Review Twitter News 05 02 2019 | 35 миллиoнoв 3eлeнcкoгo |

Oleg Michman (@CASBT_UA) | Твіттер :: Дмитра Рогозіна в 90-х оголошували в розшук за статтею про підробку документів - «Собеседник» |

Oleg Michman (@CASBT_UA) | Твіттер

Дмитра Рогозіна в 90-х оголошували в розшук за статтею про підробку документів - «Собеседник»

• theins.ru
• Переглянути оригінал
• лютий 5-го, 2019

На початку 1990-х років Дмитро Рогозін був фігурантом розслідування за статтею «підробка, виготовлення або збут підроблених документів, штампів, печаток, бланків». Про це повідомляється в розслідуванні «Співбесідника».

За відомостями видання, інформація про притягнення Рогозіна до відповідальності міститься в архіві зонального інформаційного центру ГУВС Москви. Майбутній віце-прем'єр не просто був фігурантом справи, але і оголошувався в розшук. В орієнтуванні ОВС "Аеропорт" містяться дані про зовнішність Рогозіна, а також його ПІБ, дата народження та адреса.

Як уточнює видання, піти від покарання Рогозіну допомогла діюча тоді норма кримінально-процесуального кодексу, згідно з якою прокуратура мала право замість направлення справи до суду «передати особу на поруки трудовому колективу або громадської організації для перевиховання і виправлення» в тому випадку, коли «факт злочину очевидний ». Саме ця норма дозволила Рогозіну уникнути судимості. На поруки його взяв трудовий колектив освітньої організації «Російсько-Американський університет-корпорація», чиїм співробітником він тоді був.

Як зазначає «Собеседник», темні плями є і в біографії дружини глави «Роскосмосу» Тетяни Рогозін. За інформацією видання, в 2003-му році вона стала співзасновником ТОВ «Лінда Флора». Другим співвласником бізнесу був Омар Давидович Лолуа, більш відомий як «злодій в законі» Будиночок Сухумський. Крім того, в установчих документах ІПН Рогозін збігається з ІПН якогось Узунян Георгія Зурабович.

Видання відзначає, що в структурах держкорпорації «Роскосмос», яку зараз очолює Рогозін, тривають держзакупівлі за завищеними цінами. Так, в Центрі імені Хрунічева за цінами, вищими за ринкові набувають навіть какао - за упаковку в 100 г какао «Золотий ярлик» підприємство платить 93 руб., Однак роздрібна ціна продукту на третину нижче.

Це відбувається на тлі фінансова діри в 111 млрд руб., Яка утворилася в науково-виробничому центрі. При цьому на балансі підприємства числиться п'ять автомобілів бізнес-класу Audi A6, три позашляховики преміум-класу Lexus LX570 і представницький седан Lexus LS 600h.

Зарплата самого Рогозіна в «Роскосмосі» становить 6 млн руб. у місяць. При цьому рядові співробітники структур держкорпорації заробляють менше, ніж в середньому по регіону. Так, згідно з відкритими вакансіями в НВО імені Лавочкіна, до вирахування податків слюсар-складальник літальних апаратів отримує 45 тис. Руб., А монтажник електроустаткування - 41 тис. Руб.

Oleg Michman (@CASBT_UA) | Твіттер :: Від фейків до зомбі-чуток /// тактика дезінформаторів полягає в засміченні «інформаційної екосистеми»

Oleg Michman (@CASBT_UA) | Твіттер

https://goo.gl/G9ZgHd

Цю важливу тему підняла на сторінках проекту First Draft медіадослідник Клер Вордл у грудні минулого року. (First Draft, «Перша чернетка» — неприбуткова організація зі штаб-квартирою в Лондоні, що займається підтримкою журналістів, науковців і технологів, що працюють над вирішенням проблем, пов’язаних з довірою та істиною в цифрову епоху.)

Від фейків до зомбі-чуток

• day.kyiv.ua
• Посмотреть оригинал

Кінцевою метою створювачів та розповсюджувачів дезінформації є поява їхнього фейкового контенту в провідних — популярних та авторитетних — засобах масової інформації. Тому тактика дезінформаторів полягає в засміченні «інформаційної екосистеми» неправдивим контентом та спробах привернути увагу журналістів, які звертаються до інтернет-джерел у процесі підготовки новин. Втім, мало хто замислюється про те, що як власну перемогу дезінформатори розцінюють і появу фейкових повідомлень на сторінках або в ефірах авторитетних медіа в будь-якому контексті. Але на практиці потрапляння фейку в фокус спростування, факт-чекінгу та матеріали про це в провідних ЗМІ є успіхом виробників неправдивих новин, тому що це означає збільшення аудиторії дезінформації та посилення впливу фальшивого повідомлення.

У статті як приклад згадується ситуація на останніх президентських виборах у Франції. Тоді «розповсюджувачі» дезінформації про фінансові справи Еммануеля Макрона буквально раділи на своїх онлайн-ресурсах тому, що провідні ЗМІ почали займатися факт-чекінгом висловлених звинувачень, називаючи і спростування, і факт-чекінг «способом залучення аудиторії». «Протягом минулого року ми спостерігали схожу тактику в різних регіональних контекстах практично по всьому світу», — констатує автор матеріалу.

Зусилля з ослаблення впливу дезінформації та спростування фейків є надзвичайно важливими, вони покликані служити суспільному благу — але в сучасному світі ці зусилля мають супроводжуватися відповідними запобіжними заходами, зазначає автор статті в First Draft. Усі журналісти й редактори сьогодні — в обов’язковому порядку! — повинні розуміти ризики «легітимізації фейків» завдяки їхньому поширенню за межі їхнього «стандартного ареалу існування».

Індустрія новин сьогодні дуже вразлива, констатує Клер Вордл. «У світі тисячі журналістів, які незалежно один від одного щодня моніторять соціальні мережі. Переконайте одного з них опублікувати фальшивку або сфабрикований контент — і отруйна гидота негайно опиниться перед очами значно ширшого професійного співтовариства»,            — зазначає вона.

При чому не йдеться про прямий передрук фейку — не менш ефективно, але набагато простіше втягнути журналістів у процес нібито перевірки та спростування. В процесі поширення дезінформації спростування з посиланням на першоджерело є тим провокуючим фактором, завдяки якому неправдиві повідомлення захоплюють широкі верстви населення. Не треба забувати, що разом зі спростуванням зростає кількість «дезінформаційних ключових слів», у видачі пошукових систем, вони з’являються на статусних та перевірених ресурсах, і в результаті запущений дезінформаторами «вірус» проникає туди, куди вони й не мріяли його доставити.

First Draft описує й типовий шлях проникнення фейків на бажані для дезінформатора-маніпулятора сторінки або до передач авторитетних ЗМІ: редактор, звернувши увагу на фейк, що поширюється в соціальних мережах, вирішує його спростувати та «навантажує» своїх журналістів факт-чекингом. У підсумковому матеріалі-спростуванні з’являється згадка джерела дезінформації з інтернету... яке таким чином заражає своїм «вірусом неправди» користувачів справжніх ЗМІ, які перейдуть за відповідним посиланням. Відбувається посилення спершу незначного сигналу, збільшення його аудиторії і бінго! — дезінформатор виграє, отримуючи те, що й було його основною метою.

Якщо журналіст або редактор занадто рано звертають увагу на фейкові повідомлення і вирішують спростувати їх тоді, коли про них ще практично ніхто не знає, це «те саме, що підкинути сухого хмизу в слабеньке вогнище, яке без такого втручання просто згасло б», упевнена Клер Вордл. Але і занадто пізнє включення в спростування неправдивих відомостей, як правило, означає, що неправда вже «взяла своє» і практично ніщо не може зупинити її поширення. В термінах сучасних дослідників це т.зв. зомбі-чутки — ті, що не вмирають ніколи, переживаючи покоління й навіть століття.

На жаль, не існує чіткого правила, чіткого опису ситуації, коли саме треба починати спростовування фейків. Цей момент, коли вже потрібно включення журналістів для спростування чутків та неправдивої інформації, є різним для кожної країни, стверджує автор First Draft — універсальних методів не існує. Можна лише передбачити, що вибір правильного моменту для початку антидезінформаційної публічної кампанії має враховувати те, які саме ЗМІ є в країні, як саме вони працюють, якими є звички їхніх аудиторій, які соціальні мережі є популярними, якими є поширені в суспільстві наративи...

First Draft, до речі, не пише, чи в якийсь країні вже налагоджена така система протидії дезінформації та не дає конкретних рекомендацій щодо її створення. Головна порада від медіа-експертів: більшу увагу приділяти інформуванню медіа-користувачів, більш широко висвітлювати актуальні для суспільства теми. «Замість того, щоб просто реагувати на появу фальшивок, краще висвітлювати проблеми й наративи, навколо яких у конкретний момент часу виникає найбільша кількість дезінформаційних повідомлень або хибних думок», — зазначає Клер Вордл.

Подібна інформаційна профілактика наразі видається набагато найбільш ефективним методом боротьби з фейками, ніж їхнє спростування «в лоб».

Думки, викладені в статті First Draft, з початку року почали транслювати й українські інформаційні проекти, що спеціалізуються на медійних темах. Статтю з Клер Вордл згадав у своєї публікації для ресурсу MediaSapiens провідний український експерт із інформаційної політики та комунікаційних технологій Георгій Почепцов, передрукував спеціалізований проект StopFake.org...

Втім, тема ефективності спростування фейків як засобу боротьби з дезінформацією заслуговує не просто обговорення в експертному середовищі. Треба робити і практичні висновки, принципово змінюючи підходи до боротьби зі шкідливим інформаційним впливом.

Нарешті треба усвідомити, що боротьба проти фейків, яка полягає виключно в спростуванні неправдивих повідомлень, є не тільки беззмістовною та безперспективною, «сізіфовою». Технологія механічного «стопфейку» є не просто концептуально помилковою, вона є такою, що може в якийсь момент стати частиною машини дезінформації.