Чорні Троянди

неділя, 5 березня 2017 р.

Біла стріла: Ахметов платить Росії і угрупованням «ДНР» і «ЛНР», а Київ знає про це – експерт - Google Документи

Біла стріла: Ахметов платить Росії і угрупованням «ДНР» і «ЛНР», а Київ знає про це – експерт - Google Документи:

Ахметов платить Росії і угрупованням «ДНР» і «ЛНР», а Київ знає про це – експерт - Google Документи

Ахметов платить Росії і угрупованням «ДНР» і «ЛНР», а Київ знає про це – експерт - Google Документи

Ахметов платить Росії і угрупованням «ДНР» і «ЛНР», а Київ знає про це – експерт

Український олігарх Рінат Ахметов з часу окупації Донбасу втратив більшу частину своїх статків.
Багато його підприємств перебувають на окупованій території Донбасу, тож, на думку декого з експертів, за це йому доводиться домовлятися з Росією і угрупованнями «ДНР» і «ЛНР», ділитися частиною прибутку, - повідомляють "Українські реалії" з посиланням на radiosvoboda.
Тепер же ці угруповання погрожують «націоналізацією». Ватажки донецьких і луганських бойовиків заявили: якщо до 1 березня блокаду Донбасу не знімуть, на всіх підприємствах української юрисдикції, які працюють на нині окупованій частині Донецької і Луганської областей, запровадять «зовнішнє управління».
Ультиматум угруповань «ДНР» і «ЛНР» щодо «націоналізації» підприємств був оформлений у вигляді «законів», які погодили так звані «парламенти» цих угруповань. Раніше їхні представники говорили, що це почнеться 31 березня, напередодні ж дату перенесли на 1 березня.
Перед цим бойовики з угруповання «ЛНР» заявили про готовність «націоналізувати» підприємства українського олігарха Ріната Ахметова.
«Стосується публічного акціонерного товариства «Алчевський металургійний комбінат», включаючи ПАТ «Алчевськкокс», ТОВ ДТЕК «Свердловантрацит», ТОВ ДТЕК «Ровенькиантрацит», ПАТ «Краснодонвугілля», ПрАТ «Аквасервіс», ПрАТ «Екоенергія», вітряний парк «Краснодонський», вітряний парк «Лутугинський», – заявив 10 лютого ватажок угруповання «ЛНР» Ігор Плотницький.
Тоді в компанії ДТЕК ці заяви не захотіли коментувати, проте наголосили, що ДТЕК працює винятково в українському правому полі.
«Всі активи компанії, включно з тими, що розташовані на тимчасово неконтрольованій Україною території, зареєстровані на підконтрольній українській владі території і виплачують податки в український бюджет», – сказала у коментарі Донбас.Реалії керівник департаменту із зовнішніх комунікацій «ДТЕК Енерго» Ірина Мілютіна, наголосивши, що компанія контролює діяльність всіх своїх підприємств.
Між тим, 21 лютого через блокаду зупинилися шахти «Краснодонвугілля» та Єнакієвський метзавод, що входять до групи «Метінвест» Ріната Ахметова. А 28 лютого у Гуманітарному штабі Ріната Ахметова заявили, що бойовики без повідомлення причин заблокували їхню роботу на непідконтрольній українській владі території. У штабі зазначили, що заблоковані приміщення, інвентар і вся гуманітарна допомога, волонтери не мають до них доступу.
Втрати у мільярди доларів
За повідомленням інвестиційної компанія Dragon Capital, загалом холдинг українського олігарха, власника компанії «Метінвест» Ріната Ахметова, може втратити до 30 мільйонів доларів щомісяця через економічну блокаду Донбасу.
Підрахувати точні втрати Ріната Ахметова від квітня 2014 року, коли на Донбасі розпочалися бойові дії, неможливо. Але, за словами експерта аналітичного центру Atlantic Council (Вашингтон, США) Андерса Ослунда, його втрати є величезними. «Йдеться про мільярди доларів», – каже Ослунд у розмові з Радіо Свобода.
«Дві його компанії – «Метінвест» і ДТЕК у 2015 році втратили близько 2,5 мільярда доларів чистого прибутку. Минулого року Forbеs оцінив статки Ахметова у 2,3 мільярда доларів, тоді як раніше їх оцінювали у близько 20 мільярдів доларів», – говорить економіст.
Нинішня блокада на Донбасі може мати серйозні наслідки для імперії Ахметова, зауважує Андерс Ослунд, але ще серйознішими вони можуть бути для України. Що ж до нинішньої ваги Ріната Ахметова у світі бізнесу, то «він і надалі залишається найбільшим бізнесменом в Україні, але набагато менш важливим, ніж раніше», вважає Ослунд.
За домовленостями з Кремлем
Після початку бойових дій на Донбасі підприємства Ріната Ахметова на окупованій території продовжували працювати. Це, за словами голови Комітету економістів України Андрія Новака, може бути можливим лише завдяки домовленостями Ахметова з Росією.
Андрій Новак
Андрій Новак
«Очевидно, що він домовився зі владою у Кремлі, щоб вони не заважали роботі його підприємств. Звісно, це не безкоштовно. Очевидно, що він сплачує певну мзду за те, що його підприємства поки що не «націоналізовані» угрупованнями «ДНР» і «ЛНР» і працюють у штатному режимі. Звісно, що без певної долі фінансування у так звані «бюджети» «ДНР» і «ЛНР», а також у російський бюджет, підприємствам найбагатшого олігарха в Україні просто б не дали працювати. Очевидно, що він ділиться частиною зароблених грошей», – зазначив Новак в інтерв’ю Радіо Свобода.
Українській владі, продовжує він, про це відомо.
Політична карикатура Олексія Кустовського
Політична карикатура Олексія Кустовського
Перебільшення впливу
Від часу окупації частини Донецької і Луганської областей, політичний вплив Ріната Ахметова зменшився як на Донбасі, так і в Україні загалом, каже Радіо Свобода аналітик Донецького інституту інформації Віталій Сизов.
«Зараз його вплив в ОРДЛО будується на тому, що він є частиною української економіки, власником підприємств, які поки що працюють у рамках єдиного з Україною виробничого ланцюга. Тому поки що на такій ролі він там потрібен, як легальна пуповина, яка пов’язує ту територію з економічним тілом України. Але, мені здається, що його вплив на ту територію є перебільшеним. Певним чином він теж є постраждалим у цих процесах», – наголошує Сизов.
Упродовж своєї діяльності Рінат Ахметов намагався не вступати у конфлікти ні з ким з представників української влади. «Він намагався будувати свій бізнес і вирішувати конфлікти кулуарно. У відкрите протистояння він не вступав ні з Леонідом Кучмою, ні з Віктором Ющенком, хоча й Ахметов був одним з головних спонсорів Януковича, потім він товаришував із Віктором Януковчем, а зараз у нього непогані відносини з Петром Порошенком. Він буде працювати з будь-яким політиком, хто забезпечить безпеку його бізнесу», – говорить аналітик.
Диверсифікація політичних ризиків
За інформацією Віталія Сизова, наразі багато депутатів із «Опозиційного блоку» є представниками неформальної групи Ріната Ахметова. Попри це він має вплив і на інші політичні сили. «Якщо подивитися на Радикальну партію, то раніше Олег Ляшко приїздив до Маріуполя і бігав з автоматом, а зараз він приїздить до Маріуполя на підприємства Ахметова і зустрічається там із колективами», – каже Віталій Сизов. «Я б не казав, що це якийсь догматик «русского мира» чи Донбасу, це практична людина, яка просто розкладає ризики і диверсифікує їх», – наголошує аналітик.
У 2014 році, до анексії Криму та початку бойових дій на Донбасі, статки Ріната Ахметова оцінювали у 12,5 мільярдів доларів, а у 2012-му – у 16 мільярдів.
У січні активісти, серед яких депутати Верховної Ради та люди, що називають себе ветеранами АТО, розпочали блокаду деяких ділянок залізниці з вимогою припинити, за їхніми словами, торгівлю з окупованими районами Донбасу. Через це 15 лютого уряд ухвалив рішення про запровадження надзвичайних заходів в енергетиці на місяць, починаючи з 17 лютого.
Тетяна Ярмощук
'via Blog this'

'via Blog this'

Біла стріла: Хамелеонисько кернс про хуйло і рузьке мір, пропаганду і зомбоящик - Google Документи

Біла стріла: Хамелеонисько кернс про хуйло і рузьке мір, пропаганду і зомбоящик - Google Документи:

Хамелеонисько кернс про хуйло і рузьке мір, пропаганду і зомбоящик - Google Документи

Хамелеонисько кернс про хуйло і рузьке мір, пропаганду і зомбоящик - Google Документи

"Путін? А ви доведіть, що він винен у війні в Україні!" - Колишній фанат "русского мира" одіозний хамелеон Кернес не вважає РФ агресором і низько вклоняється Кремлю

Україна, Харків, Кернес, Путін не агресор, інтерв'ю, політика, суспільство
Нинішній харківський градоначальник Геннадій Кернес, за певним збігом обставин що випала за ґрати за активну пропаганду сепаратизму і "російської весни", заявив про те, що нібито немає ніяких аргументів того, що Путін є військовим злочинцем і винуватцем війни в Україні.
Про це він заявив в інтерв'ю виданню "ГОРДОН".
На питання про те, чи вважає Кернес, що тільки після смерті Путіна військова агресія РФ проти України закінчиться, одіозний екс-регіонал зазначив, що головна причина російської агресії, мовляв, не Путін, а інформації про війну в Україні він не довіряє, оскільки вона нібито "спотворена".
Кернес пішов ще далі і запевнив, що, з його точки зору, нібито немає ніяких аргументів на те, що в агресії Російської Федерації щодо України винен Володимир Путін.
"Але щоб стверджувати те, що стверджуєте ви - треба мати аргументи. Аргументів, що у всьому винен Путін, у мене немає", - вважає колишній режисер "ХНР" в Харкові.


'via Blog this'
'via Blog this'

Падіння титану: як НАБУ Насирова заарештовувало = Біла стріла

Біла стріла

субота, 4 березня 2017 р.

Падіння титану: як НАБУ Насирова заарештовувало
У ніч на 3 березня детективи НАБУ штурмували клініку У ніч на 3 березня детективи НАБУ штурмували клініку «Феофанія», щоб зачитати підозра / Oleh Novikov, Facebook
У ніч на 3 березня детективи антикорупційного бюро і прокуратура штурмували столичну клініку «Феофанія», в яку напередодні був несподівано госпіталізований глава Державної фіскальної служби Роман Насиров. Тривалий час правоохоронців не пускали в палату до хворого Насирова. Спочатку дорогу бійцям НАБУ перегороджувала охорона лікарні, потім доктора, які повідомили про важкий стан хворого.
Після того як, детективам НАБУ і Спеціалізованої антикорупційної прокуратури все-таки вдалося проникнути до хворого і вручити підозра, главі УКРІНФОРМ різко стало гірше. Насирова без свідомості на носилках повезли в реанімацію лікарні з підозрою на інфаркт міокарда.
Податкова нюхнули газу
За даними слідства, Насиров підозрюється в скоєнні дій, які завдали державі збитків на суму 2 млрд грн. Антикорупційна прокуратура вважає, що Насиров приймав необгрунтовані рішення про відстрочення рентної плати за видобуток корисних копалин. Це допомогло народному депутату Олександру Онищенко реалізувати корупційні схеми.
«Слідство вважає, що Насиров приймав необгрунтовані рішення про відстрочення рентної плати за видобуток корисних копалин. Це допомогло народному депутату Олександру Онищенко втілити в життя корупційні схеми, які йому інкримінуються », - заявив журналістам начальник четвертого відділу Спеціальної антикорупційної прокуратури Роман Сівка.
НАБУ відзначає, що Насирова інкримінується стаття 364 Кримінального кодексу України «Зловживання владою або службовим становищем». Він, зокрема, підписав документи про надання розстрочки по сплаті ренти за видобуток природного газу, що дозволило фірмам народного депутата Олександра Онищенка заволодіти грошовими коштами ПАТ «Укргазвидобування» на суму 740,07 млн ​​грн. Слідчі підозрюють, що злочинна діяльність групи Онищенко маскувалася за допомогою того, що фірми не платили ренту в державний бюджет. А за рахунок цього частково перераховували гроші на рахунки «Укргазвидобування» під виглядом доходів від здійснення спільної діяльності. Саме для цього була отримана розстрочка за рішенням Державної фіскальної служби України. При цьому сам Насиров неодноразово заявляв про те, що не пам'ятає обставин, при яких підписував документи про пільги фірмам нардепа-втікача. Голова УКРІНФОРМ стверджує, що протягом осені-весни 2015-2016 років багато підприємств цієї галузі отримали розстрочку під 36% річних, передбачені Податковим кодексом.
Напередодні затримання вийшло інтерв'ю Насирова, в якому він заявив, що йому відомо про те, що НАБУ хоче вручити йому підозра, щоб врятувати розвалюються справу.
«Вони зупинилися. У них розвалюється справу за структурам, пов'язаним з Онищенко. Не хочу вдаватися в деталі, але для порятунку репутації і підвищення інформаційної привабливості їм потрібно долучити до справи УКРІНФОРМ ", - сказав Насиров. На думку Насирова, будь-який адвокат доведе неспроможність претензій представників Антикорупційного бюро.
Вранці 3 березня адвокат Насирова заявив про погіршення стану Насирова / скріншот відеоВранці 3 березня адвокат Насирова заявив про погіршення стану Насирова / скріншот відео
Без суду і слідства
Вранці 3 березня адвокат Насирова Олександр Мірошник заявив, що стан його підзахисного погіршився і прооперували. «Його прооперували. Зараз він знаходиться без свідомості », - сказав адвокат. При цьому він зазначив, що хвороба у Насирова була раніше, і вона не пов'язана з кримінальним переслідуванням.
Також адвокат в черговий раз підкреслив, що його підзахисному незаконним способом з порушенням норм Кримінального процесуального кодексу намагалися вручити підозра.
У свою чергу НАБУ, вважає свої дії повністю законними. За словами глави бюро Артема Ситника, детективи нічого не знали про госпіталізацію Насирова.
"Даних про те, що він знаходиться на лікарняному або про те, що він знаходиться десь за межами свого робочого місця у нас не було", - зазначив він. За його словами, Насиров мав з'явитися на роботі, але раптово він з'явився в «Феофанії», і з'явилася інформація про нібито різке погіршення його здоров'я.
Глава Бюро також додав, що Насирова та його захисту немає сенсу симулювати хвороби і підробляти медичні довідки - їх перевірять незалежні експерти після того, як детективи НАБУ отримають їх від медиків «Феофанії». Нічні дії правоохоронців були пов'язані з отриманою інформацією про можливий виїзд підозрюваного за кордон, а також ймовірністю знищення доказів. Тому прокурор вчора прийняв рішення про проведення низки невідкладних процесуальних дій.
«З огляду на можливості підозрюваного протидіяти слідству і любов до втеч за кордон учасників« газової справи », ми будемо клопотати в суді про обрання Насирова запобіжного заходу у вигляді утримання під вартою і вимагати його звільнення з посади. Зараз детективи НАБУ за дорученням процесуального керівника готуються відповідні клопотання до судів », - повідомила прес-служба Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (САП) з посиланням на її голову Назара Холодницька.
Кабмін відсторонив Насирова з посади глави УКРІНФОРМ / Фото УНІАНКабмін відсторонив Насирова з посади глави УКРІНФОРМ / Фото УНІАН
Скільки мотузочці НЕ витися ...
Негайно послідувала реакція і з боку Кабінету міністрів. На позачерговому засіданні уряд прийняв рішення про відсторонення Насирова з поста глави УКРІНФОРМ на час проведення розслідування. Поки виконувати обов'язки глави УКРІНФОРМ буде його заступник Мирослав Продан. «Я вважаю, що ми повинні усунути на час ведення слідства Романа Насирова від виконання обов'язків глави УКРІНФОРМ. Це в першу чергу в інтересах самого Насирова, для того щоб слідство проходило максимально об'єктивно », - зазначив глава Мінфіну Олександр Данилюк.
Примітно, що саме Данилюк ще на початку лютому ініціював звернення до антикорупційні органи для розслідування діяльності Насирова, в тому числі за фактом його перебування на інавгурації президента США Дональда Трампа в січні поточного року у Вашингтоні.
Крім того, за майже два роки свого перебування на своїй посаді Насиров не раз опинявся в центрі різних скандалів, проте йому щоразу вдавалося виходити з ситуації без будь-яких наслідків для себе. Податківець відкрито вступав в конфронтацію Юлій Марушевская, яка раніше очолювала Одеську митницю і була ставленицею Михайла Саакашвілі. Впевнено відчував Насиров і при зміні урядів.
До речі, надавав підтримку Насирова і прем'єр-міністр Гройсман, підкреслюючи, що фіскали працюють як годинник і наповнюють бюджет. Хоча експерти вважають, що відомство весь цей час залишалося недореформована ...
Ксенія Обухівська
Якщо ви помітили помилку, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter

'via Blog this'

Загиблі в листопаді – поіменно - Google Документи

Загиблі в листопаді – поіменно - Google Документи:

Загиблі в листопаді – поіменно. Подивіться їм в очі

Після початку нового так званого “перемир’я” в зоні АТО кожен другий день приносить звістки про загибель українських військових. Наших полеглих не так багато, як у 2014-му та на початку 2015 року, однак кожна така втрата змушує серце щеміти.
Адже нині кожного загиблого воїна можна взнати на ім’я, подивитися йому у вічі на прижиттєвих фото (можливо, зроблених смартфоном за кілька миттєвостей до смерті), дізнатися біографію.
Деякі ЗМІ з посиланням на неназваних військових стверджують, ніби штаб АТО, ГШ та Міноборони приховують реальні втрати, і насправді вбитих під мінометним дощем – у рази чи й у десятки разів більше.
Це вочевидь не відповідає дійсності. Адже в кожного загиблого є бойові побратими, у них – мобілки, доступ до соцмереж, волонтерів, журналістів.
Новинарня” зібрала з відкритих джерел дані про загиблих (бойові втрати) в АТО у листопаді 2016 року.
Ми нарахували їх 16 чи 17. Водночас офіційно, у зведеннях речників Міноборони на щоденних брифінгах, було оголошено про 12 загиблих військовослужбовців Збройних сил України.

Чому така розбіжність?
  • По-перше, на жаль, військове відомство досі так і не враховує позастистемних добровольців, зокрема з ДУК “ПС”, які теж воюють на передовій, гинуть, але не легалізуються в ЗСУ чи інших силових структурах.
  • По-друге, в одному з випадків штаб АТО чомусь не згадав хлопця, який помер у шпиталі після важкого поранення і 20 днів боротьби за життя.
  • По-третє, хоча війна, відома як АТО, де-факто є спільною операцією силових відомств, речники МОУ оголошують майже завжди втрати лише Збройних сил. Хоча інших брифінгів про події на фронті більше ніхто не проводить. Тож у листопаді не було “охоплено” смерть розвідника з полку поліції особливого призначення “Дніпро-1”.
  • Також є питання до розмежування бойових і небойових втрат – грубо кажучи, чи винен у загибелі бійця ворог, чи це наслідок більш прозаїчних обставин.
У решті випадків дані збігаються.
Знеособленість, безіменність – ось головна проблема цих брифінгів, які за два з половиною роки для багатьох українців перетворилися на “білий шум” інформаційного простору. Плюс-мінус кількість обстрілів, ротація назв одних і тих самих населених пунктів – і лише цифри втрат замість постатей живих людей. Співчуття в нікуди.
Так, фахівці скажуть, що рідні й близькі загиблих мають дізнаватися про втрату найдорожчої людини належним чином, від колег по службі із досвідом у царині психології. А не з екранів телевізорів чи через треті руки.
Так. Однак лихо в тім, що офіційний штаб не повідомляє про імена полеглих і через кілька днів після оповіщення рідних.
А варто було б це робити. Це знак шани, світова практика останньої воєнної почесті. Особливо коли втрати – одиничні, а не масові.
Ми маємо знати імена, бачити лиця героїв чи просто самовідданих людей, які стали на захист країни й віддали за неї найдорожче – життя.
А поки що їх доводиться відшукувати через соцмережі, місцеві та інші ЗМІ.
Новинарня” вдячна за велику справу в цій царині, яку робить блогер Ян Осока, радниця голови Дніпропетровської облдержадміністрації Тетяна Губа, інші волонтери, журналісти, посадові особи.
Подивіться ж у вічі загиблим у листопаді. Ціною їхнього життя Україна ще на місяць залишилася вільною і захищеною.
Хай грає ця сумна пісня…

1. Микола Саюк «Француз»

mikola-sayukЗа кілька місяців до загибелі він одружився з бойовою подругою, за кілька тижнів – їх обвінчали у рідному батальйоні «Айдар». Але сімейне щастя було недовгим. Микола Саюк, позивний «Француз», загинув 1 листопада перед північчю в околицях Мар’їнки Донецької області внаслідок детонації боєприпасу у каналі ствола міномета.
Невдовзі йому виповнилося б 29. Микола Саюк народився 22 грудня 1987 року в місті Дубно Рівненської області, де прожив перші чотири роки свого життя, а після смерті батька переїхав до села Адамівка Березнівського району.
Після закінчення дев’яти класів школи вступив до вищого професійного училища №7, де здобув одразу спеціальності каменяра й кухаря.
«Мати виховала з Миколи чесну, справедливу та добру людину, яка все розуміла з першого слова та завжди готова була допомогти у будь-якій складній ситуації. Всіх гарних якостей не перерахуєш, але хлопця любили люди, любили та поважали, а це багато про що говорить», – пише блогер Ян Осока.
Дуже полюбляв полювання та риболовлю. Коли підріс, хлопець почав працювати на будівництвах по різних містах. Із 2012 року був директором ТОВ «ТВК «Меркурій» у Києві (оптова торгівля).
А потім повстала Україна, і Микола Олександрович не міг спокійно спостерігати за тим, що відбувається. Із січня 2014-го він – активний учасник Майдану, брав участь у подіях на Грушевського та Інститутській, зокрема в кривавий четвер. На Майдані Саюк був поранений – в ноги гумовими кулями від «Беркута» та в шию ножем від «тітушки».
На війні Микола від самого її початку, пішов добровольцем. Яскравим був його бойовий шлях у найгарячіший період. А в грудні 2014 року підписав контракт із ЗСУ до закінчення особливого періоду.
Сержант, командир відділення зв’язку взводу управління мінометної батареї 24-го окремого штурмового батальйону «Айдар» 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади (сформована в Білій Церкві, ППД – Коломия).
У Саюка залишилися мати, сестра та дружина, шлюб з якою був таким недовгим.

2. Сергій Кочетов «Кіт»

sergiy-kochetov-kitСергій Вікторович Кочетов, позивний «Кіт» («Кот», у дитинстві – Котя), народився 30 листопада 1985 року в селі Студянка Дубенського району Рівненської області. Був єдиною дитиною в батьків.
Як і Микола Саюк, загинув 1 листопада приблизно о 23:30-24:00 поблизу села Славне Мар’їнського району внаслідок детонації боєприпаса в мінометі.
З 1-го по 11-й клас навчався і мешкав у селищі міського типу Смига на Рівненщині. Відразу після закінчення школи пішов в армію. Після ДМБ працював на заробітках на будівництвах. Клав плитку так, що після нього нічого не перероблювали, зажив собі репутацію вмілого майстра.
Хороший друг, він просто не розумів, як це – залишити у біді. Це стосувалося його товаришів, родичів та знайомих, а потім і країни.
…Після того, як Сергій побачив, що зі студентами зробив «Беркут», він пройшов весь шлях Майдану, брав участь у протистоянні як на Грушевського, так і на Інститутській.
Після Майдану уже не Котя, а «Кіт» жив тільки війною. У грудні 2014 року добровільно пішов захищати Україну від ворога. У лютому 2015 року підписав контракт до закінчення особливого періоду.
Солдат, старший навідник мінометного взводу 24-го окремого штурмового батальйону «Айдар» 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади.
Сергій повоював у багатьох місцях – Щастя, Трьохізбенка, Новоайдар, Станиця Луганська. Був поранений, перебував на лікуванні, бо не міг нормально ходити.
«У вересні цього року «Кіт» побував вдома у відпустці. Люди, які бачили його останній раз живим, розповідали, що перед поверненням на фронт, воїн казав, що більше вони не побачаться з ним, що більше він не повернеться. Друзі намагалися перевести це в жарт, але зупинились, коли побачили, що він не сміється», – пише Ян Осока.
Читайте також:

3. Юрій Сірик

yuriy-sirik
Юрія Сірика із Житомирщини мобілізували у березні 2014 року, перший рік його служби тривав до травня 2015-го.
Степанівка. Савур-Могила. Іловайськ. Дебальцеве. Кожна ця назва віддається страшним болем. Для Юрія Володимировича до цього всього примішувались солоний присмак крові та гіркота випаленої землі. Адже він усі ці місця пройшов, витримав запеклі бої, коли побратимів розривало снарядами у нього на очах.
Повернувшись додому, Юрій дуже важко переживав усе, через що його пронесла війна, часто плакав, згадуючи полеглих побратимів. Але не зламався. Відчував обов’язок. Знову повернувся на війну, підписавши контракт із ЗСУ.
Сержант, командир відділення стрілецько-зенітного взводу 30-ї окремої Новоград-Волинської Рівненської механізованої бригади.
Загинув Юрій Сірик 1 листопада біля села Славне Мар’їнського району Донецької області внаслідок отримання важких поранень під час мінометного обстрілу наших позицій.
Був похований 4 листопада у селі Степок, де мешкає його мати.
Пішов 40-річним…
Юрій народився 29 грудня 1975 року у місті Овруч Житомирської області. У 1991 році закінчив школу №2, вступив до вищого професійного училища, де отримав фах електрика. Потім хлопця призвали до армії. Із 1995-го по 2006 рік Сірик був прикордонником, залишившись служити далі.
Навесні 2007-го переїхав до села Новоівнецьке Андрушівського району.
«Це був прекрасний хлопчик, потім хлопець, чоловік, який ніколи ні з ким не сварився. Він увійшов в серця тих, хто знав його, тільки усміхненим, привітним, добрим сином і батьком», – пише Ян Осока.
“Із 2010 по 2011 роки працював начальником охорони у київській фірмі «Ельба Інвест». Одного разу Юрія поставили на охорону бізнес-центру. Поруч було кафе, де якісь мажори почали грубити дівчатам-офіціанткам. Юрій встиг покласти обличчями на підлогу трьох із них, доки прибігла допомога. Після цієї події цілий тиждень його та охоронців годували безкоштовно на знак подяки”, – зазначає блогер.

4. Денис Здоровець

denis-zdorovets
27 лютого 2016 року киянин Денис Здоровець підписав із ЗСУ контракт на три роки. Перебував на навчаннях на полігоні Десна до 29 квітня. Далі – солдат, стрілець, санітар взводу 1-го мехбату 72-ї окремої механізованої бригади (Біла Церква).
22-річний воїн загинув о сьомій вечора 3 листопада в промзоні Авдіївки Донецької області внаслідок прямого влучання 120-мм міни в окоп.
Денис Богданович Здоровець прожив коротке, але яскраве життя. Він народився у 25 вересня 1994 року в столиці. Після 9-го класу, у 2010-му, втупив до Деснянського економіко-правового технікуму при МАУП. Прагнув стати юристом, заочно навчався в Деснянському інституті МАУП.
Любив спорт, грав у регбі, до 2014 року захищав кольори знаної київської команди «Авіатор», виступав за молодіжну збірну Центрального регіону.
27 лютого 2016 року киянин Денис Здоровець підписав із ЗСУ контракт на три роки. Перебував на навчаннях на полігоні Десна до 29 квітня. Далі – солдат, стрілець, санітар взводу 1-го мехбату 72-ї окремої механізованої бригади (Біла Церква).
22-річний воїн загинув о сьомій вечора 3 листопада в промзоні Авдіївки Донецької області внаслідок прямого влучання 120-мм міни в окоп.
Поховали Дениса 9 листопада на Берковецькому кладовищі Києва.

5. Олександр Бойко «Батя»

oleksandr-boyko-batya
Молодші за віком бійці називали його «Батя», адже таких, як він, на фронті – одиниці. Треба допомога – кликали Батю. Треба порада – звертались до Баті. І це не лише через його вік та досвід, а через його характер та душевну доброту, яка виливалася в опіку та турботу над іншими.
Нещодавно його сину виповнилося 13 років. Батько зателефонував та привітав дитину. Це була остання розмова з домом. Через дві години воїна не стало.
Олександр Борисович Бойко народився 18 січня 1973 року в Києві. Закінчивши 9 класів школи, вступив до вищого професійного училища, здобув фах зварювальника. Працював водієм таксі, ескпедитором, останнє місце роботи – сортувальник в «Епіцентрі».
Олександр полюбляв чоловічі заняття – риболовлю та полювання, в останньому здобув неабияких успіхів. Дуже любив читати, на війні у хвилини відпочинку часто усамітнювався разом із книжкою на ліжку, над яким висів автомат.
«Дуже вимогливий до себе та оточуючих, відповідальний та сильний духом, він мріяв про прості, але важливі речі – про краще життя своєї країни та велику щасливу долю для своїх дітей», – пише блогер Осока.
Спочатку Олександр Бойко пішов у військкомат добровільно, у третю хвилю. Відслужив зенітником у прикордонних військах. 18 травня 2016 року оформив контракт зі Збройними силами через Деснянський РВК міста Києва.
Старший матрос, оператор протитанкового відділення взводу вогневої підтримки десантно-штурмової роти 501-го окремого батальйону морської піхоти 36-ї окремої бригади морської піхоти.
Загинув 9 листопада о 8:20 поблизу села Павлопіль Волноваського району Донецької області під час бою з ДРГ ворога, яка підійшла до наших позицій. Куля влучила Олександрові у серце.
Похований 12 листопада у Києві. Залишились батьки, дружина, двоє дітей.

6. Олег Юрдига

oleg-yurdiga
Поховали героя 15 листопада в рідному селі Якторів Золочівського району Львівської області, де він народився 24 червня 1976 року.
Олег Юрдига. Навчався у школі села Словіта та вищому професійному училищі у Львові, опанував професію м’ясника. Грав за Якторів у футбол. Строкову службу проходив у Хмельницькому та закінчив її у званні молодшого сержанта на посаді командира бойової машини піхоти.
Повернувшись до цивільного життя, одружився та переїхав жити до Львова. Працював у будівництві, їздив по містах із бригадою.
«Олег Степанович ще мав таке хобі – він дуже полюбляв вирощувати дерева. Постійно купував різноманітні саджанці та возив їх у село до батьків дружини, де допомагав їм у піклуванні за садом», – пише Ян Осока.
Навесні 2014 року Олегу прийшла повістка, і він пішов до військкомату, не ховаючись. Десять місяців відслужив на Яворівському полігоні інструктором, потім у складі 128-ї окремої Закарпаської гірсько-піхотної бригади вирушив на Схід. Демобілізувався у вересні 2015-го.
У вересні Юрдига 2016-го підписав контракт із ЗСУ на півроку та після коротких навчань вдруге вирушив на війну у складі 24-ї окремої механізованої бригади (Бердичівська залізна імені князя Данила Галицького).
Олег Стапанович загинув 10 листопада надвечір у районі села Новозванівка Попаснянського району Луганської області внаслідок мінометного обстрілу. Юрдига перебував на бойовому посту та отримав осколкове ураження правої частини тулуба.
Залишились дружина-вдова та двоє дітей.

7. Олександр Оцабера «Десант»

oleksandr-otsabera-desant
Олександр Оцабера (позивний «Десант») народився 23 липня 1989 року у селі Панасівка Козятинського району Вінницької області. 2006-2007 року вчився у ВПУ №32 в селі Гущинці на оператора комп’ютерного набору. Затим мешкав з родиною у Бердичеві на Житомирщині.
«Завдяки загостренному почуттю справедливості, Десант мав трохи вибуховий характер, але швидко відходив та перетворював усе на жарт, він не міг довго тримати на когось образу», – пише Ян Осока.
Вперше війна покликала Олександра Аркадійовича у 2014 році. Служив командиром відділення розвідувального взводу 128-ї гірсько-піхотної бригади.
Спочатку була Попасна. Хлопцям там було морально важко через те, що вони не знали, чого чекати далі. Одного разу під Ольховаткою їхнє відділення під час розвідки боєм потрапило у засідку, Олександр разом із побратимами врятував хлопців з підбитої машини. Разом вони тримали оборону опорного пункту у Нікішиному, де ворог перебував на відстані кинутого каменя, а під мінометним дощем неможливо було підняти голову.
«Під час потужного обстрілу, коли наші бійці притиснулися до землі, «Десант» підвівся на ноги та вибіг на відкриту ділянку, щоб відкоригувати роботу нашої арти, одночасно врятував пораненого капітана, затягнувши того в укриття. Але на цьому не зупинився і ще вів вогонь з СПГ, намагаючись подавити мінометні точки ворога», – зазначає Осока.
23 грудня 2014 року біля Дебальцевого «Десант» сидів спиною до товариша. Раптово почався обстріл, позаду пролунав вибух гранати, і побратим прийняв основну масу осколків на себе, але один пройшов крізь ногу та увійшов у плече Олександра. Оцабера місяць пролікувався у шпиталі, повернувся на фронт. У березні 2015 року був демобілізований. Удома нагороджений медаллю «Захиснику Вітчизни».
11 грудня 2015 року «Десант» підписав із ЗСУ повноцінний контракт. Молодший сержант, інструктор з вогневої тактичної підготовки 199-го навчального центру ВДВ при 95-й окремій десантно-штурмовій бригаді (Житомир).
Загинув він рано-вранці 11 листопада 2016 року біля міста Торецьк Донецької обасті внаслідок осколкових уражень, отриманних під час вибуху фугаса. Похований герой 13 листопада у рідному селі Панасівка.



8. Андрій Підлипнюк «Мамай»

andriy-pidlipnyuk-mamayПіслязавтра йому виповнилося б 40. «Він був солдатом і патріотом. У нього була ідея, і він в неї вірив. У ньго був вибір, і він його зробив. У нього була війна, і він на ній загинув», – пише Ян Осока.
Андрій Іванович Підлипнюк (варіант – Подліпнюк), позивний «Мамай», народився 10 грудня 1976 року у селі Велика Корениха (місцевість Миколаєва у його Заводському районі). Мешканець села Сливине.
1994 року Андрій закінчив школу майже на «відмінно», лише з однією четвіркою, далі – закінчив Миколаївський національний аграрний університет за фахом «інженер-механік». Строкову службу проходив у Білгороді-Дністровському.
Прагнув самовдосконалення, не бажав залишатись на досягнутому рівні, а постійно йти на новий. Вивчав природу поведінки людини, відвідував курси з психології.
Працював на фабриці «Сандора», виконробом з оснащенню електротехнікою у школі моряків, на будівництвах.
У березні 2015 року Андрій Підлипнюк був призваний за мобілізацією. Після перебування на полігоні Широкий Лан, 26 серпня 2015-го був відправлений під Маріуполь. Матрос, навідник десантно-штурмової роти 1-го окремого батальйону морської піхоти ВМС ЗС України.
Демобілізувавшись у березні 2016-го, «Мамай» долучився до «Правого сектора» – дався взнаки візит морпіха в час служби до 18-го окремого запасного батальйону ДУК «ПС» у Миколаєві.
«На початку літа був марш комуністів, патріотична громада Миколаєва об’єдналася, аби завадити цьому маршу, і там Андрій показав себе з найліпшої сторони», – пише Осока.
Уже 28 липня 2015-го був зарахований до лав штурмової роти ДУК «Вовки Подолянина» у складі 54-ї ОМБр.
Він загинув як солдат, командир бойової машини, командир 1-го відділення 3-го взводу 3-ї роти 1-го механізованого батальйону 54-ї окремої механізованої бригади. Серце «Мамая» зупинилося 11 листопада дорогою до лікарні, після того як у районі селища Луганське Бахмутського району Донецької області боєць під час мінометного обстрілу зазнав осколкових наскрізних поранень у шию та груди.
Андрія поховали 13 листопада в селі Велика Корениха. У героя залишилась мати.

9. Сергій Ходоровський «Брама»

sergiy-hodorovskiy
16 листопада в Авдіївській промзоні від осколкового поранення загинув житомирянин Сергій Ходоровський, позивний «Брама» – командир відділення у складі 1-го механізованого батальйону 72-ї окремої механізованої бригади (ППД – Біла Церква).
Йому було 36 років, кадровий військовий. В армію прийшов у 1998 році, служив у складі миротворчого контингенту в Іраку. Влітку 2014-го виходив з Іловайська, з весни 2015-го воював у 72 ОМБр. Сержант контрактної служби, командир бойової машини піхоти.
«Мужній воїн, досвідчений командир, надійний товариш, На жаль, війна не розбирає, кого забрати…» – зазначили в бригаді.
Народився Сергій Леонідович 11.05.1980 року в місті Чита на Далекому Сході РФ. Родина переїхала до України, школу хлопець закінчив у місті Первомайськ Миколаївської області.
Після строкової служби здобув кваліфікацію спеціаліста за фахом «управління персоналом та економіка праці» на заочній формі навчання факультету економіки та менеджменту Житомирського державного технологічного університету.
Ходоровський майже 16 років віддав армії. Життя – Україні.
«Два тижні тому ми зустрілися з Сергієм в Житомирі. Старим знайомим завжди є про що поговорити. Він розповідав про свою війну, говорив, що втомився… Я згадав про закон, який надасть контрактникам можливість звільнитися, не чекаючи закінчення особливого періоду. Коли прощалися, він був у сподіваннях незабаром звільнитися. А тут таке…» – написав у «Фейсбуці» військовий журналіст Роман Туровець.
Загинув «Брама» на «промці» в бою з ворогом, який підійшов майже впритул до наших позицій. Комвідділення вів вогонь, відігнавши своїх молодих бійців від небезпечної ділянки, трохи підвівся, щоб кинути гранату, і в цей момент прилетів ВОГ. Воїн впав та більше не підвівся.
Поховали героя 19 листопада в Житомирі. В нього залишились мати, дружина та маленький син.

10. Віталій Шостак

vitaliy-shostak
19 листопада в обласній лікарні ім. Мечникова в Дніпрі помер юний Віталій Шостак, який був поранений в Авдіївській промзоні в жовтні. Лікарі 20 днів боролися за життя воїна, але серце Віталика зупинилося втретє – і вже назавжди.
19 років йому виповнилося 6 листопада в шпиталі.
Віталій Шостак народився в селі Масківці Баришівського району Київської області. Закінчив 9 класів школи села Поділля, продовжив навчання в Борисполі на електрогазозварювальника.
Встиг попрацювати у місцевого орендаря. А в травні 2016 року уклав добровільно контракт зі Збройними силами, став на захист України разом зі старшим братом.
Солдат, механік-водій БМП-2 8-ї роти 3-го механізованого батальйоу 72-ї окремої механізованої бригади (ППД – Біла Церква) не побоявся направлення в одну з найгарячіший точок фронту.
У ніч із 30 на 31 жовтня, приблизно о 2-й годині, Віталій потрапив під ворожий обстріл на шахті Бутівка та зазнав важкого поранення в живіт. Був доставлений до Дніпра гелікоптером. У «Мечці» хлопець переніс декілька складних операцій, йому видалили нирку та селезінку, але стан його залишався дуже важким. Незважаючи на це, Віталій інколи приходив до тями, навіть впізнавав рідних. Вони до останнього сподівалися, що ниточка життя не обірветься.
У загиблого залишились батьки, дві сестри, брат і кохана дівчина, з якою він мріяв створити сім’ю. Поховали воїна 21 листопада в рідному селі.

11. Костянтин Шрамко

kostyantin-shramko
19 листопада внаслідок мінометного обстрілу у Пісках біля Донецька загинув розвідник 128-ї окремої Закарпатської гірсько-піхотної бригади Костянтин Шрамко. Всьому виною – знову мінометний обстріл, яких так багато в це «перемир’я».
У Костянтина залишилися дружина та діти. Не так і далеко від поля останньої битви Костика – адже він родом із Покровська (кол. Червоноармійськ) Донецької області.
Раніше Шрамко був розвідником у батальйоні/полку «Дніпро-1», яким командував нинішній народний депутат Юрій Береза.
«Знав цю людину особисто. Служили разом в полку “Дніпро-1”. І думка про нього в мене була завжди незмінна: сильна особистість та щирий патріот. Це велика втрата для всіх, хто його знав і держави в цілому. Герої не вмирають!» – написав Береза в соцмережі.
Костянтин боронив Україну від початку бойових дій, був одним з улюбленців волонтерів, передзвонювався з ними іноді навіть тоді, коли перебував по той бік «нульовки» – на ворожій території.

12. Мар’ян Каптованець «Молодий»

Мар'ян Каптованець
Мар’ян Каптованець
1 грудня в смт Розділ Миколаївського району Львівської області попрощалися з розвідником Мар’яном Каптованцем, який загинув від кулі ворожого снайпера в районі села Водяне біля Широкиного (сектор “Маріуполь”) 22 листопада.
Оскільки тіло його було в бойовиків, тривалий час жевріла надія, що Мар’ян живий. 30 листопада кортеж із тілом бійця земляки зустрічали на колінах обабіч траси, починаючи від межі Миколаївського району, через Миколаїв і до дому загиблого, вигукуючи: “Герої не вмирають!”
Мар’ян Каптованець раніше був бійцем “Правого сектора”. Взимку 2015 року долучився до 8-го окремого батальйону “Аратта” ДУК ПС (пізніше – Української добровольчої армії), коли бійці батальйону тримали свої позиції в Широкиному.
2016 року разом з кількома добровольцями УДА почав службу в ЗСУ, у 54-му окремому розвідувальному батальйоні Збройних сил України (Новоград-Волинський).
В деяких ЗМІ та соцмережах зазначено місце служби 54-а бригада (54 ОМБр), імовірно, помилково.

13. Олексій Носик

oleksiy-nosik
Він загинув 23 листопада після полудня на Донецькому напрямку внаслідок кульового поранення, отриманого під час обстрілу наших позицій.
26 листопада Олексія поховали у рідному Старому Салтові Вовчанського району Харківської області. В нього залишились мати, брат, сестра, цивільна дружина.
Олексій Носик народився 27 травня 1995 року в селищі міського типу Старий Салтів. Закінчив 8 класів місцевої гімназії, а у 2013-му – Старосалтівський професійний аграрний ліцей за фахом «муляр-штукатур».
Хлопець зрання відчув, що таке відповідальність за себе та рідних – із 12 років пішов працювати, щоб допомагати батькам.
За характером був веселим, товариським, життєрадісним, завжди готовий відгукнутися на прохання про допомогу. Називав речі своїми іменами й говорив те, що думав. Захоплювався книгами та спортом, дуже любив куховарити.
Після закінчення навчання, у 2013 році, Олексій підписав контракт із ЗСУ.
Старший солдат 4-ї роти одного з батальйонів 92-ї окремої механізованої бригади (ППД – Клугино-Башкирівка, харківська область).
Рік тому його родину спіткало велике горе – помер батько. Олексій дуже переживав цю трагедію, казав, що неодмінно буде таким чоловіком, яким батько міг би пишатися.
Але син пішов 21-річним.

14. Віталій Горбатюк

vitaliy-gorbatyukВіталій Горбатюк народився 26 листопада 1977 року в селі Гунча Гайсинського району Вінницької області, де проживав до 6 років. Потім його родина побудувала хату у селі Велика Стадниця Вінницького району. Там Віталій закінчив 9 класів школи, після якої вступив до Вінницького вищого професйного училища №4, отримав фах зв’язківця.
Відслужив «строчку», працював у вінницькому ВАТ «Свемон Центр». 2001 року одружився, а 2004-го з дружиною та сином переїхав до села Підполоззя Воловецького району Закарпатської області.
Віталій Горбатюк любив риболовлю та збір грибів, був майстерним кулінаром, чудовим, люблячим батьком.
13 липня 2016 року Віталій Володимирович підписав контракт із ЗСУ. Відтак – солдат, стрілець-навідник 2-ї роти 15-го батальйону 128-ї окремої Закарпатської гірсько-піхотної бригади.
Під час бойового чергування на шахті Бутівка 16 вересня цього року він отримав осколкове поранення та був відправлений на лікування до госпіталю. За три тижні став на ноги та повернувся до побратимів. Ніс службу на «Зеніті» – одній із найнебезпечніших ділянок біля Донецького аеропорту.
Загинув 24 листопада близько 16:00 біля селища Опитне Ясинуватського району: куля ворожого снайпера влучила в голову, не залишивши Віталію жодного шансу.
Похований 28 листопада в селі Підполоззя.
Залишились дружина, син та дві доньки, наймолодшій із котрих ще немає двох років.

15. Максим Сломчинський

maksim-slomchinskiy-3
1 грудня у Білій Церкві, що в Київській області, на Алеї слави на міському кладовищі “Сухий яр” поруч з іншими полеглими воїнами поховали 22-річного Максима Сломчинського – молодшого сержанта 72-ї окремої механізованої бригади, дислокованої в цьому місті.
Хлопець загинув внаслідок ворожого обстрілу поблизу села Кам’янка Волноваського району Донецької області в ніч 29 листопада.
З 15 років мама виховувала його сама. У 2009-му хлопчина закінчив 9 класів білоцерківської гімназії №1. Після цього вступив до 13-го вищого професійного училища, отримав фах «муляр-штукатур».
Компанійського, веселого, оптимістичного хлопця називали «Рижиком». З початком АТО Максим обрав військову справу – із 2014 року служив розвідником, воював на Донбасі. Підписав контракт із ЗСУ, також був вивчився на оператора безпілотних літальних апаратів.
Молодший сержант, старший розвідник – оператор розвідувальної роти 72-ї окремої механізованої бригади.
«На фронті Рижий швидко зрозумів, де він і як треба поводитися, слів на вітер не кидав, все казав по ділу та чітко виконував накази командирів», – згадують колеги.
«Життя спокійного, сором’язливого юнака трагічно обірвала ворожа міна, яку випустили по наших захисниках російські окупанти», – розповіли в 72 омбр.

16. Едуард Зебін «Фізик»

eduard-zebin-fizik
40-річний доброволець Едуард Зебін, боєць 1-ї штурмової роти ДУК «Правий сектор» із позивним «Фізик», поліг під час мінометного обстрілу промзони Авдіївки (Донецька область) 30 листопада.
«Зранку, при влучанні ворожої міни, загинув наш боєць і побратим друг «Фізик», Зебін Едуард Миколайович, уродженець міста Дніпро. Друг «Фізик» вже тривалий час в складі 1 ОШР боронив українську землю і відстоював територіальну цілісність країни. Вишколений боєць, який не зважаючи на втрати і всі негаразди не жаліючи себе тримав бій зі зброєю в руках», – написав командир 1-ї штурмової роти ДУК «ПС» Дмитро Коцюбайло з позивним «Да Вінчі».
«6:09 Таня, у нас 200-й… Через 10 хвилин: «Таня, живий, пульс відновлюється, веземо в Авдіївську лікарню військовим». Дзвінок військового лікаря: «Поранений доставлений у стані клінічної смерті, черепно-мозкова травма несумісна з життям, вічна пам’ять Герою!» – повідомдяла про надії на порятунок воїна-земляка радник голови Дніпропетровської ОДА Тетяна Губа.
Речник Міноборони з питань АТО не включив Зебіна в статистику втрат 30 листопада – із «правосеками» так завжди, вони воюють «нелегально». Лише помирають по-справжньому.
Читайте також:
«Фізик» справді був «позасистемним» – у соцмережах, сидячи на передовій, жорстко критикував державне керівництво, відчайдушно сподівався на новий Майдан.
Журналіст Юрій Бутусов констатував: ««Ми нерідко спілкувалися в «Фейсбуці». Це була людина пряма, налаштована на радикальні зміни. Справжній революціонер. Але при всій готовності підтримати зміну політичної влади і при вкрай критичному ставленні до неї, Едуард був перш за все патріотом та громадянином, і захист Батьківщини для нього була головним пріоритетом. Він хотів швидких системних змін. Він бачив своє місце в лавах захисників України, хотів битися за Батьківщину там, де найбільш небезпечно.
Людина принципів, справжній воїн. Вічна пам’ять».
Депутат Семен Семенченко при цьому заявив, що не вірить, ніби смерть Зебіна випадкова.
Сам Едуард Зебін в одному з останніх постів, 2 листопада, писав (мовою оригіналу):
«Пост философский плюс немного личного.
Наша страна больна. Не может біть здоровой страна самая богатая в Европе ресурсами и населенная самым бедным в Европе народом. Наша страна больна, это медицинский факт.
Следовательно и наше общество больно. Симптомы налицо. Кто то погибает и мерзнет на Востоке, кто то развлекается в ресторанах . Кто то отдает последние 50 гривен волонтерам, а кто то прячет миллионы в огородах и под матрасами. Все пронизано болезнью, духовной и физической.
Если человек адаптирован к больному обществу – он болен. Если человек в больном обществе является странным, изгоем, маргиналом – возможно он как раз здоров?
Кто мы, потерявшие работу, друзей, жилье, жен? Кто мы, те кому “нормальные” крутят пальцем у виска с вопросом “почему ты не как все, дом, работа? Нахрен тебе эта война, она никому не нужна, вас используют, государство на вас положило, вы никому не нужны”. Кто мы, больные маргиналы, или наоборот, те, на ком можно построить нормальную, здоровую страну?..»
До війни Євген жив у Полтаві з батьками. Був активним учасником Євромайдану.
Незадовго до загибелі збирався їхати до батьків . Поховали його в Дніпрі.

ОНОВЛЕНО. 17 (?). Артем Шинковенко

artem-shinkovenkoЗагинув в районі міста Красногорівка (Донецька область) 12 листопада, однак обставини смерті не уточнено. За непідтвердженими даними, загинув в результаті обстрілів.
Речник Міноборони з питань АТО не повідомляв про бойову втрату за 12 листопада.
Про Шинковенка розповіла волонтерка Тетяна Барвінська: боєць 92-ї окремої механізованої бригади ЗСУ (Башкирівка, Харківська область).
Сам із Луганщини. Підписав контракт зі Збройними силами України у травні 2016 року.
Народився Артем 24 грудня 1990 року у Росії. Переїхав із родиною до України. Якийсь час проживав в селі Борівське, а потім у Сєвєродонецьку.
Артем був сиротою, батьків йому замінили бабуся з дідусем. Був одружений, виховував 4-річного сина. Працював у ТОВ “ТБ «Амстор».
Найбільше волонтерку схвилювало те, що про загибель захисника України стало відомо не з офіційних джерел або вітчизняних медіа – про його смерть написала протилежна сторона, терористи.
На церемонію прощання з Артемом прийшли зовсім небагато людей. З короткою промовою і вдячністю загиблому виступила заступник голови обласної адміністрації. “Недовга, скромна, непомітна церемонія”, – зазначила Барвінська.
Читайте також:
  
підтримати новинарню 2
iReader



'via Blog this' ZLT say:

Рекомендована публікація

Допомога Чорним Трояндам

Допомога Чорним Трояндам Допомога Чорним Трояндам У нас нема грошей. працювати ми не можемо і не хочем...