Трохи про лагідну українізацію.

  Алсо, вже місяць спілкуюсь і пишу виключно українською. Та родзина не в цьому, а в ставленні оточуючих. Оточуючих з російськомовного ватнуватого Дніпра.
  Продавчиня :"Ой, ви так хорошо на мовє гаварітє! Я почти нє панімаю, но гаварітє есчо!"
  Всього кілька чоловік зі знайомих: "Харош випєндріваться, гаварі нармально, па-руски, как всє!"
  В цілому сприймають позитивно, деякі не вірять, що я з Дніпра. Жодного агресивного випадку не зареєстровано. Ба, навіть мій знайомий ватнік почав вставляти в мову українські слова, а часом і цілі речення.
  Приємно, що приблизно половина людей при спілкуванні теж переходить на українську. Пара знайомих перейшла повністю. Кілька разів незнайомі старші люди робили компліменти з приводу вимови і жалілися, що самим вже пізно міняти розкладку.
  Сподіваюсь, що мій позитивний досвід лагідної українізації, початий з себе, надихне когось ще. І ще трохи зсунем з себе ярмо мовної, а як наслідок і культурної русифікації. Бо за що ж ми тоді воюємо, країно?!
  Мова -- генетичний код Nації!

P.S. На фото Михайлівський собор, приклад того, що творили з нашою історією в 1930х роках.