Антін МУХАРСЬКИЙ: «Орест Лютий розколов нашу зі Сніжаною Єгоровою сім’ю» — Високий замок online

Як Антін презентуватиме нову книгу – літературно-мистецький, історично-культурологічний альманах «Майдан. (Р)Еволюція духу», а як Орест дасть 12 вересня сольний концерт в Event hall КІНО (екс-«Міленіум»).
Це інтерв’ю задумувалося із Орестом Лютим – вельми колоритним персонажем на сучасній українській сцені. Але в ході розмови два амплуа одного чоловіка настільки перемішалися, що їх годі сприймати окремо. Відтак з Орестом Лютим ми поговорили більше про музичну творчість, іронічний образ та нецензурщину, а з Антіном Мухарським – про політику, Путіна та розлучення зі Сніжаною Єгоровою.

— Робота над книгою «Майдан. (Р)Еволюція духу» тривала чотири місяці – днями й ночами, – розповідає Антін Мухарський журналісту «ВЗ». – Взяли інтерв’ю як в багатьох учасників Майдану, так і в українських аналітиків, істориків, філософів, культурологів… Попросили долучитися й знаних письменників – Оксану Забужко, Юрія Андруховича, Сергія Жадана, Юрія Винничука… В окремий розділ «Мистецтво Майдану» увійшли роботи художників, які впродовж Революції гідності активно працювали над цією темою. Ще один розділ об’єднав революційну поезію. А ілюстрований альманах близько 200 фотографіями, які ми відібрали з-понад шести тисяч.
— Проект «Орест Лютий» кілька років тому ви розпочинали під гаслом «Лагідна українізація». Потім додалося слово «сувора». Як триває ваша українізація? Чи задоволені процесом?
— Так, задоволений. Мій проект доклався до того, щоб розбудити українське суспільство. Зараз такий сплеск патріотизму! Такий народний креатив! Українці українізують все, навіть Путіна – у сувенірах, мистецьких проектах… Нашою метою було пробудити людей, роздмухати їхню національну свідомість. Україна спала, а їй плювали межи очі, топтали, поливали брудом, оббріхували… Ми, митці, попереджали попередню владу, що скоро їй прийде кінець. А вона дивилася на нас скоса, не сприймаючи цих попереджень.
— Теперішній сплеск патріотизму по всій території України – природний процес?
— На початку 1990-х ми проходили щось подібне. Тоді теж була певна істерія із нав’язування національної символіки. Порівняно з тодішнім процесом, процес, який є зараз, – більш природний. Адже сьогодні нас об’єднує ворог, боротьба проти нього. Безумовно, є «перегини», «показушність». Особливо серед молоді, яка дуже хвацько включилася у волонтерські процеси і відчула себе ледь не героями. Юнацький максималізм – це добре, але коли він переростає у гіпертрофовані форми – в агресію і позу «я – істина в останній інстанції», то налаштовує проти себе.
— Юнацький максималізм рано чи пізно переходить у дорослішання. Коли подорослішаємо, любов до України і українського не втратить своєї теперішньої сили?
— Ми звикли жити з думкою, що «заграница нам поможет». А зараз настав момент свідомої форми існування: перехід від дитячо-юнацької фази, коли за нас відповідають батьки, – до статусу дорослого, коли ти сам керуєш своїм життям. І як собі постелиш – так і спатимеш. 23 роки Україна була інфантильною державою: постійно озиралася то на того сусіда, то на іншого. Тепер, коли воюємо за свою землю, за свою територію, нарешті приходить розуміння, що всю відповідальність треба брати на себе.
Майдан продемонстрував, що Україна може бути країною вільних, самоорганізованих людей. Як на мене, на даному етапі нашій державі потрібен диктатор. Бо якщо далі вестимемо демократичні теревені – Росія зжере нас. А вже коли переможемо, тоді повернемо демократичний устрій. Наш, український, диктатор, гадаю, зараз визріває – десь там, під Іловайськом. Якщо ж він таки не з’явиться, то на нас чекає період отаманщини і партизанщини – так, як було у 1918−1921 роках. Тоді не знайшлося лідера, який був готовий взяти на себе відповідальність за мілітаристський сценарій розвитку подій, за дії озброєних громадян. От ми все й профукали…
— Повернімося до Ореста Лютого. Цей персонаж задумувався і як борець із всюдисущою російською попсою…
— У цьому є позитивні зрушення. Народ уже більш ретельно відбирає те, що слухати. Зокрема, з машин української музики почало звучати більше. Інша річ, що наразі нашої музики недостатньо для того, щоб задовольнити усі бажання. А російська попса… Вона ще довго звучатиме в українському інформаційному просторі. За один день не можна побороти те, що нав’язувалося роками. Це процес еволюційний, а не революційний.
— Чому, коли ви обирали жанр, з яким виходитимете на сцену, зупинилися на стьобі? З іронічним, саркастичним образом та репертуаром легше достукатися до слухача?
— Я не задумувався над тим, у якому жанрі працювати. Це була моя життєва рефлексія, хочете – навіть розвага, забавка. Не планував виводити Ореста Лютого на велику сцену. Хотів знімати прості кліпи і просто викладати їх в YouTube – як альтернативу російській попсі та шансону. Тому здивувався, коли усвідомив популярність Ореста Лютого. А остаточно моя розвага переросла у зовсім не-розвагу, коли дружина одного з «васильківських терористів» розповіла про те, що єдине, що рятує хлопців у тюрмі, – це пісні Ореста Лютого.
Тоді я сам усвідомив усю серйозність свого проекту. Зрозумів, що це – також потужна зброя проти тієї наволочі, яка зазіхає на Україну. Тому не погоджуюся з вами щодо «стьобовості» Ореста Лютого. Це проект, у якому закладено багато сенсів. Для того, щоб його робити, мало бути «штатним гумористом». Треба роками студіювати українську історію, а до того ж добре розбиратися в російській естраді. Так, народ краще сприймає легку форму. Бо народ у своїй масі – здебілізований. Цьому посприяло розважальне телебачення, де рейтинги творять ті, хто рвуть горлянки і б’ють пики своїм опонентам. Ми взагалі виховали ціле покоління політиків-шоуменів. А Орест Лютий – це приклад того, як із несерйозним виразом обличчя можна вкласти в голови людей серйозні речі.
— Але творчість Ореста Лютого, попри всю її глибинну суть, насичена матюками. Це робиться також задля того, щоб бути більш зрозумілим простому народу?
— Попри нецензурну лексику, на концерти Ореста Лютого приходять як люди з двома вищими освітами, так і ті, хто закінчив вісім класів. Я не вихваляюся, а просто констатую факт. Оресту Лютому вдалося об’єднати дві, здавалося б, непоєднувані аудиторії. І кожна з них на моїх концертах знаходить, чує щось своє. Освічені люди зчитують зміст, закладений у піснях. А менш освічені – реагують, наприклад, на слово «х…й». Хоча нецензурну лексику використовую на сцені дозовано і вмотивовано. Від Ореста Лютого можна почути не більше матюків, ніж на будь-якому базарі в Україні. Хоча я свідомий того, що є люди із баченням «представників товариства «Просвіта», які, беручись за голови, йойкатимуть і критикуватимуть за це.
— Ваша відповідь на всесвітньо відомий хіт «Путін – х…йло» – пісня «Путін, от…бись»…
— «Путін – х…йло» – прекрасна народна творчість, яка вже залишиться на віки, в історії. Може, навіть у підручниках так і писатимуть. А на надгробку Путіна українські патріоти виправлятимуть: «Владимир Владимирович Х…йло». Це прізвисько назавжди причепилося до нього. Це карма, із серії «Куля в лоб». Для самого Путіна – це потужний народний демотиватор, який його й погубить. Так, як Революція гідності з усією своєю іронічною творчістю погубила постать Януковича.
— Піснею «Путін, от…бись» ви влучно поцілили у запити «ринку»…
— Я – не кон’юнктурник. У мене взагалі немає такого поняття, як написати хіт, підлаштовуючись під ринок. Я не висиджую пісні Ореста Лютого, не мучу себе думкою: «А що б то мені таке написати на злобу дня?!». Вони приходять несподівано – і я записую їх за п’ять-сім хвилин. Для мене це диво. Я часто жартую, що автором пісень є Орест Лютий і Бог (сміється. – Г. Г.). Уся річ в натхненні. От вчора мені прийшли слова нового потенційного хіта: «Ватники, ватники…» – на мелодію відомої російської пісні «Ландыши».
— Своїм дітям дозволяєте слухати нецензурні пісні Ореста Лютого?
— На жаль, з дітьми мені не вдається бачитися… Чи не єдина можливість – коли їхня мама завіється кудись на місяць. Бо коли Сніжана у Києві, не маю права бачити дітей.
— Як батько страждаєте через це?
— Так, страждаю від цього, я в розпачі. Дружина (ми зі Сніжаною ще в процесі розлучення) вважає, що я зійшов з розуму. Через це й не підпускає мене до дітей. Ми зі Сніжаною живемо у різних світах. Вона категорично не сприймає Ореста Лютого, а любить Григорія Лєпса та Аллу Пугачову, підтримує ДНР і ЛНР… Ми розійшлися ідеологічно. Останнім часом вона усе повторювала, що треба виїхати у США. Мовляв, «скільки можна жити у цій дебільній Україні?!». Я ж був категорично проти еміграції, відчуваючи відповідальність перед своєю країною, яка ще й почала нарешті змінюватися.
— Вашу зі Сніжаною Єгоровою сім’ю, можна сказати, розвалив саме Орест Лютий. В одному зі своїх інтерв’ю Сніжана скаржилася, що ви перейшли межу – образили в пісні Аллу Пугачову…
— Так, проект «Орест Лютий» ще у 2012-му став моментом розколу у нашій родині. Відтоді перебуваємо у стані війни. Сніжана – людина прагматична. Коли творчість Ореста Лютого почала набирати популярності, вона в розпачі заявила мені: «Нас тепер не будуть запрошувати у Донецьк!». Сніжана – залежна від донецьких олігархів, давно дружить з ними, веде їхні корпоративи… А я не міг більше мовчати і приховувати те, що відчуваю насправді. Так почала розколюватися наша сім’я. Чесно кажучи, я ніколи не думав, що в моєї дружини таке твориться у голові. Вона звихнулася на всіх тих сукнях, світських раутах, спілкуванні з олігархами… Принцип, який сповідує Сніжана і її друзі, – «Бабки решают все. Там, где платят, – там и хорошо». Рак мозку!
— Антін Мухарський і Орест Лютий – дві різні людини. Не відчуваєте певного роздвоєння особистості?
— Моя основна освіта – акторська. Тому така діяльність – моя професія. Антін Мухарський і Орест Лютий – справді дві різні людини. Але їхні погляди часто збігаються. Різниця – у прояві цих поглядів. Наприклад, Орест Лютий може спокійно матюкатися, висловлюючи свої думки. А Антін Мухарський такої нецензурщини у буденному житті собі не дозволяє. Чітко розмежовую себе у житті і себе у творчості. Тут немає ані конфлікту, ані роздвоєння особистості. Зрештою, Орест Лютий – тільки на сцені, у капелюсі та окулярах. Тому, як би вам не хотілося взяти інтерв’ю в Ореста Лютого, ви все одно розмовляєте зараз із Антіном Мухарським (сміється. – Г. Г.)
video

Довідка «ВЗ»
Антін Мухарський народився 14 листопада 1968 р. у Києві. Закінчив Київ­ський інститут театрального мистецтва ім. І. Карпенка-Карого.
Працював у Національному академічному театрі російської драми ім. Лесі Українки. Згодом – на телебаченні. Засновник проекту «Сільський гламур».
У 2012 р. створив сценічний проект «Лагідна та сувора українізація», частиною якого став гурт «Сталін унд Гітлер капут» із фронтменом Орестом Лютим. Автор масштабного проекту «Жлоб. Жлобство. Жлобізм». Донедавна мав власну програму на ТВі «Зелена лампа». Літературний доробок: автобіографічний роман «Доба», роман «Попса для еліти», дитяча казка «Пригоди для заврика», мистецький каталог «Воля або смерть», повість «Смерть малороса», збірка повістей «Після злучення тварина сумна», культурологічний альманах «Жлобологія», альманах «Майдан. (Р)Еволюція духу».
Одружений з актрисою та ведучою Сніжаною Єгоровою, з якою має двох синів та доньку. Крім того, від першого шлюбу Антін має двох дочок.

Популярні дописи з цього блогу

Анонс повного розпродажу! Повний розпродаж з шостої ранку 4 лютого 2017 року і до повного остаточного розпродажу. Всі гроші підуть на потреби АТО та патріотичних рухів.

У Порошенка відреагували на скандальний інцидент з поліцією і мажорами в Миколаєві

Приват Банк зливає дані клієнтів за гроші! (продовження теми незаконної діяльності Приват Банку і колективного позову всіх кинутих клієнтів)