"Стратегія і тактика Національної Революції в Україні" = Ігор Слобожанин = стр.1

субота, 10 вересня 2011 р.

"Стратегія і тактика Національної Революції в Україні" = Ігор Слобожанин = стр.1


     Люди об'єднуються в держави не для того, щоб забезпечувати райське життя купці богемних фіглярів, олігархів-грабіжників і політичних демагогів. Об'єднання народу в державі доцільно лише тоді, коли це об'єднання покращує життя переважної більшості населення, а не вузької паразитичної прошарку. Людина віддає частину своїх свобод, праці і коштів обирається їм представникам державної влади лише для того, щоб ця влада виконувала свої основні обов'язки: забезпечувала, як мінімум, його безпеку (фізичну, економічну, інформаційну та ін.) І, як максимум, сприяло поліпшенню його життя. В іншому випадку така влада перестає бути легітимною і має бути змінена. Якщо ж ця влада не допускає контролю з боку тих, хто її утримує на свої податки, а тим більше, якщо вона використовує для цього силові структури (підконтрольні суди, міліцію, СБУ, армію та ін.) - То така влада перетворюється на внутрішнього окупанта .Стосовно ж до окупантів і особам, з ними що співробітничають, застосовні всі форми боротьби, аж до збройної, за принципом: "Якщо ворог не здається - його знищують!"
      Слід завжди пам'ятати, що саме ступінь готовності народу відстоювати свої права і свободи зі зброєю в руках, як перед зовнішніми, так і перед внутрішніми ворогами - є ознакою розвиненості і цивілізованості даного народу. І будь-які завивання про те, що така боротьба - це "екстремізм" і "тероризм", - не більше ніж брехлива пропаганда окупантів. Борець за щастя свого народу, готовий йти на смерть за його честь, свободу і процвітання - не може бути ні "бандитом", ні "терористом". Бандитом і терористом, по відношенню до якого повинні застосовуватися нещадні закони війни, слід вважати злодія-чиновника, шахрая-політика і бандита-олігарха. А також - всіх їх прихвоснів і найманців, які продали свій народ заради місця у господарській годівниці.
    Борець за свободу - це той і тільки той, для кого честь і свобода є абсолютними цінностями, а життя - лише можливістю їх реалізації. Тільки до тих пір, поки він живе і діє для реалізації цих цінностей у своєму житті - він є власне ЛЮДИНОЮ. Як тільки ж ці цінності починають відступати на другий план перед такими речами як "сім'я", "добробут", "безпека" або навіть "життя" - він тут же скочується до рівня людиноподібної тваринного, оскільки всі ці мотиви притаманні саме тваринному світу. Саме тваринний світу недоступні мотиви поведінки, засновані на вищих поняттях, оскільки тварина повністю занурене в замкнуте коло "пожерти-поспати-совокупиться".
     На відміну від людиноподібного тваринного "людини натовпу", істинний "людина духу" насолоджується НАЙБІЛЬШОЇ свободою як станом духу, а не тими можливими матеріальними благами, які ця свобода може йому дати. Саме тому така людина відчуває себе однаково комфортно і в царському палаці - і в лахміття жебрака, і в келії самітника - і на полі бою. Така людина підпорядковується влади вищого не тому, що боїться його або хоче отримати з цього вигоду, - а тому, що поважає цього вищого за його розум, волю і навички, і бачить правильність тих вказівок, які від цього вищого отримує. Змусити ж людини духу виконувати чиїсь накази за допомогою грубого тиску просто неможливо, оскільки не можна налякати того, хто не боїться ні злиднів, ні смерті.
          На сьогоднішній день можна вже з упевненістю говорити про повний провал проекту, під назвою "незалежна Україна" під прапорами лібералізму з легким націонал-патріотичним флером.
            Щоб стверджувати так, у нас є всі підстави. Вони - в наступному:
    - Збройні сили України не в змозі захистити територіальну цілісність країни через повної деградації: матеріально-технічної, кадрової, ідеологічної та ін .;
    - У влади в Україні знаходяться згуртовані спільними інтересами олігархічні групи, які, по-перше, не є про-українськи налаштованими (і навіть не належать у своїй більшості до українського етносу); по-друге, - розглядають Україну лише як дармову годівницю для викачування з неї грошей в зарубіжні банки; по-третє, - бояться підйому національної самосвідомості української нації як чорт ладану (оскільки дуже обгрунтовано побоюються, що в цьому випадку доведеться нести відповідальність за систематичне пограбування країни і народу);
   - Інформаційне та ідеологічний простір повністю зайнято не просто не-українськими агентами, але - агентами, які пропагують ідеї відкрито анти-українські;
- Економіка України практично повністю контролюється прямо (через продаж іноземним, в основному, російським, компаніям) або за допомогою іноземних кредитів, в першу чергу - МВФ;
   - Величезне число жителів України не тільки не сприймає її незалежність, а й прямо мріє приєднання до Росії. Оскільки ж переважна більшість їхнього локально зосереджено в головних промислових східних і південних областях, то цілком можливий абхазького-Південно-Осетинський сценарій, при якому Україна просто перестане існувати як держава на мапі світу. З огляду на ж того, що ця анти-українська прошарок є значною частиною політичного електорату то більшість політичних парій України в тій чи іншій мірі заграють з нею, підживлюючи її антиукраїнські настрої і претензії.
   - Національно-патріотичні партії та групи слабкі, нечисленні і просякнуті ідеями як західного лібералізму, так і християнського непротивлення злу насильством, замішаним на страху перед репресіями влади, винесеному з радянського минулого. Вони не мають ні чіткої поетапної програми дій, прив'язаною до реального життя і потребам українського народу, ні волі до здійснення таких дій. Вони непрофесійні ні в сфері політики, ні в сфері економіки, ні в сфері ідеології, через що сліпо копіюють західні моделі діяльності подібних партій. Крім того, вони практично не має доступу до таких основних засобам масової інформації, що телебачення і радіо.
            Чи можна очікувати, що подібна ситуація "розсмокчеться", "час все вилікує" і Україна стане більш-менш реально незалежною, а рівень життя основної маси її громадян підніметься?
            Думаю, що вважати так може тільки повний фантазер, начисто відірваний від реалій життя.
господарський колапс
            За всі часи незалежності України практично не здійснювалося серйозних капіталовкладень в оновлення морально застарілого та зношеного до аварійного рівня основних бюджето-утворюючих підприємств. Більш того, майже всі кошти, які виходили в якості прибутку від реалізації продукції цих підприємств не тільки не вкладалися в реальне господарство України, а просто вивозилися за кордон або витрачалися на другорядні програми (типу проведення парадів, фестивалів або покупки іноземних футболістів). В результаті, навіть за тотальної зміні політики влади в цій сфері, з великими труднощами (та й то - ні з гарантованим успіхом) можливо оновити основні фонди цих підприємств. Однак, оскільки навіть проблиску подібних змін не спостерігається, нас ГАРАНТОВАНО чекає колапс економіки найближчими десятиліттями, якщо не роки.              
    Враховуючи ж, вся інфраструктура життєзабезпечення в Україні побудована за радянською моделлю, де вона фінансувалася з центрального бюджету держави, то ми станемо свідками масових катаклізмів в житлово-господарському комплексі: руйнування системи теплопостачання, газо-, енерго- і водопостачання, транспорту, медицини, науки , освіти, руйнування систем каналізації, водоочищення, мусоросбора тощо. Фактично ці процеси вже відбуваються, але доки вони не досягли катастрофічних масштабів - і владі, і масам на них наплювати.
 дефолт
Україна вже сьогодні є другим в світі боржником МВФ (перший - Греція), однак вона стрімко рухається до першого місця. На сьогоднішній день тільки обслуговування зовнішнього боргу вже становить більше половини бюджету України і це при тому, що, на відміну від західних країн з їх системою приватної страхування, пенсійного забезпечення та високими заробітками, велика частина населення в тій чи іншій мірі залежить в цих питаннях від наповнення державного бюджету. Рано чи пізно але тиск на бюджет збільшується видаткової частини і все зменшується дохідної - призведе до його фактичного банкрутства і дефолту. У реальному житті це буде означати повернення до затримок зарплат і пенсій в стилі початку 90-х років. Що станеться далі, в той час як Україна вже не має того запасу економічної та господарської міцності, який був накопичений нею за роки перебування в СРСР - важко навіть прогнозувати. Все це прекрасно розуміють олігархічні угруповання, що знаходяться фактично при владі, - саме тому вони з усе зростаючою швидкістю переводять свої мільярди в офшори і розпродають акції своїх підприємств. Підняти ж економіку України після вже доконаного колапсу буде практично неможливо, оскільки велика частина її підприємств будувалася за рахунок коштів величезного сукупного бюджету СРСР. Таким чином, якщо не вжити дійсно радикальних кроків до зміни САМИХ ОСНОВ управління господарством України (що практично неможливо мирним шляхом), то ми в самому найближчому часі якщо і будемо мати Україну, то тільки у вигляді її албанського аналога (та й то навряд чи - клімат на Україні посуровее буде). 
Швидше ж за все, Україна просто розпадеться на кілька незалежних регіонів, які будуть поділені між Росією, Польщею, Румунією, Угорщиною і, можливо, Туреччиною. Причому все це з великою ймовірністю буде відбуватися на тлі взаємній сепаратистської різанини щодо Придністровського, абхазькі і Південно-Осетинський сценарій.
 Руйнування національної самосвідомості
            Один з міфів, в який вірила наша націонал-ліберальна інтелігенція і в який вони регулярно намагалися нести в маси є міф про перманентний поголовне патріотизм українського населення тільки тому, що воно живе на території України або розмовляє українською мовою. Цей міф був вигідний і самої цієї ліберальної інтелігенції: прикриваючись націонал-патріотичними гаслами і українською мовою вони могли спокійно руйнувати Україну, продаючи її та Росії, і Заходові. Причому цей міф працює досі: т.зв."Помаранчева революція" очолювалася людьми, вільно володіють українською мовою і всіляко демонструє свою "шароварну" українськість - і при цьому все тут же забули, що ці люди є вихідцями з тих самих олігархічних структур, для яких Україна є не більше ніж дійною коровою, а народ - тупим слухняним бидлом. Досить політику оголосити себе "патріотом України" гарною українською мовою - і наші патріотично налаштовані громадяни починають пускати сльози розчулення, причому абсолютно не аналізує ні програму цього політика, ні сферу його інтересів, ні його діяння. Насправді ж всі ці Чорноволом, Лук'яненком і ющенки все своє життя присвятили або зміцненню радянського ладу під гаслами "соціалізм з людським обличчям" або - крайнього прозахідного лібералізму, давно відкинутого самим Заходом саме через свою тотальної деструктивності. Ці політичні типажі не просто дискредитують ідеї української незалежності, але і прямо всаджують їй ніж у спину, віддаючи відкритим ворогам України її ядерний щит, підтримуючи західні військові авантюри в світі, відстоюючи інтереси іноземного капіталу і відкрито борючись з ідеями українського націоналізму як "фашистськими" і "недемократичними". Саме їх зусиллями була дискредитована сама ідея української незалежності.
            Другим фронтом руйнування національної самосвідомості виступають відкрито антиукраїнські сили, в руках яких, фактично, і знаходяться всі важелі впливу в Україні. Ці сили діляться на кілька груп, дуже часто знаходяться в прямому співробітництві один з одним.
Перша група - це імперський шовіністичний московський політикум і олігархія, які всіляко прагнуть повернути свій вплив на пострадянському просторі. Це їм потрібно зовсім не для того, щоб будь-яким чином поліпшити життя свого народу або підняти економіку своєї країни, а для збільшення потоку викачується на Захід капіталу. Українська незалежність з її політико-олігархічними групами є для російських олігархів серйозною перешкодою і статтею збитків. Крім того, вони бояться, що територія України потрапить під пряму залежність від західних країн (як це відбувається в країнах колишнього Варшавського договору) і вони втратять всі важелі впливу на Україну. Звідси і постійні завивання з приводу теоретичного приєднання України до НАТО (в дійсності НАТО Україна абсолютно не потрібна, хіба що для баз, без надання права входження в цей блок, як це і зроблено, наприклад, в Середній Азії).
       Друга група, ворожа самій ідеї сильної і незалежної України, - це західні країни так званого "золотого мільярда". Їх найголовніша задача не допустити появи на міжнародній арені нового сильного гравця (та ще й з ядерною зброєю, яке Україна все ще в стані відтворити - що в цьому випадку унеможливлює по відношенню до неї югославського або іракського сценарію). Ця лінія поведінки Заходу не є ексклюзивною тільки для України: різні сценарії придушення економік "незахідних" країн - стара тактика колишніх колоніальних країн Європи і США. Оскільки в цьому питанні інтереси Заходу і Росії повністю узгоджуються, то вони часто діють при взаємній підтримці, коли мова йде про придушення національної самосвідомості в Україну. Різниця в їх тактиці полягає лише в тому, що кожен діє виходячи зі своїх ресурсів: Захід - за допомогою лихварства МВФ, Росія - за допомогою газового вентиля. І при цьому обидві ці сили ведуть постійну психологічну війну проти всього українського з допомогою практично повного контролю над "українським" ЗМІ.
Третя, дуже специфічна антиукраїнському налаштована група - це міжнародна та, в першу черга - українське, іудейство. Причому, якщо російську або західну ворожість по відношенню до незалежності України має під собою раціональні коріння, то ненависть іудеїв до українців - це глибоко ввібрана релігійно-расистська ненависть як до українського народу, який неодноразово в минулому піднімався на боротьбу з іудейським лихварством, так і до української християнської культури, глибоко ненависної іудеям. Крім того, контроль над українською економікою і політикою (а більшість наших олігархів і вищих управлінців або відкриті іудеї або - їх вірні маріонетки) - дає іудейським державі Ізраїлю хороший дохід і доступ до необхідних фінансових і матеріальних ресурсів, які широкому потоком полилися в цей оплот іудаїзму з моменту розпаду СРСР.
Всі ці сили, якщо абстрагуватися від приватних моментів, руйнують ядро ​​української національної самосвідомості наступними методами:
- Створення міфу про те, що на Заході нас чекають, причому чекають як рівноправних партнерів.Насправді ж Заходу України потрібна лише для обслуговування "труби" і як джерело ресурсів. Дешевою робочою силою Захід забезпечений на сторіччя вперед: Західна Європа за рахунок "братів менших" з країн колишнього Варшавського договору (Польщі, Угорщини, Румунії та ін.), А США - за рахунок країн Латинської Америки і Азії. Причому Заходу не потрібні висококваліфіковані робітники для високотехнологічних виробництв - таких не бракує. Потрібні "негри на плантації": чорнороби, підсобники, прибиральники і т.п. Цей міф "рівноправності" підтримується як самим Заходом, так і нашими прозахідними націонал-лібералами.
- Пропаганда російського великодержавного міфу про "єдність східно-слов'янських народів", який, після входження слов'янських Польщі, Чехії, Словаччини та Болгарії до Євросоюзу і НАТО редукувався до "єдності трьох народів - Росії, Білорусі та України", з керуючим і ідеологічних центром, природно, в Москві.Цей міф нагнітається в Україні всіма підвладними Москві засобами: через підконтрольні ЗМІ, Московський Патріархат, проросійські партії та організації, з допомогою російських фінансових груп, політиків, діячів культури, поп-зірок і агентів впливу на Заході. Цей міф щільно спирається на "спільне радянське і історичне минуле" і на ностальгію за радянським минулим у досить великого прошарку населення.
- Пропаганда через масову культуру і ЗМІ західних моделей поведінки і стереотипів, руйнівних для української культури і національної самосвідомості. Насамперед - прославляння криміналу, принципу взаємної конкуренції і ворожості, етнічного протистояння, схвалюваності асоціальних форм поведінки.Жорстке зміщення сфери цінностей зі сфери духовного і фізичного вдосконалення, патріотизму і самопожертви, притаманні українській культурі - в сферу тотальної деградації і тваринного гедонізму.
- Відволікання уваги мас від реальних національних проблем на проблеми штучно створені, другорядні і помилкові, такі як "глобальне потепління", "свинячий грип", "ісламський тероризм" або "вступ до Євросоюзу".
- Напрямок уваги на "славне минуле", "перекази давнини глибокої", на етнографію на шароварництво, а не на творення славного сьогодення і майбутнього. При зовнішньої благовидого спрямованості вектора уваги національно-свідомої частини населення на діяння предків, такий підхід веде до політичного аутизму, занурення у мрії, відриву від реальності і, в кінцевому підсумку, - випадання з активного процесу боротьби за відродження України тут і зараз. Вельми показовим є той факт, що навіть в націоналістичному середовищі за останні 20 років практично не створено сучасного патріотичного пісенного фольклору (рок-стилізації не береться до уваги - ж вони лише опошляють саму ідею). У той час, як за часів діяльності УПА не тільки були створені десятки патріотичних повстанських пісень, а й велася цілеспрямована робота в цьому напрямку.
Всі ці методи антиукраїнської пропаганди націлені, по-перше, на представлення української незалежності в негативному світлі, і, по-друге, - психологічна втома мас, введення їх в апатію і депресію через руйнування життєвих орієнтири.
Слід чітко усвідомити, що проти України і її народу ведеться агресивна психологічна війна з метою знищення самої української нації і для того щоб протистояти всій цій відмінно працює, грамотно спланованої і змащеній мільярдами доларів машини, ми повинні протиставити щось набагато сильніше в психологічному впливу на почуття мас. Причому цей вплив має бути діаметрально протилежним за завданнями, які ставлять перед собою вороги України.


Популярні дописи з цього блогу

Анонс повного розпродажу! Повний розпродаж з шостої ранку 4 лютого 2017 року і до повного остаточного розпродажу. Всі гроші підуть на потреби АТО та патріотичних рухів.

Внимание АКЦИЯ! Максимальный репост приветствуется!