Показ дописів із міткою вільні. Показати всі дописи
Показ дописів із міткою вільні. Показати всі дописи

понеділок, 29 серпня 2016 р.

Найманий раб або частина друга

Мене оточували ідеальні наймані працівники (найнеприємніший спогад в житті), а потім я переключився на трейдинг, перейшов в іншу компанію і там зіткнувся з вільними людьми, які є не-рабами. Ось, наприклад, менеджер з продажу, чиє звільнення дорого обійдеться компанії - це загрожує не тільки втратою клієнтів, але і посиленням конкурентів, які можуть переманити до себе такого співробітника. Компанія може робити спроби послабити цей зв'язок між клієнтами і агентами, деперсоналізувати їх взаємодію, але, як правило, безуспішно. Людям подобається мати справу з людьми, і коли замість агента, доброго, часом навіть занадто захопленого малого по телефону їм почне відповідати безособовий поважний голос, вони просто припинять вести справи. Ще один вільний працівник - трейдер, для якого нічого не має значення, крім прибутку і збитків. Відносини таких працівників з компанією балансують на межі любові і ненависті - управляти трейдерами і менеджерами з продажу можна тільки тоді, коли вони не приносять дохід, але в такому випадку вони вже й не потрібні. Я виявив, що трейдери, які приносили гроші, часом ставали настільки некерованими, що їх доводилося тримати подалі від інших співробітників. Така ціна, яку ми платимо, прив'язуючи людей до концепції «прибутку і збитку», перетворюючи їх у чисте джерело доходу, коли ніщо інше більше не має значення. Мені доводилося ставити на місце трейдера, який безкарно знущався над бухгалтером. Звучали фрази на кшталт: «Це я заробляю гроші, з яких тобі платять зарплату» і натяки на те, що бухгалтерія не приносила прибуток компанії. Втім, коли вдача на нашій стороні і коли вона відвертається від нас, за нами спостерігають одні і ті ж глядачі. Я бачив, як цей же бухгалтер пізніше повернув борг (хоча і в більш витонченій формі), коли трейдер втратив роботу. Так, працівник може бути вільним, але ця свобода триває до першої невдалої угоди. Я вже згадував, що пішов звідти, де були потрібні «люди компанії». На новому місці я отримав чітке попередження - як тільки я перестану відповідати заданим рівнем прибутку і збитку, мені вкажуть на двері. Виходу у мене не було, і я прийняв умови гри. Я займався так званими арбітражними операціями, транзакціями низького рівня ризику, які не були складними  в ті часи, оскільки оператори фінансового ринку мислили куди простіше, ніж зараз. Мене запитували, чому я не ношу краватки - в той час не надіти краватку було все одно,  що пройтися голяка по П'ятій авеню. «Частково почуття зверхності, почасти через почуття стилю, почасти з міркувань зручності», - відповідав я. Той, хто приносив дохід компанії, міг проходитися по менеджерам як завгодно, а вони б і рота не розкрили через страх  втратити роботу. Поведінка людей, схильних до ризику, непередбачувана. Свобода завжди так чи інакше пов'язана з ризиком, іноді вона є його причиною, а іноді -  наслідком. Якщо ви йдете на ризик, ви відчуваєте себе частиною історії. І ті, хто йдуть на ризик, роблять це так тому,  що в глибині душі вони дикі звірі.
Зверніть увагу на мовний аспект - наступна після експериментів зі стилем причина, чому трейдерів варто тримати подалі від невільних, чужих ризику людей. За моїх часів ніхто не висловлювався нецензурно на публіці, за винятком тих, хто входив в якесь угрупування,  і тих , хто таким чином давав зрозуміти, що він не раб. Трейдери лаялися, як шевці, та й сам я не лаявся тільки вдома або в літературних текстах. Нецензурні вислови в соціальних мережах (наприклад, в Twitter) - це спосіб демонстрації волі, а значить, і компетентності. Створити враження про компетентність не вийде, якщо не йти на певні ризики. Таким чином, на сьогоднішній день лайка - це показник статусу. Московські олігархи приходять на важливі заходи в світлих джинсах, таким чином демонструючи свій авторитет. І навіть в банках, коли клієнтам влаштовували екскурсію, трейдерів показували, як показують звірів в зоопарку. Видовище, коли трейдер вивергає прокляття в телефон, зриваючи голос в переговорах з брокерами, було чимось на зразок цікавого фону. Лайка і нецензурна лексика сприймається, як ознака «собачого» статусу, повного невігластва - слово canaille, «чернь», етимологічно походить від латинського слова, що означає «пес». Іронія полягає в тому, що найвищим статусом вільної людини супроводжує добровільне запозичення звичок нижчого класу. Горезвісні англійські «манери» - зовсім не аристократична риса. Вони характерні для пересічних мешканців, і вся концепція англійських манер лише сприяє одомашненню тих, кому відведена роль одомашнених.

Страх втрати
Є приказка: «Важливо не те, чим людина володіє або не володіє; важливо те, що він боїться втратити ». Ті, кому є що втрачати, більш  слабкі. Як не дивно, у себе на дебатах я зустрічав багатьох лауреатів Нобелівської премії з економіки (Премія Ріксбанку Швеції на честь Альфреда Нобеля), яких хвилювало, чи будуть вони переможцями в суперечці. Кілька років тому я звернув увагу на чотирьох з них, які були зачеплені, коли я, трейдер, практично “не-людина”, публічно назвав їх шахраями! Чому їх це взагалі зачепило? Тому що чим вище ти піднімаєшся в бізнесі, тим більш уразливим стаєш - і програний спір з людиною, котра нижче за рангом, набагато болючіше б'є по репутації. Піднесення в житті обмежене певними умовами. Здавалося б, хто наймогутніша людина в Америці, якщо не глава ЦРУ? Однак насправді навіть простий далекобійник і то більш захищений. Сильний світу цього не зміг приховати власну коханку. Ризикуючи життям інших, продовжуєш залишатися рабом - так працює державна служба.

В очікуванні Константинополя
Якщо державні шишки по суті своїй раби, то диктатори - зворотне явище. В ту саму хвилину, як я пишу ці рядки, ми спостерігаємо, що зароджується протистояння між нинішніми «главами» країн, що входять в НАТО (у сучасних держав немає глав, цей титул носять вмілі базіки), і президентом Московії Володимиром Хуйлом aka “Путіним”. Очевидно, що всі, крім “Путіна”, прискіпливо  обирають кожне слово в реченні, побоюючись, що можуть бути неправильно зрозумілі як мінімум журналістами. Я і сам відчував подібну невпевненість. У той же час Путін уособлює у собі зневагу на корпоративний підхід, демонструючи очевидну байдужість, яка, в свою чергу приносить, йому підтримку виборців і нових послідовників. У цій конфронтації Путін виглядає як вільний громадянин проти рабів, яким потрібні наради, схвалення, і які потребують того, щоб їх рішення хтось оцінював. Така поведінка Путіна гіпнотично діє на його послідовників, зокрема, християн Лівану - і ортодоксальних християн, які в 1917 році втратили підтримку російської монархії і виявилися вразливими перед Туреччиною, що узурпувала Константинополь. Через 100 років у цих людей з'явилася надія на реставрацію Візантії, нехай її нове втілення і знаходиться трохи північніше. Набагато вигідніше вести справи безпосередньо з власником бізнесу, ніж з найманим працівником, який навряд чи збереже свою роботу в наступному році; от точно так слова диктатора викликають більше довіри, ніж слова уразливого виборного представника. Коли я спостерігав за Путіним і його суперниками, мені стало очевидно, що у одомашненої, стерилізованої тваринки немає жодного шансу проти дикого хижака. Жодного. Військова міць нічого не означає; рішення приймає той, хто звів курок. Загальне виборче право не сильно вплинуло на історію: до недавнього часу пул так званих «народних обранців» був закритим клубом людей з привілейованого класу, яких не хвилювало, що про них пишуть в пресі. У міру підвищення соціальної мобільності більше людей отримало доступ до політичної діяльності - однак тепер цей доступ носить тимчасовий характер. Як і у випадку з працівниками корпорацій, цим людям не потрібна велика сміливість - їх вибирають тому, що у них немає сміливості зовсім. Цікаво, що диктатор одночасно більш вільний і - в деяких випадках, на зразок традиційних монархій маленьких держав, - здатний зробити більше для блага країни, ніж вибірний представник, чия об'єктивна функція полягає тільки в демонстрації оціночного прибутку. У сучасному світі справи йдуть трохи інакше - диктатори, відчуваючи, що їх час закінчується, грабують власну країну і переміщують свої кошти в швейцарські банки, як це робить королівська сім'я Саудівської Аравії.


Імпотенція бюрократії
Узагальнюючи:
Людям, чий добробут залежить від якісної оцінки їх роботи вищим начальством, не можна довіряти прийняття критичних рішень. Хоча ми вже з'ясували, що найманий працівник - штука надійна, йому не можна довіряти прийняття критичних, жорстких рішень, пов'язаних з серйозними компромісами. Як кажуть пожежники, «якщо це не твоя робота, на пожежі тобі робити нічого». Як ми бачили і ще побачимо, у працівника дуже проста функція: виконувати завдання, які здаються корисними його керівнику. Якщо людина працює продавцем люстр, але раптом, прийшовши вранці на роботу, бачить величезні перспективи продажу антидиабетичних препаратів схильним до діабету відвідувачам з Саудівської Аравії, він не може нічого зробити - у нього є завдання. Так що, хоча в завдання працівника входить запобігання будь-яких проблем, якщо обстановка змінюється - він зв'язаний по руках і ногах. Цей ефект в поєднанні з розподілом обов'язків може викликати серйозне зниження ефективності. Ми бачили це під час війни у В'єтнамі. Тоді більшість вважала, що багато робиться неправильно, але простіше було продовжувати, ніж зупинитися, тим більше, що своїм рішенням завжди можна придумати правдоподібне пояснення (згадаймо байку «Лисиця і виноград» - тепер таку ситуацію частіше описують як когнітивний дисонанс) . Сьогодні ми спостерігаємо ті ж проблеми з позицією США щодо Саудівської Аравії. Після нападу на Всесвітній торговий центр 11 вересня 2001 року (майже всі нападники були громадянами Саудівської Аравії) було очевидно, що хтось в королівстві в цьому замішаний.
Зовнішня розвідка України завчасно мала інформацію про можливість терактів 11 вересня 2001 року і передала її США, заявив в ефірі одного з українських телеканалів екс-глава зовнішньої розвідки України (2005-2010 рр.) Микола Маломуж, передає "Укрінформ".
"Нашу інформацію про те, що за вісім місяців будуть удари по "близнюкам" (два хмарочоси Всесвітнього торгового центру в Нью-Йорку, - ред.) у США ми передали Америці", - сказав Маломуж.
Він додав, що ця інформація не отримала тоді належної оцінки.
"Ніхто не вірив, що саме Україна має дуже глибинну агентуру в тих терористичних організаціях", - зазначив Маломуж.
Але жоден бюрократ, побоюючись перебоїв нафти, не наважився прийняти правильне рішення - замість цього було зроблено найгірше, тобто зроблено вторгнення в Ірак, оскільки це виявилася простіше. З 2001 року політика боротьби з ісламським тероризмом велася в стилі «а слона я й не помітив», коли боротьба з симптомами повністю знімає питання про причини захворювання. Політики і тупі чиновники просто дали тероризму розвиватися - тому що в рамках їх конкретних службових обов'язків так було зручніше. І ми упустили покоління: саудівці (громадяни «союзної» нам держави), ті які лише  пішли в школу 11 вересня 2001 року, тепер дорослі, віруючі салафіти, які підтримують насильство і готові його фінансувати,  а американці весь цей час конструювали все більш складні види озброєнь. Ще гірше те, що високі доходи від нафти дозволили ваххабітам  посилити промивання мізків по всім медресе Східної і Західної Азії. Таким чином, замість вторгнення в Ірак і ліквідації Емвазі та інших окремих терористів, варто було б зосередитися на джерелі проблеми: ваххабітська / салафітска освіта, що заохочує нетерпимість і проповідує неповноцінність шиїтів, єзидів і християнин. Але, повторюю, таке рішення не може бути прийнято купкою бюрократів з посадовими інструкціями. Те ж саме відбулося в 2009 році з банками. Тепер уявіть, що політику визначають люди, особисто зацікавлені в результаті, а не в оцінці начальства, і вам відкриється інший світ. Згадайте «срібне правило»: Quod tibi non vis fieri, alio ne feceris - чого не хочеш собі, не роби іншому.

Рекомендована публікація

Допомога Чорним Трояндам

Допомога Чорним Трояндам Допомога Чорним Трояндам У нас нема грошей. працювати ми не можемо і не хочем...