Як не варто вітати із Днем захисника України, але так досі роблять
«До Дня захисника – знижки на всі чоловічі товари» або «Що подарувати вашому чоловіку на 14 жовтня» – такі оголошення і статті досі активно заповнюють інформаційний простір. Попри те, що з року в рік ставлення до відзначення такого свята, як День захисника України змінюється, воно досі сповнене стереотипів, які, зокрема, відображаються у батьківських шкільних чатах, де вирішують, як привітати хлопчиків.
Що із цим не так – для Радіо Свобода розповідають як ті, хто мають безпосередній стосунок до цього свята, так і навпаки.
14 жовтня – свято із багатою історією, але офіційно в незалежній Україні відзначати День захисника в цей день почали із 2014 року, в 2015-му цей день став вихідним.
На цей день припадає і релігійне свято Покрови Пресвятої Богородиці, яке відзначали козаки. Інколи свято називають і Козацькою Покровою.
Також, 14 жовтня вважається символічним днем утворення Української повстанської армії (УПА).
В сучасній Україні в цей день вітають тих, хто причетний до захисту країни. Тож ми поставили прості, але важливі запитання трьом людям: військовому Олексію Годзенку, військовій Світлані Халімоненко і цивільному телеведучому Павлу Казаріну про те, як вони відзначають цей день, як варто і як не варто вітати друзів та близьких.
Олексій Годзенко, пресофіцер у 503-му окремому батальйоні морської піхоти ЗСУ:
«Мені це свято подобається тим, що це відхід від цих всіх радянських ідіом, від того, що 23 лютого треба подарувати кожному власнику чоловічого статевого органу житомирські шкарпетки чи якусь там зубну пасту чи шампунь».
Світлана Халімоненко, офіцер служби зв’язків з громадськістю Оперативного командування «Північ»
«Немає 23 лютого, це свято, яке відійшло в минуло. В нас – у сучасній Україні є сучасне свято – 14 жовтня і воно стосується не тільки чоловіків, а і жінок безпосередньо».
Павло Казарін, телеведучий:
«Це була дуже традиційна історія про якісь шкарпетки, дезодоранти. Але, на мою думку, багато що змінилося в Україні саме в наслідок війни».
14 жовтня – це чоловіче свято?
Олексій Годзенко: Вітати людей з тим, що вони мають статеві органи певного типу? Я не бачу сенсу вітати людину з її статтю.
Не всі захисники – це чоловіки, і не всі чоловіки – захисники. Багато дівчат-героїв, плюс не всі військовослужбовці – є волонтери, є медики, добровольці. Багато людей які наближають нашу з вами перемогу.
Павло Казарін: Ця гендерна історія про чоловіче свято в лютому, а жіноче свято – у березні... Цей стереотип не повинен повторюватися. Жодним чином не потрібно робити цю гендерну прив’язку в кейсі 14 жовтня.
Світлана Халімоненко: Коли мова заходить про те, що в це свято треба вітати чоловіків, то я відразу кажу: «Стоп! Не забувайте, що в нас ще є і жінки!»
Буквально вчора я була на зустрічі зі студентами, мене запрошували як учасника бойових дій, представника ЗСУ. І я почула у виступах привітання і акцент на чоловіках. Коли я мала слово, то я встала і сказала аудиторії, що це свято не цукерок для хлопчиків у школі, це свято подяки чоловікам і жінкам, тобто всім захисникам України, і не тільки в Збройних силах, а в нас є інші установи: і поліція, і Національна гвардія, і СБУ, і прикордонники, і всі ті, хто своїми функціями так чи інакше захищають Україну.
Як би ви хотіли, щоб вас вітали?
Світлана Халімоненко: В цей день просто хочеться розуміння від суспільства, подяки, якогось визнання…
Люди, які далекі від війни, які не відчувають її на собі, вони мають зрозуміти, що вона є, і в цей день сказати захисникові – дякую. За те, щоб на на нашій мирній території не було того, що відбувається в Луганській і Донецькій областях і щоб вони ніколи не побачили того, що ми бачимо, коли їздимо туди на ротацію.
Олексій Годзенко: Мені головне, щоб у фейсбуці не слали три мільйони оцих однакових абсолютно листівок. Якщо людина хоче справді привітати мене чи будь-кого, хто захищає державу, хай щось від душі, від серця скаже, напише, подзвонить, це буде приємно.
Павло Казарін: Почуваюся дуже не в своїй тарілці, коли зараз мене починають вітати із 14 жовтня, тому що я не був на фронті, я не захищав країну зі зброєю в руках, і на маю думку – я не маю права в цей день отримувати привітання тому, що це буде нечемно, нечесно щодо тих людей, які є справжніми захисниками Вітчизни.
Зазвичай я кажу просто – я ще не заслужив права вважати це свято і цей день своїм особистим святом, і я належу до тих людей, які надсилають привітання із цим святом, але я не належу до людей, які мають право отримувати привітання із цим святом.
Що думаєте про «свято хлопчиків» у школі та 23 лютого?
Олексій Годзенко: Коли я вчився у школі, ще не було такого розуміння: що таке кування перемоги, що таке справжня війна, що таке захист держави. Тому раз на рік там подарували ті самі шкарпетки, про які говорив, ну окей… Якогось такого сильного свята з цього не робили… ну я принаймні не робив, тому що де я, а де – захист вітчизни був на момент, коли я в школі вчився.
Якщо повернутися до шкіл, де досі багато дуже скріншотів в інтернеті, де досі у вайбер-групах батьківського комітету збирають хлопчикам на подарунки, то… в нас є набагато кращі альтернативи для цього: в кожному місті, в кожному селі є людина, яка воювала проти російського агресора, можна запросити такого ветерана до школи – хай він поспілкується з підростаючим поколінням, хай розповість, що таке війна, що таке справді захищати державу.
Світлана Халімоненко: Всі дарували в школі подарунки: вони нам на «жіноче» свято, ми їм – на «чоловіче», і вважали їх захисниками – майбутніми захисниками, або ж захисниками на тому рівні, що «хлопчик має захистити дівчинку».
Дарували звичайні банальні подарунки – якась там чашка, блокнот, влаштовували вечірки шкільні, було таке. Але зараз в мене змінилося світосприйняття, суспільство змінюється і я вважаю, що захисник України – це все ж таки людина, яка вже відчула на собі, вона вже пройшла щось.
Павло Казарін: Ця тотальність, яка була у святкуванні 23 лютого, що ти «майбутній захисник» або «ми розуміємо, що ви все ж таки нас захищаєте десь тут всередині країни» – вона не повинна відтворюватися далі
Розумію, що є ті люди, які все своє життя прожили в Радянському Союзі, успадкували певну кількість стереотипів і не хочуть від них відмовлятися. Для них, можливо, 9 травня важливіше за 8 травня, а 23 лютого – для них є святом, а не 14 жовтня. Але ж це історія про поступовий процес перетворення і він відчувається в нашій країні. Врешті-решт майбутнє завжди перемагає минуле.
14 жовтня – не чоловіче свято. І право на нього мають лише ті люди, які справді захищають нашу країну, і виграють для нас усіх час для того, щоб нам країну з середини змінювати на краще.
