четвер, 30 квітня 2015 р.

Zanachka goldy, хостел у Харкові для бійців і море доброчинності

Друзі! Зверніть увагу на справу #Andrew Litvin Андрій

Дуже творчій підхід, навіть в такій справі людина підішла до задачі як творець)

Всім рекомендую, хостел Андрія!

"телефони: 0501365196,0939642641,0972330533.

Вiйськових, яким потрiбно залишитися в мiстi на кiлька днiв можу прийняти по можливостi. Хай телефонують. Для інших найнижча ціна по центру Харкова 60 грн.I, звicно, Слава Українi)

Ще ось моя сторiнка спiльноти по збору скарбничок по мiсту Харкiв.(https://www.facebook.com/groups/768125156597411/)"

#hostel, #Kharkiv


неділя, 12 квітня 2015 р.

Із самого початку свого перебування в Україні чекісти зіткнулися з національним опором. Найдовше трималися партизани Холодноярської республіки. У зв'язку з неможливістю перемогти бунтівних холодноярських отаманів у ЧК розробили спеціальну операцію з їх нейтралізації та захоплення. Далі жертвою чекістів серед українських військових і політичних лідерів став колишній Верховний Отаман УНР Симон Петлюра. 25 травня 1926 опівдні він був застрелений Самуїлом Шварцбардом (Шуліма Шварцбурд) у Парижі, на розі вулиці Расін та бульвару Сен-Мішель. Суд убивцю виправдав. 1922 року співробітник одеської ЧК Дмитро Медведєв, у майбутньому командир партизанського загону "Переможці", був направлений до Румунії зі спецзавданням — убити Нестора Махно. У місті Бендери Медведєв проник на квартиру, де представники сигуранци (румунської спецслужби) чекали "батька" для важливої розмови. Але Махно на зустріч запізнився, і чекіст змушений був розстріляти цих співробітників. Наступною жертвою людей із "чистими руками " був творець Організації українських націоналістів полковник Євген Коновалець (травень 1938). От як згадував у своїй книзі «Розвідка і Кремль» «радянський Скорцені» Павло Судоплатов: "Я вручив йому подарунок, коробку цукерок (нашпиговану вибухівкою), і сказав, що мені зараз треба повертатися на судно. Йдучи, я поклав коробку на столик поруч з ним. Ми потиснули один одному руки, і я вийшов, ледве стримуючи своє бажання відразу кинутися бігти. Через кілька хвилин прогримів вибух". До дискредитації ОУН-УПА під час війни приклався й легендарний партизанський розвідник Микола Кузнєцов, він же Микола Грачов, він же Пауль Зіберт. За що пізніше і поплатився. Після ліквідації в Рівному високопоставленого німецького офіцера він навмисно кинув на місці вбивства портмоне з документами на ім'я одного з діячів ОУН. В результаті гестапо схопило й розстріляло кілька десятків бійців і командирів УПА. З 1944 по 1950 роки чекістам не вдалося ліквідувати УПА. І тоді МГБ звернулося до улюбленого методу більшовиків — провокації. Це підтверджує і колишній партизан-диверсант Ілля Старинов у своїй книзі "Міни сповільненої дії"[3]. "Якби Совєти діяли тільки військовими методами, вони б не ліквідували підпілля", — переконаний останній командувач УПА Василь Кук-Коваль. У 1947 році перший секретар ЦК компартії України М.Хрущов звернувся до Сталіна з проханням дозволити таємно ліквідувати церковну верхівку уніатської церкви в Ужгороді і, зокрема, архієпископа української уніатської церкви Ромжа, що підтримував тісні зв'язки з ОУН і Ватиканом. Для проведення операції в Ужгород виїхали вже відомий нам Судоплатов, міністр держбезпеки України Савченко та начальник токсикологічної лабораторії МДБ Майрановский. Він і передав ампулу з отрутою кураре негласному співробітнику МГБ, медсестрі лікарні, де в той час лікувався Ромжа. Вона-то і зробила смертельний укол. Людиною, який наніс українському національно-визвольному руху непоправної шкоди, є радянський суперагент Кім Філбі. З 1949 по 1951 рік він працював у Вашингтоні, займаючи посаду офіцера по взаємодії між SIS і ЦРУ, які проводили спільні таємні операції в Східній Європі. Це дозволяло йому інформувати радянську розвідку про всі заходи англійців і американців. Бандера організував перехід своїх кур'єрів через Польщу, призначивши керівником підпілля Зенона, який працював у польській службі безпеки, яка, в свою чергу, тісно контактувала з КДБ — так що весь зв'язок через Польщу в Україну був під контролем КДБ. Зенон видав на явну смерть близько сотні людей. За різними оцінками, до того часу УПА налічувала у своїх лавах від 40 до 100 тисяч бійців. І командував цією армією генерал-хорунжий Роман Шухевич — "Тарас Чупринка". За словами Судоплатова, він "мав неабияку хоробрість і досвід конспіративної роботи, що дозволяло йому ще й через сім років після відходу німців займатися активною підривною діяльністю". В операції з ліквідації Шухевича був задіяний (добровільно чи з примусу) учасник націоналістичного руху адвокат Горбовий. Як пише все той же Судоплатов, Горбовий вказав місце, де міг ховатися Шухевич. МДБ вдалося також завербувати командувача ОУН-УПА гравця львівської команди "Динамо" і захопити одну з тілоохоронців Шухевича Дарину Гусяк. З 4 на 5 березня 1950 року була проведена чекістко-військова операція, в результаті якої вбито члена Головного «проводу» ОУН — Шухевича. Колишній генерал КДБ Олег Калугін (на питання: чи вів КДБ війну проти ОУН?): «А як же… По-перше, весь КДБ України був налаштований на цю хвилю. І, по-друге, Україна була однією з головних складових частин Радянського Союзу, і спроби відторгнути її від СРСР вважалися одним з найбільш серйозних державних злочинів. І в цьому сенсі українські націоналісти були найбільш яскравими і прямими ворогами радянської влади, і тому підлягали ліквідації. Ну і, в першу чергу, їх ватажки — провідники, як їх називали. Якщо ми, наприклад, з вірменською еміграцією «Дашнакцутюн» (була така організація, вона, до речі, була наскрізь пронизана радянською агентурою), могли знаходити спільну мову, то з українськими націоналістами це було важкувато. Але, тим не менш, ми мали агентів і там. Вони знаходилися на контролі і в Москві, і в Києві. З їх допомогою знаходили антирадянськи налаштованих людей. І вони підлягали ліквідації. І ця політика ніколи не змінювалася. Можливо, стала згодом більш обережною.»[4]

Рекомендована публікація

Допомога Чорним Трояндам

Допомога Чорним Трояндам Допомога Чорним Трояндам У нас нема грошей. працювати ми не можемо і не хочем...