субота, 3 грудня 2016 р.

Перекладена копія документа "Повстанец и гражданин: эволюция Майдана" - Google Документи

Перекладена копія документа "Повстанец и гражданин: эволюция Майдана" - Google Документи:

Повстанець і громадянин: еволюція Майдану

01.12.2016 9:50

Віталій Портников

Першого грудня 2013 року євромайдан переріс у повстання, назване пізніше Революцією Переваги

Дуже добре пам'ятаю свої відчуття в ті хвилини, коли розвертався перводекабрьскій "марш мільйонів". Коли раптово виявилося, що ні про яку справжній сцені - хоча б такий імпровізованій, яка була споруджена ще до побиття студентів, і мови бути не може, а для виголошення промов доведеться забиратися на вантажівку. Коли з цієї вантажівки відкривалося багатотисячне порушену людське море, скандували, здавалося, тільки одне - "зека - геть". Я дуже добре пам'ятаю розгубленість політиків, які повинні були очолити протест, але абсолютно не уявляли собі, які масштаби він може прийняти. Саме атмосфера того дня переконує мене більш, ніж що-небудь інше, в стихійності подій, в тому, що ми опинилися сам на сам з історією.

Так, звичайно, опозиційні партії хотіли використовувати рішення уряду Миколи Азарова про відмову від європейської інтеграції - і саме для цього збирали мітинг на Європейській площі. Але це повинен був бути саме мітинг, який продемонстрував би популярність ідеї європейської інтеграції в очах населення і представив би опозиційні партії в якості головних захисників цього процесу. Те, що за кілька днів до цього мітингу почнуться студентські протести, а на головній площі країни виникне стихійний Майдан під патронатом громадських активістів, стало очевидною несподіванкою для опозиції, яка очікувала чого завгодно - тільки не двох Майданів. При цьому було абсолютно очевидно те, що демонстративна аполітичність "Майдану на Майдані" явно на руку владі, яка хотіла вивести тему європейської інтеграції за рамки політичного протистояння, позначивши її як суспільну дискусію або обговорення економічних ризиків. У цій ситуації навіть в рядах самої опозиції не було єдності щодо доцільності жорсткої конфронтації з владою по темі європейської інтеграції. Варто нагадати, що під час мітингу на Європейській площі виступали Арсеній Яценюк і ОлегТягнибок,а Віталій Кличко не дістався до Києва через логічестіческіх проблем. Але, можливо, в діях лідера УДАРу була своя логіка: влада явно перемагала опозицію, зміщуючи протест в суспільну площину. Коли в ніч побиття студентів Яценюк, Тягнибок і Кличко з'явилися в студії СавікаШустера,було абсолютно ясно, що опозиція втратила ініціативу, що об'єднання двох майданів - крок до їх подальшого зникнення, до ходіння в народ з розмовами про Європу, до парламентських протестам і науково -Теоретично конференціям про втрачений шанс.

Історія - це не організовані акції протесту, які не спецоперації, невиконання директив. Історія - це сам рух мас людей, рух, яке змінює епохи і держави.

Побиття студентів змінило все. Євромайдан завершився, не розпочавшись - хоча наступні події теж будуть називатися Евромайданом. Але це - вже інерція, прагнення до наступності. Майдан 1 грудня був чим завгодно, тільки не Евромайданом - він був загальнонародним протестом проти кримінальної диктатури.

Такого розвитку подій не очікували ні у владі, ні в опозиції. Втім, у владі були все-таки куди краще підготовлені до розростання народних протестів, більш того - судячи по провокації на Банковій у представників влади була повна впевненість, що чим гірше - тим краще. Чим більше радикальних подій вдасться спровокувати під час протестів - тим рішучіше ці протести можна буде розігнати. Влада прагнула до радикалізації, вважаючи, що вона буде кращим виправданням посилення режиму і переходу до відкритої диктатури. Опозиція стримувала радикальні настрої стільки, скільки могла, вважаючи, що влада не потрібно давати привід і що мирний протест буде руйнувати машину авторитаризму і спонукати Януковича і його оточення до компромісу. Між цими двома полюсами були протестуючі, переконані, що саме їх багатотисячне присутність повинна спонукати "зека" піти "геть".

Помилялися і ті, і інші, і треті. Помилялася опозиція - Янукович не хотів ніякого компромісу, вважаючи, що Майдан або втомиться і розійдеться, або почне радикалізовуватися - і тоді його можна буде розігнати. Помилялася влада, яка просто переоцінила свої сили і згуртованість. І помилялися люди, які не розуміли, що Янукович не сприймає всерйоз ніякі мирні протести, що він побоюється тільки сили - при цьому сили, що значно перевершує його власні можливості. І що він ніколи не відмовиться від влади через масового мітингу на Майдані - навпаки, цей мітинг стане для нього ще одним доказом "змови", якому він повинен протистояти.

Майдан, 1 грудня 2013 року

Коли я говорю, що 1 грудня всі ми опинилися перед обличчям історії, я саме це і маю на увазі. Історія - це не організовані акції протесту, які не спецоперації, невиконання директив. Історія - це сам рух мас людей, рух, яке змінює епохи і держави. Це те, чого не здатні зрозуміти ні Янукович, ні Путін,намагаються підмінити історичні тенденції симулякрами. Але вони не розуміють однієї простої речі - можна організувати мітинг, але не можна організувати Майдан. Можна озброїти найманців, окупувати територію і контролювати її - як це відбувається на Донбасі - але неможливо розраховувати на лояльність населення цієї території без присутності грубої сили. У справжніх масових рухах - і в цьому їхня відмінність від мітингів - політика це не зміст, а виключно фон. На Майдані виголошувалися промови і лунали заклики, в будинку профспілок працював Рада Майдану і засідали опозиційні фракції, люди аплодували популярним ораторам - але зміст того, що ці оратори говорили, не мало ніякого значення. Велика частина людей, які приходили на Майдан і залишалися на ньому, знали тільки одне: Янукович повинен піти, кримінальний режим - впасти. Те, що станеться після цього, практично нікого не цікавило. Тому що все не сумнівалися - після цього все буде добре.

Розчарування останніх трьох років пов'язано не тільки з тим, що після краху Януковича ми опинилися у війні, на межі економічного краху, в складній політичній та соціальній ситуації. А саме з тим, що в черговий раз в історії була спростована ця наївна народна віра - варто позбутися від диктатора і заживемо.

Повстанець може зруйнувати диктатуру. Але побудувати державу може тільки громадянин.

А так не буває. Повстання проти диктатури означає пробудження суспільства від анабіозу. Крах диктатури - то, що починається справжнє життя, життя, в якій за країну більше не відповідає "батя" зі своїм оточенням. Життя, в якій за країну відповідає Громадянин. Тобто кожен, тут живе. Дивним є те, що після краху Януковича серед українців виявилося так багато сучасних людей, які здатні це зрозуміти, що почало розвиватися волонтерський рух, що на війну пішли добровольці, що це почуття відповідальності не зникло, а зміцнилося. Те, що величезна кількість наших співвітчизників так і залишається в патерналістському полоні і стає тому легкою здобиччю різноманітних популістів, мене як раз не дуже дивує. Тому що по сусідству, в Росії чи Білорусі, ця надія на владу і безвідповідальність воістину тотальні.

Шествие по Крещатику 1 декабря 2013 года

Ходу Хрещатиком 1 грудня 2013 року

Тому важливо не те, чого насправді хотів Майдан. Ми з вами прекрасно знаємо, що він хотів одного, а всі інші бажання були індивідуальними і відрізнялися в залежності від політичних уподобань, життєвого досвіду і рівня розвитку кожного з нас. Важливо, що це шалене "зека - геть" в ході еволюції Майдану і наступних подій перетворило повстанців в громадян - а це і є найголовніше.

Повстанець може зруйнувати диктатуру. Але побудувати державу може тільки громадянин.

Віталій Портников

журналіст

Дивіться також: Революція. Майдан 2013-2014 в фотографіях

Підписуйтесь на аккаунт ЛІГА.net в Twitter, Facebook, ВКонтакте і Одноклассниках:в одній стрічці - все, що варто знати про політику, економіку, бізнес і фінанси.

Друк

Матеріали, що публікуються в розділі Думки, відображають виключно точку зору їх авторів і можуть не співпадати з позицією редакції порталу ЛІГА.net і Інформаційне агентство "ЛІГАБізнесІнформ"

Якщо Ви помітили орфографічну помилку, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Блоги

Сергій Бережний
Розкладання ефіру
01.12.16, 13:40
Віталій Дейнега
Ехо Війни
30.11.16, 21:01
Григол Катамадзе
Асоціація платників податків представила новий Податковий кодекс
28.11.16, 19:29

Все блоги

Зберегти

Оригінальний текст

'via Blog this'

Повстанец и гражданин: эволюция Майдана. Мнения экспертов на ЛІГА.net

Повстанец и гражданин: эволюция Майдана. Мнения экспертов на ЛІГА.net:

Повстанец и гражданин: эволюция Майдана

01.12.2016 09:50

Добавить в блокнот

Виталий Портников

Первого декабря 2013 года Евромайдан перерос в восстание, названное позднее Революцией Достоинства

Очень хорошо помню свои ощущения в те минуты, когда разворачивался перводекабрьский “марш миллионов”. Когда внезапно оказалось, что ни о какой настоящей сцене - хотя бы такой импровизированной, которая была сооружена еще до избиения студентов, и речи быть не может, а для произнесения речей придется забираться на грузовик. Когда с этого грузовика открывалось многотысячное возбужденное людское море, скандировавшее, казалось, только одно - “зэка - гэть”. Я очень хорошо помню растерянность политиков, которые должны были возглавить протест, но совершенно не представляли себе, какие масштабы он может принять. Именно атмосфера того дня убеждает меня более, чем что-либо остальное, в стихийности происходящих событий, в том, что мы оказались один на один с историей.

Да, конечно, оппозиционные партии хотели использовать решение правительства Николая Азарова об отказе от европейской интеграции - и именно для этого собирали митинг на Европейской площади. Но это должен был быть именно митинг, который продемонстрировал бы популярность идеи европейской интеграции в глазах населения и представил бы оппозиционные партии в качестве главных защитников этого процесса. То, что за несколько дней до этого митинга начнутся студенческие протесты, а на главной площади страны возникнет стихийный Майдан под патронатом гражданских активистов, стало очевидной неожиданностью для оппозиции, которая ожидала чего угодно - только не двух Майданов. При этом было совершенно очевидно то, что демонстративная аполитичность “Майдана на Майдане” явно на руку власти, которая хотела вывести тему европейской интеграции за рамки политического противостояния, обозначив ее как общественную дискуссию или обсуждение экономических рисков. В этой ситуации даже в рядах самой оппозиции не было единства относительно целесообразности жесткой конфронтации с властью по теме европейской интеграции. Стоит напомнить, что во время митинга на Европейской площади выступали Арсений Яценюк и Олег Тягнибок, а Виталий Кличко не добрался до Киева из-за логичестических проблем. Но, возможно, в действиях лидера УДАРа была своя логика: власть явно обыгрывала оппозицию, смещая протест в общественную плоскость. Когда в ночь избиения студентов Яценюк, Тягнибок и Кличко появились в студии Савика Шустера, было совершенно ясно, что оппозиция утратила инициативу, что объединение двух майданов - шаг к их последующему исчезновению, к хождению в народ с разговорами о Европе, к парламентским протестам и научно-теоретическим конференциям об упущенном шансе.

История - это не организованные акции протеста, не спецоперации, не исполнение директив. История - это само движение масс людей, движение, которое меняет эпохи и государства.

Избиение студентов изменило все. Евромайдан завершился, не начавшись - хотя последующие события тоже будут называться Евромайданом. Но это - уже инерция, стремление к преемственности. Майдан 1 декабря был чем угодно, только не Евромайданом - он был общенародным протестом против криминальной диктатуры.

Такого развития событий не ожидали ни во власти, ни в оппозиции. Впрочем, во власти были все же куда лучше подготовлены к разрастанию народных протестов, более того - судя по провокации на Банковой у представителей власти была полная уверенность, что чем хуже - тем лучше. Чем больше радикальных событий удастся спровоцировать во время протестов - тем решительнее эти протесты можно будет разогнать. Власть стремилась к радикализации, считая, что она будет лучшим оправданием усиления режима и перехода к открытой диктатуре. Оппозиция сдерживала радикальные настроения столько, сколько могла, считая, что власти не нужно давать повод и что мирный протест будет разрушать машину авторитаризма и побуждать Януковича и его окружение к компромиссу. Между этими двумя полюсами были протестующие, убежденные, что само их многотысячное присутствие должно побудить “зэка” уйти “гэть”.

Ошибались и те, и другие, и третьи. Ошибалась оппозиция - Янукович не хотел никакого компромисса, считая, что Майдан либо устанет и разойдется, либо начнет радикализироваться - и тогда его можно будет разогнать. Ошибалась власть, которая попросту переоценила свои силы и сплоченность. И ошибались люди, которые не понимали, что Янукович не воспринимает всерьез никакие мирные протесты, что он опасается только силы - при этом силы, значительно превосходящей его собственные возможности. И что он никогда не откажется от власти из-за массового митинга на Майдане - наоборот, этот митинг станет для него еще одним доказательством “заговора”, которому он должен противостоять.

Майдан, 1 декабря 2013 года

Когда я говорю, что 1 декабря все мы очутились перед лицом истории, я именно это и имею ввиду. История - это не организованные акции протеста, не спецоперации, не исполнение директив. История - это само движение масс людей, движение, которое меняет эпохи и государства. Это то, чего не способны понять ни Янукович, ни Путин, пытающиеся подменить исторические тенденции симулякрами. Но они не понимают одной простой вещи - можно организовать митинг, но нельзя организовать Майдан. Можно вооружить наемников, оккупировать территорию и контролировать ее - как это происходит на Донбассе - но невозможно рассчитывать на лояльность населения этой территории без присутствия грубой силы. В настоящих массовых движениях - и в этом их отличие от митингов - политика это не содержание, а исключительно фон. На Майдане произносились речи и раздавались призывы, в доме профсоюзов работал Совет Майдана и заседали оппозиционные фракции, люди рукоплескали популярным ораторам - но содержание того, что эти ораторы говорили, не имело ровно никакого значения. Большая часть людей, которые приходили на Майдан и оставались на нем, знали только одно: Янукович должен уйти, криминальный режим - рухнуть. То, что произойдет после этого, практически никого не интересовало. Потому что все не сомневались - после этого все будет хорошо.

Разочарование последних трех лет связано не только с тем, что после крушения Януковича мы оказались в войне, на грани экономического краха, в сложной политической и социальной ситуации. А именно с тем, что в очередной раз в истории была опровергнута эта наивная народная вера - стоит избавиться от диктатора и заживем.

Повстанец может разрушить диктатуру. Но построить государство может только гражданин.

А так не бывает. Восстание против диктатуры означает пробуждение общества от анабиоза. Крах диктатуры - то, что начинается настоящая жизнь, жизнь, в которой за страну больше не отвечает “батя” со своим окружением. Жизнь, в которой за страну отвечает Гражданин. То есть каждый, здесь живущий. Удивительным является то, что после краха Януковича среди украинцев оказалось так много современных людей, которые способны это понять, что начало развиваться волонтерское движение, что на войну пошли добровольцы, что это чувство ответственности не исчезло, а укрепилось. То, что огромное количество наших соотечественников так и остается в патерналистском плену и становится поэтому легкой добычей разнообразных популистов, меня как раз не очень удивляет. Потому что по соседству, в России или Беларуси, эта надежда на власть и безответственность поистине тотальны.

Шествие по Крещатику 1 декабря 2013 года

Поэтому важно не то, чего на самом деле хотел Майдан. Мы с вами прекрасно знаем, что он хотел одного, а все остальные желания были индивидуальными и отличались в зависимости от политических предпочтений, жизненного опыта и уровня развития каждого из нас. Важно, что это неистовое “зэка - гэть” в ходе эволюции Майдана и последующих событий превратило повстанцев в граждан - а это и есть самое главное.

Повстанец может разрушить диктатуру. Но построить государство может только гражданин.

Виталий Портников

журналист

Смотрите также: Революция. Майдан 2013-2014 в фотографиях

Подписывайтесь на аккаунт ЛІГА.net в Twitter, Facebook, ВКонтакте и Одноклассниках: в одной ленте - все, что стоит знать о политике, экономике, бизнесе и финансах.

Печать

Материалы, публикуемые в разделе Мнения, отражают исключительно точку зрения их авторов и могут не совпадать с позицией редакции портала ЛІГА.net и Информационное агентство "ЛІГАБізнесІнформ"

Если Вы заметили орфографическую ошибку, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter