'via Blog this'
РОЗУМНИЙ ВСЕ БУДУЄ НА ТВЕРДОМУ ҐРУНТІ… (ПРО ОБЛАШТУВАННЯ УКРАЇНИ)
"Український націоналізм змагає до створення політичного, суспільного та господарського ладу самостійної Української Держави на принципах націократії", — йдеться у програмовій для націоналістів праці "Націократія", теоретика українського національного державотворення Миколи Сціборського.
Націократія (влада нації), як форма державного правління є єдиним ефективним засобом забезпечення сукупності суверенних прав нації на вибір соціально-економічного і політичного ладу, на цілісну національну територію, економічну незалежність та безпеку, на збереження і розвиток її мови, духовності, культури та всього ціннісного комплексу сформованого протягом (у нашому випадку) тисячоліть існування. Нація, яка скористалася можливістю реалізувати це право, стає носієм національного суверенітету. Отже, набуття національного суверенітету є метою і результатом національного самовизначення.
Але нація є поняттям складно структурованим. Це національно приналежна сукупність усіх минулих, нинішніх і майбутніх поколінь. Функцію ж управління державою і діяльність в її інтересах та від її імені можуть здійснювати лише нинішні покоління живих — ті, кого ми називаємо українським народом*. Себто українська нація може здійснювати керівництво державою лише через механізм українського національного народовладдя.
Чому національне народовладдя, а не демократія, хоча ці два терміни нібито й тотожні? Формулювання "народ України", яким оперує демократія — абстрактне і передбачає участь у державотворенні абстрактного субстрату, що уможливлює усунення такого чинника як корінний народ, органічно об'єднаний духовними, культурними, історичними, ментальними чинниками, і заміна його багатонаціональною мішанкою "механічною збірнотою людей пов'язаних лише спільною територією" (М. Сціборський), якою, за апріорної відсутності вищеназваного комплексу цементуючих основ, легше маніпулювати в корисливих цілях, протиставляючи різноманітні інтереси: групові, національні, станові і майнові, релігійні і т. ін., і використовувати їх як важіль дестабілізації внутрішньої соціально-політичної ситуації в державі.
Спроби усунути український етнічний чинник з метою цілковитого контролю над територією України вже робилися в нашій історії засобом фізичного винищення (голодомори), примусового переселення (депортації) та впроваджуються нині — навмисним створенням нестерпних умов існування для етнічних українців, і як наслідок пошуку ними кращої долі по закордонах, натомість заселення країни відірваними від власних коренів такими ж шукачами кращої долі, але чужинцями. А термін "український народ", — прямо вказує на конкретний суб'єкт державотворення і суспільного упорядкування. Таким чином, держава набуває персоніфікованого характеру, тобто ототожнення з певним конкретним народом, якому належить влада в даній державі і який бере на себе відповідальність за її долю.
До того ж український народ є сталим явищем із притаманними йому пієтетом до рідної землі, відповідальністю за неї, а "народ України" — переважно плинним (змінним) перекотиполем без особливих перед нею зобов'язань: "сьогодні тут, а завтра там". Тому творена саме на національному фундаменті держава є міцнішим за аморфне громадянське суспільство, перед внутрішніми і зовнішніми загрозами, утворенням.
Розумний все будує на твердому ґрунті, а не на піску. Так належить і нам.
Усвідомлюючи і враховуючи важливість для процесу національного державотворення такого чинника як український народ, відштовхуючись від постулату визначеного С. Бандерою про неможливість ощасливлення народу без участі самого народу, в своїй діяльності, ми, українські націоналісти, керуючись інтересами української нації, — боремося за українську національну державу із ефективною системою національного народовладдя. За право українського народу брати безпосередню та найактивнішу участь у звершенні своєї долі на своїй землі.
Віктор Сердулець
* Про обмеження такого права певними категоріями громадян — тема окремої статті.
iReader
|
Немає коментарів:
Дописати коментар