Фестиваль мракобісся, або Як 9 травня в Харкові "в * та" намагалася підняти голову, - журналіст (відео) - Google Документи

Фестиваль мракобісся, або Як 9 травня в Харкові "в * та" намагалася підняти голову, - журналіст (відео) - Google Документи:

'via Blog this'

Фестиваль мракобісся, або Як 9 травня в Харкові "в * та" намагалася підняти голову, - журналіст (відео)

10.05.2017 22:36

9 травня. Спірний день. Не кажу "свято", бо дивно святкувати, коли в боях полягло населення немаленької країни.

Але мова не про це. Харків тільки недавно почав забувати те пекло, який творився в 2014 році: коридор ганьби, проломлені черепа, тітушня з живцями від лопат, менти з "колорадками" на кишенях.

Я особисто це вже навряд чи забуду, як і зламані ребра з розсіченим обличчям біля пам'ятника Тарасу Григоровичу Шевченку. Таке не забувають.

І вчора я знову поринув у ту безодню радянсько-правослабного божевілля. Фотографії "дідів" з інвентарними номерами ззаду, діти в формі НК-НКВС, 78-річні ветерани війни, дівчата з особами, які не є обтяженими інтелектом. І гасла. Ті ж гасла. "Фашизм не пройде", "спасибі дідові за перемогу", "наша велика перемога".

Ну, перш за все скажу за "велику перемогу". Велика перемога була у ізраїльтян в 1967 році, коли ВВС Ізраїлю знищила за кілька годин ВВС арабської коаліції, після чого Ізраїль протягом 6 днів здобув перемогу над арабськими арміями. Це Велика перемога. А війна, в якій воювали зі страху, що тебе вистрілять в спину, що зашлють в ГУЛАГ твоїх рідних - це не війна, а забій. Тоді СРСР виграв ТІЛЬКИ задавив кількістю, але ніяк не стратегією.

"Діди". Більшість дідів зображених на плакатах були або НКВДисти, або особисти або політруки. Тобто ті, хто "шукали чужих серед своїх", часто просто розстрілюючи і засилаючи неугодних. Мій прадід Семен отримав "Медаль за відвагу", орден Вітчизняної війни, і знак "Відмінний мінометник". І все це за 1 бій, в якому він зумів зупинити колону техніки, яка постачала окупований Харків боєприпасами і провізією. І я пишаюся його подвигом. І розповім про нього своїм онукам. Але прадід завжди говорив, що ту перемогу святкувати соромно.

А ось "фашизм не пройде" - мені подобається. Ми стримуємо фашизм ще з 2014 року. Справжнісінький, з домішками релігійності і комунізму (сама по собі суміш "пекельні").

Я журналіст. Я не можу під час роботи приймати чию-небудь сторону, це непрофесійно. Але коли стара "кошелка", яка в 1985 році нила, що на прилавку є тільки молоко і ковбаса зі смаком смерті, кричить в обличчя втомленому бійцеві 28 бригади - "здохни атошная мразь", то виникає бажання ... ну як мінімум створити резервацію для таких "особин". І поруч табличку - "не годувати, тварини недоумкуваті і агресивні".

І мені дуже не подобається те, що ця смердюча жижа розумового дисонансу знову намагається створити картинку для жителів "богом і Сталіном обраної країни".

Журналісти, з огляду на професії, чують такі речі вже шостим і сьомим почуттям. Тому моя вам порада - тримайте вуха широкими, а зброю змазаним. На всякий випадок.

iReader