Логвінове (Дебальцівський плацдарм)

Повертаючись до подій в Логвинове. При відступі з села "донбасівці" втрат не понесли, хоча Sergio Marcо (шанувальник генія Муженко і автор статті "Дебальцевський плацдарм") чомусь стверджує, що була повністю знищена група прикриття батальйону "Донбас" у складі п'яти осіб, що є неправдою - всі наші хлопці загиблі в той день, загинули безпосередньо в самому селі при штурмовому заході, а зі складу групи прикриття все слава богу залишилися цілі. Підтверджені неповоротні втрати у "Донбасу" склали 5 осіб: Анатолій Поліщук ("Кемел"), Володимир Панчук ("Араб"), Роман Мельничук ("Санта"), Андрій Камінський ("впевненості"), Володимир Самійленко ("Вован") .

Поранених в бою за Логвинове у нас було шестеро і двоє вважаються зниклими безвісти ("Робін" і "Партизан"). Всього 12 лютого 2015 після боїв за Логвинове в лікарню Артемівська було доставлено 75 поранених українських військових. За загиблими в той день в цілому по українським підрозділам точною інформацією не володію, але імовірно їх кількість була в районі 20 чоловік.

Тіла п'ятьох наших загиблих (у тому числі і останки згорілих побратимів) згодом вдалося знайти і вивезти з уже на той момент окупованій території. Також нам вдалося вивезти тіла ще 18 загиблих в Логвинове українських солдатів і офіцерів, у тому числі і тіло згаданого мною "Рудого".

Окремо скажу про те, що деякі українські військові, що потрапили в полон у боях за Логвинове (у період з 9 по 12 лютого), були там же і розстріляні. Це з'ясовувалося у міру того, як ми забирали тіла загиблих, деякі з яких мали нехарактерні для бою поранення, як то прострелені коліна (по два прямих попадання в колінні чашечки правої і лівої ноги), кульовий отвір по центру в лобі або ж по центру в грудей, що говорить про те, що бронежилет з полоненого найімовірніше був знятий ще до розстрілу.

Повертаючись до подій в Логвинове. Увечері 12 лютого Начальник генерального штабу генерал Муженко прийняв рішення залишити спроби деблокувати трасу. Ми ж готувалися до нового штурму, який генерал Аллера (позивний "Говерла", командувач НГУ в секторі "С") наказав провести на наступний день після масованого артилерійського удару по Логвинове. Час штурму - 8:00, десь з 5:00 почала працювати арту: "гради", "смерчі". На цей раз село в буквальному сенсі слова зрівняли із землею.

Жодного цілого будинку на ранок 13-го лютого в Логвинове не залишилося, але наказ на штурм ми так і не отримали - ймовірно генерал Муженко на відміну від генерала Аллерова мав іншу думку на цей рахунок і за підсумком, як це всім відомо, українська армія залишила Дебальцевський район. Нам же в той день лише поміняли місце дислокації і ми розмістилися в двох смт на трасі Артемівськ-Дебальцеве, а саме Луганське і Миронівський, де до 19 лютого прикривали і забезпечували проходження конвоїв на Дебальцеве і назад, проводили розвідувальну та контрдиверсійні роботу в даному районі і тримали оборону деяких особливо важливих об'єктів, як-то наприклад дамба і бруківка переправа в Миронівському.

Варто відзначити, що ворожа артилерія теж не мовчала - робота велася щогодинна і нам на голови прилітало абсолютно все: починаючи від 80мм і 120мм мінометів і закінчуючи особливо великими калібрами - такими як "Акація 2С3" (152мм) і "Півонія 2С7" (203мм) .

Заховати техніку в селі абсолютно ніде, тому єдине, що ми могли робити - це виводити її за межі населеного пункту в поле і ставити в чорні воронки від снарядів (це мінімізувало ризики того, що техніка буде помічена з російських безпілотників, які цілодобово дзижчали над нашими позиціями).

Складно уявити, як в цьому хаосі виживали мирні, які зрідка миготіли на вулиці в пошуках води та їжі. Ми з ними ділилися консервами і сухпайками - більше допомогти ми їм нічим не могли ... Також колом вешталися збожеволілі і оглухлі, перелякані й голодні пси. Причому часто нам на очі попадалися доглянуті породисті собаки, які були кинуті своїми господарями напризволяще - вони тулилися до нас у пошуках людського тепла ...

17 лютого після чергової роботи російської гаубичної батареї по трасі Артемівськ-Дебальцеве вибухнув газопровід біля міста Світлодарськ.

Також 13 лютого був нанесений точковий удар з "Градів" по базі батальйону "Донбас" в Артемівську (Будинок культури). У ті дні я не писав, наскільки точним був цей удар, але тоді тільки дивом жоден із снарядів не потрапив в місце стоянки всієї нашої техніки - всі вони потрапляли в лічених метрах - акурат по периметру будівлі і прилеглої території. "Донбасівська" техніка відскіпалася осколковими влученнями, які істотного шкоди не завдали.

Крім вищезгаданих мною завдань, які з 13 по 19 лютого ставилися перед батальйоном "Донбас", однією з щоденних завдань в тому районі було полювання за блукаючими мінометними розрахунками супротивника. 14 лютого 2015 під час однієї з таких операцій нам вдалося знешкодити і затрофеіть цілим і неврідімим 120-й міномет, який перш приніс нам чимало клопоту, оскільки щодня обстрілював наші позиції в Луганськом. Трофейний міномет донині справно несе службу в нашому батальйоні і в боях за Широкино був просто незамінний. Правда, як і в історії з Вуглегірська героями, ні я (позивний "Письменник"), ні Дато Кукчішвілі (позивний "Давид"), і жоден з хлопців групи прикриття, без яких даний міномет не став би трофеєм, так і не отримали ніяких відомчих або ж державних нагород.

На фото з БПЛА від 13 лютого - село Логвинове.

Закінчення у наступному пості.