і Харкові, і на злам юридичної процедури, який будь-якому неупередженому людині не міг не здатися кричущим беззаконням в російському або білоруському стилі, і на згоду з «очищенням» звільнених - тобто на відмову від їх подальшого юридичного переслідування. 

Але результат - є. Люди - вдома.

Однак це - гуманітарний аспект проблеми. 

А є ще й політичний: ефект від звільнення полонених скоро зникне, а глибина прірви не зміниться. При цьому Кремль буде діяти в тому ж дусі і далі - обіцяючи припинити конфлікт або хоча б «просто припинити стріляти», спонукати Зеленського до таких рішень, які будуть все більшою мірою поглиблювати прірву і, в кінцевому рахунку, викличуть вибух. На що, власне, і розраховують в Москві. Belsat.eu