Як депутасти руйнують Україну

Вчорашній вечір змусив мене сильно засумніватися в майбутньому України. Причина - обговорюваний сьогодні закон «про реструктуризацію валютних кредитів». Почитавши текст нормативного акта у мене склалося враження (дай Бог, щоб помилкове), що народні обранці за один вечір зробили для похорону «проекту Україна» більше, ніж В.В. Путін за останні два роки. Найцікавіше, що ініціаторами (та й тими, хто віддав голоси) були «патріоти». У тому числі герої Майдану.



Але про все по порядку. Давайте розберемося з поняттям валютний кредит і таки почитаємо сам закон.

Що таке валютний кредит в Україні?

За останній час я досить писав про менталітет українців. І, на жаль, у значної частини населення таке поняття як здатність до пошуку причинно-наслідкових зв'язків знаходиться в зародковому стані. Чому так - чи не буду повторюватися. Є негативні тексти, є позитивні - вибирайте які подобаються.

Поговоримо про інше. А саме, що таке валютний кредит в Україні?

Поправте, якщо помиляюся, але національною валютою є гривня. І всі розрахунки всередині країни йдуть саме в ній. Валюта іншої держави потрапляє в країну або в результаті зовнішньоторговельних операцій або у вигляді кредиту (який треба віддавати).

А тепер згадаємо стан країни:

Українська економіка САМА енергозатратна в Європі (і одна з найбільш витратних в світі). На $ 1 ВВП витрачається в 1,5 рази більше умовного палива ніж в РФ, в 2 рази більше ніж у Білорусі, в 4,5 рази більше, ніж у Румунії і в 11 разів більше ніж у Франції.
Фінансова система за останні 20 років пережила як мінімум 5 струсів: кризи 1998-1999, відгомони проблем 2000-2001, обвал торгівлі 2005, відомий 2008 і, нарешті, «успішне Євро» 2012. З них як мінімум 3 були дуже і дуже чутливі.

Сальдо зовнішньої торгівлі товарами і послугами знаходиться в «твердому мінусі» починаючи з 2004 року. Та й до цього більша частина валютної виручки не залишалася країні.

Сукупний державний борг держави ріс колосальними темпами. І ті деякі валютні резерви, йшли не стільки на погашення тіла боргів, скільки на банальну виплату відсотків.

Говорячи простою мовою, Україна була банкрутом вже в 2008. І залишилася таким. Відносне благополуччя і «гривня по 5» або «гривня по 7» забезпечувалися зовнішніми запозиченнями.

При цьому банки активно пропонували на внутрішньому ринку кредити у валюті. Що цілком зрозуміло - потік відносно дешевих кредитних грошей з ЄС і США дозволяв такі операції. Але кредити, навіть під малий відсоток треба віддавати. І якщо ти не маєш доходу у валюті (не отримуєш її за свої товари або послуги) - то ти сам труну блакитну мрію українця у вигляді «долара по 5». Причина проста - валюту на повернення боргу і відсотки треба десь взяти. Ти її сам не заробляєш а купуєш на ринку. Але там теж дефіцит - країна живе в мінус. І єдиний прихід валюти - нові кредити. Тобто взяти валютний кредит більшої суми щоб віддати попередній з відсотками.

Типова фінансова піраміда. Організована самими людьми.

Ось про це і поговоримо. Або, точніше, про позичальників. Таких в Україні не так багато - всього лише близько 70 тисяч осіб (станом на травень 2015 року - дані мінфіну). Активісти різних «фінансових майданів» кажуть про кількість в 2-4 мільйони. Але цим цифрам віриться слабо. Адже навіть «КП в Україні» (яка не схильна зменшувати проблеми країни) наводить цифру в 87 тис. Іпотечних валютних кредитів (з них 62 тис - на власне житло). Якщо відштовхуватися від цих цифр і збільшити кількість позичальників на 2 - більше 150-160 тис. Ніяк не виходить. Хто ж вони. Їх можна розділити на 3 групи:

- Особи, які брали кредит для розвитку свого бізнесу, спрямованого на зовнішні ринки. Тобто ті, хто експортує товари або послуги за валюту. Тут все зрозуміло і логічно - розраховувати інвестиції, прибутку і ризики простіше в одній валюті.
- Особи, які взяли кредит на розвиток бізнесу або спекуляції (що, в якійсь мірі теж є бізнесом) на різних ринках (валютний, цінних паперів, нерухомості і т. Д.).
- Особи, які взяли кредити на власні потреби (починаючи від покупки, нерухомості, товарів і закінчуючи банальним виїздом на відпочинок).
З перерахованих трьох тільки перша категорія адекватна - люди мали доступ до валютного ресурсу. І, відповідно могли і можуть будувати плани. У тому числі використовуючи валютні позики.

Друга і третя групи - це ті, хто брав валюту в надії на «авось». Люди займали в доларах, євро, франках, не маючи валютних надходжень. Для погашення кредиту вони йшли на валютний ринок. Створюючи додатковий тиск на і без того штучно занижений курс гривні. Кожен куплений ними долар збільшував сукупний державний борг і створював передумови для обвалу.

Поки йшло «покращення» система працювала - за рахунок нових запозичень. Потім був майдан, кримнаш, і прогнозований обвал.

І тут найцікавіше. Ці люди свідомо йшли на ризик. Їх ніхто ж не змушував брати кредити у валюті. Так, процентна ставка була нижчою. З однієї простої причини - вона не враховувала ризиків девальвації - адже тіло кредиту і відсотки в стабільній валюті. Ці ризики брали на себе клієнти - договори підписували. А далі найцікавіше.

Вони програли - негативні події настали. І тут замість виконання договору крики і вимоги реструктуризації кредиту. Тобто фактичного переведення їх у гривні за що діяв на той момент курсом. Однак є кілька нюансів:

Проста паралель. Ви взяли у одного покористуватися, ну наприклад, ноутбук або автомобіль в 2012. Зламали (або розбили) в 2015. Але потім сказали - давай я поверну його вартість - 3000 гривень (100 тис для авто) - адже він так коштував 3 роки тому? Справедливо? Ні. Ви брали річ, її і віддаєте. Ну або її актуальну вартість.
Люди брали в іноземній валюті, яка має свою ціну. Тобто в 2001 долар коштував 4, сьогодні 21. Але ти брав долар а не гривні - долар і віддавай.

Вимоги перерахунку кредиту по якомусь фіксованому курсу. Але, стоп, панове, адже процентна ставка у валюті була менша - не включала ризики девальвації (як з гривнею). Так чому ви перекладаєте ризики на банки. Перевести в гривню - не проблема. Але з однією умовою - замість 7-10% річних - 24-26%. І різницю за ставками (недоплачений відсоток) треба виплатити і виплатити швидко.

Так може справа йде про знедолених? Про тих, кому держава допомогти зобов'язане? Для цього оцінимо кількість позичальників і суму їх позик.

Яка роль валютних кредитів у загальній стабільності країни. Точних даних, на жаль, не публікує ніхто. Але за різними джерелами йдеться про суму від 7 до 8 мільярдів доларів. З них близько 4 - іпотека, взята до 2008 року. А тепер згадаємо кількість позичальників - від 70 до 160 тисяч. Вражає? Тобто мізерно мала частка населення країни примудрилася створити фінансову дірку рівну піврічний потреби країни у валютних надходженнях для запобігання дефолту.

А тепер проста арифметика. Беремо 7 млрд. І ділимо навіть на 160 тисяч. Виходить, що середній розмір кредиту - як мінімум 43 000 доларів. Такі суми банки біднякам не роздають. Необхідно і підтвердження рівня доходів і заставне майно. Отримуємо забавні речі:

Кількість позичальників мізерно мало для створення реальних соціальних проблем

Ці люди в масі своїй не бідні - мова не йде про повне розорення (що б не кричали на вулицях)

Сума кредитів колосальна - їх повернення дозволяє зняти питання стійкості банківської системи як мінімум на півроку-рік. Так само як і вирішити частину проблем з виплатою корпоративного боргу країни.

Існує можливість повернути гроші в банківську систему - це заставне майно.

Це на папері. Природно, не в інтересах держави влаштувати фінансові проблеми частини населення. Тим більше активної частини, здатної заробляти і, можливо, створювати робочі місця. Та й не в інтересах банків замість бізнесу з фінансами перемикатися на роздрібний продаж нерухомості, техніки і авто.


Всі зацікавлені в отриманні грошей і працездатності системи. Питання як це зробити. Ось про це і про те, як вчинили українські депутати - піде мова трохи нижче.

Вбивство системи Української держави за 2 хвилини

Чим відрізняється ефективна держава від failed state. Якщо відкинути довгі філософські міркування, то відмінності зводяться до одного. Ефективна держава - система взаємодій в суспільстві, здатна швидко виробити ефективний алгоритм вирішення виникаючих проблем. Якщо необхідно - змінитися. При цьому залишившись цілісною системою. В іншому випадку кожна проблема схожа кінця світу і кожна проблема вирішується індивідуально, без урахування інших факторів. У тому числі стійкості всієї держави. Таким чином рішення однієї проблеми породжує десятки нових викликів. Це і називається failed state.

До речі, той же Володимир Володимирович Путін давно називав Україну цим незрозумілим обивателю словосполученням. У 2014 році, після майдану з'явилася надія на те, що держава Україна стане нарешті системою взаємодій. Нехай повільно, але все до цього йшло:

Змінювалося саме суспільство. З'явилася мода на відповідальність. І людей, які думають про наслідки своїх кроків ставало все більше.

Вироблялися (нехай повільно, але процес стартував) нові правила взаємодії суспільних інститутів. Вони могли стати новою системою.

Нарешті запрацювали соціальні ліфти, здатні сформувати нову еліту.

Але замаячили нові вибори і українські партії, навіть ті, хто любив говорити про жорсткої лінії реформування країни згадали звичний для України рецепт політичної перемоги (між майданами) - ПОПУЛІЗМ.

Далі було цікаве голосування по закону 1558-1. У 21-11 - провал другого читання. А через хвилину, вже в 21-12 закон приймається в третьому читанні і в цілому. Причому примітний один факт - в обох випадках проти голосував тільки 1 (один) чоловік. І навіть ті депутати, які «відкликають» свої підписи просять вважати їх голосування як «не голосував». Ось ті на! Це ті, хто кричав про «антипопулізм».

Але та й це добре. Почитавши закон я все більше переконувався - ратуючи про захист інтересів відносно невеликої групи, депутати Верховної Ради вчора ввечері з 21-11 до 21-13 волею чи неволею створили велику загрозу для існування успішної України, ніж В.В. Путін за 2 роки війни. У тому числі і ті депутати, які так красиво ходять у вишиванках або камуфляжі. І так самозабутньо співають гімн. Чому? Давайте розбиратися.

Нормативний акт і його прийняття.

Вище я вже писав, що ефективна держава - це система. Ще на початку 2014 року той же Яценюк говорив з трибуни, що на носі фінансова криза. По ідеї депутати (особливо з його фракції) повинні були засукавши рукава сісти за розробку комплексу системних заходів (або правил гри - назвіть як хочете), які б допомагали в робочому порядку вирішувати виникаючі труднощі. У тому числі з проблемними кредитами, банкрутами і т. Д.

Що робиться замість цього? Замість розробки системи депутати того ж Народного Фронту розробляють закон заради 70 - 100 тисяч громадян. Причому закон «разової дії» - він буде безглуздим вже через 5 років, після закінчення епопеї з валютними позиками. Це закон створює безліч проблем в інших галузях (податки, банки, держ борг). І вимагає прийняття ще цілої низки «разових законів». Тобто замість реформування системи роботи держави депутати витрачають найцінніший свій ресурс - час на приватні питання. При цьому плодячи нові проблеми в геометричній прогресії.

Саме прийняття. Я можливо, дурень, але по-моєму, якщо друге читання провалилося, то закон повертається на доопрацювання. І приймати його «в третьому читанні і в цілому» аж через цілу хвилину як то нелогічно. Тобто мимохідь ще порушили і систему прийняття рішень у Раді.

Подальший цирк з голосуванням депутата, який був у цей час над Парижем, із заявами «прошу вважати моє голосування ....» Тільки погіршив становище. Гаразд кнопкодави. Депутати, виявляється, не вміють користуватися трьома кнопками на пульті. Про дослідах з собаками Павлова помовчу - вони не мають відношення до законотворчості.

І, нарешті, цінності. Точніше те, як вони декларуються. Більшість каже про неприйняття популізму. І тільки один - Демчак Руслан Євгенович - голосує проти. У решти кишка тонка.

Але навіть це - квіточки. Якщо вчитатися в закон, стає зрозуміло, що виходячи з поіменного голосування в залі засідань в той момент тільки одна людина продемонстрував, що він патріот України. Решта з радістю (або з корпоративної солідарності) приступили до вбивства держави Україна.

Читаючи рядки

І ось тепер приступаємо до аналізу самого нормативного акта. Він невеликий - всього лише 8 статей. Але цими статтями автори ставлять хрест на судовій системі країни, на такому понятті як відповідальність і договірні відносини. І нарешті ставлять під сумніви таке основоположне поняття права як юридична сила. Принаймні в області «зворотної сили» дії нормативного акту - як то не прийнято, щоб нові, більш суворі норми діяли відносно подій, які мали місце до вступу закону в силу.

Чому саме такі формулювання? Давайте розглянемо по порядку.

Статті 3 і 2 встановлюють просту схему: боржник пише заяви (і то за бажанням) а кредитор зобов'язаний перевести його борг у гривні за курсом, встановленим на момент укладення договору. При цьому процентна ставка по кредиту не змінюється. Тобто можливості боржника з виплати боргу не враховуються. Досить просто небажання (!!!) платити.

Але, панове, стоп, був же договір. Де були пункти «форс мажорні обставини». Була підпис.

Погляньмо ще раз на дані по структурі валютних кредитів. У значній частині випадків вони бралися з метою проведення підприємницької діяльності - отримання доходу.

Будь кредит включає в себе ризики. Їх відображення - в процентній ставці. Банки таким чином намагаються убезпечити себе від неповернень боргів і в тому числі девальвації валюти. Саме тому відсотки по валютних кредитах низькі - немає «ризикової» складової за обмінним курсом. Ці ризики бере на себе друга сторона.

А тепер беремо ст. 44 Господарський кодекс України. І читаємо «Підприємництво здійснюється на Основі: ... комерційного розрахунку та власного комерційного ризико;»

Тобто громадянин України взяв на себе ризики, підписав відповідний договір. Прорахувався. Частина таких людей виконувати свої зобов'язання не може. Частина - не хоче. І в цих умовах Верховна Рада фактично скасовує дію основних положень Цивільного права України. Браво! Один з цеглинок державної системи викинули.

Стаття 5.

Дворічний мораторій на відчуження заставного майна. Тут взагалі пісня. Кредитору забороняється звертатися до суду, вимагати майна і навіть вимагати завершення виконавчого провадження по боргах. Причому навіть у тих випадках, коли боржник не захотів платити і за новими правилами. Тобто реструктурував кредит в гривню, але таки вирішив «грошей не віддам».

Ще раз браво. До побачення Цивільно-процесуальний, податковий та господарсько-процесуального кодексів України. З ними можна сходити в ... самі знаєте куди.

Ще кілька цеглинок державної системи геть.

І нарешті останній абзац статті. Його наведу повністю: «Всі відкриті виконавчі провадження за справами, что підпадають під дію мораторію на стягнених майна, встановлення цим Законом, закінчуються. Всі виконавчі документи повертаються стягувачам, виконавчий збір при Авторитети НЕ стягується. »

Говорячи простою мовою, цей закон забороняє виконання судових рішень. І крапка. Про яку судову систему в країні тепер може йти мова.

І який інвестор принесе свої гроші в державу, яка приймає такі «закони».

Зауважу, що ця норма придумана депутатами Народного фронту - партії яка виступає за судову реформу. Голоси віддали представники всіх фракцій. Ще раз браво!

І, нарешті, остання, 8-а стаття закону а так само визначення.

Від законодавця логічно було б очікувати спроб структурувати кредити по цілях. Тобто захистити брали іпотеку і не особливо думати про тих, хто просадив кредит поїздкою наприклад на Кубу. Але це в державах з системою влади. Український депутат розумніший. Читаємо визначення «споживчий кредит - кошти в іноземній Валюті, надані кредитором Позичальника для удовольствие особіст потреб: придбання житлової та нежітлової нерухомості, земельних ділянок, транспортних ЗАСОБІВ, услуг та будь-которого товару.»

Тобто в одну купу скинули все. І тих, кому дійсно потрібна допомога і тих, хто біжить брати кредит, щоб виплатити відсотки по набраних кредитів. Забавна виходить «кредитна амністія».

Але от дивно, у визначенні немає тих, кого держава зобов'язана рятувати - представників бізнесу. Тобто людей, які створюють робочі місця. Навіть навпаки. Саме ці товариші будуть платити по повній. Тому свідчення частина 3 статті 8 закону. «Дія цього цим Законом не пошірюється на кредитні договори в іноземній Валюті, за Якими кредитні кошти надавали безпосередно для ведення підпріємніцької ДІЯЛЬНОСТІ, про что прямо зазначилися у кредитному договорі, та спори относительно якіх розглядаються Виключно господарськими судами.»

І на цьому підходимо до ключового питання. Пам'ятаєте, я писав, що українське суспільство змінюється.























Ага!










Популярні дописи з цього блогу

Анонс повного розпродажу! Повний розпродаж з шостої ранку 4 лютого 2017 року і до повного остаточного розпродажу. Всі гроші підуть на потреби АТО та патріотичних рухів.

Внимание АКЦИЯ! Максимальный репост приветствуется!