Twitter

середа, 9 серпня 2017 р.

Джохар Дудаєв: спецоперація ФСБ по знищенню патріота Ічкерії

Фільм про те як убили Дудаєва: 20 років тому загинув перший президент Чечні
Джоха́р Дуда́єв (чеч. Dudin Musa-khant Dƶoxar, Дудин Муса-кӀант Джохар; нар. 15 лютого 1944, с. Первомайське, Галанчозький район, Чечено-Інгушська АРСР, Російська РФСР, СРСР — пом. 21 квітня 1996, Гехі-чу, Чеченська республіка Ічкерія) — чеченський військовий, державний та політичний діяч, лідер чеченського визвольного руху у 1990-х роках, перший президент Чеченської Республіки Ічкерія. У минулому Джохар був генерал-майором авіації Радянської армії.
За національною ознакою Джохар разом з родиною та усім своїм народом у віці восьми днів від роду був депортований до Казахської РСР. Згодом через це ж йому було відмовлено у вступі до військової академії. З 1962року, аж до Розпаду СРСР він служив у Військово-повітряних силах СРСР, дослужившись до звання генерал-майора авіації. Командував бомбардувальними дивізіями, які знаходилися у місті Полтава та Тарту. Під час служби в останній дивізії він керував авіабазою радянських стратегічних бомбардувальників Ту-22, які були призначені для Холодної війни. Тоді ж Дудаєв брав участь у розробці плану килимових бомбардувань 1986 року під час Афганської війни років. Після розпаду СРСР Дудаєв став одним із лідерів Чечні, а вже 27 вересня 1991 року він став президентом Чеченської республіки Ічкерія. Однак, московська влада не визнала Ічкерію, в зв'язку із чим почалась Перша чеченська війна. За даними російських військових, у ході цієї війни Дудаєва було вбито.
Кавалер низки державних орденів СРСР. Зокрема, ордену Червоного Прапора, а також ордену Червоної Зірки. Його ім'ям названо близько 19 вулиць, алей та площ у різних містах країн Європи — Боснії і Герцеговині, Латвії, Литві, Польщі, Туреччині, Україні тощо.


Перші роки

Джохар Дудаєв народився 15 лютого 1944 року у селі Первомайське Галанчозького району[ru] Чечено-Інгушської АРСР, Російської РФСР (нині село Ялхорі[ru], Ачхой-Мартановського району Республіки ЧечняРосійської федерації), ставши сьомою дитиною у сім'ї серед дев'яти братів та сестер. Через вісім днів після народження Джохара, 23 лютого, родину Дудаєвих було депортовано у Павлодарську область Казахської РСР разом із іншими малими народами СРСР — балкарцями, інгушами, калмиками, кримськими татарами тощо. Відтак в Казахстані Джохар та його родина разом зі своїм народом та багатьма іншими прожив у засланні 13 років.
1957 року було відновлено знищену Чеченську автономну республіку й чеченці мали нагоду повернутися на рідні землі, що й зробила сім'я Дудаєвих. Вони оселилися у місті Грозному. Через два роки підліток закінчив середню школу № 45. Після цього Джохар вивчився на електрика й почав працювати у будівельно-монтажному управлінні № 5, поєднуючи роботу з освітою у вечірній школі № 55. У 1960 році Джохар Дудаєв вступив на фізико-математичний факультет Північно-Осетинського педагогічного університету[ru] у Владикавказі. Прослухавши річний курс лекцій з профільної підготовки, 1962 року хлопець вступив до Тамбовського вищого військового авіаційного інженерного училища[ru], де провчився до 1966 року. Сам Джохар вчився в училищі на відмінно, тому при видачі дипломів чеченському льотчику диплом видавав українськийльотчик-ас, герой Німецько-радянської війни, тричі Герой Радянського Союзу, Іван Кожедуб.

Совіцька армія

З 1966 року до 1970 року Дудаєв служив у 52-му інструкторському важкому бомбардувальному полку, що базувався на авіабазі «Шайковка»[en] у Калузькій області, де починав помічником командира літака. Наступного, 1967 року, Джохар одружився з донькою офіцера, Аллою Федорівною Куліковою[ru]. Згодом у сім'ї народилося двоє синів — Авлур і Дегі, а також донька Дана. У 1971 році Дудаєв забажав продовжити навчання в авіаційній академії, проте через заборону чеченцям бути старшими командирами, йому це не вдалося. Через це Джохар вирушив у Москву, вимагаючи зустрічі з тодішнім міністром оборони СРСР Андрієм Гречком. Прочекавши у столиці близько тижня, Дудаєв потрапив на прийом до генерал-майора Дмитра Язова, який, подивившись документи, відразу дав згоду.
З 1970 року майбутній президент проходив службу у 1225-му авіаполку важких бомбардувальників на авіабазі «Белая»[en] на Забайкаллі. У 1974році Джохар закінчив командний факультет Військово-повітряної академії імені Ю. Гагаріна. У 1225-му полку, який знаходився поблизу Іркутська, чеченський льотчик стрімко підіймався по кар'єрній драбині: був командиром авіаполку (1976–1978), начальником штабу (1978–1979), командиром загону (1979–1980), командиром полку (1980–1982). У 1982році у тому ж гарнізоні під Іркутськом Дудаєв був призначений начальником штабу 31-ї дивізії важких бомбардувальників 30-ї повітряної армії. А вже у 1985 році він був переведений до Полтавської дивізії важких бомбардувальників.
У 1987 році Джохара Дудаєва було підвищено у званні до генерала та призначено командиром 326-ї Тернопільської дивізії важких бомбардувальників 46-ї повітряної армії стратегічного призначення. Дивізія базувалася у місті Тарту Естонської РСР, де Дудаєв також був начальником воєнного гарнізону міста. В Естонії Джохар керував авіабазою радянських стратегічних бомбардувальників Ту-22, які були призначені для можливого ядерного бомбардування європейських столиць у ході Холодної війни. З тієї ж авіабази проводилися килимові бомбардування 1986 року під час Афганської війни 1979—1989 років, план яких також розробляв Дудаєв. У Тарту радянський генерал вивчив естонську мову. Вже під час парламенту Дудаєв проігнорував наказ радянського керівництва на блокування естонського телебачення та недопущення відновлення незалежності Естонії[ru]. Замість того він направив туди польову кухню. У 1989 році Дудаєв отримав звання генерал-майора авіації.
У 1990 році 326-у Тернопільську дивізію важких бомбардувальників було виведено з Естонії після відновлення її незалежності, а сам чеченський військовик звільнився у запас. За словами самого Дудаєва, його звільнення було напряму пов'язано з національно-визвольним рухом у Балтійських країнах, а також за проханням представників власного народу.

Початок політичної діяльності

У травні 1990 року Дудаєв повернувся у Грозний і почав займатись політикою. 23 листопада 1990 року на запрошення ідеологів Загальнонаціонального конгресу чеченського народу Зелімхана Яндарбієва та Мовладі Удугова[en] генерал прибув на I-й Чеченський національний з'їзд. Через два дні, 25 листопада, з'їзд обрав керівний орган — виконавчий комітет, головою якого було обрано Дудаєва. А вже 27 листопада члени виконавчого комітету одноголосно прийняли декларацію про заснування та суверенітет Чеченської Республіки Нохчі-Чо. Вже у липні того ж року, на другому засіданні Загальнонаціонального конгресу, було заявлено, що Чеченська республіка не буде входити до складу СРСР або РРФСР.
З 19 до 21 серпня 1991 року в Москві пройшла невдала спроба державного перевороту після чого було засновано Державний комітет з надзвичайного стану. У той же час Чечено-Інгуський республіканський комітет КПРС, Верховна Рада та уряд автономної республіки підтримали рос. ГКЧП. У свою чергу Загальнонаціональний конгрес виступив проти комітету, який намагався втримати від розпаду СРСР, а також зажадав розпуску уряду республіки і виходу зі складу СРСР та РРФСР. Вже 4 вересня після багатоденного мітингу Дудаєв оголосив про розпуск Верховної Ради, а через два дні будівлю засідань Ради було захоплено мітингувальниками та гвардійцями Загальнонаціонального конгресу. 6 вересня відтак вважалося днем незалежності республіки. Вже 17 вересня було призначено позачергові вибори президента та парламенту республіки. Їх планувалося провести через десять днів 27 вересня. Призначеного дня пройшли, як президентські, так і парламентські вибори. За даними Чечено-Інгуської Центральної виборчої комісії у виборах узяло участь 72 % виборців, з яких 90,1 % віддало свій голос на президентських виборах за Джохара Дудаєва. Щоправда, його конкуренти заявляли про фальсифікації.

Президентство

У той же час 8 жовтня Верховна Рада РФРСР визнала єдиним законним органом влади у республіці розігнану Верховну Раду. На її ж підтримку вступили проросійські політики, які почали формувати власні парамілітарні збройні формування. 1 листопада 1991 року Дудаєв підписав свій перший указ «Про заяву суверенітету чеченської Республіки», яким проголосив незалежність Чеченської республіки Ічкерія від Російської Федерації. 7 листопада 1991 року російський президент Борис Єльцинвидав наказ про введення надзвичайного стану в Чечні, що означало незгоду Московської влади з незалежністю чеченського та інгуського народів. У відповідь на це президент Ічкерії ввів у своїй країні воєнний стан. Однак, на той час у найвищому законодавчому органі Росії, Верховній Раді, найбільшу кількість депутатів складали противники тодішнього президента, через що його указ не було затверджено, що означало, майже визнання незалежності Ічкерії. Тоді ж у Чечню було направлено два літаки з військами спеціального призначення, які приземлилися на аеродромі в селищі Ханкала[ru], але спецпризначенці були заблоковані противниками російської влади. У той же час місцева чеченська влада націоналізувала всю російську військову техніку та зброю на території Чечні. Вже 3 березнянаступного, 1992 року, Джохар Дудаєв зголосився сісти за стіл переговорів з московським керівництвом, однак, за умови, що ті визнають незалежність Чечні.
12 березня 1992 року парламент Чечні прийняв конституцію країни. Згодом чеченська влада без спротиву узяла під контроль усі російські військові частини, які знаходилися у Чечні. До 8 червня 1992 року усі федеральні війська покинули територію гірської республіки, залишивши там усю техніку, зброю та боєприпаси. Однак, через загрозу справжньої війни з Росією, яка не бажала визнавати незалежності Ічкерії, Дудаєву довелося ввести пряме президентське правління та комендантський час у країні. Так 7 квітня 1993 року президент розпустив уряд, парламент, конституційний суд, а також Грозненське міське зібрання.
11 грудня 1994 року між Російською Федерацією та Чеченською республікою Ічкерія розпочалася війна. Від її початку за колишнім радянським генералом Дудаєвим полювали російські спецслужби. Ними ж було здійснено три невдалі замахи на життя президента Чечні.
«Дудаєв був добре підготовлений офіцер. Він закінчив академію імені Гагаріна, гідно командував полком і дивізією. Твердо керував авіаційною групою при виведенні радянських військ з Афганістану, за що був нагороджений орденом Бойового Червоного Прапора. Його вирізняли витримка, спокій і турбота про людей. У його дивізії була обладнана нова навчальна база, облаштовані їдальні та аеродромний побут, наведений твердий статутний порядок у гарнізоні Тарту. Джохару заслужено було присвоєно звання генерал-майора авіації», — згадував Герой Росії генерал армії Петро Дейнекін. У березні 1991 року Дудаєв зажадав саморозпуску Верховної Ради Чечено-Інгуської Республіки. У травні звільнений у запас генерал приймає пропозицію повернутися в Чечню і очолити громадський рух. 9 червня 1991 на другій сесії Чеченського національного з'їзду Дудаєв був обраний головою Виконавчого комітету ОКЧН (Загальнонаціональний конгрес чеченського народу), в який був перетворений колишній виконком ЧТВ. З цього моменту Дудаєв як керівник Виконкому ОКЧН почав формування паралельних органів влади в Чечено-Інгуській АССР, заявивши, що депутати ВР ЧІР «не виправдали довіри» і оголосивши їх «узурпаторами». 19 серпня з ініціативи Вайнаської демократичної партії на центральній площі Грозного почався мітинг на підтримку російського керівництва, але після 21 серпня він став відбуватися під гаслами відставки Верховної Ради разом з його головою. 4 вересня відбулося захоплення грозненського телецентру та Будинку радіо. Джохар Дудаєв зачитав звернення, в якому назвав керівництво республіки «злочинцями, хабарниками, казнокрадами» і оголосив, що з 5 вересня до проведення демократичних виборів влада в республіці переходить в руки виконкому та інших загальнодемократичних організацій. 6 вересня Верховну Раду ЧІАССР розігнали озброєні прихильники ОКЧН. Дудаєвці побили депутатів і викинули у вікно голову Грозненської міськради Віталія Куценка. У результаті глава міста загинув, а більше 40 депутатів отримали травми. Через два дні дудаєвці захопили Аеропорт «Північний» і ТЕЦ-1, блокований центр Грозного. 1 жовтня 1991 року рішенням Верховної Ради РРФСР Чечено-Інгуська Республіка була розділена на Чеченську та Інгуську Республіки (без визначення меж).

Вбивство

Наказ про вбивство Джохара Дудаєва було видано особисто президентом Російської Федерації Борисом Єльциним. 21 квітня 1996 року співробітники Федеральної служби контррозвідки Росії запеленгували сигнал супутникового телефону Джохара Дудаєва у районі села Гехі-Чу[ru], яке знаходилося у 30 кілометрах від міста Грозний. Через це одразу ж у повітря було піднято два літаки Су-25 з ракетами. Дудаєв загинув від вибуху ракети під час розмови по телефону з депутатом Державної думи РФ, Костянтином Боровим.
Кілька людей, які організували цю операцію, зокрема головком ВПС В.Михайлов, стали Героями Росії.

Як убили Дудаєва. 15 років тому загинув перший президент Чечні

Єльцин з телефоном урядового зв'язку усамітнився в іншому залі. Звідти було чути окремі фрази: "Це правда?.. Залізно?.. Ну, дякую. З мене - Героя!" Повернувся президент Росії до столу веселим, навіть пританцьовував. ...Вибухом ракети Дудаєву знесло півчерепа. (рос.)
21 квітня 1996 року російськими військовими був убитий перший президент самопроголошеної Чеченської республіки Ічкерія Джохар Дудаєв. Радянський генерал-авіатор, харизматичний оратор і талановитий переговорник, Дудаєв залишав сподівання на створення в Чечні світської держави.
Після смерті Дудаєва у владних структурах ЧРІ продовжився крен в релігійний ухил - і через кілька років рух за незалежність Ічкерії був маргіналізований і поставлений в один ряд зі світовим тероризмом. Наскільки успішною була інформаційна кампанія сепаратистів у часи Єльцина була доволі, настільки ж невдалим був їхній супровід "антитерористичної" війни часів Путіна.
Зараз можновладці Чечні, яка пережила етнічні чистки, терор, окупацію і громадянську війну, отримали фактичну незалежність і багате бюджетне фінансування завдяки авторитарному правлінню Рамзана Кадирова.
"Історична Правда" передруковує російське розслідування 2000 року про обставини смерті людини, яка першою проголосила самостійність маленької кавказької республіки.
Варто зазначити, що свідчення російських журналістів входять у певне протиріччя зі спогадами дружини чеченського президента Алли Дудаєвої. Зокрема, вона згадує, що вибухнули обидві ракети, а не одна, і що Джохар пересувався Чечнею не "Нивою", а УАЗом.
-------------------------------------------------- 
Кто "заказал" чеченского вождя
21 апреля 1996 года ракетой, выпущенной с российского самолета, был убит Джохар Дудаев. 
Ликвидацию первого чеченского президента, произведенную ФСК, можно считать самой успешной операцией российских спецслужб за все время войны на Северном Кавказе. Больше наши чекисты подобных успехов не добивались.
Нам удалось встретиться и поговорить с людьми, которые были непосредственными участниками тех событий. По понятным причинам мы не можем назвать их имена.
Признаться честно, рассказ поверг нас в глубокое уныние. То, каким образом на самой верхушке российской власти принимались решения, обернувшиеся потом чудовищными, по своей трагичности, последствиями для всей страны, не может не поражать.
Джохар Дудаєв - головнокомандучий збройними силами Чеченської республіки Ічкерія. У ностальгійній пілотці радянського зразку
Убийство Дудаева было совершено за четыре месяца до заключения позорных для России Хасавюртовских соглашений (мирні домовленості про припинення збройних дій у Чечні і поетапному виводі з території республіки російських військ, підписані 31 серпня 1996 року керівником Генштабу армії ЧРІ Асланом Масхадовим і секретарем Ради безпеки РФ Алєксандром Лєбєдєм - ІП). Оно уже не было так необходимо и не принесло практически никаких результатов.
Так, проигрывающая с сухим счетом, агонизирующая команда предпринимает неожиданную контратаку и забивает в ворота противника красивый гол престижа, который не сказывается на результате матча.
На самом деле планы физического устранения мятежного генерала вынашивались с самого начала первой чеченской компании. Приказ на его убийство отдал лично Верховный главнокомандующий, Президент России Борис Николаевич Ельцин.
Это, конечно, была элементарная месть. Месть за бездарность российских полководцев, за собственные роковые ошибки.
Кто вооружил Джохара
Конфликт с Чечней, последствия которого мы расхлебываем уже долгие годы, начал зарождаться в сентябре 1991 года. СССР в страшных муках отдавал концы, а новая российская власть, одержав победу над путчистами, присматривалась к апартаментам Кремля.
Общенациональный конгресс чеченского народа объявил о государственном суверенитете Чеченской республики, у руля которой встал летчик-генерал, герой афганской войны Джохар Дудаев.
В Чечне начали зреть сепаратистские настроения. Возникла идея создания Исламского государства, заложником которой и оказался Дудаев.
Джохар Дудаєв - президент Чеченської республіки Ічкерія
...Как получилось, что вся российская армия, до единого солдата, в считанные недели покинули Чечню, побросав оружие, технику и снаряжение, знает только Павел Грачев (тодішній міністр оборони РФ - ІП). Именно при его согласии все это происходило.
В итоге казенное добро, включая танки, самолеты, ракетные установки растворилось на чеченских просторах. Оружие в открытую продавалось на грозненских рынках и потоком шло в Россию. Чеченские бандгруппировки контролировали тогда почти 50 процентов отечественного бизнеса. 
Тем временем (1993 рік - ІП) в Москве были заняты уничтожением Верховного Совета и созданием Государственной Думы. До Чечни руки не доходили.
Первой, спустя три месяца после выборов, спохватилась Госдума. 25 марта 1994 года она принимает постановление "О политическом урегулировании отношений федеральных органов власти России с органами власти Чеченской республики".
Одновременно в северных, равнинных районах Чечни набирает силу антидудаевская оппозиция, щедро спонсируемая из Кремля и возглавляемая Умаром Автурхановым.
Курировать отношения власти и Временного совета Чечни (именно так Автурханов назвал свою организацию) был призван недавно назначенный директором Федеральной службы контрразведки Сергей Степашин.
Ему и доверили расправиться руками оппозиции с дудаевским режимом. Для удобства совместной работы команде Автурханова выделили под офис несколько номеров в общежитии Федеральной службы контрразведки (ФСК), что в гостинице "Пекин" на площади Маяковского в Москве.
Джохар Дудаєв з родиною. Фото: glavred.info
Степашину надо было торопиться. В борьбу за контроль над Чечней вступило нефтяное лобби.
Западные бизнесмены согласились инвестировать деньги в нашу нефтяную промышленность с одним условием: Россия должна обеспечить бесперебойный транзит каспийской нефти из стран СНГ на Запад.
Единственный трубопровод Кизляр - Грозный - Новороссийск, соединяющий Каспийское море с Россией, пролегал по территории Чечни.
В этот же момент Турция и Азербайджан развили бурную активность в переговорах о перекачке черного золота в обход России, через Турцию, и дальше к Средиземному морю. Терять многомиллиардные суммы из-за "какого-то" Дудаева российское правительство посчитало неприемлемым.
Хотели как лучше
План мероприятий по свержению Дудаева разрабатывали лично Степашин и почему-то глава Московского управления ФСК Савостьянов. (Когда последнего спрашивали, каким боком главный столичный чекист относится к Чечне, тот отвечал, что курирует кавказское направление как заместитель директора Федеральной службы контрразведки.)
Результаты их "гениальных стратегических разработок" известны. Переворот с треском провалился.
Уже начавший терять авторитет в республике Дудаев продемонстрировал всему миру плененных российских танкистов, завербованных и обманутых ФСК, чем благополучно вернул себе утраченные позиции.
Російська армія форсує прикордонний Терек
Спустя некоторое время Степашин передоверяет право повторного наступания на те же грабли министру обороны Грачеву. Тот кидает фразу, что с Чечней можно разобраться за два часа одним парашютно-десантным полком, и, не задумываясь, наступает на хитрый садовый инструмент.
В течение трех суток Генеральный штаб составляет план введения войск в Чечню. Грачев знакомит с ним Ельцина, и президент принимает роковое решение.
Все это время Дудаев, предчувствуя начало войны, пытается связаться с Борисом Николаевичем по телефону, но безуспешно. Пробиться сквозь Администрацию Президента, возглавляемую тогда Сергеем Филатовым, было невозможно.
По каким-то соображениям, Ельцина просто не ставили в известность о звонках генерала.
После восьмой попытки Дудаеву через своего помощника Салманова совершенно случайно, удалось выйти на руководителя службы безопасности президента РФ Александра Коржакова.
Чеченский президент отчаянно просил мира и давал понять, что пойдет на самые неприемлемые, казалось бы, уступки.
Коржаков в тот же день решил доложить Ельцину о просьбе Дудаева. При разговоре, который состоялся в неформальной обстановке в президентском клубе, присутствовали глава Главного управления охраны Барсуков и первый вице-премьер Сосковец.
Чеченці готуються обороняти столицю - Грозний. Фото: rferl.org
Все трое просили президента не торопиться с вводом войск и встретится с Дудаевым. Однако Ельцин был непреклонен.
Человек, расправившийся с СССР и Горбачевым, раздавивший строптивый парламент, убравший всех, кто стоял на пути к власти, не мог взять в толк, почему он должен разговаривать с неизвестно откуда свалившимся на голову генералом, когда его можно раздавить легким движением мизинца.
Рассказ Коржакова подтверждает и интервью Аркадия Вольского российской газете "Сегодня":
"13 декабря 1994 года в Ингушетии проходили переговоры между делегациями России и Чечни. По словам Дудаева, они уже были близки к решению вопроса... Вдруг команда из Москвы: прекратить переговоры, Борис Николаевич ожидает Дудаева в Сочи.
"Вы, Аркадий Иванович, можете не поверить, - сказал мне Дудаев, - но это был для меня праздник. Я за три дня пошил новую форму. Если бы эта встреча состоялась, поверьте мне, ничего бы не было. Но я шью форму - и вдруг вводятся войска. Так же нельзя! Поймите: я же не сам по себе. Нравится вам или не нравится - я президент".
Перед началом ввода войск Ельцин под давлением рвущихся в бой и конкурирующих между собой силовиков созвал Совет безопасности. На нем Грачев, стоя с указкой у карты, словно отличник на экзамене, рассказал собравшимся о плане "блицкрига".
За наведение порядка в Чечне с помощью армии члены Совбеза голосуют единогласно. Среди них был и министр юстиции Калмыков. Он сидел напротив карты и скрупулезно копировал ее в свой блокнот.
В этот же день Калмыков вылетел на Северный Кавказ. Генералы были уверены, что он детально ознакомил руководство Чечни с планами Кремля.
Таким образом, эффекта внезапности добиться не удалось. Но военачальники настолько были уверены в своих силах, что отложили операцию всего на неделю и даже не стали вносить изменения в план.
11 декабря войска вошли на территорию Чечни. Беды у армии начались еще в Ингушетии, где народ, как по команде, встал на пути танков и пролилась первая кровь. Калмыков, видимо, старался не зря.
14 декабря Дудаев получает от Ельцина ультиматум с требованием сложить оружие. Но не тут-то было. На угрозу Кремля чеченцы ответили многочисленными нападениями на наши колонны. Войска увязли.
То, что Грачев хотел осуществить за два часа одним полком, не удалось сделать всем Вооруженным Силам за 6 лет. 
К Грозному подошли только в канун Нового года.
День рождения - праздник детства
1 января, в свой день рождения, Грачев бросает армию на штурм чеченской столицы, который оборачивается самым кровопролитным сражением за всю историю обеих чеченских войн.
Министр по-прежнему уверен в своих силах, по-прежнему готов закидать шапками любого противника. Поэтому ни что ни мешает ему в перерывах между оперативными совещаниями отпраздновать день рождения в экзотических полевых условиях, под звук артиллерийской канонады.
Поздравить Грачева прилетел Олег Сосковец, который, войдя в ставку, сразу попал в объятия разгоряченного крепкими "фронтовыми" Сергея Степашина.
Рассказывают, что руководитель российской контрразведки наградил гостя таким горячим поцелуем, что у того образовалась кровавая гематома на губе. Сосковцу две недели приходилось скрываться от объективов телекамер.
Президентський палац у Грозному. Січень 1995 року. 15 лютого 1996 року російські війська зітруть його з лиця землі, підірвавши. Фото: Міхаіл Євстафьєв 
Ожесточенные бои за Грозный продолжались целый месяц. Похоронки на юных, не обстрелянных солдат шли в Россию тысячами. Дудаев со своей армией покинул город 8 февраля, а окончательный контроль над, стертой с лица земли столицей республики был установлен только в начале марта.
Приступить к ликвидации
После Грозного позор российского руководства продолжался. 14 июня 1995 года Басаев совершает налет на Буденновск, после которого Степашин, глава МВД Ерин и представитель президента в Чечне Егоров покинули свои посты, а Кремлю пришлось пойти на заключение временного перемирия с боевиками и начать переговоры.
Российская сторона, с согласия президента, открыто предлагала генералу Дудаеву переправиться в одну из мусульманских стран, что в тогдашнем положении выглядело весьма глупо.
В октябре, после покушения на командующего российской группировкой генерала Романова, мирный диалог был сорван.
У Ельцина началась страшная депрессия. Он плакал и пил. Говорил, что генералы его обманули, что война с Чечней его самая ужасная ошибка в жизни.
Переживания сказались на здоровье Бориса Николаевича. 26 октября он слег в больницу, а приступил "к работе с документами" и восстановил "крепкое рукопожатие" лишь к концу декабря.
Травень 1996-го. Візит дудаєвського наступника Зелімхана Яндарбієва до Єльцина з легендарним діалогом "Садитесь! - Я в таком тоне садиться не буду!"
Сразу после наступления 1996 года произошла новая трагедия. Радуев нападает на дагестанский город Кизляр, затем беспрепятственно перемещается в Первомайское и так же беспрепятственно уходит из блокированного "38-ю снайперами" села обратно в Чечню.
Опозоренный на весь мир президент в бешенстве отдает приказ на устранение Дудаева. Маховик был запущен.
"Разговор прервался"
Мы спросили наших собеседников: кто виноват в смерти Джохара Дудаева? Они, улыбаясь, ответили: "Боровой".
Константин Натанович (Боровой - тодішній депутат Держдуми і підприємець, пізніше піде в опозицію до Путіна - ІП) действительно стал невольным виновником смерти чеченского президента. Дудаев регулярно связывался с Боровым по своему спутниковому телефону.
После каждого сеанса связи они договаривались, когда состоится следующая беседа. В результате Боровой стал последним человеком, с которым разговаривал Дудаев.
 Дудаєв у Грозному. 1994 рік. Фото звідси 
Вот выдержка из интервью Борового газете "Сегодня":
"Я действительно разговаривал с ним по телефону 21 апреля. Это было примерно в восемь вечера. Разговор прервался. Однако наши разговоры прерывались очень часто... Он мне звонил иногда по нескольку раз в день.
Я не уверен на сто процентов, что ракетный удар произошел во время нашей последней с ним беседы. Но больше на связь он со мной не выходил".
Волчье логово
Работа велась сразу по нескольким направлениям, однако подобраться к очень осторожному генералу, в ближайшее окружение которого входили исключительно родственники, было крайне тяжело.
Двое агентов были вычислены и убиты при первой же попытке внедриться в свиту Дудаева. Третьему удалось устроиться помощником к личному повару президента Чечни, но и его в итоге разоблачили.
Между тем, назначенный вместо Степашина главным контрразведчиком страны Михаил Барсуков регулярно звонил в опергруппу ФСБ в Чечне и кричал: "Когда вы привезете голову Дудаева? Меня каждый день е... президент. Он снимет меня - я сниму вас!"
Російські війська у Чечні. 1995-1996 рік. Судячи з прапора, йдеться про 101-шу особливу бригаду оперативного призначення внутрішніх військ МВС Росії. Фото: thefewgoodmen.com
Вода камень точит. В конце концов, нескольким завербованным чеченцам все же удалось вплотную приблизиться к лидеру сепаратистов.
Изначально, на низовом уровне разведки, ставилась задача выкрасть Дудаева. Для этого агенты должны были обеспечить коридор для спецназа. Вариант оказался невыполнимым. Тогда поставили задачу взорвать чеченского вождя, заложив бомбу либо в его автомобиль, либо на дороге, по которой он будет проезжать.
В тот же самый период подключенный к операции научно-технический отдел ФСК вышел на Барсукова с весьма заманчивым предложением. По разведданным, Дудаев часто пользовался спутниковым телефоном "Инмарсат", подаренным якобы американцами.
Ученые предложили изготовить прибор, который перехватывал бы луч, идущий от телефона на спутник, фиксировал точные координаты абонента и передавал их бомбардировочной авиации.
Приблизительная стоимость разработки и изготовления данной техники составила 1 миллион 200 тысяч долларов. Ельцин, не задумываясь, распорядился выделить требуемую сумму. Учителя и врачи, напомним, в это время месяцами не получали зарплату, а шахтеры стучали касками у Белого дома.
В научный коллектив вошло около 30 человек. В предельно короткие сроки аппаратура была сделана. Ученые сделали президенту подарок. Уложились в 600 тысяч долларов и этим долго гордились.
Испытания прибора состоялись на одном из военных полигонов. Результат превзошел все ожидания. Ракета поразила цель величиной с табуретку. Через две недели Дудаев отправился к Аллаху.
Су-24М ВПС України. З аналогічного бомбардувальника було нанесено ракетний удар по першому президенту Чечні. Фото: skybox.net.ua
Операция была столь секретной, что даже находившиеся в окружении Дудаева агенты ФСБ о ней не знали.
Вечером 21 апреля 1996 года экипаж российского самолета дальнего радиолокационного обнаружения "А-50" (аналог американского "Авакса"), с установленным на его борту специальным прибором для перехвата сигнала от спутникового телефона получил приказ на взлет.
Набрав высоту 22 тысячи метров, он начал кружить над Чечней. Одновременно кортеж Дудаева выехал в район села Гехи-Чу.
Через полчаса в небо взмыла пара фронтовых бомбардировщиков "Су-24", которая, израсходовав все топливо, но так и не получив координат предполагаемого удара, вернулась на аэродром для дозаправки и тут же вылетела повторно.
Остановив свою "Ниву" в поле, Дудаев развернул телефон "Инмарсат" на капоте автомобиля, поймал сигнал со спутника и набрал номер Борового. Вся его свита находилась от шефа на довольно почтительном расстоянии, чтобы не слышать, с кем и о чем говорит президент. 
Сам Дудаев также отошел с трубкой от аппарата на несколько метров. Дело в том, что он боялся попасть под излучение, исходящее от телефона. Через считанные секунды прибор на "А-50" поймал луч и передал целеуказание на "СУшки". Еще через мгновение две ракеты устремились к цели.
Алла Дудаєва біля тіла чоловіка. Фото: glavred.info
Первая просто воткнулась в землю и не разорвалась. Вторая точно угодила в "Ниву". По рассказам агентов, которые, повторяем, ничего не знали об операции и чудом остались живы, Дудаеву снесло полчерепа.
С ним погибли представитель ЧРИ в Москве Хамад Курбанов и еще двое человек, один из которых работал на ФСК.
Руководителю ФСК Барсукову доложили, что Дудаев мертв и что от него остался лишь кусочек одежды. Искажения при докладе можно объяснить тем, что подчиненные хотели поразить начальство результатом операции.
"С меня - героя!"
22 апреля Ельцин находился с визитом в Хабаровске. После официальной части кремлевская делегация направилась в один из местных ресторанов на обед.
В разгар застолья к президенту подошел офицер, отвечающий за правительственную связь, и сказал, что на проводе директор ФСК со срочным сообщением.
Борис Николаевич уединился в отдельном зале. Собравшиеся слышали, как оттуда доносились отдельные фразы: "Это железно?.. Это правда?.. Ну, спасибо. С меня - героя!"
Вернулся президент к столу совершенно преображенным, и даже приплясывал. Он сразу взял слово и произнес тост, начинавшийся словами: "Сегодня у нас праздник!.." Наутро все агентства передали новость номер один: Дудаев убит.

"Намедни"-96: ліквідація Дудаєва і переговори з Яндарбієвим 
Приближалась предвыборная кампания. Военные действия слегка затихли. Ельцин прилетел в Чечню и сообщил солдатам, что война окончена.
Однако выборы прошли, а оставшаяся без предводителя, и как считали в Москве, деморализованная армия боевиков за один день захватила Грозный, который наши войска штурмовали два месяца.
Потом были Хасавюртские мирные соглашения и три года безвластия в Чечне.
Об участниках операции по ликвидации Дудаева Ельцин, обещавший их наградить, забыл довольно быстро. Но благодаря генералам из ближайшего окружения президента, ближе к осени 1996 года о них вспомнили.
На 30 человек было выделено 100 тысяч долларов премии, которую без шума и вручили на Старой площади. А Барсуков Героя так и не получил.
Джерело: Americaru.com 


iReaderiReader Logo

Вплив вбивства на подальші події

Через чотири місяці після смерті між Російською Фередацією та Чеченською республікою Ічкерією було підписано, так звані, Хасавюртовські угоди[en], які призвели до закінчення російсько-чеченської війни й виводу федеральних військ з території республіки. Після смерті Дудаєва у владі невизнаної республіки збільшився ухил у релігійну сторону. До влади в Ічкерії прийшли прихильники ваггабізму, які перевели чеченський національно-визвольний рух на рівень світового ісламського тероризму.

Маргінальні версії щодо подальшої долі Дудаєва[ред. • ред. код]

Майже відразу після загибелі чеченського лідера з'явилися версії, що він, нібито, насправді залишився живим. Там у липні 1996 року свояк президента Дудаєва, Салман Радуєв, який на той час також вважався загиблим, на прес-конференції у Грозному на Корані поклявся, що Джохар живий. Також він повідомив, що 5 липня, через три місяці після, нібито, ліквідації президента, зустрічався з президентом Ічкерії в одній з європейських країн. За його словами, поранений генерал був вивезений з країни представниками ОБСЄ й збирається неодмінно повернутися. Таке зізнання Радуєва викликало великий резонанс у пресі, однак, жодного підтвердження його слів не з'явилося.
У серпні 2001 року поновилися розмови, про те, що Дудаєв живий. Багато у чому цьому слугувала заява маріонеткового управлінця Чечні, Ахмата Кадирова. За його словами, він не має підтверджень, що Дудаєв загинув, а також припустив, що «вбивство Дудаєва напряму пов'язано із виборами президента Росії 1996 року». Так, як стверджував Кадиров, передвиборчий штаб Єльцина порадив йому почати переговори з будь-ким із представників Чеченської влади, окрім Дудаєва, адже він вважався у Кремлі ініціатором конфлікту. Однак, Кадиров, як і перед тим Радуєв, не надав жодних доказів того, що перший президент незалежної Чечні живий.
Окрім того, у вересні 2003 року у російському Оперативному штабі Чеченської республіки по проведенню контртерористичної операції[ru]заявив, що має інформацію про те, що двійник Дудаєва має з'явитися у Панкіській ущелині[ru], у Грузії. Також цей оперативний штаб заявив, що двійника Джохара хочуть показати турецьким телеканалам задля дестабілізації перед виборами у Чечні[ru].

Нагороди та почесні звання[ред. • ред. код]

Особисте життя[ред. • ред. код]

Родина:
  • Муса Дудаєв — батько Джохара Дудаєва.
  • Бекмурзa Дудаєв — брат Джохара Дудаєва.
  • Мaхaрбі Дудаєв — брат Джохара Дудаєва. У 1995 році був зaтриманий російськими силовиками й був поміщений у СІЗО Лефортово.
  • Ахмет Дудаєв — небіж Джохара Дудаєва. У березні та квітні 1996року працював головою СІЗО Департаменту державної безпеки Чеченської республіки Ічкерія.
  • Алла Дудаєва[ru] (у дівоцтві Кулікова) — дружина Джохара Дудаєва, донька радянського офіцера. Алла та Джохар одружилися 1967 року. Алла Федорівна художниця, поетеса, телеведуча. Після смерті свого чоловіка Алла випустила книгу спогад «Джохар Дудаев. Миллион первый».
  • Авлур Дудаєв — старший син Джохара та Алли Дудаєвих. Вважається, що Авлур помер під час першого місяця Першої чеченської війни, яку розпочала Російська Федерація проти Чеченської республіки Ічкерія 1 грудня 1994 року. Однак, за іншими даними, старший син президента, поранений, був перевезений за кордон, а згодом отримав громадянство Литви й залишився там жити.
  • Дегі Дудаєв — молодший син Джохара та Алли Дудаєвих.
  • Дана Дудаєва — дочка Джохара та Алли Дудаєвих.

Вшанування пам'яті

Географічні об'єкти[ред. • ред. код]

В усьому світі існує багато об'єктів вшанування пам'яті лідера чеченського народу та першого президента Чеченської республіки Ічкерія, Джохара Дудаєва. Окрім безлічі меморіальних дощок існує близько 19 вулиць та майданів, присвячених чеченському державному діячу. Такі приклади є у Литві (міста Вільнюс, Друскінінкай та Каунас), Боснії і Герцеговині (місто Горажде). Навесні 1996 року рішенням Львівської міської ради «вулицю Лермонтова» було перейменовано на вулицю Джохара Дудаєва. У квітні того ж року за пропозицією депутатів Ризької міської думи алея Космонавтики (латис. Kosmonautikas gatve) була перейменована на алею Джохара Дудаєва[ru]. За даними газети «Известия» у Стамбулі, Анкарі та Бурсі існують шість вулиць та два парки, названі на честь Дудаєва. До початку 2000-х років у Чечні також існувало дві вулиці у містах Грозному та Аргуні. Також існує вулиця в Івано-Франківську. А 17 березня 2005 року Варшавська міська рада[en] назвала одну з площ польської столиці іменем Дудаєва[ru].
Після перебування Джохара Дудаєва в Естонії його ім'ям було названо багато об'єктів. Зокрема, велика кімната у домі, де нині знаходиться готель «Барклай», була штабом генерала під час «Співочої революції» й нині має назву «Дудаєвський люкс». А на стіні цього готелю 20 липня 1997 року було встановлено першу меморіальну дошку, присвячену президенту Дудаєву. На самій же дошці написано: «У цьому домі працював у 1987—1991 роках перший президент Чеченської Республіки Ічкерія генерал Джохар Дудаєв».
У 2015 році у місті ХМельницькому на честь Джохара Дудаєва назвали нову вулицю.

В літературі

Дитинство Джохара описане в книзі для дітей «Богдан Логвиненко про Нестора Махна, Шарля де Голля, Олеся Бердника, Джохара Дудаєва, Романа Шухевича».

Миротворчий батальйон імені Джохара Дудаєва

Примітки[ред. • ред. код]

  1. Вгору↑ Написання імені в сучасній чеченській мові варіюється між Джохар [1], ДжовхӀар [2], Джовхар [3] та Жовхар [4].
  2. Вгору↑ Приклад написання імені чеченською латинкою.
  3. Вгору↑ Приклад написання імені на чеченській версії сайту Радіо Свобода
  4. ↑Перейти до:а б в г д е ж и к л Переломов С. Джохар Мусаевич Дудаев. poltava-arenda.com.ua (ru).
  5. ↑Перейти до:а б в г
  6. Вгору↑ «Донецкий коммуникационный ресурс», 19.05.2008
  7. ↑Перейти до:а б Чёрная книга. Чечня 1991—2000
  8. Вгору↑ Чечено-Ингушетия: кунаки Ельцина взяли власть
  9. ↑Перейти до:а б Як убили Дудаєва. 15 років тому загинув перший президент Чечні. Українська правда (ru). 21-04-2011.
  10. Вгору↑ Осторожней, Вас подслушивают… Записывают и снимают (шпионские заметки)
  11. Вгору↑ Черкасов А.В., Орлов О.П., 1998, с. 96
  12. Вгору↑ Як у Хмельницькому Джохара Дудаєва вшановували
  13. Вгору↑ Богдан Логвиненко про Нестора Махна, Шарля де Голля, Олеся Бердника, Джохара Дудаєва, Романа Шухевича" / Богдан Логвиненко. — Київ : Грані-Т, 2010. — 76 сторінок. — Серія: «Життя видатних дітей». ISBN 978-966-465-258-9.

Посилання[ред. • ред. код]

Література та джерела[ред. • ред. код]

Loading...
о
Мітки: , ,

Немає коментарів:

Дописати коментар

Підписатися на: Дописати коментарі (Atom)