"Які б люті шторми не вирували в державі, які б війни не палали, та поки цей список мільярдерів перебуває у стабільному спокої, тут ніколи нічого не зміниться. Це треба усвідомити. Поки вони матимуть свої надвеликі статки – вони монопольно контролюватимуть владу. Поки вони мають монополію на владу – вони триматимуть у руках економіку. Поки вони керують економікою – ця нещасна держава завжди буде бідним занедбаним придатком, бо олігархи не зацікавлені у розвитку виробництва і чесній конкуренції.
Розвинена економіка динамічна, вона породжує нові галузі, нових потужних гравців, які піднімаються за рахунок високих технологій та кращих організаційних рішень. Такі гравці становлять загрозу для положення олігархів, для їх домінуючого статусу. Нові ефективні гравці неминуче посунуть старих з лідерських позицій, отже – душаться ними в зародку. Олігархи живуть за рахунок того, що західні економісти називають «екстрактивними економічними інституціями», або, якщо простіше – завдяки схемам, в яких українець змушений працювати на олігархів, купувати у них же послуги і ресурси, при чому за ту ціну, яку вони вкажуть. А якщо він хоче відкрити власну справу, то змушений йти до олігархів за кредитами та захистом.
Наприклад, кому ви платите за електроенергію?.. Правильно, – Ахметову. Ви можете не користуватись електрикою, і не платити за неї? – Ні, не можете. Ви можете хоча б вплинути на її ціну? - Знову ні. А якщо ви спробуєте влізти в цю схему і зруйнувати її, вас позбавлять свободи, майна, або й життя, при чому робитимуть це українські суди і українські правоохоронці. В цьому суть чинної української економічної моделі.
Треба також зрозуміти, що збідніння, стагнація, хронічне відставання, відтік активного населення за кордон, зменшення рівня життя і народжуваності, перепони до інновацій і розвитку – геть не єдина катастрофа олігархічної економіки. Усвідомимо важливий факт: той, хто володіє стратегічними галузями економіки, той володіє потужними важелями національної незалежності. Приватний власник, який зосередив у своїх руках, скажімо, виробництво рідкісних металів, або телекомунікаційні мережі, або важке машинобудування, або авіапромисловість, або банківську сферу, або ще якусь життєво-необхідну для держави галузь – цей власник вже політик просто по факту свого становища. Від його рішень, не більше й не менше, залежить доля країни. Він контролює стратегічний експорт, направляє валютні потоки, формує державний бюджет, розпоряджається технологіями, від яких залежить національна безпека. Якщо він захоче, то може шантажувати державу, може продати державні інтереси, може домовитись з ворогом держави, при цьому залишаючись просто бізнесменом, захищеним правом приватної власності. Від звичного політика його відрізняє те, що на цю посаду його ніхто не обирав, і перед громадянами, чию долю він вирішує, він не звітує і не несе жодної відповідальності."
(с) Дмитро Різниченко Новий Вогонь
#парханат #Україна #націоналізм #жидопарханат #олігархія
Розвинена економіка динамічна, вона породжує нові галузі, нових потужних гравців, які піднімаються за рахунок високих технологій та кращих організаційних рішень. Такі гравці становлять загрозу для положення олігархів, для їх домінуючого статусу. Нові ефективні гравці неминуче посунуть старих з лідерських позицій, отже – душаться ними в зародку. Олігархи живуть за рахунок того, що західні економісти називають «екстрактивними економічними інституціями», або, якщо простіше – завдяки схемам, в яких українець змушений працювати на олігархів, купувати у них же послуги і ресурси, при чому за ту ціну, яку вони вкажуть. А якщо він хоче відкрити власну справу, то змушений йти до олігархів за кредитами та захистом.
Наприклад, кому ви платите за електроенергію?.. Правильно, – Ахметову. Ви можете не користуватись електрикою, і не платити за неї? – Ні, не можете. Ви можете хоча б вплинути на її ціну? - Знову ні. А якщо ви спробуєте влізти в цю схему і зруйнувати її, вас позбавлять свободи, майна, або й життя, при чому робитимуть це українські суди і українські правоохоронці. В цьому суть чинної української економічної моделі.
Треба також зрозуміти, що збідніння, стагнація, хронічне відставання, відтік активного населення за кордон, зменшення рівня життя і народжуваності, перепони до інновацій і розвитку – геть не єдина катастрофа олігархічної економіки. Усвідомимо важливий факт: той, хто володіє стратегічними галузями економіки, той володіє потужними важелями національної незалежності. Приватний власник, який зосередив у своїх руках, скажімо, виробництво рідкісних металів, або телекомунікаційні мережі, або важке машинобудування, або авіапромисловість, або банківську сферу, або ще якусь життєво-необхідну для держави галузь – цей власник вже політик просто по факту свого становища. Від його рішень, не більше й не менше, залежить доля країни. Він контролює стратегічний експорт, направляє валютні потоки, формує державний бюджет, розпоряджається технологіями, від яких залежить національна безпека. Якщо він захоче, то може шантажувати державу, може продати державні інтереси, може домовитись з ворогом держави, при цьому залишаючись просто бізнесменом, захищеним правом приватної власності. Від звичного політика його відрізняє те, що на цю посаду його ніхто не обирав, і перед громадянами, чию долю він вирішує, він не звітує і не несе жодної відповідальності."
(с) Дмитро Різниченко Новий Вогонь
#парханат #Україна #націоналізм #жидопарханат #олігархія
Немає коментарів:
Дописати коментар