«… пропив залишки свого інтелекту» | Хроніки Українських Йолопів - Google Документи

«… пропив залишки свого інтелекту» | Хроніки Українських Йолопів - Google Документи:

«… пропив залишки свого інтелекту» | Хроніки Українських Йолопів

7 квітня – знаменний день у житті органів прокуратури. Саме 7 квітня 2013 року Указом Президента №197/2013 був помилуваний зі звільненням від подальшого відбування покарання Луценко Юрій Віталійович, 1964 року народження – майбутній символ законності та правопорядку.

Юрій Луценко став справжнім уособленням реформованої прокуратури, а його перебування на посаді генерального прокурора (з 12 травня до 30 вересня 2016 року – генерального прокурора України) найкраще характеризує слово «уперше». Він став першим генпрокурором без юридичної освіти, задля чого вперше були внесені зміни в профільне законодавство впродовж кількох годин. При ньому кримінальні справи вперше стали продаватись настільки дешево, а прокурорську ієрархію вперше очолила прес-секретар. Саме завдяки Юрію Віталійовичу слово «доброчесність» уперше стало синонімом слова «прокуратура», а хабарі прокурори вперше стали брати не тільки грошима, але й горілкою. І, урешті-решт, Луценко став першим генеральним прокурором, якого суд дозволив називати особою, що пропила залишки свого інтелекту.

Це трапилось 15 червня 2015 року: Печерський районний суд, розглянувши позов Юрія Луценка до редакції Інтернет-видання “Gazeta.UA” й редакції сайту “Gigаmir” про захист гідності, честі, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди, своїм рішенням у справі №757/15178/14-ц відхилив позовні вимоги майбутнього генпрокурора та встановив, що інформація про його п’яні бешкети, пропитий розум та інтелектуальну деградацію не підлягає спростуванню.

І хоча Юрій Віталійович був підданий судово-психіатричній експертизі в сподіванні виявити в нього ознаки розумової діяльності, суд ухвалив:

«Положення висновку судово-психіатричної експертизи від 26 січня 2015 року №13107/14-32, що розповсюджена відповідачами інформація була та залишається для Луценка Ю.В. такою, що ганьбить добре ім’я Луценка Ю.В., спотворює імідж, створює негативну психологічну установку відносно нього, як про людину, політика та громадського діяча – аморального, неповноцінного, схильного до алкогольних ексцесів, здеградованого, інтелектуально неповноцінного; принижує та ображає його честь та гідність як людини, політичного та громадського діяча, ставить під сумнів моральні та ділові якості, порядність; сприяє зниженню авторитету, поваги, довіри до нього як до політика, громадського діяча та людини, внаслідок чого йому завдано моральної шкоди, розмір котрої може становити 90 мінімальних заробітних плат, судом не приймається як належний та допустимий доказ у справі щодо захисту честі, гідності, ділової репутації, стягнення моральної шкоди на користь Луценка Ю.В., оскільки висновок експертизи містить оцінку інформації про Луценка Ю.В. як про людину, політика та громадського діяча, що є критикою його політичної діяльності та не підлягає спростуванню.

При цьому суд приймає до уваги те, що при проведенні судово-психіатричної експертизи Луценко Ю.В. сам зазначив, що про нього склався стереотип, що він надмірно вживає алкоголь після випадку, який мав місце в аеропорту Франкфурт-на-Майні, Німеччина (а.с. 126). Отже, інформація про позивача, як особи, яка вживає алкоголь склалась раніше, до опублікування оспорюваної статті, а автор статті її лише використав».

Оскільки рішення Печерського районного суду м.Києва в справі за позовом Ю.В.Луценка становить визначний науковий та процесуальний інтерес – як для співробітників органів прокуратури так і для учасників кримінальних проваджень, які розслідуються під керівництвом Юрія Віталійовича – наводжу його в повному вигляді.

*     *     *

ПЕЧЕРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа №757/15178/14-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

17 червня 2015 року Печерський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді – Батрин О.В.,

при секретарі – Лимар А. О.,

за участю представника позивача – Бурмагіна О.О.,

представника відповідача Дубового О.Ф. – Татік Ю.М.,

представників відповідача ТОВ «Видавничий дім «Нова інформація» – Красікова Г.О., Гугіна Д.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом Луценка Юрія Віталійовича до Дубового Олександра Федоровича, Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтернет Інвест», Товариства з обмеженою відповідальністю «Видавничий дім «Нова інформація», Товариства з обмеженою відповідальністю «Гаттака» про захист гідності, честі та ділової репутації та відшкодування моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В :

У червні 2014 року позивач Луценко Ю.В. звернувся до суду з позовом до Дубового О.Ф., ТОВ “Інтернет Інвест”, Редакції сайту “Gazeta.UA”, Редакції сайту “Gigаmir” про захист гідності, честі та ділової репутації та відшкодування моральної шкоди, а саме просив:

1. визнати недостовірною та такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію Луценка Ю.В. інформацію, поширену 5 травня 2014 року в мережі Інтернет на веб-сайтах “Gigаmir”, “Gazeta.UA” в статті «А. Дубовой: Луценко пропил остатки свого интеллекта» про те, що Луценко багаторазово під час виконання обов’язків Міністра внутрішніх справ України знаходився у стані алкогольного сп’яніння і порушував громадський порядок, яку викладено у таких фрагментах статті: «Луценко скорее забыл упомянуть о своём «профессионализме» на должности руководителя МВД. О его пьяных, скандальних дебошах, которые порочили честь мундира правоохранительных органов»;
2. визнати такими, що висловлені в принизливій формі і принижують честь, гідність та ділову репутацію Луценка Ю.В. вислови, поширені 5 травня 2014 року в мережі Інтернет на веб-сайтах “Gigаmir”, “Gazeta.UA” в статті «А. Дубовой: Луценко пропил остатки свого интеллекта», які містяться у таких фрагментах статті:

– «Луценко пропил остатки своего интеллекта»;

– «О том, как он держался за юбку Януковича, пытаясь остаться в кресле Министра»;

– «В заключение ограничусь советом для Юрия Луценко: я понимаю, что чрезмерное употребление алкоголя оставили отпечаток на вашем интеллектуальном развитии, которое несравнимо с интеллектом Тимошенко, как бы Вы не старались блистать на уровне с этим политиком. Сегодня ваша умственная деградация дает о себе знать, потому советую обратиться в ближайшую психиатрическую клинику за помощью»;

1. зобов’язати відповідачів Редакцію сайту “Gazeta.UA”, Редакцію сайту “Gigаmir” не пізніше, ніж через місяць від дня набрання рішенням законної сили, опублікувати о 13:00 шляхом розміщення на головних сторінках веб-сайтів “Gazeta.UA” http://gazeta.ua/ та “Gigаmir” http://gigаmir.net/ в розділі «новини» текст спростування, а саме:

«СПРОСТУВАННЯ

Рішенням суду визнано недостовірною та такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію Луценка Ю.В. інформацію, поширену 5 травня 2014 року в мережі Інтернет на веб-сайтах “Gigаmir”, “Gazeta.UA” в статті «А. Дубовой: Луценко пропил остатки свого интеллекта» про те, що Луценко багаторазово під час виконання обов’язків Міністра внутрішніх справ України знаходився у стані алкогольного сп’яніння і порушував громадський порядок, яку викладено у таких фрагментах статті: «Луценко скорее забыл упомянуть о своём «профессионализме» на должности руководителя МВД. О его пьяных, скандальних дебошах, которые порочили честь мундира правоохранительных органов».

У зв’язку з чим відповідачі Редакція сайту “Gazeta.UA”, Редакція сайту “Gigаmir” повідомляють, що цю інформацію було поширено з порушенням стандартів щодо свободи слова, закріплених у Конституції України та Законі України «Про інформацію»;

1. стягнути з Дубового О.Ф. на користь позивача 20 000 грн. у відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок приниження честі, гідності та ділової репутації;
2. стягнути солідарно з Редакції сайту “Gazeta.UA”, Редакції сайту “Gigаmir” на користь позивача 10 000 грн. у відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок приниження честі, гідності та ділової репутації;
3. зобов’язати ТОВ “Інтернет Інвест”, Редакцію сайту “Gazeta.UA”, Редакцію сайту “Gigаmir” не пізніше, ніж за тиждень з моменту набрання чинності судового рішення по справі вилучити відповідно з веб-сайту “Gazeta.UA” http://gazeta.ua/ та “Gigаmir” http://gigаmir.net/ статтю «А. Дубовой: Луценко пропил остатки свого интеллекта», в тому числі з архіву зазначених веб-сайтів.

Під час розгляду справи за клопотанням представника позивача ухвалою суду від 9 липня 2014 року замінено неналежних відповідачів Редакцію сайту “Gazeta.UA”, Редакцію сайту “Gigаmir” на належних ТОВ «Видавничий дім «Нова інформація», ТОВ «Гаттака» (а.с. 80-84).

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав з підстав, зазначених в позові та в уточненій позовній заяві (а.с. 65-77).

Представник відповідача Дубового О.Ф. у судовому засіданні позовні вимоги не визнала, надала письмові заперечення (а.с. 51-52, 185-186). Зазначила, що інформація щодо Луценка Ю.В. від імені Дубового О.Ф. розміщена на іншому сайті, яка не містить відомостей, що порочать честь, гідність та ділову репутацію Луценка Ю.В. Хто розповсюдив інформацію про позивача на сайті “Gazeta.UA” та сайті “Gigаmir” невідомо, у зв’язку з чим у задоволенні позовних вимог до Дубового О.Ф. суду слід відмовити. Крім того, відповідно до висновку судово-психіатричної експертизи відомості, які просить спростувати позивач, створюють уявлення у читачів про позивача як політичного діяча, що відповідно до положень чинного законодавства така інформація не підлягає спростуванню. Позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди задоволенню не підлягають, оскільки позивачем не доведено наявність шкоди, причинного зв’язку між поширеною інформацією та завданою шкодою. Крім того, позивачем не надано суду доказів, що інформація про позивача була поширена саме Дубовим О.Ф.

Представники відповідача ТОВ «Видавничий дім «Нова інформація» позовні вимоги не визнали, надали письмові заперечення (а.с. 202-206). Зазначили, що інформація про позивача була поширена у відділі блоги на веб-сайті, які не редагуються товариством. А тому, відповідач ТОВ «Видавничий дім «Нова інформація» не є поширювачем вказаної інформації. Крім того, позивачем не доведено факт поширення інформації відповідачем, а також порушення таким поширенням немайнових прав позивача. Зазначили, що поширена інформація містить критику діяльності Луценка Ю.В. на посаді Міністра внутрішніх справ України, у зв’язку з чим не підлягає спростуванню. Позивачем не доведено завдання позивачу моральної шкоди внаслідок поширення інформації про нього.

Представники відповідачів ТОВ “Інтернет Інвест” та ТОВ «Гаттака» до судового засідання не з’явилися з невідомих причин, хоча про час, день та місце розгляду справи були належним чином повідомлені.

Тому, суд розглянув справу у їх відсутність, оскільки у справі достатньо матеріалів про права та взаємовідносини сторін.

Заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Конституція України визнає честь і гідність людини найвищою соціальною цінністю та передбачає, що кожен має право на повагу до його гідності (ст. ст. 3, 28).

Разом із цим, Конституцією України гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів та переконань.

Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб – на свій вибір.

Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя (ст. 34 Конституції України).

За правилами ст.ст. 297, 299 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі, на недоторканість своєї ділової репутації, а також право на спростування недостовірної інформації та право на відповідь.

Водночас, згідно зі ст. 1 Закону України «Про інформацію» під інформацією слід розуміти будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.

Відповідно до положень п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України №1 від 27 лютого 2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Згідно з ч. 5 п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 від 27 лютого 2009 року недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Пунктом 19 вказаної Постанови визначено, що вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з’ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Судом встановлено, що 5 травня 2014 року в мережі Інтернет на веб-сайтах “Gigаmir”, “Gazeta.UA” була поширена інформація в статті «А. Дубовой: Луценко пропил остатки свого интеллекта» такого змісту:

– «Луценко пропил остатки свого интеллекта»;

– «О том, как он держался за юбку Януковича, пытаясь остаться в кресле Министра»;

– «В заключение ограничусь советом для Юрия Луценко: я понимаю, что чрезмерное употребление алкоголя оставили отпечаток на вашем интеллектуальном развитии, которое несравнимо с интеллектом Тимошенко, как бы Вы не старались блистать на уровне с этим политиком. Сегодня ваша умственная деградация дает о себе знать, потому советую обратиться в ближайшую психиатрическую клинику за помощью» (а.с. 13-23).

Власниками веб-сайту “Gigаmir” є ТОВ «Гаттака», а веб-сайту “Gazeta.UA” – ТОВ «Видавничий дім «Нова інформація» (а.с. 74-75).

При вирішенні питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суд визначає характер такої інформації.

Відповідно до ч. 2 ст. 30 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Крім того, поряд з інформацією чи даними, що підлягають перевірці, стаття 10 Європейської конвенції з прав людини захищає і погляди, критичні зауваження або припущення, правдивість яких не може бути піддана перевірці на правдивість.

Тому, доводи позивача про недостовірність інформації, поширеної 5 травня 2014 року в мережі Інтернет на веб-сайтах “Gigаmir”, “Gazeta.UA” в статті «А. Дубовой: Луценко пропил остатки свого интеллекта» про те, що Луценко багаторазово під час виконання обов’язків Міністра внутрішніх справ України знаходився у стані алкогольного сп’яніння і порушував громадський порядок, яку викладено у таких фрагментах статті: «Луценко скорее забыл упомянуть о своём «профессионализме» на должности руководителя МВД. О его пьяных, скандальних дебошах, которые порочили честь мундира правоохранительных органов», а також, що принижують честь, гідність та ділову репутацію Луценка Ю.В. вислови, поширені 5 травня 2014 року в мережі Інтернет на веб-сайтах “Gigаmir”, “Gazeta.UA” в статті «А. Дубовой: Луценко пропил остатки свого интеллекта», які містяться у таких фрагментах статті такого змісту:

– «Луценко пропил остатки свого интеллекта»;

– «О том, как он держался за юбку Януковича, пытаясь остаться в кресле Министра»;

– «В заключение ограничусь советом для Юрия Луценко: я понимаю, что чрезмерное употребление алкоголя оставили от печаток на вашем интеллектуальном развитии, которое несравнимо с интеллектом Тимошенко, как бы Вы не старались блистать на уровне с этим политиком. Сегодня ваша умственная деградация дает о себе знать, потому советую обратиться в ближайшую психиатрическую клинику за помощью»

є безпідставними, оскільки таку інформацію не можна перевірити на її відповідність фактичним даним.

Вказані інформація є оціночним судженням. Вона містить мовно-стилістичні засоби, які не може бути піддано перевірці на правдивість.

Крім того, зі змісту ст.ст. 3, 4, 6 Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, схваленої 12 лютого 2004 року на 872-му засіданні Комітету Міністрів Ради Європи вбачається, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами.

У зв’язку з цим, межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати (п. 21 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 від 27 лютого 2009 року).

Оскільки, Луценко Ю.В. займав посаду Міністра внутрішніх справ України, то він був публічною особою, у зв’язку з чим підлягав ретельному громадському контролю і потенційно міг зазнати гострої та сильної громадської критики з приводу того, як він виконував або виконує свої функції.

Тому, судження, висловлені з приводу діяльності позивача як колишнього Міністра внутрішніх справ України, містять гостру критику діяльності позивача в період зайняття вказаної посади ( з 2007 по 2010 рік) та не є фактичними твердженнями, а оціночними судженнями.

До такого висновку суд дійшов з урахуванням практики Європейського суду з прав людини (далі Європейський суд), оскільки відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і використання практики Європейського суду з прав людини» Європейська Конвенція та рішення Європейського суду є джерелом права в Україні, національні суди мають використовувати практику Європейського суду.

Зокрема, рішенням від 21 лютого 2012 року у справі «Тушалп проти Туреччини» Європейський суд встановив, що навіть припускаючи, що висловлювання заявника могли були визнані провокативними, грубими та агресивними, вони становили оціночні судження. При цьому, Європейський суд підкреслив, що використання, навіть, «вульгарних фраз» само по собі не є визначальним в оцінці агресивного висловлювання, адже це може слугувати просто «стилістичним цілям», оскільки «стиль є частиною комунікації як форми вираження та як такий захищений разом зі змістом вираження».

Рішенням Європейського суду від 23 червня 2009 року у справі «Бодрожич та Вуїін проти Сербії» вказано, що свобода вираження поглядів, яка захищена ч. 1 ст. 10 Конвенції утворює одну із фундаментальних цінностей у демократичному суспільстві. Причому, це стосується не лише тієї «інформації» чи «ідей», які «приємно» отримувати та які не є образливими, а також тих, які є шокуючими чи такими, що викликають занепокоєння. При цьому, суд зауважив, що приватні особи «роблять себе відкритими» для «публічної перевірки» тоді, коли виступають на «арену публічних дебатів».

Рішенням Європейського суду від 29 червня 2005 року у справі «Соколовські проти Польщі» зазначено, що відповідно до усталеної практики Суду за ч. 2 ст. 10 Європейської конвенції з прав людини можливості обмеження політичної дискусії, дебатів з питань суспільного інтересу є мізерним, адже свобода вираження поглядів утворює одну із важливих засад демократичного суспільства та є основною умовою для його прогресу і самореалізації кожної особи.

Отже, поширена інформація у статті через Інтернет-мережу про позивача містить оціночні судження відповідно до ст. 277 ЦК України, зокрема автором використано висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, оскільки мають характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій тощо). А тому, такі оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Відповідно до статті 277 ЦК не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб’єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції.

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, оскільки позивач, будучи публічною особою, мав би усвідомити, що він самостійно та свідомо відкриває себе для критики, яка у демократичному суспільстві може цілком правомірно здійснюватись у формі, яка не є обов’язково приємною для позивача, навіть, шокуючою.

При цьому, позивач, мав бути готовий до того, що критика на його адресу може бути зроблена у спосіб та за стилем, які не будуть схвальними для позивача.

Слід зазначити, що зі змісту поширеної інформації не вбачається, що така інформація ганьбить честь та гідність позивача, завдає шкоди його діловій репутації.

Позивачем не доведено, що розповсюджена інформація призвела до негативних наслідків, що дискредитує його.

Тому положення висновку судово-психіатричної експертизи від 26 січня 2015 року № 13107/14-32 (а.с. 123-128), що розповсюджена відповідачами інформація була та залишається для Луценка Ю.В. такою, що ганьбить добре ім’я Луценка Ю.В., спотворює імідж, створює негативну психологічну установку відносно нього, як про людину, політика та громадського діяча – аморального, неповноцінного, схильного до алкогольних ексцесів, здеградованого, інтелектуально неповноцінного; принижує та ображає його честь та гідність як людини, політичного та громадського діяча, ставить під сумнів моральні та ділові якості, порядність; сприяє зниженню авторитету, поваги, довіри до нього як до політика, громадського діяча та людини, внаслідок чого йому завдано моральної шкоди, розмір котрої може становити 90 мінімальних заробітних плат, судом не приймається як належний та допустимий доказ у справі щодо захисту честі, гідності, ділової репутації, стягнення моральної шкоди на користь Луценка Ю.В., оскільки висновок експертизи містить оцінку інформації про Луценка Ю.В. як про людину, політика та громадського діяча, що є критикою його політичної діяльності та не підлягає спростуванню.

При цьому суд приймає до уваги те, що при проведенні судово-психіатричної експертизи Луценко Ю.В. сам зазначив, що про нього склався стереотип, що він надмірно вживає алкоголь після випадку, який мав місце в аеропорту Франкфурт-на-Майні, Німеччина (а.с. 126). Отже, інформація про позивача, як особи, яка вживає алкоголь склалась раніше, до опублікування оспорюваної статті, а автор статті її лише використав.

Тому, доводи позивача та його представника про завдання шкоди немайновим правам позивача через опублікування статті на веб-сайті “Gigаmir” та веб-сайті “Gazeta.UA”, є помилковим.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Враховуючи встановлені обставини та вимоги закону суд не вбачає підстав для задоволення позову.

В зв’язку з цим, відповідно до ст. 88 ЦПК України судові витрати, понесені позивачем йому не відшкодовуються.

На підставі викладеного та керуючись ст. 297, 299, 277, 280 ЦК України, ст. 1, 30 Закону України «Про інформацію», ст. 10, 15, 88, 57, 60, 209, 212-215 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В :

У задоволені позову Луценка Юрія Віталійовича до Дубового Олександра Федоровича, Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтернет Інвест», Товариства з обмеженою відповідальністю «Видавничий дім «Нова інформація», Товариства з обмеженою відповідальністю «Гаттака» про захист гідності, честі та ділової репутації та відшкодування моральної шкоди – відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги через Печерський районний суд м. Києва до Апеляційного суду м. Києва протягом десяти днів з дня його проголошення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя                                                                                                        О.В.Батрин

iReader

'via Blog this'