Олег Онисько: «Можу гарантувати, що усвідомленої джинси в газеті не буде, або я там не працюватиму»

Олег Онисько: «Можу гарантувати, що усвідомленої джинси в газеті не буде, або я там не працюватиму»: "Олег Онисько: «Можу гарантувати, що усвідомленої джинси в газеті не буде, або я там не працюватиму»"

'via Blog this'

Олег Онисько: «Можу гарантувати, що усвідомленої джинси в газеті не буде, або я там не працюватиму»

Новий редактор львівського «Інформатора» – про заплановані зміни у виданні, роздуті тиражі, замовні матеріали, співпрацю з каналом і сайтом ZIK та причини невтішного стану газетного ринку в регіоні

Редакція газети «Інформатор» розташована посеред «Південного» - найбільшого й найскандальнішого ринку Західної України. Петро Писарчук, власник ринку, він же лідер львівської обласної організації Партії регіонів, забезпечив газету стартовим капіталом і приміщенням на пільгових умовах. Але він не міг убезпечити її від кризи. Газета стартувала у вересні 2008-го, за кілька місяців до початку чорної смуги в житті вітчизняних друкованих ЗМІ, і так і не стала прибутковою. По трьох роках місце трьох журналістів, що разом володіли половиною «Інформатора», у складі засновників газети посів локальний футбольний і медійний магнат Петро Димінський.

Новим керівником «Інформатора» став львівський журналіст Олег Онисько. У першій половині 2000-х він був головним редактором двох найяскравіших щоденних газет регіону - «Поступу» і «Львівської газети». Він пішов із газетної журналістики, заснувавши власний бізнес - агенцію інфографіки. На новому місці Олег сподівається втілити свої мрії про якісний тижневик, покладаючись не лише на професіоналізм колективу газети, але й на консолідацію зусиль медіахолдингу.
- Олеже, то кому тепер належить «Інформатор»?
- Триває процес юридичного оформлення прав на газету. Наскільки мені відомо, 50% має залишились у Петра Писарчука. Другу половину перебирає медіахолдинг Петра Димінського, до якого входить телеканал ZIK і сайт zik.ua. Але газета «Інформатор» уже перейшла в управління медіахолдингу. Про нюанси, пов'язані з власністю, краще запитати Дмитра Добродомова, генерального продюсера каналу ZIK і мого безпосереднього боса.
- Ти зустрічався з паном Димінським, коли тобі пропонували цю роботу?
- Ні, ми з ним не бачились. Я вів переговори з Добродомовим.
- Люди, які керували газетою до тебе - Юрій Грицик та Оксана Пахолко, - пішли?
- Так. Я так розумію, їм самим набридла ця робота. Вони й далі працюють тут (розмова відбувалася на території ринку «Південний», де розташована редакція «Інформатора». - О.Д.), очевидно, безпосередньо на Петра Писарчука.
- Тебе не лякає, що ти сам точно не знаєш структуру власності видання, яке очолюєш?
- Ні, не лякає. Я поясню, чому я погодився на цю роботу. Інфографіка за сім років мені страшенно набридла. Це хороший бізнес, який приносить прибуток, я з нього живу, але ж це нудно! Сидиш у кабінеті, ні з ким не бачишся... Захотілося чогось іншого.
- У якому стані ти прийняв газету?
- Я не дуже уважно стежив за діяльністю «Інформатора» раніше. Газета має добру нішу: розслідування, скандали, провокації. Проблема полягала в тому, що коли я прийшов, кожен випуск «Інформатора» робився за тиждень - редакційний портфель був порожній, без запасу, нічого не заплановано наперед. Журналісти, які тут працюють, геніально навчені шукати цікаві теми для матеріалів. Слухаєш, які вони теми пропонують, і думаєш: та це ж бомба! Коли ж читаєш готовий текст, бачиш, що зроблено досить поверхово, неглибоко, слабка доказова база. Я хочу це змінити. Матеріали мають стати вагомими, має бути видно, що за ними справді щось стоїть.
- Це стосується якості текстів. А як щодо економічного аспекту? У вихідних даних газети зазначено наклад 60 тисяч примірників. Можливо, я не з тими львів'янами спілкуюся, але не схоже, щоб кожен десятий львів'янин купував «Інформатор».
- Ну... Це загальна проблема ринку преси, і не лише львівського (усміхається).
- Отже, цифра не є реальною?
- Очевидно.
- А ти не збираєшся це змінювати?
- Збираюсь. Але це треба узгоджувати з рекламістами. Ситуація на львівському ринку виглядає так, що газет із тиражами менше шістдесяти тисяч просто немає. Я спостерігав за цим із кінця дев'яностих. Спочатку прибріхували в півтора рази, потім у два, потім у три. Всі стають заручниками один одного. Місцеві рекламодавці не знають реальних тиражів, вони орієнтуються на те, що читають їхні знайомі. Зрозуміло, що «Експрес» - номер один. Напевно, «Високий замок» досі номер два. Що далі - невідомо. Була спроба запровадити аудит тиражів, але вона провалилася.
- Дивна ситуація, всі всім брешуть і при цьому всі знають правду.
- Брешуть усі, а правди не знає ніхто, крім власника друкарні.

- Напевно, запитання про справжній тираж буде не досить тактовним...
- Скажу тобі, що справжній тираж є значно вищим, аніж, наприклад, у «Львівської газети» чи «Львівської пошти».
- У коментарі «Прес-центру» ти казав, що зміни буде помітно десь за місяць. Що ти плануєш міняти?
- Газета має зберегти свої високі бійцівські якості у створенні журналістських розслідувань, але водночас стати більш насиченою. Наразі матеріалів, менших за шпальту, в «Інформаторі» немає. Є багато тем, які ми пропускаємо, бо текст на цілу шпальту підготувати не встигаємо, а за кілька тижнів повертатися до теми вже немає сенсу. Буде запроваджено нові, коротші формати й рубрики. Буде сучасний, якісніший дизайн.
- Але ж саме завдяки поточному дизайну «Інформатор» перемагав на газетних конкурсах.
- Це було давно. Людей, які розробили той дизайн, уже в газеті немає, а нинішні макетувальники працюють за шаблоном. Я хотів би також розширити коло авторів, щоб для тижневика дописували не тільки ті, хто працює у штаті.
- А штат у вас, як на регіональне видання, досить великий.
- Не дуже - п'ятеро журналістів.
- На сайті є перелік - близько двадцяти осіб.
- Так, загалом понад двадцятеро. Але тих, хто займається рекламою, буде об'єднано, адже реклама в медіахолдингу продаватиметься централізовано. Те саме стосується бухгалтерії.
Чи планується конвергенція каналу, сайту й газети?
- Так, ми до цього рухаємося. Взаємодія журналістів усередині холдингу дозволить значно покращити і здешевити кінцевий продукт.
- Сайт ZIK постачатиме вам новини?
- Напевно, це не будуть новини в тому вигляді, в якому їх опубліковано на сайті, адже газета все-таки щотижнева. Але брати їхню інформацію ми будемо. Поки що шукаємо оптимальну форму співпраці. Наприклад, нині ми стикаємося з тим, що телевізійні розслідування, хоч якими сильними вони виглядають в ефірі, досить складно адаптувати для газети. З сайтом те саме. Будемо зустрічатися, радитися, намагатимемося знайти механізм взаємодії.
Але співпрацювати вже почали. Наприклад, учора ми працювали над матеріалом про демонстрацію озвучених російською західних фільмів у кінотеатрі «Планета кіно». Я зустрівся з директоркою кінотеатру, і вона розповіла, що їм щойно прийшла російськомовна копія «Мушкетерів», і вони не пустили фільму в прокат. Я зателефонував до редакції сайту ZIK, і вони зробили з цього новину. В ідеалі всі журналісти медіагрупи мають повідомляти гарячі новини в редакцію сайту.
Інтернет-представництво також, очевидно, треба уніфікувати: зараз є сайт ZikTV, сайт ZIK, сайт «Інформатора», який теж пожирає якісь ресурси. ZIK уже анонсує матеріали «Інформатора», й було б логічно, якби дещо згодом, за кілька днів після виходу газети, він публікував їх повністю. Те саме стосується розслідувань каналу - вони повинні зберігатися для архіву, і не тільки у відеоформаті. Скажімо, мені страшенно шкода, що архів «Львівської газети» загинув разом із сайтом. Завдяки Любомирові Скочилясу зберігся архів газети «Поступ» із 1999 року й до її закриття. Це дуже пізнавально. Тому для мене важливо, щоб матеріали «Інформатора» були доступними і лишалися в історії. Але ми ще будемо дискутувати про це в холдингу.

- І все ж ваш головний формат - журналістське розслідування. У навколомедійній професійній дискусії на Заході превалює думка, що серйозна журналістика - і журналістські розслідування передусім - неспроможна заробити на себе, тому вона потребує дотацій, фінансування коштом держави, неурядових організацій чи пожертв. Ти віриш у те, що на нашому бідному ринку можна заробити на журналістських розслідуваннях?
- Вірю. Бо є приклад телеканалу ZIK, який теж зробив ставку на розслідування.

- А вони на цьому заробляють?
- Вони мають дуже добрі рейтингові показники. «Вставляють» у Львові центральні телеканали. У перші півроку в них були проблеми з рекламним наповненням, бо рекламодавець дуже інерційний. Тепер у них щомісяця зростають рекламні надходження. Напевно, вони ще не є прибутковими, але динаміка позитивна.
Втім, наші розслідування і те, що називають розслідуваннями на Заході - різні речі. Очевидно, тут ніхто не може дозволити собі розкоші півроку чи бодай місяць працювати над одним матеріалом. 
- А яка у вас норма? Скільки людино-днів витрачається на один матеріал?
- Журналісти працюють одночасно над кількома темами. Але в середньому пишуть два матеріали на тиждень. Це може бути не все розслідування, а лише його частина.
- Краще, ніж на телебаченні, де людина часом має, побігавши півдня, зняти так званий сюжет-розслідування. Але все одно мало.
- Звісно, мало. Але більшість того, про що вони пишуть, лежить на поверхні. Якщо на Заході будь-яке фінансове чи політичне порушення треба дуже довго копати, в нас часто достатньо просто подивитися.
- Піти, сфотографувати будинок судді, і він уже винний?
- Для прикладу.
- Це теж не ідеал, як на мене. Матеріал із будинками суддів - це фактично звинувачення в корупції, але ж доказів немає.
- Немає. Показати розкішний будинок - це доволі примітивний, прямолінійний хід. Але в нас є прокуратура, податкова, які мають реагувати на таку інформацію. Взагалі, я хотів би, щоб таких матеріалів було менше. Я не прихильник того, щоби звинувачувати людину лише через те, що вона має дорогий автомобіль. Але якщо я маю докази, що ця людина заробляє небагато, але має дорогий автомобіль чи будинок, я маю показати це аудиторії. Ми ж не чіпаємо бізнесменів, які чесно заробляють і декларують свої доходи. Я знаю, що бізнесмени не можуть дозволити собі таких будинків, які будують чиновники. Бізнесмени рахують свої гроші.
- Кого ти бачиш читачем «Інформатора»?
- Який читач досі був, мені важко сказати. Скажу, яким я бачу ідеального читача: розумним. Я хотів би ініціювати суспільну дискусію про серйозні речі. Але щоб привернути увагу до цих речей, доведеться шокувати людей фактами, епатувати. Аби не втратити зацікавленості тих, хто любить розглядати чужі будинки. А взагалі, про мене колись хтось сказав: «Що б він не робив, виходить "Поступ"». Напевно, так і є.
- Практично щоразу, коли ми з тобою перетинались у реальному житті, це було на акціях, пов'язаних із боротьбою за чесну журналістику і проти замовних матеріалів. Ти був експертом моніторингу джинси у львівській пресі, який проводить Інститут масової інформації. На одному з круглих столів цього проекту Дмитро Добродомов, тогочасний редактор «Інформатора», сказав: «Відмовитись від джинси - значить відмовитись від газети». Мовляв, його видання не виживе, якщо не публікуватиме замовних матеріалів. Як новий редактор газети ти підпишешся під його словами?
- Ні, я не згоден із цим. Можу гарантувати, що усвідомленої джинси в газеті не буде, або я там не працюватиму.
- У першому випуску, який підписано тобою, її немає?
- По-перше, він умовно підписаний мною. Ми ж не можемо зупинити вихід газети для реорганізації. Я дуже вдячний, що на кілька днів раніше прийшла Саша Губицька, мій заступник, яка фактично врятувала газету.
По-друге, там є проблеми з дизайном. Вони вважали, що матеріал достатньо виділити кольоровим фоном, і його вже позначено як рекламу. Новий дизайн буде чітко відмежовувати рекламні тексти. Очевидно, що такі матеріали політичного або економічного змісту, які обстоюють одну точку зору, будуть. Але буде явно зазначено, що це - не редакційна позиція, що текст опубліковано на правах реклами. Рекламні площі будуть продаватися на загальних підставах, через рекламний відділ.
Оцей матеріал, наприклад, замовний?
- Так, його опубліковано на правах реклами.
- Хто замовник? Партія регіонів?
- Я не знаю. Але такого більше не буде.
- А якщо «нагорі» щодо цього буде інша думка?
- Я не ідеаліст. Я розумію, що це буде постійна боротьба з рекламним відділом і, можливо, з власниками. Але якщо вони хочуть, щоб я тут працював, нам доведеться знайти спільну мову.
- Під час переговорів із Добродомовим ти ставив це питання?
- Так. Він сказав, що таких речей не буде.
- Ти маєш право вето на рекламний матеріал, наданий комерційним відділом чи холдингом?
- Так, безперечно. Рекламу ворожок і тому подібного ми не друкуватимемо.
- Ворожки - це не найгірше, що може бути. Мені більше йдеться про політичні тексти.
- Я не маю нічого проти політичного самохвальства на правах реклами. Хочете хвалити себе - хваліть на здоров'я. Але анонімних наїздів на опонентів не буде.
- Замовні матеріали - не єдина проблема. Під час місцевих виборів «Інформатор» разом із каналом і сайтом ZIK допомагав своєму власнику, кандидатові Петрові Писарчуку, боротися з кандидатом і чинним мером Андрієм Садовим. Багато в чому пан Садовий справді заслуговує на критику. Але були там і геть непристойні речі, наприклад, ціла шпальта про те, що Садовий є справжнім кандидатом від Партії регіонів. Ти бачиш себе редактором цього видання, коли прийдуть наступні вибори?
- Я - бачу. Свого часу, коли я очолював «Поступ», була дзеркальна ситуація. Андрій Садовий, власник «Поступу», був кандидатом у мери, а Василь Куйбіда - чинним мером. Багато хто стверджував, що «Поступ» був заангажований на користь Садового і «мочив» Куйбіду. Куйбіда ображався, подавав до суду. Та він і досі на мене ображений, бо думає, що ми цілеспрямовано його дискредитували. У нас узагалі вважають, що якщо хтось опублікував щось незручне або критичне про політика, це неодмінно «заказуха».
Але я можу запевнити, що Садовий жодного разу не змушував мене писати те, що не відповідало моїм переконанням. Він аргументував, розповідав, показував певні порушення чи зловживання, і ми вирішували, чи писати про них, чи ні. І я впевнений, що в пам'яті більшості читачів «Поступ» залишився більш-менш об'єктивною газетою. Хоча я пішов звідти врешті-решт саме через те, що на мене занадто тиснув штаб Садового, вимагаючи те писати, а того не писати.
А те, що «Поступ» не копав проти Садового, - це природно. Проти Димінського я теж копати не буду, бо він є власником газети.
- А як щодо конфлікту навколо ринку «Південний», де зацікавленою стороною є Писарчук?
Будемо писати про цю ситуацію, відображаючи позицію обох сторін. До речі, мене запевнили, що Писарчук не матиме впливу на редакційну політику. Як буде насправді - подивимось. Я хочу бути чесним насамперед перед самим собою.
- Коли вже ти згадав про «Поступ»... Кілька років тому можна було впевнено стверджувати, що Львів має найвищий рівень розвитку преси серед регіонів України. Тоді була на підйомі «Львівська газета», ще виходив «Поступ». Чому, на твою думку, відбувся такий стрімкий занепад?
- Очевидно, більшість журналістів, які починали в середині 90-х, пропрацювавши десять років, - хтось більше, хтось менше, - відчули втому. З'явилися родини, діти, і виявилося, що є інші можливості заробити на життя. А в газетах ніколи на моїй пам'яті не підвищували зарплатню. У кращому випадку тобі платять стільки, про скільки ти домовився на початку, в гіршому - взагалі не платять. Крім того, люди вигоряють із часом, вони не можуть працювати дуже довго в активному режимі, якого вимагає щоденна газета.
- Але тепер у Рівному, в Закарпатті виходять кращі газети, ніж у Львові. Хіба це не соромно?
- У нас теж «Експрес» - дуже успішна газета.
- Я не лише про комерційну успішність.
- Без комерційної успішності немає всього іншого. Наприклад, Садовому колись було приємно мати таке видання, як «Поступ». Але з часом, напевно, прийшло розуміння, що він платить власним коштом за суспільне благо.

- Що ж, для бізнесмена це честь - підтримувати якісну газету.
- Можливо, занадто висока честь. Непідйомна. Ось «Радіо Люкс» існує далі, бо воно комерційно успішне.
- А чому «Поступ» не зміг стати комерційно успішним?
- Бо його власник не знайшов тієї людини, яка могла б досягти комерційної успішності. Багато розумних і веселих людей, але мало комерційників. В «Експресу» вийшло, бо Ігор Починок виявився добрим бізнесменом. Він, можливо, не найкращий редактор у Львові, але найкращий бізнесмен серед редакторів.
- Ще одне болісне питання для львівської журналістики - оплата праці. Коли київським колегам розповідаєш про те, скільки у Львові платять журналістам, вони сміються і не вірять. Як це, дві тисячі гривень - хороша зарплата? На твою думку, причина цього - вбогість ринку чи недооціненість журналістської праці?
- Це замкнене коло. Журналісти погано працюють і не мають мотивації розвиватися, бо їм мало платять, а платять їм мало, бо вони погано працюють.
Наприклад, зараз ZIK демонструє зростання рейтингів, і це очевидна підстава для того, щоб говорити про збільшення зарплат співробітників каналу. Якщо «Інформатору» вдасться підвищити показники, ми також будемо про це думати. Наразі наші зарплати - на середньому львівському рівні. Невеликі. Але це виправдано, бо газета на себе не заробляє.
- Тобі поставили якісь конкретні завдання?
- Так, досягнути певних тиражів. Оскільки продаж реклами буде централізованим, рекламою і збутом я займатися не буду.
- Сім років тому ти заснував компанію Ukrainian Media Service, що робить інфографіку. Вона залишається твоєю? Як їй ведеться?
- Так, вона працює, нею безпосередньо займається моя дружина. Але криза дуже боляче вдарила по газетному ринку. Ми досі не повернулися на рівень, який мали до осені 2008 року.

- Ви прагнули вийти на зарубіжні ринки...
- Вийшли на російський. Маємо там п'ять чи шість клієнтів. На жаль, у нас немає ресурсів для просування за кордоном, бо ми - маленька компанія. В UMS працює лише четверо людей.
- Чи вдалося компанії залучити потужних і регулярних замовників? Яких?
- Газети «Комсомольская правда», «Московский комсомолец», наприклад. «Газета по-українськи» останнім часом не замовляє. Із одноразовими замовленнями працювати дуже невигідно. Колись, у 2005-2006 році, ми намагалися робити інфографіку для телебачення, але зрозуміли, що й це невигідно. Каналові зручніше мати власного дизайнера, навіть менш кваліфікованого, але такого, що робитиме ексклюзиви. Ми ж орієнтуємося на виробництво інфографіки, яку можуть купувати відразу багато видань, і таким чином утримуємо порівняно низькі ціни. Ми стараємося робити не так новинну графіку, як вічні теми. Наприклад, корисність капусти. Про це пишуть регулярно, і картинки на цю тему потрібні весь час.
- В «Інформаторі» теж є ваша інфографіка.
- Так, «Інформатор» теж віддавна є нашим клієнтом.
- Песимізмом повіяло, коли ти почав говорити про UMS.
- Я ж кажу: набридло вже за сім років. Перевага власного бізнесу в тому, що ти незалежний. Але недолік у тому, що ти стаєш його заручником. А цей бізнес настільки специфічний, що його й продати нема кому. Втім, він залишиться для мене запасним аеродромом на випадок, якщо все інше не складеться.
- Ти будеш сам писати для «Інформатора»?
- Сподіваюся, що буду. Репортерством навряд чи займатимусь - можливо, колонку. Але мені більше подобається редагувати, доводити тексти до ладу, робити газету як закінчений продукт, від текстів та ілюстрацій до обкладинки.
- Якби ти мав необмежений бюджет і міг би зробити газету у Львові на власний смак, якою б вона була?
- Це був би тижневик, безперечно. Щоденна газета - це занадто. Але я тепер спробую втілити все, про що мріяв, в «Інформаторі».

- Тобі дали для цього достатньо повноважень?
- Повноважень - так. Грошей - не зовсім. Але з цим бюджетом теж можна багато чого досягти. Я вважаю, ми можемо істотно покращити якість, збільшити тираж і рекламні надходження, зробити газету популярною і впливовою. Бо, крім майстерності журналістів і редакторів, ми маємо додаткову перевагу - інформаційну підтримку телеканалу та сайту.
Фото надане  Олегом Ониськом




Зберегти

Популярні дописи з цього блогу

Анонс повного розпродажу! Повний розпродаж з шостої ранку 4 лютого 2017 року і до повного остаточного розпродажу. Всі гроші підуть на потреби АТО та патріотичних рухів.

Внимание АКЦИЯ! Максимальный репост приветствуется!