Джек Пеланс

Джек Пала́нс (англ. Jack Palance, при народженні — Володимир Палагню́к, 18 лютого 1919 або 1920, Латімер-Майнз, Пенсильванія, США — 10 листопада 2006, Монтесіто, Каліфорнія, США) — американський кіноактор українського походження, лауреат премії «Оскар» («найкращий актор другого плану», фільм «Міські піжони», 1991; номінація «найкращий актор другого плану», фільми «Раптовий страх», 1952).^[1]

Здобув визнання як актор жанру вестернів, проте нагороду Академії Кіномистецтва США «Оскар» отримав 1992 року за комічну роль в фільмі «Міські Піжони» (англ. City Slickers). Був також лауреатом кінопремій «Золотий глобус» і «Еммі».

Джек Паланс (фільм «Attack», 1956)

Джек Паланс народився в родині українських емігрантів Івана Палагнюка та Ганни Грам'як. Батько його був родом із села Іване-Золоте на Тернопільщині, мати зі Львова. Батько майбутнього кіноактора працював шахтарем і помер через рак легенів.

Як і його батько, Володимир якийсь час працював на вугільній шахті — і тонкого за душевним складом та поетичного юнака очікував той же фатум, що й батька. Вирватись з обійм долі допоміг спорт: Володимир виграв внутрішній футбольний чемпіонат університету Північної Кароліни — і успіх закинув талановитого юнака у професійний спорт. Він згодом і спробував здібності у боксі: в кінці 30-х років Володимир починає кар'єру професійного боксера під псевдонімом Джек Браццо — і досягає неабияких успіхів у важкій ваговій категорії. Збереглися відомості про те, що він побив рекорди того часу з 15 безперервними перемогами, 12 із котрих були здобуті нокаутом до кінця 4-го раунду. Під час одного поєдинку Джек отримав удар в горло, що й призводить до довічної хрипоти голосу.

З початком Другої світової війни він завершив боксерську кар'єру — і поступив до Військово-повітряних сил США, де під час навчального польоту на бомбардувальнику «B-24» його літак загорівся. Урятувавшись на парашуті, Володимир отримав опіки обличчя: пошкодження обличчя та хрипкий голос опісля стали йому в пригоді в акторській кар'єрі та надали його героям специфічного суворого вигляду. Після лікування та кількох пластичних операцій Володимир Палагнюк повторно брав участь у воєнних діях, отримував нагороди і демобілізувався 1944 року з армії.

Скориставшись пільгами для ветеранів війни, Володимир поступає до Стенфордського університету на факультет акторського мистецтва. Під час навчання Джек заробляє на життя на різних дрібних роботах у ресторанах, працюючи охоронцем, фотомоделлю.

По закінченні університету в 1947 р. працює якийсь час репортером у газеті «The San Francisco Chronicle» та на радіо. Перша акторська робота Джека — на Бродвеї поруч із відомим американським актором Марлоном Брандо у виставі за відомою п'єсою Т.Вільямса «Трамвай „Бажання“» (англ. «A Streetcar Named Desire»). Із часом Джек грав одну з відомих ролей — Стенлі Ковальського. Уже ставши актором, Володимир (названий так на честь свого батька) змінив своє ім'я на Волтер Джек Паланс (англ. Walter Jack Palance).

Дебютом на екрані була його роль злочинця у стрічці «Паніка на Вулиці» (англ. «Panic in the Streets», 1950). Більшість його ролей — суворі та жорстокі злочинці, дарма що в приватному житті Джек був м'якою, доброю людиною та захоплювався мистецтвом і поезією. Джек Паланс також певний час працював в Європі, де скористався нагодою виконувати приємніші та людяні ролі, до яких не звикла американська аудиторія. Роль, яку найкраще зіграв він в європейському кіно — це роль у кінофільмі «Презирство» (фр. «Le Mépris»).

Джек Паланс шкодував, що більшість ролей, зіграних ним, були негативні персонажі: він висловлювався досить критично про свою роботу в Голлівуді, називаючи більшість своїх фільмів «сміттям», а режисерів — бездарними. Джекові завжди подобалася комедія, і саме за комедійну роль у фільмі «Міські Піжони» (англ. «City Slickers») він отримав «Оскар» у 1992 р. Скориставшись в останньому кінофільмі комедійною славою та бравурною і неординарною поведінкою — під час церемонії нагородження, Джек Паланс знявся ще в кількох телекомедіях.

10 листопада 2006 року у своєму домі в Монтесіто, Каліфорнія, на 88-му році життя помер відомий голівудський актор українського походження Володимир Палагнюк.^[2][3]

Палагнюк і Україна

Джек Паланс під час зйомок фільму «Похресник» англ. The Godchild 1974 р.

Син емігрантів, Палагнюк брав активну участь в українському еміграційному житті Америки. На фестивалі російських фільмів у Голлівуді Джек Паланс відмовився від звання «народний артист Росії»: «Я — українець, а не росіянин», — заявив він, протестуючи в такий спосіб проти українофобського російського кінофільму «72 метри» (знятого теж українцем за походженням В. Хотиненком).

Мрією його життя, як зізнався актор, гостюючи в Києві, була роль Тараса Бульби (її, як відомо, пощастило зіграти Юлові Бріннеру).

Нагороди

Дві номінації на приз «Оскар» у категорії «актор другого плану» Джек отримав за ролі в фільмах «Раптовий страх» (1952) і «Шейн» (1953). 30 березня 1992 року, через 40 років після першої номінації, Джек Паланс за роль ковбоя в комедії Рона Андервуда «Міські Піжони» отримав премію «Оскар» за найкращу чоловічу роль другого плану. Під час процедури нагородження 72-річний актор приголомшив аудиторію своїми атлетичним здібностями — віджиманням на одній руці, чим викликав бурхливі оплески усіх присутніх. Це стало одним з найпам'ятніших моментів у історії Американської Академії Кіномистецтва.

У квітні 2004 під час тижня «Російських ночей» у Лос-Анджелесі актор Джек Паланс відмовився від звання народного артиста Росії, наголосивши, що він — українець і не має нічого спільного з російським кінематографом. (Програма кінематографічного, театрального й музичного візуального мистецтва була частково профінансована міністерством культури Росії і пройшла під патронатом президента Росії Владіміра Путіна.) Під час церемонії, Джек дещо ніяково сказав, що у нього створилось враження, що ніби-то перебуває на фестивалі за якоюсь помилкою, — втім додавши, що вважає російське кіно цікавим. Незабаром актор залишив залу на знак протесту, заявивши: «Я — українець, а не росіянин, тож даруйте, я просто трохи не у своїй тарілці. Буде краще, якщо я і мої друзі просто звідси підемо»^[4] .

Поезія та малярство

Крім акторської, інша творчість Джека Паланса була мало відома широкій громадськості аж до часу виходу в світ його збірки віршів «Ліс любові» (англ. «Forest of Love») 1996 року. Збірку поезії супроводжували малюнки виконані автором. Джек Паланс почав малювати ще під час перебування в Римі в кінці 1950-х років і зібрав на своєму маєтку велику колекцію своїх та інших картин (близько 200 експонатів)^[5].

Джек Паланс (ліворуч). Візит y лікарні в 2005 році

Сімейне життя

Джек Паланс був одружений двічі.

Його перша дружина (1949–1966) — Вірджінія Бейкер, з якою мав трьох дітей: Голі (1950), Брук (1952) та Коді (1955–1998). Син Коді знімався разом з батьком, але помер від раку шкіри в 43-річному віці.

Другий раз Джек одружився з Елейн Роджерз у травні 1987 року.