Кожен навіть найупоротіший яструб прекрасно розуміє: мета боротьби є встановлення міцного миру та припинення кровопролиття. А кожен замполіт середньої руки куди краще від Сунь Цзи знає, що маніпулювати темою миру заради досягнення загарбницьких цілей не просто можна, а конче необхідно. Якщо розглядати війну в економічній площині – збитки та негативні суспільні наслідки, що змогла Україна через міжнародні інституції нанести РФ, істотно більші від власних економічних збитків. Більш того, саме ми змогли конвертувати втрати в куди яскравіші суспільно-економічні імпульси. Та зараз у РФ чудова спроба відігратися на вістах і розбудувати собі плацдарм для подальшої агресії. Підхід простий – віддати спустошений Донбас задля спустошення всієї Української економіки.
Ні, я як громадянин України лише за об’єднання країни та спільне економічне зростання. Та є одна бентега: не можу позбутися відчуття, що мені надійшов черговий і-мейл з Лагосу від мільярдера, який хоче надіслати усі мільярди саме мені. Тіко я йому маю надіслати саме зараз декілька сотен баксів на формальності… По перше, завзяття, з яким просувається «донбасооптимізм» та «повернення суб’єктності Донбасу та усьому Південному Сходу» реінкарнує свіжі примари «Новоросії» та більш ранні примари «віджиму» всього живого бізнесу в Україні донецькими «елітами» епохи раннього Януковича. По друге, біля витоків вологих мрій про шалені іноземні інвестиції простежуються більш прозаїчні інтенції. Як-то кажуть, стару кішку не можна навчити новим трюкам. І коли до того стара кішка просто пиляла бюджет через субвенції-дотації, то які підстави зараз вважати, що все раптом стане по іншому? Давайте подивимось на історію економічного розвитку старої кішки (закреслено) Донбасу простим хазяйським поглядом. Чому відбулося руйнування економічних зав’язків? Який сенс колективному Трампу вкладати в нас кошти на порядок більші, ніж до того? В даному випадку в деталях історії, яку слід освіжити, не лише диявол. В них Альфа і Омега, Свята Трійця та все Аллахове воїнство.
Думка про те, що Донбас – індустріальне серце України, має всі підстави на існування. 25% валютного експорту до 2014 року забезпечували саме Луганська та Донецька області. Що породжувало вже куди менш правильну думку: «Донбас годує Україну». Якщо точніше: неправильну від слова зовсім. По перше, основний бізнес регіону – вугілля – в більшості випадків збитковий через малу товщину вугільних пластів та велику глибину залягання і шалену купу екологічних проблем під час видобування. Не дарма Росія в Ростовській області в своїй частині донецького кам’яно-вугільного басейну закрила практично всі шахти. По-друге, найсмачніші технологічні ланцюжки замикались в Дніпрі, Запоріжжі, Харкові. Тобто, без підприємств поза Донбасом в інших областях України цінність Донбасу різко зменшується. По-третє, Донбас не так довго був у рангу «годувальника» з точки зору балансу податків та дотацій. Протягом практично десяти років з невеликими перервами, Донбас отримував дотацій більше, ніж сплачував податків. За дивним збігом ці періоди приходились на президенство та прем’єрство Януковича (2002-2005, 2006-2007, 2010-2014). Психологічно це справляло враження: заводи працюють, дороги та Донбас-арени будуються в той час коли всякі Суми-Харків через великий податковий тиск виглядають трошки підтоптаними. Донбас багатий, решта – ні. Значить, ми їх годуємо. Така собі логіка, за якою не селянин годує пана – а пан селянина.
Війна внесла серйозні корективи в економічні розклади. Лише за 2014 рік було фізично знищено близько 600 великих та малих підприємств. Багато закрилося потім, обладнання порізали на брухт або законсервували. Спеціалісти виїхали та працевлаштувались в інших містах України чи Росії, більшість з них не повернеться. Ті підприємства, які були частиною ланцюжків виробництва, що замикались на підконтрольній території, звичайно, мали найкращі шанси на виживання. Варто зауважити, шансами скористались не всі. Запоріжжя та Дніпро частково знайшли собі інших, надійних постачальників. Росія не інтегрувала індустрію ОРДЛО у свою структуру. Далі банального мародерства (натурального, а не те, про яке розповідали «плюси» під вибори) не пішло. Тим не менше, багато підприємств до 2017 року продовжували належати українським власникам. Вони працювали, направляли свою продукцію в Україну, сплачували ЕСВ, податки і… військовий збір, від чого у ідейних «новоросів» несамовито підгорало. Це давало підстави вести торгівлю та виконувати пенсійні зобов’язання перед власниками паспортів України, що залишились у ОРДЛО. Більш того, такий розклад показував ЛДНР їх економічну неспроможність та залежність від України, а такі трохи дивні економічні зв’язки спочатку гальмували падіння ВВП України, а з 2016 року почали навіть грати певну роль у його зльоті.
І от саме на момент подолання наслідків криз 14-15 років патріотам надумалось влаштувати редути-блокади та перекрити товарообіг. Зупинити, так би мовити, «бізнес на крові». Попри велику медійну розкрученість, блокада була трохи дивною: перекривались лише декілька гілок залізниці та автомагістралей. Решта – їздь-не-хочу. Час від часу блокадників тіснила нацгвардія, а «зрада», бо «патріотів зливають» лилась з «кожного утюга». Врешті-решт «пси Аброськіна» таки спакували той двіж, що не завадило Росії та їх маріонетковій владі в ЛДНР брутально забрати практично всі підприємства, що належали українським власникам. В купі з проблемами з ПриватБанком це коштувало Україні сотень мільярдів гривень та півтора-два відсотка росту ВВП. Саме останнє і було метою всього двіжа, якщо подивитись у широкій перспективі. Ну і невеличкою моральною сатисфакцією Москві став факт, що все це було зроблено за допомогою патріотів.
Звичайно, в таких умовах поведінка офіційного Києва була абсолютно прогнозованою та адекватною: блокада, але вже справжня. Який сенс продовжувати поповнювати телефон, який в тебе відібрали гопники? Звісно, блокада написала «в гору» всім: ОРДЛО, Москві і Києву. Україна змушена була шукати інших постачальників та ринки. Жителі непідконтрольних територій пізнали що то за лайно продукти з Росії. Росія була змушена збільшити дотації на утримання ЛДНР.
Але кожна сторона написала й вістів. Росія збільшила товарообіг з Україною, бо «продавала» нам вугілля. ЛДНР збільшили свою «незалежність», або приналежність до «матушкі Русі». Україна активніше переорієнтувалась на інші ринки та зменшила залежність від непідконтрольних їй територій.
На поточний момент все якось владналось, народились досить потворні схеми товарообігу, люди звикли. Не можна сказати, що відновлення економічних зав’язків З ОРДЛО та пожвавлення торгівлі з РФ – апріорі погані кроки. Торгувати? Ок! Це ж не задарма віддавати, додаткові ринки збуту нам не завадять. Продавати при цьому треба більше, а купувати бажано якомога менше. Бо коли ти продаєш – ти забезпечуєш свої підприємства роботою, себе податками та військовим збором. А якщо купуєш – то навпаки. Але є низка але. Як саме Ігор Валерійович збирається «відновлювати кооперацію»? Що пропонується взамін окрім гарячої згоди ватажків ЛДНР на відміну блокади й відновлення зав’язків? Забране повернуть просто так, і юридично все буде пристойно? За зруйноване заплатять? Буде відповідальність? Компроміс – то обопільні кроки назустріч.
Натомість, одностороннє послаблення – то капітуляція. Капітуляція, де кінцевою метою є повернення Донбасу в Україну з точки зору ще більше доїти бюджет, але залишання в Росії з точки зору цінностей та зовнішньої політики. Примарою постає минуле: нескінченні субвенції в Донбас, на які плекається жалюгідна та фейкова ідентичність, антиукраїнська істерія, «Путін, ввєді войска» та «Хватіт корміть Украіну». І весь цей бенкет має сповна оплачувати Україна. Де профіт і яка мета? Бо тієї залежності від Донбасу вже нема. Та й Донбас вже не той.
Це нагадує ситуацію, коли нерадивого родича докоряють крадіжками в домі, він, розрюмсаний пафосно йде, а потім повертається хворий з боргами та …вимогами гасити борги і лікувати його на додачу.
Так, можна вчергове спрямувати у Донбас бюджетні українські ріки. Та якого милого в цей процес мають впрягтись Америка з Європою? Приміром, МВФ дає кошти Україні під реформи, що збалансують бюджет та забезпечать зростання ВВП. ЄББР дає кредити під конкретні інноваційні проекти. І там, і там Україна не в змозі вибрати свої ліміти: не можемо ми до кінця в реформи, а наші інноваційні проекти – то пиляти гроші на всякій маячні типу «країна в смартфоні». Закупівлю ліків подешевше через міжнародні організації, що нав’язала нам проклята Доктор-Смерть, вже хочем відмінити. Недовго грала музика, так. Бо необхідні реформи та проекти – то колективна Уляна Супрун, яку ненавидить наше совкове мракобісся. А в ОРДЛО передумови куди гірші. Так, Захід може викотити справді жирні програми під тотальну вестернізацію Донбаса. З жорстким і прозорим конкурсом, під дуже конкретні речі. Але в це Донбас не вміє і не захоче. А для Росії це – страшний сон і такі вливання перекриються бурятським танкістами. Наївно думати, що спрацює шантаж і Захід відкупиться, аби лише не було війни. Там і гроші рахувати вміють, і Леніна читали, і цитату про капіталістів та мотузку пам’ятають дуже добре. Бо мир в Донбасі на умовах Росії – це чергова війна, але вже не в Донбасі, а в Європі. Маховик розкручений, кураж перемоги потребуватиме нових перемог.
Та все ж коли Захід наважиться вкласти в нас кошти, більші, ніж ми заслуговуємо, то в рамках України буде вибір. Подивіться на чудову останню інфографіку в недавній статті журналу «Тиждень.ua». У нас більш ніж вистачає регіонів, ВВП яких суттєво зріс в доларовому еквіваленті порівняно з 2013 роком. Та серед них немає Донбасу, який далеко не весь окупований і вже споживає масу кредитних ліній. То куди в Україні за таких обставин колективний Трамп вкладе свої гроші? Як би ви вчинили на його місці, коли б гроші були ваші? Отож
7-Й КОЗЛЁНОК, составляющий около 14 процентов от численности козлят, причём это значение совершенно случайно близко к результатам первого тура президентских выборов 2019-го года в Украине
5-й КОЗЛЁНОК: Товарищи козлята, я давно знаю волка и только с лучшей стороны...
7-й КОЗЛЁНОК: Пиздец блядь вы чё, конченые, он нас жрёт по одному, вам чё, повылазило? Давайте все разом набросимся и его отпиздим, нас всё ещё четверо на него одного!
4-й КОЗЛЁНОК: Не надо разделять козлят.
5-й КОЗЛЁНОК: Ага, козу свою ненаглядную хотите вернуть? Фигушки!
6-й КОЗЛЁНОК: Недопустима сдача национальных козлиных интересов. В остальном мы пристально наблюдаем за ситуацией.
4-й КОЗЛЁНОК: Первые шаги волка всё ещё оставляют простор для интерпретаций, действительно ли он искренне предан козлиным интересам.
7-й КОЗЛЁНОК: Вы не козлята, вы ебанаты, вы это понимаете вообще?
(Оставшиеся козлята теряют терпение и пытаются запихать нагнетающего седьмого козлёнка в пасть волку, чтобы тот заткнулся наконец. Седьмой козлёнок отбивается. Тем временем Волк съедает четвёртого козлёнка.)
5-й КОЗЛЁНОК: Без паники! Это временные издержки переходного периода.
7-й КОЗЛЁНОК: Та мне похуй уже вообще блядь.
6-й КОЗЛЁНОК: Ты нагнетаешь.
7-й КОЗЛЁНОК: Козлы, блядь...
5-й КОЗЛЁНОК: Козлята, я сейчас вам всё объясню...
7-й КОЗЛЁНОК: Та я в рот ебал. Рожусь следующий раз котом.
6-й КОЗЛЁНОК: Так, красные линии перейдены. Мы выражаем глубокую обеспокоенность.
(Волк съедает пятого козлёнка.)
5-й КОЗЛЁНОК (из пищевода): Меня-то блядь за что?
7-й КОЗЛЁНОК: Какая неожиданность, блядь. Как же так вышло, а?
6-й КОЗЛЁНОК: Так, если это не прекратится, то мы будем вынуждены решительно осудить поведение волка.
(Волк съедает шестого козлёнка и поворачивается к седьмому.)
/https%3A%2F%2F24tv.ua%2Fresources%2Fphotos%2Fnews%2F620_DIR%2F201907%2F1185091_8927164.jpg%3F201907151702)
/https%3A%2F%2Fsite.ua%2Fuploads%2Fpost_body_images%2F6771%2F5d78bcd6801e0.jpg)
