Я ж кажу: Інтернет - це єдине, що вони поки що не контролюють і де кожен день втрачають рейтинг. Тому й приймають закони, щоб знищити оппозицію.А коменти закрили не через "ботів", а через те що живі люди, і навіть ті хто за Зеленського голосував, третій день перетворюють Вову на їжачка утиканого хуями замість голок - за "призов з 18 років", за зарплати чиновників і в той же час за затримку зарплат бюджетникам, за піар на крові і все інше.
Протесты в Гонконге, начавшиеся 9 июня, и с тех пор то стихающие, то вновь разгорающиеся с циклом примерно в месяц, стали уже привычной деталью в жизни последнего "вольного города Китая", из которого все еще "выдачи нет". Собственно, и причиной протестов стала попытка принять закон, допускающий выдачу подозреваемых в материковый Китай, что до сих пор было невозможно.
С одной стороны, даже если этот закон, принятый в первом чтении и под давлением протестов, уже "отложенный на неопределенный срок", то есть готовый к принятию во втором чтении и к вступлению в силу в любой удобный для властей момент, все-таки удастся похоронить окончательно, чего протестующие и добиваются, это будет означать только отсрочку. В 2047 г. свободный Гонконг умрет, став частью Китая. С другой - 28 лет свободы, пусть и ограниченной постепенным сползанием в Пекин - это тоже немало и за них стоит сражаться.
В определенном смысле переходной период стал гуманным шагом Пекина, продиктованным, впрочем, сугубым прагматизмом. Населению крупнейшего финансового центра Юго-Восточной Азии дали время для постепенной адаптации к новым реалиям, в рамках концепции "одна страна, две системы". Формально - с высокой степенью автономии, со своей валютой и внутренними законами. Фактически - на "тающей льдине", когда пекинский дракон неспешно, но очень последовательно откусывает по куску от гонконгских свобод. Можно сказать, что гонконгцев стали варить в кастрюле с медленным нагревом воды, что хотя и приводит к тому же результату как и погружение в кипяток, но доставляет отвариваемым меньший дискомфорт и, следовательно, не нарушает привычного ритма работы финансовых учреждений. Однако гонконгцы, по крайней мере часть из них, почувствовали неладное, а при попытке откусить очередной кусок их свобод уперлись, и вышли протестовать.
Ситуация сразу зашла в тупик. Власть, подпираемая смотрящими от Пекина, не может отступить, а протестующие, пытаясь сохранить оставшиеся годы свободы, отступать не желают. Ни одна из сторон не может и дожать другую. Упорство гонконгских властей подпирает махина материкового Китая, но страх повредить работе банков и биржи Гонконга, которые очень нужны Поднебесной как инвестиционный буфер между ним и Западом, удерживает Пекин от резких шагов и категоричных указаний.
Тем не менее градус противостояния накаляется. Протестующие выступают уже не только против конкретного закона, но и против сворачивания демократии в Гонконге. Полиция все чаще применяет слезоточивый газ, резиновые пули, водометы и дубинки. Демонстранты отвечают файерами и бутылками с зажигательной смесью.
В целом ситуация перешла в борьбу на измор, когда обе стороны все больше рассчитывают на усталость друг друга. И гонконгцы, стараясь держать протест, несмотря на нарастающее полицейское давление, вдохновляются примером Майдана, как примером протеста, который пошел до конца, невзирая на любые риски и тоже, казалось бы, в безнадежной ситуации, когда сила власти многократно превосходила силы восставших.
В свою очередь, власти Гонконга и Китая ненавидят Майдан, всеми способами перекрывают доступ к информации о нем и пытаются препятствовать публичным показам фильма Афинеевского. Тем не менее вопреки запрету властей, показы идут: только за вечер 29 августа фильм показали сразу в 40 местах, а всего он уже демонстрировался более чем в 100 точках Гонконга, иногда по много раз. Масштабно? Да, это же Гонконг!
Фильм обнаружил и общность идеологии протеста, и общность методов, какими диктаторские режимы противодействуют им. "Титушки" - неофициальные военизированные формирования, тайно финансируемые властями и не связанные никакими законными ограничениями, как оказалось, не только украинское, но и китайское явление.
В ответ на показы фильма трое их организаторов уже арестованы, а в Китае, наряду с осуждением демонстрантов, которые пекинская пропаганда называет "граничащими с терроризмом", развернулась и широкая антиукраинская кампанию, которую подхватили и местные русские. В свою очередь, Евгений Афинеевский, режиссер и продюсер фильма "Зима в огне" выступил с открытым письмом, обращенным к населению Гонконга, в котором выразил поддержку их борьбе, призвав гонконгцев оставаться сильными и объединенными. "Я бы хотел, чтобы все вы видели, что эта надежда (на торжество демократии. - Прим. "ДС") действительно лежит в руках сегодняшних молодых поколений, даже если ценой этой свободы являются их жизни".
Несомненно, Майдан-2014 стал высшей точкой гражданской активности, которой достигла постсоветская Украины. Его пример будет вдохновлять еще многие поколения борцов за демократию во многих странах - и этого у нас уже не отберет никто, несмотря даже на то, что сегодня политическая погода в Украине стала быстро меняться. Но даже сейчас, когда все явственнее маячат контуры нового тоталитаризма, Майдан дает нам надежду: если мы смогли тогда, сможем и снова.
Минулого тижня, 15 січня, глава «Ростех» Сергій Чемезов, відповідаючи на питання російських ЗМІ, заявив, що поставки новітніх російських танків Т-14 «армату» у війська не почалися. І подібного роду заяву поставило в глухий кут багатьох не тільки російських, але і західних експертів, адже ще в лютому минулого року повідомлялося про постачання партії з 12 танків у війська, а в листопаді 2019 року Сергій Чемезов інформацію про дану постачання зайвий раз озвучив.
Відразу ж після того, як стало відомо, що протягом всього 2019 року в війська так і не почалися поставки танків Т-14, і, судячи з сухим, але не оптимістичним коментарів Чемезова, не передбачаються найближчим часом, стали виникати версії про те , що могло викликати черговий зрив термінів.
Зокрема, американське видання The Diplomat висунуло версію про серйозні проблеми у танка з силовою установкою, трансмісією і прицільним комплексом, що впливає на поставки. Поряд з цією версією виникла і що стосується неготовність виробничих потужностей.
Як би там не було, що одна, що інша версія в однаковій мірі підривають не тільки віру в поставку російської армії до початку 2022 року 132 одиниць Т-14 і Т-15, але і в цілому в життєздатність даного проекту. Хоча, якщо вже на чистоту, нинішні перипетії з Т-14 особисто мною були не просто очікувані і прогнозовані, а й більш детально розкладені по поличках.
Зрозуміло, американські аналітики з The Diplomat частково мають рацію, що причина затримки з Т-14 - це "сирість" даного танка. Він і справді демонструє не найвидатнішу надійність, як силової установки, так і трансмісії. В рівній мірі мають рацію і ті, хто вважають причиною зриву анонсованої поставки неготовність виробничих потужностей. Але є в цій історії і інший підводний камінь.
Так, в матеріалі «Ефемерна серійність" Арматі "я, розглядаючи притягнуте за вуха поняття серійного виробництва Т-14" Армата "в кількості 12 танків на рік, відзначав, що одним з факторів таких незначних поставок у війська може бути, в тому числі, і не пристосованість військових частин до їх розміщення. Йдеться про невідповідність Т-14 і танкових боксів.
Як відомо, Т-14 значно більше Т-72 і його глибокої модернізації Т-90. Довжина корпусу "Арматі" майже 11 метрів, без урахування довжини стовбура, в той час як Т-72 - 6,6 метра, а Т-90 - 6,8 метрів.
Крім габаритів, Т-14 доставляє проблеми інтенсивним викидом газів і обслуговуванням двигуна за допомогою виключно спеціального обладнання і тільки поза боксом. Наприклад, чистка форсунок здійснюється лише за допомогою БРЕМ.
Тоді я робив досить простий висновок із ситуації з немічної серійністю Т-14, а саме - "Армата" це не тільки дорогий танк, бойові характеристики якого поки що не підтверджені, але і вимагає переоснащення боксів і забезпечення В / Ч додатковими БРЕМ і МТО, що є для РФ головним болем, що вимагає як часу, так і грошей на її рішення.
І, схоже, з урахуванням економічної ситуації в країні і свідомо сумнівним ККД від самого танка, його вирішили і зовсім занурити в анабіоз, відкладаючи поставки вправо.
В даному контексті навіть якось вже зовсім негарно згадувати заяву генерального директора науково-виробничої корпорації "Уралвагонзавод" Олега Сіенко про те, що до 2020 року в ВС РФ можуть поставити 2300 одиниць Т-14. Негарно, бо смішно.