Підла розправа над політичним опонентом | Юрій Павленко
Вчора стало відомо, що президент Порошенко своїм указом позбавив Михайла Саакашвілі українського громадянства, використавши при цьому надуманий і зовсім сміхотворний привід: нібито в проханні про надання громадянства, яке Саакашвілі подавав два роки тому, містилися неправдиві відомості щодо відсутності щодо нього кримінальних справ.
При цьому мова йде про переслідування Михайла Саакашвілі грузинською владою за сфабрикованим політичній справі, факт наявності якого вже багато років є загальновідомим, і був таким два роки тому. Про цей факт було добре відомо всім, в тому числі і українській владі, і цей факт ніяк не може бути нововиявленою обставиною.
Два роки тому ця обставина Петру Порошенко не заважало надати Саакашвілі громадянство, а тепер глава нашої держави раптом, ні з того, ні з сього, «схаменувся» і несподівано, чудесним чином, «прозрів».
Як відомо, два роки тому, одночасно з наданням йому українського громадянства, Михайло Саакашвілі був призначений главою Одеської обласної державної адміністрації та організував там широкомасштабну і вельми ефективну кампанію боротьби з корупцією. Фактично, на той момент керована ним Одеська область стала флагманом, свого роду вітриною, боротьби з корупцією в усій Україні.
Незабаром Михайло Саакашвілі був звільнений з цієї посади, оскільки правлячий корупційний режим під керівництвом Петра Порошенка не мав намірів пиляти сук, на якому сидів, а збирався лише імітувати боротьбу з корупцією, пустити пил в очі своїх Західних партнерів. Справжнє викорінення корупції в Україні в плани президента і його спільників не входило (і, зрозуміло, не входить). Саме з цієї причини Михайло Саакашвілі і був тоді звільнений зі свого поста правлячої (і понині) в Україні бандою корупціонерів.
Разом з ним, до речі, була звільнена і вся його команда борців з корупцією, зокрема Юлія Марушевская, активно розчищають авгієві стайні на Одеській митниці, проти якої потім навіть велося зовсім знущальне розслідування щодо виплати жінкам-співробітницям митниці чисто символічною премії з нагоди 8 березня (в той час, як її діяльність принесла мільярди в державний бюджет за рахунок перекриття корупційних потоків).
Цей випадок з Марушевская зайвий раз у всій красі продемонстрував дріб'язкову мстивість нинішньої влади, методи правління якої в окремих ситуаціях нагадують кота, допомогти в кімнатні тапочки свого господаря.
Після звільнення з державної служби Михайло Саакашвілі багато разів виступав у пресі на тему боротьби з корупцією, зі знанням справи викривав зловживання влади і навіть організував в Україні свою партію, основним гаслом якої була боротьба з корупцією.
І саме з тієї причини, що корупція є основою нинішнього режиму Порошенко, влада не стала миритися з цією його вкрай небезпечною для засіли в уряді бандитів діяльністю. Пішла брудна політична розправа: у людини, що не має ніякого іншого громадянства, підло відібрали український паспорт. Апатридом зробили людини, діяльність якого протягом останніх двох років була вкрай важлива і надзвичайно корисна для всіх нас, громадян України.
Втім, не тільки протягом двох останніх років: я б ще згадав ту підтримку, яку Михайло Саакашвілі зробив у 2004 році Помаранчевої революції в Україні (він тоді обіймав посаду президента Грузії).
Необхідно також відзначити, що цій скандальній рішенням влади протягом останніх місяців передувала тривала і шалена цькування Михайла Саакашвілі в наближених до влади засобах масової інформації. Найняті правлячої мафією продажні журналісти і до мозку кості корумповані політики рясно поливали його наклепницької брудом, поступово готуючи громадську думку в нашій країні до цього фінального акорду повного згортання в Україні боротьби з корупцією.
Скачати відео
Отже, поряд з жорсткою зачисткою преси, атакою на незалежні засоби масової інформації, корупційний режим, передчуваючи свою смерть, судорожно вживає всіх заходів для зачистки політичних опонентів. Корупційної банді не потрібна чесна політична конкуренція, їй не потрібні політики, які викривають брудну діяльність нинішньої влади.
Тотальна евакуація з королівства кривих дзеркал | Юрій Павленко
Тотальна евакуація з королівства кривих дзеркал
Останнім часом в різних публікаціях вітчизняного дискурсу стала все частіше порушуватися тема масової еміграції з України. Мені теж захотілося висловитися з цього приводу.
У чому причина масової втечі громадян з України? Я думаю, вона полягає в тому, що у кожної людини тільки одне життя, а перспектив нормального життя тут (в нашій країні) немає. Ось і їдуть люди туди, де можна нормально жити, а не виживати, як в Україні. Така властивість людської природи - звичайний інстинкт самозбереження. Адже в сучасній Україні всіляко придушується природне прагнення людини до самореалізації. Неможливо займатися ніяким бізнесом - держава тут же тебе пограбує. Весь успішний бізнес інтегрований в корупційну мафію, що захопила владу в країні. Чесній людині там робити нічого.
Звичайно, є в Україні люди, які задоволені таким станом речей. Це дві категорії: члени згаданого вище корупційної мафії і великий прошарок утриманців, які живуть на подачки, які з панського плеча кидає їм корупційна мафія. Звідки беруться ці подачки? І за рахунок чого жирує корупційна мафія? Саме за рахунок пограбування чесних бізнесменів і найманих працівників, які виробляють всі матеріальні блага. Яких, як раз, і не влаштовує такий стан справ. І які, як раз, і складають кістяк того еміграційного потоку, якому присвячена ця стаття.
Таким чином, відкривається нам картина є за своєю суттю жахливою: з країни виїжджають саме ті люди, за рахунок яких ця країна існує. (В тому числі, націлена на чесний і ефективну працю молодь, що не бачить тут ніякої для себе перспективи.) А залишаються на місці, в основному, саме, паразитичні елементи. До чого в підсумку призведе цей процес? Ясно, що в наявності позитивний зворотний зв'язок: чим більше економічно ефективних громадян (і перспективної молоді) покине Україну, тим гірше буде ставати економічна ситуація, що в свою чергу буде посилювати бажання активних громадян емігрувати. Якість населення, таким чином, буде не просто погіршуватися, а погіршуватися наростаючими темпами. Відсоток паразитичної складової буде рости лавиноподібно. Це - повна катастрофа. (В тому числі, до речі,
Крім економічного є ще й політичний аспект. Давайте поміркуємо про вибори. Хто за кого голосує? Які гасла кому подобаються? Економічно активним громадянам (і бізнесменам, і найманим працівникам) хочеться, щоб з них стягували якомога менше податків і забезпечували в країні правопорядок. Вони симпатизують ліберальних ідей. Їм не подобається втручання держави в економіку (що є, по своїй суті, узаконеним грабежем). Що ж стосується членів корупційної мафії і живуть на подачки держави утриманців, то вони виступають з прямо протилежними гаслами (і підтримують їх на виборах): максимальне розширення функцій держави і галопуюче зростання податків. (Оскільки саме з цих податків ті і інші годуються.) Тобто, в результаті виходить натуральний соціалізм і експропріація. Так яка ж політика буде домінувати в Україні при такому розкладі? Очевидно, що на виборах і далі будуть перемагати (з дедалі більшим відривом від лібералів) партії, які ратують за розширення державного втручання в економіку і зростання податків, що обіцяють при цьому розширення системи подачок для паразитичної частини населення. Ось вам і ще одна позитивна зв'язок, захоплива країну в прірву.
Необхідно відзначити, що описаний вище режим тотального пограбування за своєю суттю є гранично антигуманним. Він підтримує злодійство і карає чесність. Він суперечить природі людини і займається її знищенням. Він краде в українців найцінніше, що у них є - їх життя, замінюючи її (для тих, хто тут залишився) похмурим сурогатом. Він вбиває все творчі здібності, на все життя фактично поміщаючи людей в клітку (вбиваючи в них все людське і перетворюючи їх в тварин). І з цієї клітини люди і хочуть вирватися, з болем в серці залишаючи країну, в якій вони народилися. Вони просто хочуть дихати на повні груди, розправивши плечі. Вони просто хочуть залишатися людьми. Вони шукають на Землі місця, де чесна праця і успішний бізнес цінуються оточуючими, а утриманство і паразитизм віддаються остракізму.
На жаль, на відміну від інших ораторів, які виступали на цю тему, не можу закінчити свою статтю на оптимістичній ноті: я не бачу ніяких причин, за якими в доступній для огляду перспективі дана ситуація могла б змінитися. На даний момент я не бачу ніяких передумов для зміни цього катастрофічного тренда.
Дана стаття є інформаційною стратегією. Ключем до перехвату ініціативи, переходу інформаційної війни в площину виграшних для України позицій і формуванню об’єднуючої інформаційної доктрини. В ужитку загальнонаціональну інформаційну доктрину прийнято називати «національною ідеєю».
Дві доби бив себе по рукам, щоб подати цю, мабуть, найважливішу статтю Чумного ДоХтора максимально чітко, правильно, без зайвої патетики і надмірного пафосу. Мова в цій статті піде про атомну бомбу інформаційної війни. Велику Ідею, яку хочеться донести і вкласти в мозок кожного українця. Мова йде за нашу нову національну ідею. Ідею, яка допоможе нам перемогти.
На погляд ДоХтора, це не просто важливо. Це НАДВАЖЛИВО. Тому, я прошу всіх і кожного осилити цю статтю до кінця. Прикладу всі зусилля, щоб стаття була максимально зрозумілою.
КЛЮЧ ДО РОЗУМІННЯ
В даній статті, ЧуДо буде відштовхуватися від наступних позицій:
Інформаційна війна – це війна. Тут є свої солдати, свої командири, свої підлеглі, своя тактика і своя стратегія.
Виходячи з пункту 2, в даній статті буде використана військова термінологія.
Мова в даній статті піде не про тактичні, а про стратегічні завдання України.
Дана стаття орієнтована не стільки на широку аудиторію, скільки на, так звані, «вузли інформації». Тобто – ті ресурси і джерела, а також ті інформаційні суб’єкти, що мають свою аудиторію. Завдання суб’єктів і ресурсів, максимально чітко донести викладену інформацію до максимально широкої аудиторії, використовуючи абсолютно будь-які канали передачі інформації, чи то ЗМІ, медійні персони, або спільноти в соціальних мережах.
Дана стаття не буде зачіпати тему впровадження інформації. Про запровадження описуваної стратегії, ДоХтор вважає доцільним і, навіть, життєво необхідним – промовчати.
Мова піде не про чергову спільноту інформаційного спротиву. Мова йде про повноцінну інформаційну стратегію, що повинна стати на засадах у зовнішній і внутрішній українській інформаційній політиці.
РЕАЛІЇ
Вже ось рік ми намагаємося змагатися з машиною російської пропаганди. Іноді –успішно, іноді – безрезультатно. Але далі ефективних тактичних інформаційних операцій, Україна в боротьбі не просунулась ані на крок. Це пов’язано:
-З відсутністю єдиного інформаційного вектораПобудувати ефективний інститут пропаганди можливо лише тоді, коли держава (або структура, що займається впровадженням певних інформаційних трендів ( месседжів для аудиторії)) має єдиний вектор інформаційної подачі. Тобто: максимальна кількість інформаційних ресурсів( чи то ЗМІ, чи просто медійні персони) розповідають, приблизно, одне й те ж по всім каналам, всім ресурсам і з кожної сторінки. В Україні, де за владу змагаються одразу декілька великих політичних кланів, кожен з яких має свої інформаційні ресурси ( блогерів, ЗМІ, інші канали інформації), побудувати єдине інформаційне поле вкрай складно. За межею месседжа «Єдина Україна» вся єдність закінчується. Починається політичний розбрат.
-Відсутністю розуміння загальної стратегіїПереважна більшість осередків (загонів) інформаційного спротиву зіштовхуються з постійною необхідністю спростовувати брехню російської пропаганди. Таким чином, в військовому значенні, наше інформаційне поле переходить в стан спротиву. Противник постійно нав’язує нам свою ініціативу. Для того, щоб тактичні завдання перестали бути хаотичними, українське інформаційне поле повинне перейти до своїх стратегічних задач і вже, виходячи із стратегії, займатися питаннями тактики.
Дана стаття є інформаційною стратегією. Ключем до перехвату ініціативи, переходу інформаційної війни в площину виграшних для України позицій і формуванню об’єднуючої інформаційної доктрини. В повсякденні загальнонаціональну інформаційну доктрину прийнято називати «національною ідеєю».
КОРОТКО. ЩО В НАС БУЛО
За великим рахунком, всією загальнонаціональною ідеєю України, останнім часом, стала теза, сформована ще копірайтерами часів президента Кучми «Україна – не Росія». ЧуДо може спокійно вважати інформаційною стратегією, так як, саме виходячи з цієї тези, і будується надто багато тактичних державних інформаційних завдань. Простіше кажучи, аудиторія мислить в рамках повного протиставлення всьому російському. Ми намагаємось протиставити себе росіянам настільки, що чинимо собі непоправної шкоди. В останні півроку російська сторона нерідко намагається використати нашу ж стратегію в своїх цілях. Наприклад, якщо з боку Російської Федерації вводиться інформація про те, що людина, чи явище, чи тенденція — гарні, то з боку України негайно вмикається протидія. Тому, іноді, для того, щоб прибрати політичних опонентів або ліквідувати незручну тенденцію, російським інформаційним технологіям достатньо похвалити цю персону чи тенденцію. Простіше кажучи: росіянам достатньо погладити по голівці будь-якого українського політика і українська аудиторія миттєво зробить цю людину ворогом українського народу. Саме від цих недоліків і відштовхувався ЧуДо в побудові національної інформаційної концепції.
Таким чином:
-Національна ідея повинна носити цілком новий для суспільства «меседж»
-Має бути простою і зрозумілою аудиторії ( про це нижче)
-Не повинна суперечити жодним політичним переконанням, а слугувати деяким об’єднуючим фактором
-Влаштовувати абсолютно всіх представників усіх політичних течій. Як не крути, основне джерело подачі інформації – чиїсь ресурси ( нехай то буде, так званий, «дніпропетровський клан», чи незалежні активісти, незалежні від політичних, соціальних та релігійних поглядів.
ЩО ДОХТОР ПРОПОНУЄ
В системі протидії інформаційній агресії Російської Федерації, можна виділити основну тенденцію:
-Будь-які, об’єднуючі російську аудиторію тенденції, побудовані на історичних передумовах. Росія тисне на нас історією. Російська Федерація грає на історичному полі. Сталін, Ленін, Гітлер, Російська Імперія, Радянський Союз, Біла Гвардія, ікони, православ’я і т. п., це все російська історія. Правдива – неправдива, викривлена – не викривлена, це питання інше. Намагаючись опиратись російській інформаційній агресії на історичному полі, Україна втрачає військову ініціативу.
Простіше кажучи, наш інформаційний пінг-понг можна представити наступним діалогом:
Російська сторона: Фашисти!
Українська сторона: Ми не фашисти!( далі йде перелік доказів)
Російська сторона: України не існувало!
Українська сторона: Україна існує давно!( далі перелік доказів)
Нам потрібно максимально відійти від такої лінії поведінки. Україна постійно змушена виправдовуватись: ми не фашисти, ми не посібники фашистів, ми існували давно, ми внесли великий вклад в перемогу у Другій Світовій і т. п.
Назріває логічне питання: в чому ж слабке місце російської пропаганди? Відповідь приховується далеко не в фейках і ляпах лайфньюз. Відповідь криється в самій суті російської пропаганди. Увага всіх і кожного:
В ЛЮДЕЙ, ЯКІ ЗОСЕРЕДЖЕНІ ВИКЛЮЧНО НА МИНУЛОМУ, ВІДСУТНЄ МАЙБУТНЄ!
Наступними в оригінальній статті були два абзаци, котрі ЧуДо вирішив видалити з публічного доступу. Вони стосуються інформаційної атаки на Російську Федерацію.
Виходячи з вищеописаної тези, залишилось тільки зрозуміти, як це може використати Україна. І відповідь була очевидною.
Україні необхідно максимально відійти від питань історії і тактичних задач, спрямованих на посилення російських «історичних» позицій. Наш ворог має ідеологію, заснованій на «вчора», але не має ідеології, заснованій на «завтра». Таким чином, саме поняття «ЗАВТРА» повинно стати основним вектором в інформаційній політиці України. Чим довше ми в’язнемо в питаннях історії ( і, навіть, вибачте, традиційності), тим більше ми відходимо в бік дня вчорашнього. Наше «ЗАВТРА» куди як краще, ніж постійна битва за традиції і державність.
Наше «ЗАВТРА» це:
-Пояснення потенційним інвесторам перспектив інвестицій в Україну
-Об’єднуючий фактор, на відміну від питань націоналізму, традиційності.
-Аполітична теза, що не викликає розбіжностей у великих українських політичних і економічних гравців.
Кажучи простою мовою:
Росія – це те, що хоче бачити російська аудиторія; це велике і, навіть, «славне» минуле ( хоча я б тут сперечався, як історик). Це безліч традицій і безліч архаїзмів. Росія те, що хоче бачити середньостатистичний адепт «русской идеи» — цар, вітчизна ( я з маленької літери, нічого?), стереотипні традиції. В цьому світі немає місця для нового. Це світ людей минулого. Людей СРСР, людей Російської Імперії, людей Русі.
Україна – це майбутнє. Майбутнє – це наше спільне «ЗАВТРА». Ми повинні піднести «ЗАВТРА» в інформаційний культ. Створити його на рівному місці. Вигадати, якою б сміливою, абсурдною і наївною не здавалася б нам ця ідея. Україна це не «свобода» проти «імперії». Україна це наука проти поборів релігії ( мова не про віру, а про релігію, як форму впливу на аудиторію!). Україна це майбутнє проти минулого! Майбутнє не має обмежень і рамок. Майбутнє – це космос, наука, роботи проти архаїчної ідеології. Майбутнє це скляні будівлі проти старих кам’яних соборів. Майбутнє – це люди нових професій. Майбутнє – це сексуальність проти стриманого консерватизму. Майбутнє – це кожен з нас.
Навіть, оглядаючись на всі боки, українській аудиторії варто не наводити приклади соціальних успіхів Європи, не намагатись протиставити демократичні свободи Європи російській архаїчній імперській вертикалі з царями і холопами. Ми повинні бачити в «ЗАВТРА» не лише свободи, але й самі досягнення. Навіть, в даний час, абсурдні: техніку, точні технології, наукові досягнення. Можливо, навіть не такі, як на Заході, а взагалі – СВОЇ!
Зрозуміло, що наше «ЗАВТРА» не прийде до нас, якщо ми будемо інертні, пасивні. В формулюванні ЧуДо не зміг оминути іще одну національну рису – інертність. Ми навчились працювати. Ми навчились оспівувати працю. Давайте продовжувати в тому ж дусі.
Лишилось засунути це все в одне лаконічне, доступне всім формулювання, яке буде зрозуміле всім і кожному. Півроку ЧуДо бився над цією фразою. І, нарешті, вона з’явилась. Отже, дорогі українці. Пропоную вам наступну національну ідею, що буде сформульована одною простою тезою.
І, наостанок, не втримаюсь від патетики. Вони сказали, що Україна вмерла? Хрін там! Україна тільки народилась! І в цієї дитини є величезне майбутнє.
