Twitter

вівторок, 28 лютого 2017 р.

Николай Кудрявцев: "В Горловке Безлер устроил комнату пыток, в которой замучили сотни украинских... - Газета «ФАКТЫ и комментарии»

Николай Кудрявцев: "В Горловке Безлер устроил комнату пыток, в которой замучили сотни украинских... - Газета «ФАКТЫ и комментарии»:

Николай Кудрявцев: "В Горловке Безлер устроил комнату пыток, в которой замучили сотни украинских... - Газета «ФАКТЫ и комментарии»

— 15 июля мне позвонили родственники и сообщили, что видели в Интернете ролик с названием «Безлер допрашивает украинского карателя». Сказали, что снят именно мой Алексей. Я тут же нашел в «Ютубе» запись и увидел сына… Он был одет не в свою форму. Нога синяя, палец поломанный. До конца досмотреть видео не смог. Позвонил водителю автобуса. Тот подтвердил, что Алексея сняли с рейса на одном из блокпостов неподалеку от Горловки. Жена с моей сестрой через четыре дня отправились вызволять Лешу. Поехали на свой страх и риск. Они открыто говорили, что хотят встретиться с главным в городе. Их отправляли из одного здания в другое. Они были и в ОБОПе (отдел по борьбе с организованной преступностью), в котором, как я позже выяснил, и держали пленных… Но им там сказали: «Уходите, иначе расстреляем». И они ушли. С тех пор о сыне не было никаких сведений. 29 июля и первого августа я написал первые заявления о его пропаже. Специально для этого приехал в Киев. Был и в Службе безопасности, и в Министерстве внутренних дел, и в Генеральной прокуратуре. Просил искать сына. Обошел всех, кто занимался пленными. Один человек мне сообщил, что Лешу лично застрелил Безлер. А Владимир Рубан опроверг эти сведения. Сказал, что мой сын есть в списках пленных… Долгие месяцы никто ничего не мог мне сообщить. А на мои звонки отвечали формально: «Ищем».
— Я понял, что правоохранительные органы не добьются результата, — продолжает мужчина. — Пересмотрел видеосюжеты о том, как президент встречал пленных, которые находились у Безлера в Горловке в тот же период, что и мой сын. Нашел этих бойцов 72-й бригады. Кого-то в Мелитополе, кого-то в Киеве, Днепропетровске. По телефону объяснял, что я отец такого же бойца, просил о помощи. Большинство ребят согласились со мной встретиться и говорить под диктофонную запись. Первое, о чем я просил их, — сообщать правду. Ничего не приукрашивать и не скрывать. И во время бесед с ними мне открылась страшная картина преступлений на Донбассе. В здании ОБОПа организовали комнату с названием «НКВД». В ней украинских бойцов пытали двое мужчин лет тридцати, а также женщина среднего телосложения. Командовал ими человек, у которого две клички, — «Погранец» и «Сова». Я узнал, что в том регионе есть один очень жестокий зэк, отсидевший много лет. Думаю, это он. Пленные, с которыми я говорил, посмотрели ролик с участием моего сына. Они подтвердили, что видео снималось именно в той пыточной. Несколько ребят рассказали, что после съемки моему сыну просверлили ноги сверлами по металлу. Есть предположение, что его кастрировали и сняли с него скальп. Леша умер во время пыток. Не выдержал… Один из освобожденных пленников Безлера рассказал, что лично выносил тело моего сына. Его завернули в мешок и положили в черную «Ауди». Куда отвезли тело — неизвестно. Это уже знает, видимо, только Безлер.

'via Blog this'

ВЛАДА НЕ БАЖАЄ ПЕРЕМОГИ У ВІЙНІ. Пасивність українського керівництва граничить із згодою прийняти усі умови ворога | Бизнес Украина

ВЛАДА НЕ БАЖАЄ ПЕРЕМОГИ У ВІЙНІ. Пасивність українського керівництва граничить із згодою прийняти усі умови ворога | Бизнес Украина:

ВЛАДА НЕ БАЖАЄ ПЕРЕМОГИ У ВІЙНІ. Пасивність українського керівництва граничить із згодою прийняти усі умови ворога | Бизнес Украина

На фоні останніх подій, в тому числі бійні під Авдіївкою та самостійного блокування ветеранами АТО вивозу-ввозу товарів до сепаратистських Луганська і Донецька чинна влада стала перед нашими очима повністю голою щодо наявності стратегії відновлення українського суверенітету над окупованими територіями. Складається враження, що закінчення воєнного конфлікту з місцевими сепаратистами та російськими окупантами не у планах Президента та воєнного командування України.
На що сподівається сьогоднішнє керівництво?
554666
— На відступ Росії, який стане можливим після падіння режиму Путіна? — Даремна справа. Його влада завдяки електоральній підтримці — стабільніша, ніж влада Порошенка.
— На економічний крах супротивника внаслідок санкцій західних країн? — На жаль, фінансовий потенціал і накопичення Федерації ще достатньо великі, а наявність енергетичних ресурсів залишає можливості швидкого відновлення доходів при позитивній зміні світової коньюнктури на нафто-газові продукти. У нас же економічний потенціал значно вразливіший і його відновлення проблематичніше, в тому числі через невігластво чинного уряду.
— На допомогу Україні Заходу, на кредити і сучасну зброю? — На жаль, нам відмовляють. Є багато причин, включаючи корупційну сутність сьогоднішнього українсього істеблішменту, що робить можливим видачу воєнно-технічних таємниць ворогу. Кому це не ясно? Отже і ці сподівання — ілюзорні.
Виходить, що у влади немає стратегії, а очевидно, немає й бажання зупинити війну. Фактично наша влада рухається у фарватері Росії, потакає їй (усі знають про суть мінського протоколу), про жодну власну ініціативу у розв’язанні конфлікту ми не почули. Так, чи дійсно чинне керівництво держави не бажає перемоги? Чи є для такого висновку реальні підстави?
Продаж різноманітних товарів, матеріалів, енергетичних послуг ворогу, в тому числі воєнного призначення, — це бажання його перемогти чи, навпаки, бажання його посилити і продовжити кроваву бійню на Сході Донбасу.
Режим вільної торгівлі з Кримом — це відповідь на незаконне відчудження нашої землі, на вбивства і порушення прав наших громадян, на захоплення наших морських акваторій, підприємств, культурних і природних центрів і заповідників чи це сприяння Росії налагодити економіку та мати ресурси утримання величезної армії на півострові?
Випуск вискоякісних видів військової техніки та зброї для продажу за кордон в сьогоднішніх умовах, коли наші воїни часто озброєні танками та гарматами радянського періоду, — це по-державному, це задля перемоги? І скільки потрібно часу, щоб почати серійний випуск суперкласних ракет, танків і мінометів, розроблених українськими конструкторами?
Чи може країна, взагалі, перемогти у війні, якщо її військово-промисловий комплекс працює за нормами мирного часу, тобто у півзміни, із затримками випробувань, неповною комплектацією складних виробів (наприклад, коли на озброєння поступають танки, у яких не працює ходова частина), надтривалими очікуваннями виконання замовлень, замовлення воєнної техніки не найкращих зразків (як у випадку з автомобілями «Богдан») чи подачі із затримкою транспорту для перевезень?
А як пояснити у часи кривавої і тяжкої війни переважне фінансування з бюджету не Збройних Сил, а внутрішніх військ, поліції та нацгвардії, а також приховування цього факту шляхом оприлюднення цифри загального фінансування разом усіх органів оборони, безпеки і правопорядку?
У той же час, як стало відомо, наші виробники поставляють терористам Донбасу воєнні засоби, а потяги Укрзалізниці підвозять їм боєприпаси для вбивства наших героїв (!). Коли ж українські активісти — ветерани АТО — добровільно зробили природні для війни речі — зупинили доставку продукції залізницею на окуповану територію, армійське командування, як відомо, відреагувало неадекватно. Назвало ці дії незаконними. Рішенням РНБО України органам правопорядку доручено ліквідувати об’єкти, що заважають транспортному сполученню з окупованими територіями. Ведеться також інформаційне бомбардування українських телеглядачів про «зупинку шахт та електростанцій, відключення споживачів і т.п.». були також спроби силового розгону блокувальників. Без сумнівів, буде й кримінальне переслідування учасників акції.
Але такі дії влади і командування лише розширюють чисельність учасників блокади. Розгортається дійсно другий фронт на Донбасі і тут нашому народу протистоять платні зброєносці олігархічно-корупційного режиму. Проте і серед них є чемні люди, які відмовляються виконувати злочинні команди офіцерів. Я гордий цього.
Нам розповідають, що ми маємо купувати донецьке вугілля через його брак для потреб українських ТЕС (Гройсман). Інакше ніби-то колапс в енергетиці, бо на складах електростанцій запас вугілля — кілька десятків днів. З цього приводу уряд здійснив чергову драматичну постановку під назвою: «В енергетиці — надзвичайний стан». Нас хотіли залякати, аби розблокувати залізничні поставки. Хоча відомо, по-перше, що наші потужності, зокрема, в ядерній та гідроенергетиці, не завантажені, по-друге, тепло-енергогенеруючі станції можуть працювати на різних паливних матеріалах ( в тому числі на мазуті, газі) і на різних видах вугілля, не тільки на антрациті. На окремих станціях і централях потрібне деяке технологічне вдосконалення. Але не на всіх. Потрібно провести перерозподіл палива між станціями і їх перезавантаження. Бездіяльність же говорить про саботаж урядом диверсифікації енергетичних джерел. Диверсифікація не відповідає інтересам енергетичної мафії. Її це не влаштовує, бо скасовуються олігархічні домовленості, ламаються корупційні схеми.
І ще. Хочу запитати: а плата за вугілля не надає фінанси цим потворним територіальним квазіутворенням для оплати вбивць-терористів, утримання їх примітивних органів управління — псевдоміністерств, парламентів тощо, оплати палива й електроенергії, які потребні цим бандитським загонам? Так, що важливіше: життя людей, які губляться кожного дня, чи вугілля, яким забиті склади на Донбасі? Ми воюємо і нас хочуть знищити як народ і державу, чи ми допомагаємо вугільним баронам. Я вже не говорю, що ми на наших електростанціях платимо ціну у 4-6 разів вищу, ніж ціна вугілля при купівлі беспосередньо у копалень. За таку ціну, звичайно, ми можемо завозити вугілля з будь-якої частини світу.
Як я й очікував, комедіанти з Кабміну недовго «тримали паузу». Через декілька днів вони розкрили карти — об’явили, що вугілля для потреб енергетики достатньо. Значить, як завжди, нам брехали і їх супротив був зпричинений власне зупинкою потоків, які приносять незаконні бариші.
Договірна війна чи кровавий мир
Нехай влада дасть відповідь: Росія прийшла вбивати українців чи співпрацювати з нами, обмінюватися досвідом і досягненнями, чесно вести торгівлю і дати рівноправний доступ українському бізнесу до своїх природних джерел та невичерпних корисних копалин? — Відповідь: вона прийшла вбивати, дискримінувати, спустошувати наші оселі, захоплювати наші землі і води.
Вона закрила нашим підприємствам доступ до своїх споживачів. Нагадаю, що за 3 роки український експорт у Росію впав у 5 разів. Ми ж даємо їх підприємствам і банкам, що працюють в Україні, заробляти на наших споживачах і клієнтах.
У мене таке враження, що для частини наших бюрократів, фіскалів, олігархів, торгашів немає ніякої війни, немає тисяч вбитих чоловіків, жінок, дітей. Вони живуть іншим життям, вони заробляють на війні, вони перехоплюють на свої підприємства надприбуткові воєнні контракти, вдало засекретивши їх. Вони організували контрабандні поставки до окупованого Донбасу, вони бояться розгнівати російську владу, аби остання не зупинила їх підприємства, не зупинила їм банківські кредити і встановила сприятливі ціни і тарифи для їхніх підприємств в Росії та у Криму.
Отже наша армія не воює, вона тільки захищається. Хоча наші воїни вже демонструють зразки відваги і високого військового гатунку і досягли перших вагомих перемог. Наша ж влада підтримує якийсь баланс у протистоянні і практично не допускає нанесення ворогу нищівних ударів. А міністри (Насалик та інші) переживають за роботу підприємств бандитських утворень, зайнятість їх працівників і розрахунки з ними, а тому вважають необхідним їх фінансувати (!), наприклад, кредитуванням ворога шляхом надання електроенергії та інших ресурсів уборг, відстрочки або повного скасування оподаткування і т.д.
Ніхто з цих міністрів не пояснить нам, яким чином змусити ворога оплатити отримані від нас товари і послуги? А борг вже досягає багатомільярдних сум. Це тільки один із аргументів неможливості економічних відносин підчас війни.
Схоже, наш уряд і президент спасають Ахметова — «головного уповноваженого» терористів і Росії в питаннях Донбасу. У мультимільярдера не витримали нерви: він, як відомо, висунув ультиматум нашому уряду, що його електростанції в Україні не будуть купувати ні у кого іншого, окрім так званого ОРДЛО. Чи треба щось доказувати? Він — стовп сепаратизму на Сході. А його самовпевненість є наслідком угоди, про яку повідомив Онищенко, між Порошенком і Ахметовим. Ці два олігархи разом стоять над донбасівським двобоєм, збираючи і розділяючи бариші від війни. Уряд же — лише виконавець їхніх вказівок.
На риторичне питання: чи можлива торгівля і платежі між воюючими сторонами? — є тільки одна відповідь: економіка і війна — речі несумісні, антогоністичні. Або економіка з ринковим попитом і пропозицією, стабільними грошовими знаками, узгодженими цінами, строковими платежами, фіксацією та обслуговуванням боргів, внесенням інвестицій та іншим, або війна з «безкоштовним» нанесенням іншій стороні людської і матеріальної шкоди, підрив економіки супротивника, відрізання його від джерел боєприпасів, палива, харчів, командний принцип постачання воєнних заводів і закупівлі зброї й техніки для Збройних Сил і т.п. Ті з маріонеток олігархів, хто пояснюють, що з бандформуваннями на Донбасі відбувається не торгівля, а обмін товарами, кривлять душею, бо обмін і є торгівлею. На війні не може бути ніякого обміну, лише кримінальна контрабанда. Слова Гройсмана: зупинити контрабанду, але не заважати торгівлі вугіллям — блюзнірство, під час війни будь-які поставки — контрабанда. Якщо уряд проштовхує будь-що через лінію фронту, то він проштовхує контрабанду і сприяє посиленню ворога. А якщо СБУ, як дозвільний орган, не зупиняє такий обмін, то це шкодить і національній безпеці, і життю людей, і майбутньому країни.
Таким чином, наша влада заради самозбагачення корупціонерів підтримує стан — ні миру, ні війни. Реальний мир не потрібен, бо олігархи заробляють надприбутки на війні. А без формальної об’яви і ефективного ведення війни можна розтягнути бойові дії на десятиліття. А це означає обездолення наших людей та можливе знищення нашої суверенної держави.
Не можу не сказати й про зацікленість влади на офіційному визначенні конфлікту на Сході як АТО. Але чому немає об’явлення війни Росії з моменту воєнного захоплення нею п-ва Крим? А коли ви, панове державні керівники, здійснюєте АТО, то це операція на знищення терористів. А якщо наші Збройні Сили та спецвійська не можуть знищити їх, то треба перейти від АТО до воєнних операцій. А інакше виходить «ні миру, ні війни», і це — на мій погляд, план агресора, який веде до знищення України.
Можна також сказати, що у Донбасі і не війна, і не АТО. Багато що свідчить про те, що це якесь несправжнє воєнне зіткнення. Договірняк. Наші воїни воюють і вмирають по-справжньому, роблять усе за законами воєнного часу, повністю підпорядковуються наказам командирів і т.і. Проте їм заборонено стріляти (за полуофіційними мінськими угодами) і давати воєнну відповідь при нападах агресора. А керівництво держави взагалі заявляє, що ситуацію на Сході України можна вирішити виключно дипломатичними і політичними методами (?). І це в умовах, коли ворог стріляє по нашим воїнам і мирному населенню з усіх можливих видів зброї! Вони нас розстрілюють, а ми їм робимо зауваження, що вони погано поводяться.
У той же час наші виробники поставляють терористам Донбасу воєнні засоби, а потяги Укрзалізниці підвозять їм боєприпаси для вбивства наших героїв (!). Зупинили цю вакханалію не представники держави, а українські активісти, які зробили природні для війни речі, заблокувавши залізничні поставки. Але армійське командування відреагувало неадекватно. Назвало ці дії незаконними. Ведеться й інформаційне бомбардування українських телеглядачів про «зупинку шахт та електростанцій, відключення споживачів і т.п.» через блокування. Думаю, що влада не покинула думки про силовий розгін блокувальників. Без сумнівів, буде і кримінальне переслідування учасників акції. Гройсман звернувся до Ради Нацбезпеки і Оборони, щоб та навела порядок ніби-то тільки в транспортуванні вугілля з окупованого Донбасу. Порошенко ж обіцяв повністю усунути заколотників, які ніби-то дестабілізують ситуацію в країні. Очевидно, він вважає сьогоднішній кривавий і депресивний стан стабільністю.
Дійсно розгортається другий фронт на Донбасі. Тут нашому народу протистоять зброєносці власного олігархічно-корупційного режиму. І ми маємо вистояти, бо наші дії справедливі і юридично, і морально.
Як зрозуміти такі дії нашої влади? Вона допомагає сепаратистам і загарбникам встояти і не програти нам війну? До речі, лідери сепаратистських анклавів також вимагають розблокування товаропотоків з України. Без цих потоків існування анклавів просто стане неможливим. Нагадаю, що економіка Донбасу у глибокій руйнації. Якщо у вільній Україні обсяги виробництва впали за 2014-2016 роки на приблизно 15%, то на території окупованого Донбасу випуск продукції сьогодні складає біля 25-30 відсотків від довоєнного рівня. Тобто промисловість та інші галузі «дихають на ладан». Лугадон навіть не треба підштовхувати: він скоро сам зірветься у прірву.
Але сьогодні Росія фінансує бойовиків воєнними засобами (одночасно вивозячи звідти промислове обладнання), а на Україну хочуть покласти функцію побутового і соціально-економічного забезпечення сепаратистів. В тому числі — купівля продукції їх підприємств. Так існування Лугадону ніколи не закінчиться.
Випливає висновок, що українська влада підтримує вбивць власних громадян, розвалює внутрішній економічний потенціал і забезпечує продовження існування мерзотних бандитських республік.
Де, у яких воєнних теоріях облога дислокації ворога розглядалася як дія, що шкодить воєнній кампанії і не веде до перемоги? До речі, американська організація стратегічного аналізу Atlantic Counsіl недавно зробила висновок, що Україні для перемоги на Донбасі потрібна саме економічна блокада окупованих територій. Коментарі — зайві.
Характер воєнних дій підводить до думки, що це не просто несправжня війна, а скоріше якась демонічна гра на крові між двома президентами — Путіним і Порошенком. Ніби між ними є якась певна коректність, що граничить з домовленістю не наносити шкоду один одному. Зокрема, це можна сказати про нашого Верховного головнокомандувача. Наших воїнів вбивають і катують, а Президент боїться порушити норми дипломатичного етикету! Для нього війни немає. У цих умовах дипломатичні методи означають йти по шляху поступок агресору. І повну здачу наших позицій, наших прав та інтересів.
Відомо: хто перемагає у війні, той і диктує умови миру.
Якщо прийняти такі висновки, то стає зрозумілим, чому президент весь час обмежує нашу оперативну активність. При звільненні Слов’янська терористам дали можливість зберегти свою воєнну силу. Потім удар по нашій міцності під Дебальцево та Ілловайськом. Після такого «вирівнення» сил жодна сторона особливо не форсує наступальні дії, не використовує усі ресурси для перемоги. Жодна сторона також не вилучає майнові цінності ворога на своїй території. Можливо тому, що належать ці об’єкти суперолігархату (до них треба віднести Порошенка, Ахметова, а також Путіна та його друзів). Не зупиняються також інвестиції, кредити і платежі на користь цих персон. Порошенко відкриває нові заводи у Росії, а Путін прибирає до своєї власності українські банки і отримує від Національного банку України рефінансування для своїх установ.
Водночас війна, як відомо, дає величезні доходи президентам, саме їм, бо ці оборудки не підпадають під контроль і регулювання державних органів і громадськості. А головне — війна допомагає гуртувати більшу частину нації навколо головнокомандувача (правда це вдається тільки Путіну), героїзувати його рішення, списувати на війну бездарне і корисливе керування країною, затикати рота політичним опонентам тощо.
От і відповідь на питання, чи зможемо ми з цією владою виграти війну і чи потрібна владі перемога. — Ні. Владі потрібні гроші. Їй вони вийдуть боком. Олігархічна влада байдужа до майбутнього країни. Перемога потрібна нам. Ми повинні згуртуватися, показати корупціонерам і олігархам свою силу і непоступливість.
Розв’язання воєнного конфлікту і доля сепаратистського анклаву
Виходячи із сьогоднішньої ситуації на Сході України і тенденцій, які спостерігаються, можна передбачити, що буде далі і куди ми рухаємося.
По-перше, треба очікувати, що Росія не збирається йти з нашої землі і має намір заморозити конфлікт, перетворити Східний Донбас у постійно кровоточиву рану. Це робиться для ослаблення і у кінцевому результаті знищення вільної та незалежної України. Кровоточива влада завдає і завдаватиме величезні втрати нашій державі через руйнування економіки, закриття підприємств на окупованій території, розрив зв’язків з партнерами в Україні, масова внутрішня міграція, збільшення безробіття, зубожіння і соціального приниження людей. Юридичне визнання Росією паспортів самопроголошених республік свідчить, що агресор намагається перетворити ОРДЛО на доміон Російської Федерації і таке ж депресивне утворення, як це було зроблено в Придністров’ї, Абхазії, Південній Осетії, Криму.
По-друге, самостійне економічне існування cепаратистських анклавів неможливе. Це обумовлюється обмеженістю ринків продукції підприємств, які тут знаходяться (практично тільки Україна готова купувати їх продукцію), дефіцитом необхідних ресурсів води та електроенергії, продовженням руйнування господарських об’єктів, нестачею потрібної чисельності працівників, яка зменшується через війну і міграцію, а також вкрай незначними надходженнями до місцевих бюджетів. Ці квазіреспубліки є абсолютно безперспективними у соціальному і гуманітарному плані, вони не зможуть самостійно протистояти Україні у воєнному відношенні та зводити кінці з кінцями у своєму господарстві. Тому зможуть існувати лише при переході на повне зовнішнє дотаційне утримання.
По-третє, пасивність українського керівництва граничить із згодою прийняти усі умови ворога, в тому числі визнання самопроголошених республік, зобов’язання фінансувати економіку і соціальну сферу, купівлю продукції донецько-луганських шахт і заводів, дотування місцевих бюджетів і пенсійних фондів тощо. В результаті самопроголошені республіки будуть демонструвати своє успішне облаштування, а російські загарбники не понесуть серйозних витрат на утримання окупованих територій. Паралельно будуть викидатися на вітер наші обмежені фінансові ресурси. І поступово буде руйнуватися наша економіка і держава.
По-четверте, якщо ми повністю економічно «відріжемо» сепаратистську зону від України, то логічно покладемо усі витрати на утримання цієї зони на країну-окупанта (що відповідає нормам міжнародного права). Це допоможе укріпитися нашій армії й господарству і у той же час буде ослабляти економіку Федерації-Орди. Це дає нам шанс розвиватися далі, зберегти державність і бути незалежними.
По-п’яте, можна спрогнозувати, що Росія, як і у інших випадках, на інших окупованих територіях, не буде повноцінно фінансувати потреби Донецько-Луганського сепаратистського анклаву. Усі зобов’язання перед місцевим донбасівським населенням — внесення інвестицій, купівлю продукції підприємств, здійснення соціальних витрат, ремонт інфраструктурних і побутових об’єктів, виплату пенсій тощо путінський режим буде і надалі намагатися перекласти на наші плечі. Йому потрібна підконтрольна, нестабільна, криміналізована територія під боком України. Тому загнивання і розкладання суспільства, війська, інститутів влади, економіки і культури на окупованій території, на мій погляд, будуть продовжуватися і поглиблюватися. Це викликатиме соціальні конфлікти і розхитуватиме внутрішню ситуацію на окупованих територіях. Донбасівський край буде спустошуватися і обезлюднюватися. Можливо, буде внутрішнє протистояння з російськими окупантами. Відродження краю відкладатиметься. А Україна за таких умов зможе, я впевнений, успішно розвиватися.
З цього прогнозу випливає, що нам потрібна тверда позиція по Донбасу, подавлення сепаратистів усіма можливими засобами, які відповідають умовам воєнного часу, захист власних інтересів і примноження власного потенціалу. В іншому випадку відбуватиметься послаблення країни і наростання залежності від Росії.
У підсумку: складові стратегії перемоги
— Маємо розробити і запровадити реальну стратегію відновлення українського суверенітету над окупованими територіями Криму і Донбасу, яка включатиме сукупність воєнних і невоєнних підходів.
— Включити усі необхідні для воєнної перемоги над сепаратистами і загарбниками дії:
а) розгорнути ефективний, продуктивно працюючий український ВПК. Ввести особливий, командний режим функціонування і фінансування підприємств цього комплексу;
б) створити централізований механізм об’єднаного керівництва армії та її тилового забезпечення; ввести порядок суворого покарання осіб, які не виконують накази і розпорядження такого керівництва;
б) запровадити воєнний стан на території, що прилягає до окупованої території;
в) суттєво підняти нашу обороноздатність, реалізувати усю гаму засобів (тактико-стратегічних, військово-технологічних, командно-управлінських, ідейно-патріотичних, фінансово-матеріальних, пенсійних та інших), які посилять українську армію. Перейти до тактики ведення продуманних активних воєнних дій з метою звільнення загарбаних земель Донбасу;
г) відмовитися від будь-яких торгівельних та інших економічних стосунків з окупованим Донбасом і Кримом; зупинити транспортне сполучення й енергетичне забезпечення цих територій; на базі Міжнародного червоного хреста здійснювати поставки гуманітарних засобів для їх мешканців.
— Розробити комплексний план деокупації Криму за допомогою економічної і транспортної блокади, організації внутрішньокримського супротиву загарбникам, звернення до міжнародних судів щодо компенсації збитків, завданих українській державі та її громадянам, залучення збройних сил країн-членів НАТО до морського блокування портів півострова та інші.
— Зупинити торгівельні відносини з країною-загарбником, заборонити діяльність російських підприємств на українській території, зупинити транзит вантажів в Росію та з Росії, заборонити перерахування українських інвестицій та прибутків підприємств країни-агресора до Росії, відмовитися від обслуговування боргових відносин з російськими банками, корпораціями та урядових боргових паперів.
— Нуліфікувати імпорт природнього газу і за рахунок цього повністю відмовитися від його поставок з Росії -прямо чи через країни ЄС.
— Внести зміни у міжнародні механізми розв’язання конфліктів з російськими загарбниками, зокрема, внести зміни до положень мінського протоколу щодо переговорів, виключивши з них сепаратистів з окупованих районів та положення про особливий статус останніх; одночасно наполягати на внесенні до нього пунктів про першочерговий вивід ворожих військ. Ініціювати новий формат міжнародних переговорів, наприклад, із залученням США, Великобританії та Польщі.
— Активізувати інформаційно-політичну боротьбу з ворогом на зовнішній арені. Недопустимо, щоб провокативні заяви у світових ЗМІ (як передача Криму в аренду Росії) залишалися поза чіткою реакцією українського керівництва.
— Здійснити невідкладні реформи з деолігархізації країни.


'via Blog this'

Річард Бренсон — Вікіпедія

Річард Бренсон — Вікіпедія:


Річард Бренсон

Річард Бренсон (англ. Richard Bransonнар. 18 липня 1950ЛондонАнглія) — англійський підприємець, засновник корпорації Virgin Group, зокрема, одна з найбільш відомих в останні роки — Virgin Galactic.
Зараз кількість компаній, які входять до Virgin Group, становить близько 360. В 2012 році оборот корпорації склав $24 млрд.
Згідно з оцінками журналу Forbes, розмір статків Бренсона оцінюється у 5 млрд доларів.
У жовтні 2007 року його внесли до британського рейтингу «100 геніїв сучасності», складеного консалтинговою компанією Creators Synectics. На формування рейтингу впливали: роль в зміні системи поглядів, суспільне визнання, сила інтелекту, досягнення та культурна значимість кожного з кандидатів.

Особисте життя

Старший із чотирьох дітей. Крім нього в сім'ї дві сестри: Лінді (англ. Lindi) і Ванесса (англ. Vanessa). Його брат Тед, пішов по шляху свого батька і став адвокатом. Мати Бренсона працювала в театрі, інструктором пілотів планерів і як стюардеса.
Бренсон був одружений двічі. Джоан Темплман (англ. Joan Templeman) — його теперішня жінка, з якою у них двоє дітей — Холлі (англ. Holly), працює лікарем, і Сем Бренсон (англ. Sam Branson). Пара одружилась із згоди восьмирічної Холлі на острові Некер в 1989 році.
Бренсон володіє островом Некер (англ. Necker Island) площею 300000 м² (74 акра) в складі Британських Віргінських островів. Він також володіє нерухомістю на Карибському острові держави Антигуа і Барбуда.
В 1998 році Бренсон видав автобіографічну книгу «Втрачаючи невинність: Автобіографія» (англ. Losing My Virginity: The Autobiography), що стала міжнародним бестселером. У вересні 2008 року він видав книгу «Оголений бізнес» (англ. Business Stripped Bare), котра відкриває закулісні таємниці деяких із його найризикованіших і найсміливіших бізнес-рішень. Обидві книги опубліковані Virgin Books.
Бренсона дуже схвилювала загибель у вересні 2007 року друга-мандрівника Стіва Фоссетта і в жовтні 2007 року він написав статтю для журналу Time під заголовком «Мій друг Стів Фоссетт», котра закінчується проханням молитися за нього.

Бренсон і Україна

27 січня 2014 під час Євромайдану Річард Бренсон закликав українську владу скасувати закони про диктатуру від 16 січня, а також висловив обурення з приводу того, що в Україні гинуть учасники протестних акцій. Після російської анексії Криму підприємець звернувся до світової громадськості й бізнесу із закликом, щоб США і Євросоюз поставилися до ситуації в Криму як до вкрай невідкладної проблеми. Основним кроком Західного світу, на думку Бренсона, має стати поступова відмова від енергозалежності від Росії.
На початку вересня 2014 року Річард Бренсон відвідав Україну, провівши пресс-конференцію, у якій повідомив, що бореться разом з іншими бізнесменами проти Путіна і закликає його спинитися заради миру та процвітання у всьому світі. Він планує зустрітися особисто з Путіним. Також, він вдягнув вишиванку і відмітив, «що не бачить жодної нації у світі, яка б настільки була згуртованою при нападі ворога»[1].
30 квітня 2015 року Бренсон був головним спікером на Forum One Ukraine, одному з найбільших бізнес-форумів Центральної та Східної Європи. Форум пройшов у Національному палаці мистецтв «Україна».

Книжки

  • Branson, Richard (1998). Losing My Virginity: How I've Survived, Had Fun, and Made a Fortune Doing Business My Way. Virgin Books. ISBN 978-0-81296-714-2.
  • Branson, Richard (2006). Screw It, Let's Do It. Virgin Books. ISBN 978-0-7535-1149-7.
    • (українською) Річард Бренсон (2009) До біса все! Бери й роби! (2009). Видавець: BUSINESS life та журнал &СТРАТЕГИИ. Тривалість: 07:11:21 (Аудіокнига)
  • Branson, Richard (2008). Business Stripped Bare. Virgin Books. ISBN 978-0-7535-1503-7.
  • Branson, Richard (2010). Reach for the Skies: Ballooning, Birdmen and Blasting Into Space. Virgin Books. ISBN 978-1-905264-91-9.
  • Branson, Richard (2011). Screw Business as Usual. Portfolio/Penguin. ISBN 978-1-59184-434-1.
  • Branson, Richard (2013). Like a Virgin: Secrets They Won't Teach You at Business School. Virgin Books. ISBN 978-0-75351-992-9.
  • Branson, Richard (2014). The Virgin Way: How to Listen, Learn, Laugh and Lead. Virgin Books. ISBN 978-1-90526-490-2.
    • (українською) Річард Бренсон (2015). Шлях Virgin. Київ: Країна Мрій.

Див. також

Примітки

'via Blog this' ZLT say:

понеділок, 27 лютого 2017 р.

Сюр мене, сюр!

Перекладена копія документа "Совместное заявление глав ЛНР и ДНР с требованием к Киеву прекратить железнодорожную блокаду" - Google Документи:


Сюрреалізм того, що відбувається на територіях підконтрольним Ахмєтовим і Ко зашкалює тієї межі, що вже варто постібатися з цих недоумків (два-брати акробати до яких не дісталася рука патріотів-чистильщиків (група Лісника)).

З сайту-рупору даних жевжиків:

"Спільна заява глав ЛНР і ДНР з вимогою до Києва припинити залізничну блокаду

| lug-info.com
Київ, використовуючи радикалів, організував і продовжує блокаду залізничних колій, загрожує блокадою автомобільних доріг, що з'єднують республіки Донбасу з Україною. Це прямо суперечить духу і букві Мінських угод і в принципі характеризує нинішнє керівництво України як нездатне подбати про громадян.
Багато підприємств були змушені зупинити свою роботу в результаті злочинних дій київської влади.
Ми змушені оголосити, що, якщо до 00.00 середи (1 березеня 2017 року) блокада буде снята, то ми введемо зовнішнє управління на всіх підприємствах української юрисдикції, які працюють в ДНР і ЛНР.
Ми перестанемо постачати вугілля на Україну. Для поставок вугілля немає ні можливості, ні схеми оплати.
Ми будемо перебудовувати все виробничі процеси і орієнтувати їх на ринок Росії та інших країн. Саме це і було одним з наших перших програмних обіцянок у момент проголошення наших Республік.
Глава Луганської Народної Республіки
Ігор Плотницкий
Глава Донецької Народної Республіки
Олександр Захарченко
ЛуганскІнформЦентр - 27 лютого - Луганськ
© 2014. Луганський Інформаційний Центр Лист до редакції: editor@lug-info.com Телефони прес-центру 095 441 00 07 (МТС)"








'via Blog this'

Блокада не зупиниться! Слава Україні!

Тарас Пастух з Семеном Семенченком.
Потратьте своїх 18 хвилин життя для цього відео і Ви зрозумієте - чому не закінчується війна, як нас роблять співучасниками вбивств наших хлопців, а також як нам цинічно щодня брешуть з телеекранів. Єдиний спосіб донести правду - це максимальне поширення цього фільму. Долучіться до нашої блокади хоча б ПЕРЕПОСТОМ. Це повиннен побачити кожен, щоб отримати протиотруту від того зомбування, котре запустили проти блокади. І побачити зізнання главарів та чиновників так званих ДНР та ЛНР, які існують завдяки збуту продукції в Україну.
Логіка у нашої “влади” - фінансувати війну проти себе. Це ніколи не стане нашою логікою! Блокада не зупиниться! Слава Україні!


неділю, 26 лютого 2017 р.

Российский бизнес с помощью "регионалов" берет под контроль крупнейшие месторождения газа в Украине - Четвертая власть - Google Документи

Российский бизнес с помощью "регионалов" берет под контроль крупнейшие месторождения газа в Украине - Четвертая власть - Google Документи:


Российский бизнес с помощью "регионалов" берет под контроль крупнейшие месторождения газа в Украине - Четвертая власть

Печально компания "Голден Деррик" многократно попадала в эпицентр внимания журналистов. Эта компания, созданная в период президентства Януковича, как предприятие с участием государства (30 процентов принадлежало государственной акционерной компании "Надра Украины") при активном участии министров правительства Азарова - Эдуарда Ставицкого и Николая Присяжнюка, в свое время получила более 30 специальных разрешений на поиск и добычу углеводородов на большинстве перспективных участков на территории Украины. Впрочем, непосредственно поиском и добычей газа и нефти на протяжении своего существования «Голден Деррик» практически не занимался. Очевидно, цель его создателей была иная - придержать перспективные активы, а затем подороже продать желающим разрабатывать запасы не на словах, а на деле.
Настоящих владельцев компании украинские журналисты установили довольно быстро. По состоянию на начало 2014 года «Голден Деррик» контролировался кипрской фирмой Hartlog Limited, которой владел венгерский адвокат Питер Паллаги, связанный с министром АПК Николаем Присяжнюком. Кроме того, директором «Голден Деррика» долгий период работал Роман Майдебура, связанный общим бизнесом с Анатолием Ставицким - отцом министра энергетики и углепрома Эдуарда Ставицкого. Подробно об этом писал ресурс "Наші гроші".
Именно благодаря такому солидному лобби компания легко получала спецразрешения на добычу полезных ископаемых в 2010-2013 годах.
В 2014 году, после смены власти в Киеве, казалось, что коррупционная схема чиновников Азарова будет ликвидирована, подобно тому, как поначалу были ликвидированы схемы другого олигарха "Семьи" - Сергея Курченко. Однако, ко всеобщему удивлению, все случилось иначе. Компания "Голден Деррик" не только до сих пор существует и владеет разрешениями, выданными благодаря беглым министрам из обоймы Януковича, но и продолжает успешно судиться с государством, блокируя украинским компаниям доступ к добыче нефти и газа.
В марте 2014 года по инициативе Генеральной прокуратуры государство в лице Государственной службы геологии и недр Украины приостановило действие большинства специальных разрешений "Голден Деррика". Однако после двух лет судебных разбирательств, в сентябре 2016 года "Голден Деррик" неожиданно вернул себе через суд право на разработку месторождений. Как сообщал ресурс Liga.net Государственная служба геологии и недр в конце августа - начале сентября возобновила Голден Деррик действия трех специальных разрешений (лицензий) на газовые площади в Полтавской, Харьковской и Днепропетровской областях.
Правда, к этому времени компанией "Голден Деррик" владел уже не Эдуард Ставицкий. В 2015 эта компания формально сменила владельца, и контроль над ней установил российский бизнес.
По информации ресурса "Экономическая правда", новым владельцем кипрской Hartlog Limited, которой принадлежит 67% компании "Голден Деррик", стали компании связанные с российским олигархом Павлом Фуксом, которого ряд СМИ называет приближенным к президенту России Владимиру Путину.
fuks
Геннадий Кернес и российский миллиардер Павел Фукс
В свежей публикации на этом же ресурсе рассказывается о том, как этот московский бизнесмен в настоящее скупает активы у выходцев из Партии регионов, который в свою очередь ранее получили эти активы с помощью манипуляций и коррупции.
"Газодобывающий бизнес Фукса в Украине представляет собой сборную солянку активов выходцев из Партии регионов.
По данным источников ЭП, у Бойко и его бизнес-партнеров Юлия Иоффе и Ивана Фурсина структуры Фукса полностью выкупили ООО "ДВ нефтегазодобывающая компания" и 51% ЧАО "Девон". У Ставицкого — 67% ООО "Голден Деррик" и 22,5% ПАО "Добывающая компания "Укрнефтебурение" - говорится в статье "Moscow never sleep. Команда Януковича продала газовий бізнес російському мільярдеру".
Таким образом получается, что окружение беглого президента Украины, которое ныне практически открыто работает на страну-агрессора, передало под контроль российского бизнеса стратегически важные активы в Украине. При этом украинское государство наблюдает за этим довольно равнодушно, хотя дело по факту идет о сдаче национальных интересов. Ведь политики из Партии регионов получили контроль над важнейшими газовыми месторождениями после прихода к власти Виктора Януковича и благодаря близости к нему. Сам Виктор Янукович, как известно, обвиняется в государственной измене. Причем, тому есть доказательство - 1 марта 2014 года  Янукович официально обращался к руководству России с просьбой ввести свои войска в Украину. Таким образом выходит, что теперь газовые месторождения, присвоенные окружением государственного изменника, фактически переданы под контроль России.
Разве это не повод для немедленной реакции украинских властей и всех структур, охраняющих национальную безопасность государства?
Как пишет "Экономическая правда", скупая активы регионалов Павел Фукс преследует в основном одну цель - получить контроль над Сахалинским газовым месторождением в Харьковской области. На данный момент это крупнейшее украинское месторождение по объемам разведанных запасов газа и нефти.
Впрочем, у российского бизнесмена могут быть в Украине и другие цели. Несмотря на победу в суде, в настоящий момент компания "Голден Деррик" практически не ведет добычу полезных ископаемых в Украине и продолжает через суды блокировать все попытки передачи разрешений на добычу газа другим компаниям.
derrik
derrik-1
Такое поведение российского инвестора может выглядеть странным с точки зрения бизнеса. Однако оно вполне логично с точки зрения той стратегии, которую Россия проводит по отношению к Украине в целом. Ведь не секрет, что политика, которую российское руководство последовательно осуществляет в Украине уже долгое время направлена на сохранение зависимости нашей страны от закупок импортных энергоносителей.
Как известно, после начала конфликта с Россией в Украине на государственном уровне было принято решение о достижении энергетической независимости государства до 2020 года. В частности, о такой задаче неоднократно объявлял менеджмент компании "Укргаздобыча". В целом, по подсчетам специалистов, в Украине вполне достаточно собственных запасов газа для достижения этой цели. Однако история с компанией "Голден Деррик", которая попросту блокирует в судах все возможности другим хозяйственным структурам получить право на развитие месторождений и добычу ископаемых, ставит под сомнение возможность выполнения этой программы.
Еще свежи воспоминания о том, как 2013 году партии и движения, получающие поддержку из РФ, старательно блокировали начало добычи сланцевого газа на востоке Украины. Тогда в авангарде "антисланцевого" движения выступали "Украинский выбор" Виктора Медведчука и КПУ. Вполне вероятно, что логика действий российского предпринимателя Фукса, получившего контроль над "Голден Дерриком" и другими украинскими компаниями, также укладывается в эту линию.
Впрочем, как бы там ни было, непонятна причина, по которой власти Украины не препятствуют беглой коррумпированной верхушке спокойно передавать награбленное у Украины имущество под контроль России. Разговоров о коррупции Януковича, Ставицкого и Бойко в Украине было много. Вся страна прекрасно помнит "золотые батоны" и сокровища Ставицкого, показанные на всю страну.
stavitskij
Однако, похоже, теперь никто не собирается мешать Ставицкому и Ко сдавать "российским партнерам" то, что они успели прибрать к рукам за четыре года власти Януковича.
Очевидно, власти придется здорово потрудиться, чтобы объяснить обществу такое странное поведение.
Денис Казанский
iReader


'via Blog this' ZLT say:

четвер, 23 лютого 2017 р.

Славетний 16 батальйон 58-ї бригади (Авдіївка), який вимагає від головнокомандувача впровадити блокаду | 30 секунд

Славетний 16 батальйон 58-ї бригади (Авдіївка), який вимагає від головнокомандувача впровадити блокаду | 30 секунд:

Дмитро Корчинський

Славетний 16 батальйон 58-ї бригади (Авдіївка), який вимагає від головнокомандувача впровадити блокаду, доручив нардепу Оксані Корчинський (голові цивільного штабу АТО з медицини), захищати бійців батальйону у ВР.

Також Оксана й Братство організують юридичну допомогу бійцям батальйону на випадок репресій.

На бійців за їхню громадянську позицію здійснюється тиск і вилито багато бруду. Так ось, дуже багато українців пишаються ними.
Український солдат — не раб, але щонайперше громадянин!
Браття, будь-ласка, розмістіть на своїх екаунтах слова на підтримку 16-го батальйону. Хлопцям потрібна моральна підтримка.

16807396_1268324033233126_4205862455240174837_n
'via Blog this'

середу, 22 лютого 2017 р.

КОЛИ ГОВОРЯТЬ ОВОЧІ

Перекладена копія документа "Документ без назви" - Google Документи:

Янукович звернувся з листом до світових лідерів

Джерело: РИА Новости
Лист, текст якого є в розпорядженні РІА Новини, адресовано президентам Володимиру Путіну, Дональда Трампа, Франку-Вальтеру Штайнмайеру і Франсуа Олланду, канцлеру ФРН Ангелі Меркель, президенту Польщі Анджею Дуді, главі ПАРЄ Педро Аграмунт, генсеку Ради Європи Турбйорн Ягланда, голові Європарламенту Антоніо Таяні.
«Хочу проінформувати вас про певні факти, які мали місце в Україні в лютому 2014 року і привели до ескалації збройного конфлікту в серці Європи. Даним подій необхідно дати об'єктивну правову оцінку, як в Україні, так і на міжнародному рівні », - пише Янукович.
Він висловив думку про те, що тільки послідовне політико-правове примус української влади до виконання мінських угод може призвести до якісних змін в суспільно-політичному житті України.
У разі невиконання нинішньою українською владою мінських угод, необхідно ініціювати проведення референдуму про статус Донбасу.
Також він пропонує включити в переговори в рамках нормандського формату представників самопроголошених республік Донбасу.
У листі Янукович закликає світових лідерів ініціювати створення спеціальної комісії Ради Європи для моніторингу розслідування злочинів, скоєних на Майдані.
«Повернути світ і верховенство права в Україні можна лише за умови об'єктивного і відкритого розслідування трагічних подій февраля 2014 року, які дали поштовх подальшій ескалації конфлікту, який переріс у громадянську війну в Україні», - упевнений він.
iReader



'via Blog this' ZLT say: