Вбивство Вороненкова: Кремлю не відмитися
- 25 Березня, 16:08
- Розсилка
Місце вбивства Дениса Вороненкова
Вороненков — це другий Литвиненко
Мовою оригіналу
В центре Киева, по дороге на встречу с российским оппозиционером Ильей Пономаревым, был убит экс-депутат Госдумы Денис Вороненков, сбежавший недавно в Украину со своей супругой Марией Максаковой и немедленно принявшийся раздавать интервью о кровавой сути путинского режима.
Вороненков — это второй Литвиненко.
Разумеется, я понимаю, что Денис Вороненков — не ангел. Что на нем пробы негде ставить. Что количество кинутых партнеров, отжатых денег, провернутых афер там просто зашкаливает.
Но и Литвиненко, извините, тоже был не ангел. Теперь, когда после его убийства прошло столько лет, и правило aut bene, aut nihil уже перестало действовать, об этом тоже можно говорить открыто. Александр Литвиненко был плоть от плоти мелко коррумпированного ФСБ 90-х годов, который поставил не на того нанимателя — Бориса Березовского, и, сбежав в Лондон, вместо того, чтобы честно рассказать о своем боевом пути, принялся сочинять для «Кавказ-центра» тексты о Путине-педофиле, о том, что за датскими карикатурами на Мухаммеда стояли российские спецслужбы, о том, что российских заложников в Ираке обезглавили лица «славянской национальности».
Литвиненко остался плоть от плоти ФСБ — его методы, его приемы, только со знаком, измененным на 180 градусов.
То же самое Вороненков. Еще недавно он был частью режима: того самого аппарата силовиков, которые, как вампиры, сосут издыхающий российский бизнес, зарабатывают не на производстве, а на отжиме, делают черное белым, верхнее нижним, и в процессе добывают из перемолотых ими судеб настоящую, неподдельную, долларовую зелень. Он имел несчастие принадлежать к проигравшей фракции, сбежал на Украину, объявил себя борцом за свободу, и начал рассказывать все, что, по его мнению, хотелось слышать его новым друзьям.
Его рассказы были интересны и занимательны, но страдали тем же фундаментальным пороком, что и рассказы Литвиненко или Пугачева. У этих людей в принципе отсутствует представление об объективной реальности. Реальность — это то, что в настоящий момент было выгодно автору.
С Литвиненко его роднит и еще один момент: оба они были силовики. В качестве таковых они воспринимались, как предатели. Надобно сказать, что перебежчиков из спецслужб вообще во всем мире не любят: Ричард Томлинсон, рассказавший о буднях МИ6, тоже нажил себе неприятностей на свою голову.
В КГБ же существует долгая и почетная история обращения с предателями, начатая в 1930-х годах убийствами Игнатия Рейсса и Вальтера Кривицкого, — сотрудников НКВД, ужаснувшихся сталинским чисткам и выбравших свободу.
В том, что Вороненков был смертельно опасен для режима и мог что-то такое рассказать, чего режим не переживет, я не верю. Во-первых, ничего он не мог рассказать, что не известно всей Москве. Во-вторых, в современном мире нет ничего, от чего нельзя отовраться. Дело тут в другом: именно что в чести мундира.
Путин, как бывший офицер КГБ, должен был воспринимать и Литвиненко, и Вороненкова очень болезненно. Куда болезненней даже, к примеру, чем россказни банкира Пугачева, тоже, конечно, бывшего соратника, даже именовавшего себя острием «чекистского копья», но все-таки не кадрового офицера.
Проблема тут в другом. Денис Вороненков убит в Киеве, так же, заметим, как и Павел Шеремет, чье убийство после убийства Вороненкова выглядит совсем по-другому.
Как бы ни были беспомощны киевская полиция и СБУ, они бросят на раскрытие этого преступления все силы. На мой взгляд, есть очень большая вероятность, что его раскроют, так же, как было раскрыто убийство Литвиненко. В таком случае Кремлю не отмыться.
В лучшем случае линия защиты будет такая: «это самодеятельность», «пытались угодить». Действовать эта линия защиты будет только на ольгинских троллей.
В Кремле могут быть уверены, что в нынешнем положении России убийство Вороненкова будет сопровождаться не меньшим международным скандалом, чем теракт в центре Лондона с применением полония.
И вряд ли кто-нибудь в западных СМИ будет входить в тонкие душевные подробности о том, что двигало Денисом Вороненковым. Несколько выстрелов навсегда произвели этого человека из афериста, сбежавшего от разборок, в мученика и святого, павшего в неравной борьбе с Кремлевским Злом.
Джерело: Новая Газета
Думки авторів рубрики «Думки вголос» не завжди співпадають з позицією редакції «Главкома»
iReader
|
Переклад:
Вороненков — це другий Литвиненко
Мовою оригіналу
У центрі Києва, по дорозі на зустріч з російським опозиціонером Іллею Пономарьовим, був убитий екс-депутат Держдуми Денис Вороненко, який втік недавно в Україні зі своєю дружиною Марією Максакова і негайно взявся роздавати інтерв'ю про криваву суті путінського режиму.
Вороненко - це другий Литвиненко.
Зрозуміло, я розумію, що Денис Вороненко - не ангел. Що на ньому проби ніде ставити. Що кількість кинутих партнерів, віджатих грошей, що провернули афер там просто зашкалює.
Але і Литвиненко, вибачте, теж був не ангел. Тепер, коли після його вбивства пройшло стільки років, і правило aut bene, aut nihil вже перестало діяти, про це теж можна говорити відкрито. Олександр Литвиненко був плоть від плоті дрібно корумпованого ФСБ 90-х років, який поставив не на того наймача - Бориса Березовського, і, втікши в Лондон, замість того, щоб чесно розповісти про свій бойовий шлях, почав складати для «Кавказ-центру» тексти про Путіна-педофіла, про те, що за данськими карикатурами на Мухаммеда стояли російські спецслужби, про те, що російських заручників в Іраку обезголовили особи «слов'янської національності».
Литвиненко залишився плоть від плоті ФСБ - його методи, його прийоми, тільки зі знаком, зміненим на 180 градусів.
Те ж саме Вороненко. Ще недавно він був частиною режиму: того самого апарату силовиків, які, як вампіри, смокчуть здихає російський бізнес, заробляють не на виробництві, а на віджиманні, роблять чорне білим, верхнє нижнім, і в процесі добувають з перемелених ними доль справжню, непідробну, доларову зелень. Він мав нещастя належати до програла фракції, втік на Україну, оголосив себе борцем за свободу, і почав розповідати все, що, на його думку, хотілося чути його новим друзям.
Його розповіді були цікаві і цікаві, але страждали тим же фундаментальним пороком, що й оповідання Литвиненко або Пугачова. У цих людей в принципі відсутнє уявлення про об'єктивну реальність. Реальність - це те, що в даний момент було вигідно автору.
З Литвиненко його ріднить і ще один момент: обидва вони були силовики. Серед таких вони сприймалися, як зрадники. Треба сказати, що перебіжчиків зі спецслужб взагалі в усьому світі не люблять: Річард Томлінсон, який розповів про будні МІ6, теж нажив собі неприємностей на свою голову.
У КДБ ж існує довга і почесна історія звернення зі зрадниками, розпочата в 1930-х роках вбивствами Ігнатія Рейсса і Вальтера Кривицького, - співробітників НКВС, жахнувшись сталінським чисткам і вибрали свободу.
У тому, що Вороненко був смертельно небезпечний для режиму і міг щось таке розповісти, чого режим не переживе, я не вірю. По-перше, нічого він не міг розповісти, що невідомо всій Москві. По-друге, в сучасному світі немає нічого, від чого не можна отовраться. Справа тут в іншому: саме що в честі мундира.
Путін, як колишній офіцер КДБ, повинен був сприймати і Литвиненко, і Вороненкова дуже болісно. Куди болезненней навіть, наприклад, ніж вигадки банкіра Пугачова, теж, звичайно, колишнього соратника, навіть іменували себе вістрям «чекістського списи», але все-таки не кадрового офіцера.
Проблема тут в іншому. Денис Вороненко убитий в Києві, так само, зауважимо, як і Павло Шеремет, чиє вбивство після вбивства Вороненкова виглядає зовсім по-іншому.
Як би не були безпорадні київська поліція і СБУ, вони кинуть на розкриття цього злочину всі сили. На мій погляд, є дуже велика ймовірність, що його розкриють, так само, як було розкрито вбивство Литвиненка. В такому випадку Кремлю не відмитися.
У кращому випадку лінія захисту буде така: «це самодіяльність», «намагалися догодити». Діяти ця лінія захисту буде тільки на Ольгинської тролів.
У Кремлі можуть бути впевнені, що в нинішньому положенні Росії вбивство Вороненкова буде супроводжуватися не меншим міжнародним скандалом, ніж теракт в центрі Лондона з застосуванням полонію.
І навряд чи хто-небудь в західних ЗМІ буде входити в тонкі душевні подробиці про те, що рухало Денисом Вороненкова. Кілька пострілів назавжди зробили цю людину з афериста, який втік від розборок, в мученика і святого, полеглого в нерівній боротьбі з Кремлівським Злом.
Джерело: Нова Газета
'via Blog this'
