Насилля у сексі – це нормально.
Якщо показати звичайний статевий акт маленькій дитині, швидше за все, вона невдовзі розплачеться і спитає, чому дядя так мучить тьотю. Якщо відкрити будь-який порно-сайт, з’ясуємо, що на верхівці рейтинга незмінно тримаються відеоролики з помітками «hard», «hardkor», «domination» та інші ніжності. Якщо заглянемо в скриньки потаємних людських фантазій – у збірники секс-оповідань, – помітимо, що найбільше таких літературних творів супроводжено тегами «приниження» і «примус». Але, спостерігаючи під час флешмобу «Я_не_боюсь_сказати» за інтернетом, у мене склалося враження, ніби весь шалений трафік хард-порнухи накручую я один, а решта населення дрочить на щось інше, гендерно-врівноважене.
Чи може все ж?.. Нумо, дорослі хлопчики та дівчатка, ось трохи похабної статистики: під час мастурбації чоловіки найчастіше уявляють статеві зносини з сторонніми особами, груповий секс, або – примус когось до статевого зв'язку. Жінки найчастіше уявляють сексуальні вчинки, яких вони ніколи не здійснили б насправді, і – ситуації, в яких вони є жертвами насильства. Мотив сексуального насильства у фантазіях був зафіксований у 24% чоловіків проти 6% у жінок. Мазохістські фантазії навпаки, частіше зустрічаються у жінок – 21%, проти 11% у чоловіків. (Пруф знайдете легко, – стаття «Сексуальна агресія: від тварини до людини», посилання на дослідження П.Міллера та У.Саймона)
Пам’ятаю, коли наш батальйон раннім ранком їхав битися за Іловайськ, Варг (побратим-гранатометник, царство йому небесне), зістрибнувши з машини під час короткого привалу, аби відлити, весело і розгублено запитав у мене: «Тайлер, от хоч ти можеш розумно пояснити, чого в мене зараз такий дикий стояк?!..» Я не знав, що йому відповісти, крім як повідомити, що у мене рівно те саме: мов дерево, з самого виїзду, і спричиняє помітний дискомфорт. Ну, тепер я знаю, що відповісти: центри статевого збудження в мозку переплетені з центрами страху та агресії, біологічний механізм однаковий – сплеск тестостерону й адреналіну. У вищих мавп демонстрація ерегованого пеніса означає агресію або соціальну домінацію, простіші форми життя під час злягання взагалі одне одного їдять, – ось що я зараз сказав би Варгу.
Насилля і секс в природі неподільні. Не просто так в людській нецензурній лексиці статевий акт і акт насилля називають однаковими словами, на усіх мовах – природа проривається в цивілізацію із заднього ходу.
Але, як писали Стругацькі: «Те, що найбільш природно – те найменш гідне людини. Природне завжди примітивне, а людина – істота складна».
Людина складна, факт, значно складніша за свої рефлекси й інстинкти. Вона має Розум, отже, виробила мораль і сформулювала закони, тобто регламентувала своє життя за власними принципами, яких в органічному світі нема.
Проблема сексуального насилля лежить на межі природи і культури, тобто там, де біологічні закони вступають у конфлікт із соціальними. Власне, саме в цьому заплутаність і політизованість цієї проблеми, адже вона бачиться кожному спостерігачу з точки його власного уявлення про нормальний порядок речей у світі, про співвідношення звіриного і культурного в людській спільноті. На одному полюсі стоять люди, які вважають природний порядок найсправедливішим і наймудрішим з усіх можливих, такі собі соціальні дарвіністи. Для них – «сильний завжди правий». На іншому полюсі стоять феміністки, які, власне, започаткували і медійно супроводили флешмоб. Як ідейні марксистки, вони принципово зневажають закони природи, і переконані, що людська поведінка формується суспільними механізмами, оточенням, вихованням, культурою, без огляду на генетику, расу або стать. Вони принципово стоять на боці меншин, тобто для них (на відміну від соціальних дарвіністів) діє правило «слабкий завжди правий».
З флешмобу «Я_не_боюся_сказати» феміністки зробили два основних висновки:
Ці висновки не нові. Власне, це старі ідеологічні постулати фемінізму, просто флешмоб дав нагоду в чергове їх голосно озвучити, став для них доказовою базою. «Жінка завжди права», «чоловіків треба примати на прив’язку» – феміністки свідомо звели проблему насилля до протистояння між чоловіками і жінками, спровокували чоловіків захищатися, таким чином звели всю дискусію навколо флешмобу до старої ідеологічної колотнечі – «патріархат», «мізогінія», «аб’юзери», «харасмент», «об’єктивація». А той, хто не поділяє феміністичну позицію, отримав ярлик «насильника» і «агресора».
Розумієте, у мене молода дружина і дві доньки, моє найдорожче. Навіть озвучувати не буду, на що я готовий, аби не допустити біди з ними. Тому у флешмобі мене в першу чергу цікавив практичний аспект. В одному з моїх улюблених мультфільмів, про сімейку печерних людей на прізвище Крудси, є персонаж Груг, тато, голова сім’ї. З точки зору феміністок – патріархальний гнобитель, який забороняє своїй родині виходити з печери без нагляду, і зокрема, тримає під контролем свою сильну емансиповану доньку Гіп, не дає їй пізнавати світ, забороняє все нове й цікаве, дикун обмежений. Звісно, за сюжетом, молода Гіп одного разу не слухається свого печерного тата, виходить в ніч з дому сама, зустрічає хорошого хлопця, який згодом рятує всіх Крудсів від смерті. Татові сором, хай живе свобода та нові ідеї. Але.
Якщо дивитись мультфільми, маючи за плечима 33 роки, так чи інакше починаєш відмічати деталі, які проходять повз увагу більшості глядачів. Наприклад, на початку «Сімейки Крудсів» згадується, що раніше вони жили в долині не одні, у них було вдосталь сусідів, проте одних розчавив мамонт, інших ковтнув піщаний змій, ще інших вбив гігантський комар, а останні вмерли від хвороби. Вціліли лише Крудси, завдяки татові, який був сильний і обережний. «Отже, – сказав я донькам, коли ми пізніше ділилися думками, – тато Крудс вигадав свої правила і обмеження не тому що псих і параноїк , а тому що багато років успішно береже свою сім’ю від смерті, і деякі висновки за цей час зробив. А ще, – додав я, – коли ви, мої маленькі, підете колись гуляти вночі, мусите усвідомлювати, що вам зустрінуться не лише благородні хлопчики, які всіх рятують. Тут не мультик, на жаль».
Виходить парадокс. Якщо я попереджаю своїх доньок про небезпеку, та ще й прошу їх скоригувати свою поведінку з огляду на загрозу, вимагаю не ходити темними вулицями на самоті, не їхати в сумнівні місця в сумнівній компанії, не вдягатися підкреслено сексуально в сумнівних ситуаціях, я ніби перекладаю на них частину відповідальності. Визнаю, що доля жертви багато в чому залежить від її ж поведінки. В очах феміністок це лютий гріх, вони принципово не визнають за жертвою жодної відповідальності, їх бісить фраза «сама винна». І хоча в моїх очах необережна поведінка жінки не є провиною, а лише помилкою, з позиції організаторок флешмобу я все-одно опиняюся у ідеологічно-ворожому таборі, вважаюся людиною, яка толерує агресію, і зі мною говорять, мов з агресором.
Дівчата, але ж я на вашому боці!
Я хочу, щоб дівчат не ображали. Я хочу спокійно сидіти вдома, поки доньки гуляють без нагляду. Вони в мене скоро стануть підлітками, уявіть мій страх. Тому давайте начистоту.
Я сам був агресором, і жертвою агресії, і тим хлопцем, який рятує від агресії. Я знаю, як це працює. Чоловіки – не звірі (принаймні, не більші звірі, ніж жінки), зате озвіріти можуть легко. У них в певному віці організмі виробляється коктейль, який штовхає заради сексу на злочини або подвиги. Сука-природа влаштувала так, що здоровий, статевозрілий чоловік у молодому віці має настільки велику потребу в сексі (повірте), що контролює свою поведінку лише до певної межі. Якщо межа досягнута, ні погрози, ні дисциплінарні наслідки на чоловіка не вплинуть; як виголошує древнє армійське прислів’я: «Поклик п**ди сильніше волі командира». Це з одного боку.
З другого – природа обділила жінок силою, зате дала можливість маніпулювати чоловіками, вимінюючи секс на матеріальні та нематеріальні блага. Харасмент і об’єктивація – лише зворотна, неприємна сторона тієї вигідної ситуації, коли хлопці безкоштовно допомагають з переїздом, з переустановленням операційки і багато чим іще. Жінки в чоловічих колективах (наприклад, в армії), з одного боку, часто змушені терпіти грубі жарти і неприховані домагання, з іншого – вони відчувають себе королевами, приймаючі подарунки і увагу. Цю чоловічу залежність добре знають кінорежисери, шоу-продюсери, художники, стриптизерки і маркетологи, які тулять оголених жінок на рекламу. Феміністки чогось вважають, ніби така реклама принижує («об’єктивує») жінок, хоча насправді вона використовує чоловіків, якими грубо маніпулюють, а ті не можуть нічого протиставити, поки їм не стукне достатньо років, аби перестати цим питанням перейматися. Так влаштувала природа, це механізм розмноження людського виду, вибачте, що доводиться повторювати ці набридлі факти.
Ідейний же конфлікт полягає у тому, що природа для феміністок не авторитет. Для них (як для марксистів) сексуальні відносини – соціальна сфера, а проблеми соціальної сфери вирішуються адміністративно. (Колись, на початку ХХ ст., комуністи навіть започаткували «Всесвітню Лігу Сексуальних Реформ», яка опікувалася подібними питаннями, її Остап Бендер згадував.) Отже, для вирішення проблеми сексуального насилля феміністки просто вимагають від чоловіків радикально змінити свою природну поведінку у шлюбних іграх, не демонструвати силу, не пропонувати матеріальні ресурси в обмін на секс, не реагувати на зовнішні статеві ознаки жінок, стати пасивними і терплячими, а якщо вже комусь природа надто б’є в голову, для них існує порнографія і БДСМ-клуби – все по взаємній згоді, все цивілізовано. При цьому феміністки залишають жінкам абсолютну свободу поведінки, аж до права ходити оголеними по місту.
Один з базових марксистських принципів звучить: «Свідомість визначається буттям». Виходячи з цього, марксисти вважають, ніби можна штучно виліпити будь-яку потрібну людську свідомість, треба лише накреслити і збудувати відповідне штучне буття, в якому вона сформується. Таким чином, світ можна зробити краще; як писав Маркс Енгельсу: «Якщо людський характер формується обставинами, треба просто обставини зробити людянішими». Наприклад, якщо побудувати «безкласове суспільство», у людей зникне схильність до конкуренції, до соціальної домінації, натомість базовою людською якістю стане співпраця і взаємодопомога. Якщо знищити інститут сім’ї і організувати мережу державних дитбудинків, зникне материнський і батьківський інстинкт, діти стануть громадськими, будуть централізовано виховуватись спеціалістами-педагогами. А якщо заборонити хлопчикам проявляти агресію під час статевого збудження – агресія зникне, не буде більше агресії.
В одному марксисти праві, людська свідомість дійсно надзвичайно пластична. Як вже сказано вище, людина має Розум, тому сама виробляє для себе правила. Вона може вважати нормальними рабство і публічні страти, а може вважати неприпустимою негуманне поводження з тваринами. Може нормально сприймати гомосексуалізм, полігамію, ритуальну проституцію, шлюби за наказом батьків – все визначають традиції. В залежності від культурного контексту чоловік може вбити дружину за зраду, а може пропонувати її на ніч випадковому гостю. І, звісно, модель відносин, яку відстоюють феміністки теж можна впровадити, навіть до роздягнених жінок в центрі міст можна звикнути, ходять же вони в Африці з голими грудьми, і нікого не шокують.
Але є одна проблема – для рішення проблеми за марксистським рецептом треба потужний, всюдисущий каральний апарат, щоб жоден аб’юзер не сховався.
Штука у тому, що, по-перше, люди en masse ведуть себе цивілізовано, лише поки відчувають важку руку цивілізації у себе на плечі. А тільки-но якісь обставини (війна, масштабна катастрофа, масові заворушення) руйнують соціальну структуру, суспільство стрімко повертається у первісний стан, наче й не було сторіч прогресу. По-друге, сучасний мегаполіс – це не секта і не плем’я з трьох десятків, де кожен на виду. Розвинене суспільство обов’язково має глухі шпарини й темні кути, і, в решті решт, в ньому існує кримінальний світ – справжній «антисоціум», який принципово живе власними традиціями, за межею офіційних законів і правил. І, по-третє, якщо ми розглядаємо відкрите суспільство, в якому багато іммігрантів, то мусимо враховувати також присутність людей, які не дивилися мультфільми про емансипацію, тобто є носіями геть інших шаблонів поведінки.
Щоб на практиці гарантувати жінкам таку свободу поведінки, про яку мріють феміністки, знадобиться багато відеокамер і полісменів. Не дарма ж соціальні та політичні експерименти лівих, як правило, закінчуються диктатурою, закритими кордонами і концтаборами – їх утопії працюють лише в умовах тотального контролю.
Отже, дівчата-феміністки, начистоту – ваш рецепт рішення проблеми насилля не допоможе вберегти моїх доньок. Будувати великий толерантний концтабір важко, довго, складно, а головне – не потрібно.
Ось вам секрет, якого ви в запалі гендерної боротьби не помітили: наше суспільство без всяких концтаборів категорично не сприймає зґвалтувань. Чи ви не в курсі, що навіть у кримінальному світі ґвалтівники – найнижча каста?..
Більшість зґвалтувань вчиняються не від потреби сексу, міліцейська статистика свідчить, що ґвалтівники, як правило, мають постійного статевого партнера. Основним їх мотивом є бажання відчути владу і силу; сексуальний акт – лише засіб когось принизити (ми ж пам’ятаємо, наскільки секс і соціальна домінація пов’язані). А хто для самоствердження принижує заздалегідь слабшого – дитину або жінку, – той невдаха. Невдах зневажають. Наша культура вчить, що змагання за увагу самиці мусить бути чесним.
Зусилля суфражисток, феміністок, аболіціоністів, борців за права людини дали результат – жертви насилля почали говорити сміливіше, і більше розраховувати на підтримку. Відкрито заявити себе жертвою перестало бути тавром на все життя, – це перша причина, чому флешмоб знайшов гарячу суспільстві. Друга причина – суспільство і без суфражисток ненавидить ґвалтівників.
По суті, головне неписане правило, якою наша культура регулює сексуальну сферу, нічим не відрізняється від вимог феміністок: секс можливий лише зі згоди жінки. Від старих легенд про принцес, викрадених чаклунами і драконами, і до сьогоднішнього Голівуду – в усіх сюжетах, які продукує наша культура, є сцени порятунку від зґвалтування, і рятівник завжди позитивний герой. Романтичні комедії вчать, що не може бути ніякого сексу без однозначного «так» зі сторони жінки, вираженого словом або діями, дотиком або поцілунком.
Але коли головне правило порушується, суспільні традиції (на відміну від феміністичних переконань) не розводять жінок і чоловіків по різні боки барикад. Адже найкращий аргуумент проти агресивного чоловіка – інший агресивний чоловік.
Якщо підходити до висновків із флешмобу без всякої ідеології, а чисто практично, то безпеку жінки можуть забезпечити:
1. Її власна сміливість
2. Її власна обережність
3. Зброя
4. Інші чоловіки
Сміливість потрібна, щоб в критичний момент хоча б тверде «НІ» сказати. Обережність потрібна, щоб передбачати і по можливості уникати небезпечних ситуацій. Зброя потрібна, бо тільки вона рівняє слабких із сильними. Інші чоловіки потрібні, бо вони – одвічні ґвалтівники, але при цьому ж і одвічні захисники.
У організаторки флешмобу Nastya Melnychenko ростуть два сина. Тобто у неї та в мене ситуації протилежні, але мета однакова: я прагну, щоб моїх дівчат ніхто не образив, а вона, вочевидь, прагне виростити синів, щоб вони не образили жодну дівчину.
Отже, Настя, якщо ти це прочитаєш, то знай – твоя задача не менш важка, ніж моя. Коли твої сини почнуть дорослішати, ти усвідомиш, чому самців деяких одомашнених тварин в період гону ізолюють в клітках, щоб вони не наробили біди. Дізнаєшся, чому багатьох каструють. І якщо ти не бажаєш виховувати своїх хлопчиків такими методами, тобі доведеться багато чого дізнатися про них. Цілком можливо, не дивлячись на твої зусилля, тобі буде за них соромно. З точки зору феміністичних цінностей, можливо, вони зроблять щось, за що треба садити в клітку, або й каструвати. Але при цьому всьому вони, можливо, колись, ризикуючи собою, врятують чиюсь честь, здоров’я або навіть життя. Можливо навіть, стануть батьками хороших дівчат, і все життя будуть їх захищати. З чоловіками не все так однозначно, Настя, і з жінками теж. Протиставляючи їх, проблему не вирішиш.
Насилля - це нормально, його не заборониш і не відміниш. Значить, треба виховувати хлопчиків не пасивними, а справедливими. Це можливо, повір.
А за флешмоб я тобі дякую. Він вийшов болючий, інформаційний і терапевтичний. Після нього я зібрав своїх дівчат, і докладно та серйозно з ними поговорив.