Twitter

понеділок, 19 лютого 2018 р.

Див - Google Документи

Див - Google Документи:

Ця стаття про українську політичну партію. Про однойменну польську політичну партію див. Партія регіонів (Польща).
«Партія регіонів»

Заснована/зареєстрована
6 листопада 1997
Штаб-квартира
Київ
Політична ідеологія
центризм,
регіоналізм,
євроскептицизм[1][2]
Союзники, блоки
Див. розділ «Співпраця»
Кольори
блакитний, білий
Кількість членів
1,4 млн. (01.07.2013)[3]
Веб-сторінка


Політика України
Політичні партії
Вибори
«Па́ртія регіо́нів» (скорочено «ПР») — політична партія України, створена 26 жовтня1997 року як Па́ртія регіона́льного відро́дження Украї́ни і брала участь в українських парламентських виборах 1998 року під цією ж назвою.[4][5] У 2000 році партії «Партія регіонального відродження України», «Партія солідарності України», «Партія праці», «Всеукраїнська партія пенсіонерів» і партія «За красиву Україну» об'єдналися в Партію регіонального відродження «Трудова солідарність України», співголовами якої стали лідери об'єднаних партій Володимир Рибак, Валентин Ландик та Петро Порошенко; до президії новоствореної об'єднаної партії увійшли Микола Азаров, Юхим Звягільськийта Леонід Черновецький.[6] Наприкінці 2001 року на позачерговому з'їзді партія зробила частковий ребрендинг та змінила назву на «Партію регіонів», головою якої було обрано Миколу Азарова.[6] Відповідно, засновниками партії вважаються Микола Азаров, Володимир Рибак, Володимир Семиноженко, Петро Порошенко, Геннадій Самофалов та Валентин Ландик [6][7][8].
До листопада 2004 року партія підтримувала президента Леоніда Кучму, під час парламентських виборів 30 березня 2002 року вона приєдналася до проурядового альянсу «За єдину Україну!». Останнім лідером партії, обраним у 2014 році з'їздом партії був Володимир Рибак[9]
У ході Революції гідності 2014 року, кульмінацією якої стало відсторонення тодішнього президента Януковича від влади, партія втратила значну частину свого політичного впливу, й до кінця 2014 року фактично припинивши свою діяльність. 2014 року партія зробила частковий ребрендинг, змінивши назву на «Опозиційний блок» але зареєструвавши її як офіційно нову політичну партію. В новостворену партію «Опозиційний блок» перейшла більшість колишніх народних депутатів Партії регіонів.[10][11][12][13][14]
За твердженням ПР, їхня ідеологія — це захист та відстоювання прав етнічних росіян й тих, хто розмовляє російською мовою в Україні,[15] відповідно одним з ключових пунктів програми Партії регіонів було надання російській мові статусу другої державної.[16] Основний електорат Партії регіонів, виборча та фінансова бази партії були розташовані переважно на сході й південному сході України, де політична сила користувалася значною підтримкою населення. Найбільша підтримка партії серед виборців спостерігалася серед людей похилого віку, старших за 45 років.[17]

Зміст

[сховати]
  • 1 Структура партії
  • 2 Історія
    • 2.1 Створення партії
      • 2.1.1 Партія регіонального відродження України
      • 2.1.2 Партія регіонів
    • 2.2 В опозиції (до 2006)
      • 2.2.1 Парламентські вибори 2006 року
      • 2.2.2 Парламентські вибори 2007 року
      • 2.2.3 2008—2009
    • 2.3 Повернення до влади
      • 2.3.1 Президентські вибори 2010 року
      • 2.3.2 Місцеві вибори 2010 року
      • 2.3.3 Парламентські вибори 2012 року
      • 2.3.4 2013 рік
      • 2.3.5 Під час Євромайдану
      • 2.3.6 Крах
    • 2.4 В опозиції (після 2014)
  • 3 Молодіжне крило партії
  • 4 Співпраця
    • 4.1 В Україні
    • 4.2 За кордоном
      • 4.2.1 Союзники
    • 4.3 Міжнародна
  • 5 Електоральні мапи
  • 6 Членство у партії
  • 7 Критика
    • 7.1 Українофобія ПР
      • 7.1.1 Антиукраїнські висловлювання депутатів ПР
      • 7.1.2 Призначення міністром освіти і науки українофоба Дмитра Табачника
      • 7.1.3 Антиукраїнський «Мовний закон КоКі»
      • 7.1.4 Спроба депутатів ПР скасувати український дубляж
    • 7.2 Різне
    • 7.3 Євромайдан
  • 8 Див. також
  • 9 Примітки
  • 10 Посилання

Структура партії

  • Політрада. Секретар політради партії — Клюєв, обраний на V з'їзді 19 квітня 2003. 29.03.2014 делегати з'їзду ПР виключили ряд опальних очільників, серед них Клюєва не було[18][19].
  • Почесний голова партії — Янукович Віктор (після обрання Президентом склав повноваження голови, що перейшла Азарову); статус почесного передбачав «довічний» титул; відкликаний від Януковича 29.03.2014[20]
  • політвиконком

Історія

Створення партії

Партія регіонального відродження України

Створена 26 жовтня 1997 року в Києві, зареєстрована Міністерством юстиції України6 листопада 1997-го (свідоцтво № 939).
У Верховній Раді України в січні 1998 року було створено депутатську фракцію Партія регіонального відродження України (ПРВУ) (голова координаційної ради — Геннадій Самофалов). Партія брала участь у парламентських виборах 1998 р., проте здобула менше 1 % голосів: представники ПРВУ були обрані до Верховної Ради за мажоритарними округами.
ПРВУ підписала заяву 8 червня 1999 року про створення блоку політичних партій на підтримку Леоніда Кучми на виборах Президента України й увійшла до блоку «Наш вибір — Леонід Кучма!».
Голова ПРВУ Володимир Рибак разом із лідерами Партії праці (Валентин Ландік), партії «Солідарність» (Петро Порошенко), партії «За красиву Україну» (Леонід Черновецький) та Всеукраїнської партії пенсіонерів (Олексій Капуста) підписали 18 липня 2000 року заяву про намір об'єднати свої партії в єдину. Об'єднання відбулося 17 — 18 листопада того ж року, єдина організація отримала назву Партія регіонального відродження «Трудова солідарність України». Співголовами партії стали Володимир Рибак, Валентин Ландик та Петро Порошенко; останній, щоправда, свою партію не розпустив — і згодом відійшов від діяльності в лавах єдиної організації.

Партія регіонів

На III позачерговому з'їзді в березні 2001 року від надмірно довгої назви партії відмовилися на користь короткої — Партія регіонів. За недоцільне визнали й інститут співголів, з того часу у партії єдиний лідер.
З 2001 року Партію регіонів очолив Микола Азаров, який тоді обіймав посаду голови Державної податкової адміністрації України.
У 2002 році Азарова змінив Володимир Семиноженко. Того ж року Партія регіонів увійшла до виборчого блоку «За Єдину Україну!», який на парламентських виборах здобув 13 % голосів (3-є місце після «Нашої України» та КПУ).
На V з'їзді Партії регіонів 19 квітня 2003 року її очолив Віктор Янукович. Головою Політради став Микола Азаров, а головою Політвиконкому — Володимир Рибак.
[розгорнути]
Десятка Партії регіонів на парламентських виборах 2002 року
12 грудня 2003 року відбувся 1-й з'їзд Всеукраїнської громадської молодіжної організації «Союз молоді регіонів», очолив СМР Віталій Хомутиннік.
4 липня 2004 в Запоріжжі на VI з'їзді Партія регіонів висунула Віктора Януковича кандидатом на посаду Президента України.

В опозиції (до 2006)

Після обрання главою держави Віктора Ющенка Партія регіонів перейшла до опозиції. Офіційно це рішення було підтверджено 5 березня 2005 р. — на VII з'їзді партії. Проте восени 2005-го партійна фракція у Верховній Раді підтримала пропозицію Віктора Ющенка про призначення Юрія Єханурова прем'єр-міністром країни після відставки Юлії Тимошенко. У листопаді 2005 р. до складу Партії регіонів за принципом індивідуального членства увійшла партія Євгена Кушнарьова «Нова демократія». Сам Євген Кушнарьов увійшов до виборчого списку ПР під № 11 і був призначений головою виборчого штабу партії на парламентських виборах 2006 року.

Парламентські вибори 2006 року

Результати ПР на виборах до Верховної Ради 2006 року
Докладніше: Коаліціада в Україні 2006
На парламентських виборах 2006 р. Партія регіонів здобула 32,14 % голосів (1-е місце серед інших партій) і 186 (з 450) місць у ВР України, утворивши найбільшу парламентську групу.
6 липня 2006 р. Соціалістична партія України відмовилася від «помаранчевої коаліції» між Нашою Україною і БЮТ після провалу перемовин для досягнення угоди про формування правлячої коаліції. Члени ПР підтримали Олександра Мороза під час виборів голови Верховної Ради, 10 липня сформована нова парламентська більшість під назвою «Антикризова коаліція» на чолі з Партією регіонів, включаючи Соціалістичну та Комуністичну партії. Віктора Януковича висунуто на посаду прем'єр-міністра.
3 серпня 2006 р. в секретаріаті президента Ющенка відбулося підписання Універсалу національної єдності. Універсал підписали лідери всіх парламентських фракцій, окрім лідера БЮТ Юлії Тимошенко. Тоді ж Віктор Ющенко вніс на затвердження Верховної ради кандидатуру Віктора Януковича на пост прем'єр-міністра. 4 серпня лідер ПР затверджений Верховною Радою прем'єр-міністром України. За Януковича одноголосно проголосували члени фракції «Партії регіонів», практично повністю фракції КПУ і СПУ і менше половини фракції «Наша Україна». В новому уряді «регіонали» отримали 8 міністерських портфелів з 23, зокрема посади усіх віце-прем'єрів.
[розгорнути]
Десятка Партії регіонів на парламентських виборах 2006 року
Під час виборів до Верховної Ради Автономної Республіки Крим 2006 р. Партія регіонів була частиною виборчого блоку «За Януковича!»
19 січня 2007 р. Євген Кушнарьов, член Партії регіонів, помер в Ізюмі в результаті поранення, отриманого під час полювання.
Антикризова коаліція існувала до позачергових парламентських виборів, що відбулися у вересні 2007 р.

Парламентські вибори 2007 року

Мітинг Партії регіонів у Києві. 2007 рік
Навесні 2007 р. в Україні почалася нова політична криза, результатом якої стали дострокові вибори. 2 липня Віктор Ющенко підписав указ про розпуск Верховної Ради з посиланням на те, що в Раді немає опозиції, яка покинула парламент і не з'являлась туди. У цей же час лідер Партії регіонів, прем'єр-міністр України Віктор Янукович зібрав на екстрене засідання Кабінет Міністрів, де прийняли рішення про невизнання такого указу і прийняли жорстку політику до Президента.[джерело?] У ці дні було подано подання від 53 народних депутатів до Конституційного Суду України щодо неконституційності указу про розпуск Верховної Ради.
4 серпня Партія регіонів провела свій ювілейний з'їзд. З'їзд затвердив список кандидатів у депутати з 450 осіб на позачергові парламентські вибори 30 вересня.
На парламентських виборах 2007 р. ПР здобула 34,37 % голосів (перше місце серед інших партій і блоків, абсолютний рекорд за весь час проведення в Україні виборів за списками) і 175 місць у Верховній Раді. У порівнянні з голосуванням 2006 р. партія втратила 11 місць у парламенті та набрала на 2,27 % голосів виборців більше.
[розгорнути]
Десятка Партії регіонів на парламентських виборах 2007 року
Незважаючи на впевнену перемогу, Партії регіонів не вдалося сформувати коаліцію. Парламентську більшість з перевагою в два голоси та уряд сформували політичні опоненти на чолі з Юлією Тимошенко, яку обрали прем'єр-міністром 18 грудня. ПР разом з Комуністичною партією перейшли в опозицію до націонал-демократичної та проєвроатлантичної коаліції та сформували тіньовий уряд.

2008—2009

У цей період Партія регіонів працювала в опозиції та висунула свого лідера, Віктор Януковича, кандидатом на пост Президента України.
У вересні 2009 р. нардеп Василь Кисельов виключений з партії і політради Партії регіонів — «за порушення положень і вимог статуту Партії регіонів та нанесення шкоди репутації партії».[21]
Також у вересні Микола Азаров оголосив про створення Антифашистського форуму України, співголовами якого стали нардеп Дмитро Шенцев і керівник Луганської облради Валерій Голенко.[22]

Повернення до влади

Президентські вибори 2010 року

7 січня відбувся перший тур президентських виборів, на якому Віктор Янукович зайняв перше місце, набравши 35,3 % голосів. Його найближчий переслідувач, тодішній прем'єр-міністр Юлія Тимошенко, посіла друге місце з 25 %. Оскільки жоден з кандидатів не набрав абсолютної більшості, 7 лютого було оголошено датою проведення другого туру, де Віктор Янукович переміг, набравши 48,95 % (Юлія Тимошенко — 45,47 %), 14 лютого оголошений Президентом України, інавгурація відбулася 25 лютого.
11 березня Партія регіонів, Комуністична партія України, Блок Литвина, декілька депутатів від Блоку Юлії Тимошенко і Нашої України — Народної Самооборони, позафракційні депутати сформували нову коаліцію. У цей же день уряд Юлії Тимошенко, яка зазнала поразки на президентських виборах, було відправлено у відставку. Нова коаліція сформувала новий уряд, більше половини портфелів у якому одержали представники Партії регіонів.
Партія обрала нового лідера — прем'єр-міністра України Миколу Азарова — на 12-му з'їзді 23 квітня 2010 р. Віктор Янукович залишився почесним головою Партії регіонів.
Сім додаткових депутатів (чотири з Блоку Юлії Тимошенко) приєдналися до фракції Партії регіонів у жовтні 2010 р., ще п'ять колишніх депутатів БЮТ — у березні 2011 р. До кінця листопада 2012 р. фракція Партії регіонів складалася з 195 законодавців (на 20 більше, ніж 175 обраних у вересні 2007 р.).

Місцеві вибори 2010 року

Протягом місцевих виборів 2010 р. партія отримала більшість голосів у більшості обласних і міських рад за винятком Західної України, на виборах до парламенту Криму вона виграла понад 70 % місць.
Результати ПР на виборах 2012 року.
За повідомленням «Української правди», Партія регіонів у Сумській області з початку липня 2010 року почала будувати свою виборчу компанію у місцеві органи влади за принципом мережевого маркетингу. Таку схему залучення голосів на місцевих виборах розробив чинний голова Сумської ОДА Юрій Чмир[23][24][25].

Парламентські вибори 2012 року

Докладніше: Парламентські вибори в Україні 2012
У серпні 2011 р. «Сильна Україна» і Народна партія заявили про прагнення злитися з Партією регіонів. Об'єднання Народної партії та Партії регіонів не виправдалося. «Сильна Україна» та Партія регіонів об'єдналися 17 березня 2012-го, Сергій Тігіпкоодноголосно обраний заступником голови Партії регіонів і членом політради у той же день.
У вересні 2011 року заступник голови Партії регіонів Володимир Рибак повідомив, що «кожен 32-й українець отримав біло-синій партквиток».[26]
У жовтні 2012 року на парламентських виборах партія отримала 72 місця і 30 % голосів за партійними списками пропорційного представництва та ще 115 за мажоритарними округами (в цілому 187 місць або 41,56 % з 450 місць в українському парламенті). Порівняно з попередніми виборами партія втратила підтримку близько 2 млн виборців.

2013 рік

Український політолог Сергій Таран в ефірі телеканалу ТВі висловив думку, що у команді президента Віктора Януковича є стратегія на усунення Партії регіонів з політичної арени. Експерт переконаний, що такому авторитарному лідеру, як Янукович, не потрібні сильні партії, в тому числі й ПР:
«
У команді президента є стратегія на поступове усунення Партії регіонів з політичної сцени і ставка на конкретних людей, на конкретні клани, наближені до "сім'ї". Це логіка авторитарного лідера. Авторитарному лідеру не потрібні сильні партії.[27]
»

Під час Євромайдану

Діяльність Партії регіонів при владі та її лідера — Віктора Януковича на посаді Президента, викликала хвилю масових протестів, що розпочалися 21 листопада 2013 року й отримали назву Євромайдан. Безпосереднім поштовхом стала відмова В. Януковича від підписання Угоди про асоціацію України та Євросоюзу, що було заплановане на 27 листопада в Вільнюсі, проте масового характеру акції протесту набули після силового розгону Майдану 30 листопада, що здійснювався силовиками під командуванням вихідця із Донеччини В. Коряка[28].
Попри вимоги протестувальників відправити уряд у відставку, 3 грудня 2014 р. на ініційованому опозицією розгляді питання у Верховній Раді фракція Партії регіонів не підтримала відставку уряду, завдяки чому уряд залишився[29]. Невиконання вимоги призвело до подальшої ескалації конфлікту — 8 грудня протестувальниками була здійснена спроба заблокувати урядовий квартал, 10-11 грудня євромайданівці, втративши позиції в урядовому кварталі, змогли однак відбити штурм Майдану.
На противагу Євромайдану Партія Регіонів сумісно з ГО «Український вибір»організували так званий «антимайдан». Так, вперше людей організовано звезли у Київ 24 листопада, пообіцявши їм грошову винагороду[30], вдруге — на вихідні дні 14-15 грудня[31].
Подальше загострення ситуації було пов'язане із прийняттям 16 січня 2014 року в Верховній Раді України 10 законів, направлених на звуження конституційних прав і свобод громадян[32][33][34]. Закони були прийняті завдяки голосам депутатів з «Партії регіонів» та «Комуністичної партії» з порушенням установленої процедури голосування[35][36], що викликало чергову хвилю протестів, а в ході Протистояння на Грушевського 4 людей загинули від застосування вогнепальної зброї[37].
25 січня 2014 р. Тернопільська та Івано-Франківська облради прийняли рішення про заборону діяльності та символіки Партії регіонів на території своїх областей.[38]
Апогеєм протистоянні стали бої 18—20 лютого 2014, в ході яких за інформацією МОЗ України загинули 82 особи (71 демонстрант та 11 правоохоронців), постраждали 622 людини[39] Лише 20 лютого, після загибелі десятків людей, ряд депутатів з фракції регіонів оголосили про перехід на бік народу, прийшли на засідання Верховної Ради, на якому 236 голосами (в тому числі 35 — від фракції Партії регіонів[40]) було прийняте рішення про зупинення антитерористичної операції проти Євромайданівців[41], що припинило кровопролиття. Пізніше, в заяві від 23 лютого у своєму зверненні до співвітчизників парламентська фракція Партії Регіонів поклала відповідальність за кровопролиття та кризу в країні на президента Януковича і його оточення.[42]

Крах

Прогнози про ймовірний крах Партії регіонів з'являлися у ЗМІ задовго до кризи[43]. Зокрема, у березні 2012 року цей крах пророкував Тарас Чорновіл[44] а у вересні 2013 — Ігор Марков[45].
Після подій Євромайдану члени Партії Регіонів почали залишати свою партію. Першою вийшла з партії (а також з парламентської фракції) Інна Богословська ще 30 листопада 2013 р., закликавши Януковича піти у відставку[46][47][48] Того ж дня фракцію покинув Давид Жванія[48], а 19 грудня — В. Мельниченко [48] В період з січня по травень 2014 року фракцію покинули ще 106 депутатів[48]. Загалом із партії до червня 2014 року вийшло близько 1 млн осіб.[49]
[показати]депутат
дата виходу з фракції
Волков О. М., Грушевський (обидва — 8.04.2014) і Карташов (11.03.2014) згодом повернулися до фракції знову.

В опозиції (після 2014)

24 лютого 2014 р. керівник фракції Партії регіонів Олександр Єфремов заявив: «Враховуючи те, що ви взяли владу в свої руки і у вас є можливість сформувати уряд, ми прийняли рішення, що ми йдемо в опозицію».[51]
28 березня Віктор Янукович у зверненні до з'їзду Партії регіонів попросив зняти з нього повноваження почесного голови та виключити його з партії.[52]
29 березня під час другого етапу XIV з'їзду Партії регіонів були внесені зміни до статуту організації, які ліквідували посаду почесного лідера партії, голову партії, першого заступника і всіх заступників голови партії. У період між з'їздами керувати партією стануть політрада та президія політради, до яких обрали новий склад. До президії увійшли: Олександр Вілкул, Володимир Рибак, Михайло Добкін, Олександр Єфремов, Борис Колесніков, Вадим Новинський, Микола Левченко, Олександр Ледіда. З'їзд виключив із Партії регіонів Віктора Януковича, Миколу Азарова, Олександра Клименка, Сергія Арбузова, Валерія Коновалюка та Андрія Шишацького.[53]
На президентських виборах 25 травня 2014 р. кандидат Партії регіонів Михайло Добкін зайняв 6-е місце, набравши 3,03 % голосів.[54]
До червня 2014 р. з партії вийшло близько 1 млн осіб.[49]
Частина колишніх політиків з Партії регіонів заснувала Партію Розвитку України на чолі з екс-заступником голови Адміністрації президента Сергієм Ларіним.[55]
Станом на 8 листопада 2016 року сайт партії перебував на реконструкції.[56] Сайт «молодих регіонів» не працює із весни 2014 року, з 2016 року за цією адресою знаходиться японський сайт. Також не працює сайт фракції.
Станом на 29 вересня 2016 року Партія регіонів мала 30 тисяч 321 зареєстрованих партійних осередків.[57]
6 вересня 2017 року Окружний адміністративний суд Києва відкрив провадження за позовом громадської організації до Міністерства юстиції України з вимогою заборонити діяльність Партії регіонів.[58]

Молодіжне крило партії

Докладніше: Молоді регіони

Співпраця

В Україні

26 лютого 2007 р. херсонські обласні організації Партії регіонів, Соціалістичної партії і Комуністичної партії України підписали Угоду про співпрацю між обласними парторганізаціями.[59]
У вересні 2010 р. Харківська обласна організація Партії регіонів і ХОО партії «Відродження» підписали угоду про співпрацю і взаємодопомогу,[60] у листопаді у Черкаській міській раді підписана угода про співпрацю між депутатськими групами Партії Вільних демократів та ПР.[61]
У липні 2012-го ПР відмовилася від співпраці з громадянським рухом «Чесно».[62]

За кордоном

  • Єдина Росія

Союзники

Увійшли до складу партії
  • Нова демократія
  • Республіканська партія України
  • Сильна Україна (2012—2014)
Сприяння на виборах, входження представників до складу партії
  • Демократична партія угорців України(UMDSZ)
  • Румунське співтовариство України
  • Руський блок (2006—2007)
  • Опозиційний блок (2014);
Коаліція
  • Комуністична партія України (2006—2007,2010—2012)
  • Соціалістична партія України (2006—2007)
  • Блок «За єдину Україну!» (2002—2006)
  • Блок Литвина (2010—2012)
  • Парламентська фракція «Реформи заради майбутнього» (2011—2012)
Співпраця
  • Молодіжна партія України
  • Партія «РУСЬ»
  • Народний блок
  • Партія «Єдність»
  • Партія промисловців і підприємців України
  • Партія державного нейтралітету України
  • Партія національного академічного розвитку України
  • Партія «Держава»
  • Трудова Україна
  • Республіканська партія України
  • Селянська партія України
  • Українська морська партія
  • Союз Чорнобиль Україна
  • Нова Україна (громадянський рух)

Міжнародна

4 серпня 2007 року «Партія регіонів» і партія «Єдина Росія» закріпили угоди про співробітництво від 2005 року, підписавши Меморандум, чим підтвердили готовність активно співпрацювати з метою спонукати уряди наших країн до поглиблення стратегічного партнерства Росії та України, розширення економічної кооперації[63]. Політичні погляди на Україну членів партії «Єдина Росія» та Партії регіонів, на думку багатьох політологів, збігаються у багатьох площинах. Зокрема про державну підтримку російської мови[64][65], про перегляд тексту підручників з української історії в темах Голодомор 33-го та Друга світова війна[66]. Багаторічний лідер Партії Регіонів Віктор Янукович регулярно виступав в Росії з доповідями на щорічних та великих з'їздах «Єдиної Росії», зокрема на VI-му Всеросійському з'їзді в Красноярську[67] Х-ому Всеросійському з'їзді в Москві[68], XI-ому Всеросійському з'їзді в Санкт-Петербурзі[69], на XII Всеросійському з'їзді від імені Януковича виступав Андрій Клюєв[70].
14 жовтня 2010 р. підписаний меморандум про співробітництво між Партією регіонів і політичною групою «Прогресивний альянс соціалістів і демократів»Європейського парламенту.[71]
У квітні 2011 р. ПР і Комуністична партія Китаю підписали угоду про співпрацю.[72]
У листопаді 2011 р. в Астані підписана угода про співпрацю між казахстанською «Нур Отан» та Партією регіонів.[73]
11 жовтня 2012 р. Партія регіонів підписала Угоду про співпрацю з Прогресивною партією трудового народу Кіпру[74].

Електоральні мапи





Президентські вибори 2004 (Янукович, І тур)

Парламентські вибори 2006






Парламентські вибори 2007 (позачергові)

Президентські вибори 2010 (Янукович, І тур)






Президентські вибори 2010 (Янукович, ІІ тур)








Президентські вибори 2014 (Добкін)



Членство у партії

Згідно з редакцією статуту ПР від 2013 року, прийом у члени партії здійснювався на добровільних засадах, індивідуально, на підставі письмової заяви, за рішенням первинної партійної організації, керівного органу партійної організації вищого рівня або керівного органу Партії регіон.[75]
Станом на липень 2013 року[76] членами Партії регіонів були 1 400 956 осіб, найбільше — у Донецькій (287 714), Харківській (152 796) та Луганській (142 885) областях. Востаннє дані по кількості членів партії на сайті ПР публікувалися у лютому 2014 року, після цього цю сторінку прибрали.[3]
Партійна організація
1 червня 2012
1 жовтня 2012
1 липня 2013[3]
Кримська республіканська
78 498
79 766
65 463
Волинська обласна
12 419
13 129
13 581
Вінницька обласна
30 413
32 077
27 227
Дніпропетровська обласна
107 256
108 501
110 094
Донецька обласна
291 073
292 103
287 714
Житомирська обласна
29 104
30 741
30 902
Закарпатська обласна
17 770
18 112
17 469
Запорізька обласна
56 824
58 010
54 905
Івано-Франківська обласна
21 502
22 367
20 237
Київська міська
28 525
29 548
29 269
Київська обласна
46 569
49 417
50 879
Кіровоградська обласна
23 013
23 624
22 601
Луганська обласна
139 129
143 337
142 885
Львівська обласна
11 317
12 314
12 141
Миколаївська обласна
35 336
36 513
35 949
Одеська обласна
55 327
56 749
55 276
Полтавська обласна
34 454
36 261
35 457
Рівненська обласна
17 825
18 245
18 777
Севастопольська міська
13 667
13 983
14 006
Сумська обласна
24 974
31 796
31 918
Тернопільська обласна
19 174
20 104
20 258
Харківська обласна
148 404
151 515
152 796
Херсонська обласна
33 403
35 018
33 373
Хмельницька обласна
28 247
34 403
35 161
Черкаська обласна
44 130
46 795
45 459
Чернівецька обласна
15 423
15 651
13 478
Чернігівська обласна
24 148
24 962
24 401
Україна
1 387 924
1 435 041
1 400 956

Критика

Багато оглядачів, представників опозиції, літераторів та міжнародних організацій відзначають, що представники Партії регіонів дотримуються і втілюють в життя політичні ідеї, несумісні з національною єдністю та незалежністю України[77][78][79][80][81].
Українські ЗМІ саркастично називали її «па́ртія райо́нів»[82][83] чи «риги́»[84][85][86]

Українофобія ПР

Докладніше: Українофобія#Влада
Докладніше: Закон України «Про засади державної мовної політики»
Докладніше: Дублювання#Спроби скасувати обов'язкове дублювання українською
Зображення, що використовують активісти кампанії «Помста за розкол країни»у агітації проти Партії регіонів
Під час інтерв'ю виданню Главком у 2010 році Олесь Доній відзначив, що українофобські позиції Партії регіонів є неофіційною ідеологією цієї партії та її керівництва[87].

Антиукраїнські висловлювання депутатів ПР

Депутати ПР відомі своєю антиукраїнською, шовіністичною позицію.
Зокрема, депутат ПР Родіон Мірошник у 2012 році під час обговорення закону про мови на сесії Луганської облради заявив, що «люди, які навчаються українською — це недораса». Згодом на нього подали до Ленінського районного суду міста Донецька за ці висловлювання.[88]
Інший депутат ПР, Микола Левченко, теж відзначився українофобськими висловлюваннями. Наприклад, у березні 2007 року в інтерв'ю кореспонденту УНІАН тодішній секретар Донецької міськради Микола Левченко зробив ряд українофобських заяв щодо української мови; зокрема він заявив, що в Україні має бути одна державна мова — російська, що необхідність говорити українською відпаде з наданням російській мові статусу державної і українська залишиться «мовою анекдотів»,[89] та що він принципово не буде розмовляти літературною українською мовою, поки не зроблять російську державною тощо.[90][91] Згодом депутат ВР Тарас Чорновіл, в інтерв'ю Радіо Свобода, назвав «шовінізмом» заяви секретаря Донецької міськради про українську мову,[92] а почесний президент Києво-Могилянської академії В'ячеслав Брюховецький, назвав Левченка нездоровою людиною та українофобом.[93] У лютому 2013 року журнал «Український тиждень» включив Левченка в «Топ-7 сучасних ворогів української мови».[89] Згодом у 2009 році, ще залишаючись депутатом Донецької міськради, Левченко разом з іншими депутатами ПР заявив що хоче переписати підручники з Історії України; зокрема Левченко підкреслив що не бачить різниці між українцями та росіянами та зазначив що у новому підручнику він хотів би змінити акценти та зобразити там Росію не як колонізатора України а як дружню по-відношенню до України країну.[94]
Через декілька років у грудні 2012, після обрання Левченка до ВР України, він вибачився за свої образливі слова на адресу української мови.[95][96]

Призначення міністром освіти і науки українофоба Дмитра Табачника

3 березня 2011 року близько 50 науковців, викладачів університетів та методистів звернулися до депутатів та голови Верховної Ради з вимогою відставки міністра Дмитра Табачника у зв'язку з антиконституційною, непрофесійною та українофобською діяльністю (послідовне витіснення української мови з освіти, телебачення та радіо, ліквідація (під різними приводами) україномовних шкіл та намагання сфальсифікувати історію в бік Росії, незважаючи на протести)[97].

Антиукраїнський «Мовний закон КоКі»

За поданням Вадима Колесніченка та Сергія Ківалова фракція Партії регіонів разом з комуністами та фракцією Литвина прийняли Закон України «Про засади державної мовної політики», котрим фактично обмежується гарантований Конституцією простір використання державної мови в Україні. Закон було визнано українофобським багатьма політичними партіями та громадськими організаціями[98][99], кілька обласних рад прийняли рішення про визнання закону недійсним на відповідній території. Прийняття закону викликало численні протести[100][101] і радикалізацію населення України на етнічному і мовному підґрунті.

Спроба депутатів ПР скасувати український дубляж

У 2010 році українські ЗМІ повідомляли що член ПР Дмитро Табачник, разом з Вадимом Колесніченком, Іриною Бережною, Олексієм Костусєвим та Володимиром Семиноженком, лобіює інтереси російських дистриб'юторів, що прагнуть повернути російський дубляж в Україні, намагаючись скасувати обов'язковий український дубляж для українського кінопрокату.[102]

Різне

"Йдіть в сраку зі своєю «Партією Районів» — плакат, фанатів ФК "Карпати (Львів) на матчі Карпати — Металіст (2 жовтня 2010)
21 жовтня 2004 року на зустрічі з виборцями у Луганську, яка транслювалася по телебаченню, голова Партії регіонів Віктор Янукович промовив фразу:
Всім скептикам не вдасться на цьому шляху поставити нам перешкоди. Я вірю, що сильних і здорових людей набагато більше, ніж цих козлів, які нам заважають жити!
[розгорнути]
Оригінальний текст (рос.)
На цю заяву відреагував інший кандидат у президенти, Віктор Ющенко, який сказав, що прем'єр-міністр, вочевидь, мав на увазі своє оточення[104]. Голова парламентського Комітету з питань свободи слова та інформації Микола Томенкозаявив, що команда Віктора Януковича продемонструвала свої «стандарти» політичної культури і по відношенню до всіх громадян України[105].
У місті Новий Буг Миколаївської області місцевий суд у складі судді Васильченко за участю секретаря Кузьміної визнав пенсіонерку Ольгу Репіховіч винною у скоєнні адміністративного правопорушення та засудив до штрафу в 510 гривень. Суть звинувачень така: під час зустрічі з депутатами обласної і районної рад від опозиції обвинувачена заявила, що не голосуватиме за Партію регіонів після того, що ця політсила зробила з пенсіонерами[106][107].
У місті Карлівка суд оштрафував пенсіонерку за публічну відмову голосувати за Партію регіонів на виборах 2012 року[108].
1 жовтня 2012 року суд засудив Василя Луценка до штрафу в 510 гривень за те, що той публічно закликав своїх земляків не голосувати за Партію регіонів, яка, на його думку, не тільки не виконала свої передвиборні обіцянки, але і прямо порушила їх, позбавивши тисячі громадян передбачених законом соціальних виплат[109].

Євромайдан

Партію регіонів та її членів вважають винними в організації силового розгону Євромайдану Беркутом 30 листопада 2013 року.[джерело?] У грудні 2013 року активісти Євромайдану розпочали кампанію бойкоту Партії регіонів.

Див. також

  • Донецький клан
  • Антикризова коаліція
  • Партія розвитку України
  • Бойкот Партії регіонів

Примітки

↓ Показувати повністю
  1. Вгору ↑ Wolfram Nordsieck. Parties and Elections in Europe. Процитовано 16 February 2015.
  2. Вгору ↑ Ukraine's political landscape is shifting — Politiikasta.fi, 29 elokuu 2014 (англ.)
  3. Перейти до: а б в Підрозділи ПР у регіонах, станом на лютий 2014
  4. Вгору ↑ Про партію — офіційний сайт ПР, версія від грудня 2013
  5. Перейти до: а б в Зі статті Вікіпедії про Партію регіонів прибрали прізвище Порошенко — Корреспондент, 23 листопада 2014
  6. Вгору ↑ Лідери Партії Регіонів — Офційний сайт Партії Регіонів, станом на 21 липня 2001 року
  7. Вгору ↑ Новий центр уповноважений заявити! Звернення Партії Регіонів в до народу України — Офційний сайт Партії Регіонів, станом на 21 липня 2001 року
  8. Вгору ↑ Рішення Політради Партії Регіонів. 28 лютого 2014. Архів оригіналу за 6 березня 2014. Процитовано 18 червня 2014.
  9. Вгору ↑ Віталій Червоненко. Чим відрізняється "Опозиційний блок" від Партії регіонів? - ВВС Україна, 22 вересня 2014]
  10. Вгору ↑ І. Рудь. «Опозиційний блок»: виборчий список, програма і виборчі перспективи - Центр Досліджень соціальних комунікацій НБУВ, 9 вересня 2014
  11. Вгору ↑ Євген Магда. Шостий. Спогади про майбутнє. Харків: КСД. 2017. 208 стор. ISBN 978-617-12-3886-2
  12. Вгору ↑ Poll: Political forces of Tigipko, Yatseniuk, Communist Party in Top 5 of April rating of parties. 28 лютого 2014. Архів оригіналу за 15 листопада 2010. Процитовано 18 червня 2014. (англ.)
  13. Вгору ↑ виключити з лав політичної сили екс-президента Віктора Януковича, колишнього прем'єр-міністра Миколу Азарова, екс-главу Міністерства доходів і зборів України Олександра Клименка, екс-віце-прем'єр-міністра Сергія Арбузова, колишнього міністра енергетики та вугільної промисловості Едуарда Ставицького, екс-главу Донецької облдержадміністрації (ОДА) Андрія Шишацького та колишнього радника президента Януковича Валерія Коновалюка.
  14. Вгору ↑ див. лінки «Регіонали виключили зі своїх лав Януковича…»
  15. Вгору ↑ Разом з позбавленням депутатського мандата.
  16. Вгору ↑ Офіційний сайт партії регіонів станом на 8 листопада 2016 (веб-архів)
  17. Вгору ↑ Партія регіонів і партія «Единая Россия» підписали Меморандум про співробітництво. Офіційний інформаційний сервер «Партії Регіонів». 2007-08-07. Архів оригіналу за 2013-06-25. Процитовано 2010-06-11.
  18. Вгору ↑ У Держдумі РФ наполягають на офіційному статусі російської мови в Україні. ТСН.ua з посиланням на УНІАН. 2010-06-15. Процитовано 2010-06-23.
  19. Вгору ↑ Янукович: Мы сделаем русский язык государственным. Офіційний інформаційний сервер «Єдиної Росії». 2008-10-22. Процитовано 2012-08-01. (рос.)
  20. Вгору ↑ "Брєдятіна" від Табачніка. Сіверщина. 2010-05-28. Процитовано 2010-06-23.
  21. Вгору ↑ Выступление лидера партии Регионы Украины Виктора Януковича на VI Съезде Партии "Единая Россия". Офіційний інформаційний сервер «Єдиної Росії». 2005-11-30. Процитовано 2010-06-23. (рос.)
  22. Вгору ↑ Выступление Лидера Партии регионов Виктора Януковича на Х съезде Всероссийской политической партии «Единая Россия» в Москве. Офіційний інформаційний сервер «Партії Регіонів». 2008-11-20. Архів оригіналу за 2013-06-25. Процитовано 2010-06-11. (рос.)
  23. Вгору ↑ Янукович: Украина должна брать пример с России. Офіційний інформаційний сервер «Єдиної Росії». 2009-11-21. Процитовано 2010-06-11. (рос.)
  24. Вгору ↑ Представители зарубежных партий приветствовали Съезд «Единой России» [Представники іноземних партій привітали З'їзд «Єдиної Росії»]. Офіційний сайт партії «Єдина Росія» (російською). 2011-09-23. Архів оригіналу за 2013-06-25. Процитовано 2011-10-25.
  25. Вгору ↑ Статут Партії регіонів (станом на 2013 рік) - Офіційний сайт ПР
  26. Вгору ↑ Підрозділи ПР у регіонах, станом на липень 2013
  27. Вгору ↑ Партія районівМислово
  28. Вгору ↑ РигиМислово
  29. Вгору ↑ Партія ведеУкраїнський тиждень, 13 серпня 2016
  30. Перейти до: а б Топ-7 сучасних ворогів української мови — Український тиждень, 24 лютого 2013
  31. Вгору ↑ Березневі тези Миколи Левченка — УНІАН, 14 березня 2007
  32. Вгору ↑ Всеукраїнська громадянська кампанія «Займіться ділом, а не язиком!»
  33. Вгору ↑ Громадянська кампанія «Помста за розкол країни»
  34. Вгору ↑ [1]

Посилання


Вікіцитати містять висловлювання на тему: Партія регіонів


Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Партія регіонів
iReader




https://docs.google.com/document/d/136gmxtaHyCChrIp-4Us26XJ_x2awsg5qNFLPU4F71Xo/edit?usp=sharing
'via Blog this'

Немає коментарів:

Дописати коментар